Розповсюдження

Мешкає на Балканському півострові, в Австрії, Угорщині, Словаччині, Румунії, Молдові, островах Егейського та Середземногоморя, Малій Азії. Зустрічається також у Чехії та Німеччині. Вид на сьогодні вважається зниклим на території Польщі. Ящірка зелена була введена в штаті Канзас в США. Діапазон поширення за висотою: 0 — 2130 м над рівнем моря.

В Україні зелена ящірка рідкісна, тому занесена до Червоної книги України. У Німеччині вид знаходиться в національному червоному списку із статусом «вид на межі зникнення» (CR).

Рись

(Lynx) — рід хижих ссавців з родини котових (Felidae), найбільш близький власне до роду Кіт (Felis).

Рись — типова кішка, хоча величиною з великого собаку, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгоногістю. У рисі дуже характерна голова: порівняно невелика, округла і дуже виразна. Від інших котячих рисі відрізняються коротким хвостом і китичками на кінцях вух. Маса тіла рисі від 5 до 30 кг.

У скандинавській міфології рись була священною твариною богині Фреї. Вважалося, що рисі впряжені в її колісницю. Стародавні греки вірили, що гострий погляд рисі здатний пронизувати наскрізь непрозорі предмети. Свою наукову назву ця тварина отримала від грецького слова "Λυγξ" [лего] — рись.

3.3. Структруа популяцій

Кожна популяція займає окреслену територію суші або акваторії, розміри якої залежать від багатьох чинників: наявності умов існування виду, кількості особин у популяції, маси особин.

Екологічна структура популяції – це її стан на данний момент часу (кількість та густота особин, їх розміщення у просторі, співвідношення груп за статтю і віком, моорфологіні, поведінкові та інші особливості). Розрізняють: просторову, ієрархічну, статеву, вікову структури популяції.

За Швердтфегером просторовий розподіл у популяції може бути випадковим (трапляється дуже рідко при однорідному середовищі, коли організми не намагаються об’єднатися в групи), рівномірним (досить поширений, особливо в умовах сильної конкуренції), труповим (організми намагаються створити групи, розміщення яких зможе бути близьким до випадкового).

Типи можливого просторового розташування особин популяції

Для оцінки розміщення особин в популяції використовуємо результати попередніх досліджень, де на досліджуваній території виділені ключеві ділянки спостережень (площею 1 га) і проставлені місця перебування особин. З метою встановлення просторового розташування особин популяції визначаємо розсіювання особин у популяції або дисперсію за формулою

S²=∑(x_cp.-m)²/(n-1)

де: S² – розсіювання особин, x_cp – середня кількість особин на одиниці площі (щільність популяції); m – кількість особин у кожній вибірці; n – кількість вибірок.

№ вибірки	Кількість особин m у вибірці
∑n = 11	∑m = 66

Отже, показник дисперсії для кожної з вибірок:

S² = (6-66)²/10 = 360

Визначаємо щільність популяції, вона рівна х_сер, тобто 6 особин на одиницю площі (км²).

При плямистому розміщенні S² вище середнього, отже розміщення плямисте.

Визначимо загальну чисельність популяції у лісі:

N = x_cep * S_лісу

де: N – загальна чисельність популяції, особин; x_cep – щільність популяції, особин/км²; S_лісу – площа лісу.

x_cep = ∑ m /∑n = 66/11 = 6 особин.

Отже, загальна чисельність популяції становить:

N =6 * 114 = 684 особини.

Щоб визначити віковий розподіл популяції і графічно її зобразити у вигляді піраміди, скористаємось вихідними данними, що наведені у таблиці.

Показник	Значення
% Особин перед продуктивного віку
% Особин продуктивного віку
%Особин постпродуктивного віку
N0
N1
K

Загальну чисельність, отриману в попереднх розрахунках, приймаємо за 100%, тоді:

Х_{передпродуктивний} = 684(особин) * 18% / 100% = 123,12(особин);

Х_{продуктивний} =684 (особин) * 51% / 100% = 348,84 (особин);

Х_{постпродукивний} = 684 (особин) * 31%/ 100% =212,04 (особин);

де Х – кількість особин.

. Віковий розподіл популяції

Вік

Кількість особин

1- Х передпродуктивний.

2- Х продуктивний.

3- Х пост продуктивний.

За отриманими данними зобразимо віковий розподіл популяції у вигляді піраміди.

З піраміди видно, що особини продуктивного віку переважають. Пояснити це можна тим, що відбувається зменшення кількості народжень, збільшення смертності серед перед продуктивного і пост продуктивного віку.

Визначимо динаміку зміни чисельності особин, коли відома величина швидкості росту популяції і максимальна кількість особин, яка здатна жити у цьому середовищі за формулою:

dN/dT = r*N * ((K – N)/K)

де: r – швидкість росту популяції.

r = N₁/N₀

N₀ – початкова щільність популяції; N₁ – щільність популяції через одиницю часу; N – чисельність популяції; K – максимальна кількість особин.

Спочатку визначаємо швидкість росту популяції:

r= 30/10 = 3

Тепер визначаємо динаміку зміни чисельності особин:

dN₁/dt₁ = r*N₁ * ((K – N₁)/K) = 3*30 *((300-30)/300)= 81

N₂= (N₁ + dN₁/dt₁)= 30+81= 111

dN₂/dT₂ = r*N₂ * ((K – N₂)/K)= 3*111*((300-111)/300)= 209,8

N₃= (N₂ + dN₂/dt₂)= 111+209,8= 320,8

dN₃/dT₃ = r*N₃ * ((K – N₃)/K)= 3*320,8*((300-320,8)/300)= -66,7

N₄= (N₄ + dN₄/dt₄)= 320,8+(-66,7)= 254,1

Візуально відобразимо отриманні вище розрахункові данні у виглді графіку.

Можна зробити висновки, що динаміка зміни чисельності популяції має тенденцію до зменшення.

3.4. Дослідження вертикальної структури біоценозу

Вертикальна структура – це ярусність, тобто розчленуваня фітоценозів на структурні або функціональні горизонти, які мають різний ступінь зімкнення і відіграють неоднакову роль в асиміляції і акумуляції речовини і енергії, в безпосередньому і опосередкованому впливі на життєдіяльність організмів угрупування. Ярусом називають частину шару рослинного угрупування, в якій розміщені асимілюючі органи рослин – листя, стебла або всмоктуючи ділянки коріння, а також запасаючі підземні органи рослин (коріння, кореневища, цибулини, бульби). Ярусність формується за рахунок градієнта проникнення сонячних променів у біоценози, тобто інгредієнта температури та сонячного проміння.

У вертикальній структурі лісових біоценозів, де стратифікація виражена більш чітко, ніж в інших біогеоценозах суші, налічується п’ять основних ярусів:

1. Ярус крон.

2. Підлісок або чагарниковий.

3. Ярус виисоких трав.

4. Ярус низьких трав.

5. Ярус мохів та лишайників

Рослини різних ярусів живуть в неоднакових фітокліматичних і ґрунтових умовах, тому вони розрізняються не лише за висотою, але й за екологією та біологією, вимогами до світла, вологи, температурного режиму, способами поширення насіння, плодів. Однак у межах одного ярусу створюються подібні умови, а тому рослини, які тут ростуть, набувають однакових ознак.

В лучних біоценозах формування ярусів відбувається за основною масою асимілюючих органів рослин, які мають різні висоти. У трав’янистих лучних фітоценозах виділяють 2-3, інколи 4 яруси, вони виражені менш чітко як у лісових:

1. Перший ярус утворюють високі багаторічні трави.

2. Другий ярус низькорослі представники бобових, злакових.

3. Третій ярус утворюють, так звані, низові злаки.

Підземні яруси розрізяють за либиною всмоктуючи частин коріння.

3.5 Характеристика біоценотичних зв’язків

Харчовиий, або трофічний ланцюг — набір взаємовідношень між різними групами організмів, які визначають послідовність перетворення біомаси і енергії в екосистемі.

Існує 3 основних типи трофічних ланцюгів — пасовищні, детритні і «паразитарні».

У пасовищному трофічному ланцюжку (ланцюжку виїдання) основу складають автотрофні організми, потім йдуть споживаючі їх мікроорганізми і рослиноїдні тварини(наприклад, зоопланктон, що харчується фітопланктоном), потім хижаки (консументи) 1-го порядку (наприклад, риби, споживаючі зоопланктон), хижаки 2-го порядку (наприклад, хижі риби, такі як щука, що харчується іншими рибами). Особливо довгі харчові ланцюжкі в океані, де багато видів (наприклад, тунці) займають місце консументів 4-го порядку.

У детритних трофічних ланцюгах (ланцюги розкладання), найпоширеніших в лісах, велика частина продукції рослин не споживається безпосередньо рослиноїдними тваринами, а відмирає, піддаючись потім розкладанню сапротрофними організмами і мінералізації. Таким чином, детритні трофічні ланцюжки починаються від детриту, йдуть до мікроорганізмів, які їм харчуються, а потім до детритофагів і до їх споживачів — хижаків. У водних екосистемах (особливо в евтрофних водоймищах і на великих глибинах океану) значна частина продукції рослин і тварин також поступає в детритні харчові ланцюги.

Зразок пасовичного типу ланцюга живлення в зоні лісостепу:

В деяких найпростіших випадках в трофічній мережі можна згрупувати окремі ланки по рівнях таким чином, що ланки одного рівня виступають для наступного рівня тільки як їжа. Таке угрупування називається трофічними рівнями.

Басейну річки Бунів є характерна широка різноманітність флористичного складу. Фауна області представлена лісостеповими тваринами і зони мішаних лісів (Закарпаття), багато з них занесено до Червоної книги України.

РОЗДІЛ 4.

ОЦІНКА СТАНУ ПОВЕРХНІ ВОДОЗБОРУ І ОПТИМІЗАЦІЯ ЇЇ СТРУКТУРНО –ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

4.1 Визначення комплексного екологічного стану поверхні водозбору

Оптимізація структурно-функціональної організації поверхні водозбору являється важливим елементом управління якістю і кількістю річкового стоку.

Визначення комплексного екологічного стану водозбору:

К_е = ∑А / ∑(П +У_пр)

де: А – антропогенно порушені території (розораність, урбанізація, тощо); П – Природні території (лісистість, заболоченість, озерність, тощо); У_пр – фактори управління (ефективність очищення стічних вод, наявність резервних і заповідних територій, тощо).

Від кількісної величини К_е буде залежати стан поверхні водозбору річки і як наслідок якість води в річці або озері. За таблицею визначаємо стан поверхні водозбору виходячи з числового значення К_е .

Таблиця (4.1) Екологічна класифікація стану поверхні водозбору річки

Стан поверхні водозбору	Комплексний екологічний індекс стану поверхні водозбору (Ке)
Полісся	Лісостеп	Степ
Добрий	˂0.5	˂0.75	˂1
Задовільний	0.5 - 2.0	0.75 – 3.0	1.0 – 5.0
Перехідний	2.0 - 8.0	3.0 – 10.0	5.0 – 16.0
Поганий	8.0 – 21.0	10.0 – 27.0	16.0 – 40.0

Оптимальні та реальні значення факторних характеристик поверхні водозбору подані в таблиці.

Оптимальні та реальні значення факторних характеристик поверхні водозбору

№ з/п	Факторні характеристики, Кі	Оптимальні значення	Реальні значення
	Залуженість, К1	30,0 %	24,0 %
	Лісистість, К2	40,0 %	34,0 %
	Заболоченість, К3	3,0%	7,0 %
	Розораність, К4	11,0 – 15,0 %	35,0 %
	Урбанізація, К5	5,0 %	7,0 %
	Ефективність очищення стічних вод, К6	100 %	55 %
	Вплив індустріалізації, К7	0,02т/рік км^2	0,06т/рік км^2
	Заповідні території, К8	30,0 %	2,0%

Розрахуємо стійкість поверхні водозбору:

К_е = (7,0 + 450 + 35) / (34 + 7+24) + (55+ 2,0 + 20) = 3,46

Отже комплексний екологічний індекс стану поверхні водозбору становить 2,57. Аналізуючи таблицю (4.1) можна зробити висновки, що стан поверхні водозбору річки Бунів є перехідний, адже він лежить в зонні лісостепу, для якої таке значення індексу визначає саме цей стан поверхні водозбору.

4.2 Розробка природоохоронних заходів стабілізації в структурі річки Бунів.

Для покращення показників які характеризують стан басейну річки Бунів ми пропонуємо такі заходи: для того щоб зменшити розораність на території басейну необхідно збільшити насадження багаторічних трав, а для економії свіжої води необхідно застосувати нові технології очистки стічних вод, щоб збільшити площі лісистості необхідно заборонити вирубку і запровадити посадку нових дерев. Якщо недостатня площа нових територій то необхідно зменшити розореність і запровадити заповідні території. Для зменшення урбанізації припинити забудову та раціонально використовувати природні ресурси. Для зменшення урбанізації проводити озеленення і збільшення кількості парків.

РОЗДІЛ 5.

ОЦІНКА ВПЛИВУ СТАЦІОНАРНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ НА АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ БАСЕЙНУ РІЧКИ

Дата добавления: 2015-07-11