Читайте также:
|
Специфіка державної влади полягає в тому, що:
# лише вона в структурі політичної влади володіє монополією на прийняття законів і вжиття інституціолізованого примусу;
# тільки вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом і є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет.
Окрім державної влади, іншими формами політичної влади є влада органів самоврядування, влада партій і груп тиску, влада політичних лідерів і засобів масової інформації (“четверту владу”).
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб’єкта правління. До них належить:
монархія – єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням)
спадкоємне правління однієї особи (монарха);
тиранія – одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького
захоплення влади;
аристократія – влада кращих, знатної привілейованої групи;
олігархія – влада небагатьох багатих;
тимократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим
цензом, часто – військовою силою;
теократія – влада церкви;
охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає
деспотичною і діє тиранічно;
демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і
свобод громадян;
партократія – влада партійної верхівки, номенклатури;
бюрократія – панування вищого державного чиновництва;
технократія – вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта.
За організацією та методами здійснення влади вділяють наступні її форми: влада типу противаги, колегіальна влада та унітарна влада (див. табл.. 1).
Таблиця 1
Форми влади за її організацією та методами здійснення
Для того, щоб здійснювати політичну владу, суб’єкт влади повинен її здобути, досягти. Шляхів досягнення влади існує дуже багато. Основні з них: вибори, політична реформа, політична революція, контрреволюція, мілітаристський спосіб, політичні перевороти.
Вибори – найбільш поширений і найбільш цивілізований у наш час шлях приходу до влади, який полягає у висуванні та обранні певних осіб і політичних партій до владних структур через відкрите або таємне голосування.
Політична реформа (від лат. reformare – перетворювати) – перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюється як правило без змін основ існуючого ладу.
Розділяють реформи зверху, зречення влади та поступове реформування влади на основі консенсусу різних політичних сил. Реформа зверху можлива тоді, коли автократичні правителі розуміють необхідність зміни системи владних відносин і здійснюють у цьому напрямку певні кроки. Зречення влади в більшості випадків відбувається тоді, коли авторитарні режими втрачають підтримку власного народу і зовнішнього оточення. Підставою для консенсусу в реформуванні владних відносин є усвідомлення політичними силами, які знаходяться при владі, й опозиції, нагальної потреби в суспільно-політичній модернізації.
Політична революція (від лат. revolutio – поворот, переворот) – це суспільний рух, метою якого є повалення старого ладу, встановлення нового режиму переважно через насильницький шлях завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін соціально-політичного життя суспільства.
У залежності від суб’єкта революційного руху, його спрямованості розрізняють буржуазну, буржуазно-демократичну, національно-визвольну, соціалістичну та інші революції.
Контрреволюція (від франц. cоntre – проти й revolution – революція) – це боротьба представників та прихильників поваленого політичного режиму за відновлення попередніх форм владарювання.
Методами контрреволюції є саботаж, ідеологічна диверсія, підривна агітація, насильство, терор і т.д.
Мілітаристська форма – це захоплення державної влади за допомогою військової сили.
Така форма досягнення влади можлива як шляхом завоювання країни зовні, так і за допомогою застосування воєнної сили всередині держави.
Політичні перевороти – форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, у результаті якої політичне управління країни переходить до рук нових політичних сил.
Політичні перевороти не ведуть до докорінних соціально-економічних змін. Їх характер і політична спрямованість залежить від того, які сили і з якою метою захоплюють владу, чиї інтереси вони відбивають. Серед політичних переворотів відомі державні, двірські перевороти, путчі, військові змови.
Державний переворот – форма насильницької або ненасильницької зміни глави держави або уряду, приведення до влади нових політичних сил з боку представників апарату влади або певних кіл правлячої еліти.
Двірський переворот – форма зміни влади певною групою осіб, причетних до двору.
Путч є формою боротьби за владу із широким застосуванням репресивних заходів.
Військова змова – форма встановлення влади військовими з опорою на збройні сили.
З в е р н и у в а г у: Спосіб здобуття влади зумовлює всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади. Він впливає на формування і функціонування елементів політичної системи суспільства, її діяльності як цілісності.
У характеристиці політичної влади України та визначенні її легітимності (третє питання плану), цілковито можна погодитися з позицією щодо цього С.Гелея і С.Рутара, викладеної, у підготовленому ними, навчальному посібнику.*
Конституція України (1996) націлює політичну владу забезпечити побудову в суспільстві суверенної, демократичної, соціальної та правової держави, в якій будуть гарантовані права і свободи людини, а державний апарат функціонуватиме в інтересах усього українського народу – єдиного джерела влади.
На сьогодні політична влада в Україні за рівнем публічності є напівприхована, з високим ступенем криптократії (таємності). П’ятдесят-шістдесят відсотків економіки України перебуває нині в тіньовому секторі. Вона здебільшого є породженням союзу владних структур, тіньового бізнесу та кримінальних елементів. Такий симбіоз можливий на взаємних тіньових розрахунках. Зокрема, владні групи забезпечують протекцію “своїм” комерційним підрозділам, надаючи їм вигідні податкові, кредитні та інші умови, а вони в свою чергу підтримують тіньовими доходами ці владі групи. Для усунення конкурентів і прикриття незаконних дій залучаються кримінальні елементи. Їхні послуги оплачуються з тих же тіньових надприбутків.
Причинами існування корумпованих владних груп є: слабкі механізми контролю над виконанням бюджету і використанням бюджетних коштів та зовнішніх кредитів; наявність привілеїв у державній бюрократії порівняно з іншими верствами населення, відсутність правових норм про опозицію і соціальне партнерство; монополія держави в інформаційному просторі; слабкість громадянського суспільства; недосконалість та неефективність правової системи; відсутність жорстких норм, спеціалізованих структур та політичної волі у боротьбі з корупцією. Великі очікування розвитку ________________________
* Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1999.
політичної влади в Україні у напрямку її відкритості, пов’язуються із заявами нового уряду, очолюваного Ю.Тимошенко, працювати відкрито та “амністувати” тіньовий бізнес, тіньові капітали.
Якщо аналізувати владу на рівні інституціолізованих суб’єктів, то необхідно звернути увагу на те, що їх недоліком є величезний обсяг повноважень державних органів у соціально-економічній сфері, невизначеність правових меж та компетенції між центром та органами регіонального й місцевого самоврядування, застарілі механізми контролю і координації, а також трудової мотивації управлінського апарату.
Серед групових суб’єктів політики найбільший вплив на державну владу в Україні мають колишні номенклатурні угрупування через свої старі зв’язки та доступ до матеріальних і фінансових ресурсів, а також нові бізнесові кола, що завдяки державному протекціонізму нагромадили величезний капітал. До речі, останні готові зараз працювати в ринкових умовах.
Ступінь особистої влади в Україні здебільшого проявляється як влада мітингового вождя або влада господарника, котрий турбується про народні інтереси. Ці види особистої влади ґрунтуються переважно на принципі персональної відданості “батьку” і його батьківській турботі про своє оточення. Щоправда, виборча кампанія Президента України (2004 р.) виявила і високий авторитет окремих політичних лідерів, які зуміли створити політичну команду, здатну у відкритій конкурентній боротьбі здобути перемогу.
За джерелами формування влада в Україні є корпоративно-клановою*, олігархічно-демократичною. У даному співвідношенні, в умовах недорозвинутості політики як діяльності, незрілих форм цивілізованої партійної конкуренції, низької громадянської активності, олігархізації всіх політичних структур домінують кланово-олігархічні джерела формування і __________________________
*Клани – це об’єднання за родинними, дружніми, земляцькими відносинами, які намагаються реалізувати свої інтереси, часто на шкоду суспільним інтересам. На цьому шляху кланові угрупування нерідко порушують закони.
розподілу влади. Посилення демократизації формування політичної влади безпосередньо залежить від підвищення політичної свідомості громадян, забезпечення на практиці конституційних основ.
Конституція України передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Незначний досвід існування незалежної держави, виявив певні проблеми в діяльності цих гілок влади, що зумовило необхідність політичної реформи. Вона покликана збалансувати відносини між законодавчою та виконавчою владою, чітко визначити повноваження Президента країни. А конституційні принципи судочинства і судоустрою можуть забезпечити реалізацію самостійної, сильної судової влади, також лише внаслідок здійснення судової реформи.
Вимагають свого вдосконалення і наявні в суспільстві механізми противаг і стримувань.
Що стосується легітимності влади в Україні, то слід визнати, що вона тільки частково відповідає своїй суті у її різних модифікаціях.
Легітимність традиційного виду в Україні здебільшого має у своїй основі ті ментальні й поведінкові настанови, які споріднені з комуністичними і націоналістичними традиціями. Одна частина громадян довіряє лише тій державі, яка можлива з відновленням Союзу, друга – пов’язує своє майбутнє з національною державою, вважаючи, що нею управляють не національно-патріотичні сили, третя – сподівається на можливість розбудови такої держави, яка б поєднувала національні традиції з сучасними цивілізованими державотворчими досягненнями.
Етатистські* настрої значної частини населення (особливо старшого покоління), з прагненням єдиної державної ідеології, з акцентом на пріоритет розбудови держави над реформаторськими процесами, на практиці призводить до громіздкого зростання державного апарату, паразитичного ________________________
*Етатизм (франц. еtat – держава) – поширення активності та впливу держави на соціально-політичне життя із застосуванням централізації, бюрократизації та концентрації політичної влади.
збагачення чиновництва. У силу цієї обставини привабливим стає ідеал держави в минулому і відраза до держави сучасної.
В Україні слабо виражена легітимність харизматичного виду на національному рівні, оскільки немає такого лідера, який мав би підтримку в усіх регіонах України, серед різних соціальних груп і політичних організацій.
Національно-патріотична легітимність має неоднаковий вираз у різних регіонах України. Якщо в Західній та Центральній Україні ця легітимність домінує, то в Східній та Південній Україні вона не набула ще масового поширення. До того ж, ця легітимність зводиться здебільшого до етнокультурних традицій: розмови на українській мові, шанування національних традицій і т.п.
Соціально-евдемонічна легітимність загалом знаходиться на низькому рівні, так як криза довіри до влади в значній мірі існує через її нездатність забезпечити добробут людей.
Досить низькою є і ідеологічна легітимність, адже пануюча в минулому соціалістична ідеологія зруйнована, а цінності ліберальної ідеології поки що не сприймаються більшістю населення.
Сучасні цивілізовані форми легітимності влади, такі як правничо-раціональна, раціонально-цільова, на засадах участі, починають тільки формуватися внаслідок кризи цінностей національного романтизму і бюрократичного прагматизму.
З погляду на сучасний стан соціально-політичного життя України, можна передбачити основні тенденції в розвитку політичної влади українського суспільства. Це посилення інтенсивності процесів демократизації політичної влади; зростання фактора легітимності влади як обов’язкової ознаки її цивілізованості; децентралізація політичної влади, становлення системи розподілу влад; утвердження права як стрижня всіх суспільних відносин, у тому числі і владних; розширення відкритості роботи управлінських структур різних рівнів.
Питання для самоперевірки, повторення, контролю
1. Які підходи до трактування влади подає наукова література?
2. Дайте визначення влади.
3. Які елементи включає у себе система влади?
4. Якими можуть бути владні мотиви?
5. Назвіть основні засоби здійснення влади.
6. Які засоби здійснення влади превалюють в демократичному суспільстві?
7. Які форми прояву та реалізації влади Ви знаєте?
8. У чому полягає явище “ерозії” влади?
9. Що виступає критерієм оцінки ефективності влади?
10. Назвіть основні види влади.
11. Які ознаки має політична влада?
12. Дайте визначення політичної влади.
13. Визначіть мету політичної влади.
14. Назвіть основні риси політичної влади.
15. Що означає “легітимність” влади? Назвіть основні її типи.
16. Які типи політичної влади Ви знаєте?
17. Які функції виконує політична влада?
18. У чому полягають особливості державної влади?
19. Назвіть основні шляхи досягнення державної влади.
20. Якою є політична влада в Україні за основними формами легітимності?
21. Які тенденції розвитку політичної влади в Україні Ви можете назвати?
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 166 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ВЛАДНІ ВИМІРИ ПОЛІТИКИ | | | ПОЛИТИЧЕСКАЯ ВЛАСТЬ: КОНЦЕПТУАЛЬНЫЙ АНАЛИЗ |