Передумови побудови корпоративних інноваційних систем в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки, менеджменту та права

Реферат

З інвестиційної політики

на тему:

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ

КОРПОРАТИВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Студентки V курсу 14 групи

Денної форми навчання

Факультету ФЕМП

Круглової Євгенії

КИЇВ 2011

Вступ

Великі корпоративні структури сьогодні в усьому світі є ключовою складовою національних інноваційних систем, основна роль яких полягає у створенні технологій на основі власних досліджень і розробок та в ринковому освоєнні інновацій. Стосовно сучасного етапу розвитку корпоративного сектора економіки України неодноразово зазначалося [1], що він зараз знаходиться ще на стадії становлення та не повною мірою реалізує свої потенційні можливості. Це проявляється в недостатній інвестиційній та інноваційній діяльності, залежності ефективності виробництва від глибини приватизації, низькій конкурентоспроможності національної економіки в цілому. Що особливо важливо, ще не створені всі необхідні інституційні передумови для повноцінного формування та ефективного функціонування інтегрованих корпоративних структур.

Як наслідок зазначеного вище, постає завдання розробки концептуальних засад формування корпоративної інноваційної системи як комплексу інститутів правового, фінансового і соціального характеру, спроможних забезпечити інноваційні процеси у великих корпоративних структурах, та вибору механізмів подальшої їх практичної реалізації в умовах реальної економіки України.

Передумови побудови корпоративних інноваційних систем в Україні

Слід нагадати, що курс на розвиток економіки України за інноваційною моделлю був проголошений у затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615/1998 "Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу". Обрання такого курсу означало, що в Україні головним джерелом стійкого економічного зростання мають стати нові наукові знання, їх продукування, комерційне застосування та отриманий технологічний досвід. Проте чинним законодавством і дотепер чітко не визначені засади розвитку національної інноваційної системи (НІС), не конкретизована її структура. Окремі сегменти цієї системи, такі як інституційний устрій інноваційної економіки, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку економіки, програмно-цільове фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, підтримка підприємництва у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій, і до цього часу розвиваються безсистемно та неузгоджено.

Такий стан розробки проблемного питання впливає на організацій-

но-економічний устрій на мікрорівні, особливо щодо ефективного викори-

стання інноваційного потенціалу корпоративних структур. З цих позицій

актуальним вбачається таке твердження: "...якщо ми поділяємо сучасний

погляд на інноваційний процес, ми будемо змушені погодитися, що ново-

введення (особливо, коли йдеться про проривні інновації), які стосуються

способу виробництва або просування товару чи послуги на ринок, здебі-

льшого не можуть бути вдало впроваджені без змін в організаційній, а та-

кож і в інституційній структурі підприємства, гнучкість якої прямо зале-

жить від розмірів та складності внутрішньої структури" [2]. Тобто, за

Д.Нортом [3], нагромадження інновацій приводить на певному етапі

до організаційного і навіть інституційного зрушення, що може бути вигід-

ним системі в цілому, але зовсім не вигідним керуючій підсистемі,

і остання буде чинити опір, наскільки це можливо, оскільки поглиблюєть-

ся рівень децентралізації в управлінні, і особливо в управлінні власністю

компанії [4]. Це – об’єктивні труднощі, і для їх подолання в розвинених

економіках, як показує досвід успішних компаній [5], корпоративні інсти-

тути прагнуть підпорядкувати так званим інститутам розвитку, якими мо-жна вважати інноваційну систему.

Нагадаємо, що означень інноваційних систем є багато, проте найбільш

поширеним можна вважати таке: "під інноваційною системою в широкому

значенні розуміють усі важливі фактори, що впливають на розробку, поши-

рення і використання інновацій, а також взаємозв’язок між цими факторами"

[6]. В Україні з процесом створення інститутів розвитку поки ще великі про-

блеми (навіть концепція національної інноваційної системи до цього часу не

прийнята). Відсутні відповідні інститути, що вбудовують інноваційну ініціа-

тиву у великі структури, так само, як і інноваційно орієнтовані керівники

й головні акціонери через низький рівень інноваційної активності в країні в

цілому, спричинений відсутністю механізмів реалізації державної інновацій-

ної та структурної політики. Проте є й задовільні приклади: на компанії, що

позиціонують себе в експортно орієнтованому сегменті, відчутно впливає

світове конкурентне середовище, що задає більш-менш чіткі орієнтири інно-

ваційного розвитку і змушує експортерів адаптувати до вітчизняних умов

нові організаційні практики у тому числі аутсорсинг частини НДДКР, зовнішню експертизу проектів, створення взаємопов’язаного процесу: галузевінауково-дослідні інститути –інжиніринговий центр (наприклад ЗАТ "Новокраматорський машинобудівний завод", ВАТ "Мотор Січ", ВАТ "Стирол" тощо) [7]. Багатоступінчатість та складність технологічного процесу, громіздка організаційна структура змусила деяких керівників таких підприємств

перейти до популярної на Заході системи персональної відповідальності топ-

менеджера за весь процес створення, виробництва і виведення на ринок інно-

ваційного продукту (послуги).

Отже, враховуючи практику зазначених видів підприємств, можемо

одержати набір управлінських та організаційних моделей, які після відповідної трансформації можуть стати зразком для більшості українських інноваційно активних компаній.

Слід зазначити, що на відміну від національної інноваційної системи

(НІС) і регіональної інноваційної системи (РІС) концептуальні розробки в

галузі корпоративних інноваційних систем не лише в Україні, але й у світі

практично відсутні. Нечисленні публікації свідчать, що інноваційні системи

корпорацій належать до групи інноваційних систем мезорівня [8], що, у свою

чергу, входять до складу відповідних інноваційних систем макрорівня та ви-

никають у процесі інтеграції інноваційних систем мікрорівня.

Метою формування корпоративної інноваційної системи є забезпе-

чення стійкого зростання продуктивності праці й конкурентоспроможнос-

ті вітчизняних підприємств за рахунок підвищення їх технологічного рів-

ня, інноваційної активності та впровадження нових продуктів, послуг,

технологій, а також методів організації й управління господарською дія-

льністю. Звідси, даємо таке означення: корпоративна інноваційна система

(КІНС) – це сукупність організаційних, структурних і функціональних

компонентів (інституцій), що задіяні в процесі створення та застосування

наукових знань та технологій, визначають правові, економічні, організа-

ційні та соціальні умови інноваційного процесу в межах підприємства, за-

безпечують розвиток інноваційної діяльності та сприяють підвищенню

ринкової вартості підприємства.

Формування КІНС є комплексною науково-теоретичною і приклад-

ною проблемою стратегічного характеру, вирішення якої вимагає застосу-

вання механізмів розробки і реалізації програмних цілей та проектів у ма-

сштабі організації, а також специфічних механізмів ухвалення й реалізації

рішень щодо найважливіших структурних блоків системи (наукового, ін-

формаційного, технологічного, виробничого), а також їхнього ресурсного

забезпечення.

Теоретико-методологічною основою побудови КІНС є системний під-

хід, що надає відповідний арсенал методичних засобів для вирішення про-

блеми поєднання фрагментів інноваційного процесу в єдину цілісну систему.

Загальнометодологічними принципами побудови КІНС є положення ідей

Й.Шумпетера про конкуренцію на основі інновацій у корпораціях як голо-

вний фактор економічної динаміки [9] та положення інституціональної теорії щодо синергетичної дії складових інноваційної діяльності як фактора, що

впливає на її зміст і структуру [10].

Дата добавления: 2015-07-11