Право на свободу і право на особисту недоторканість.

Ми народжуємося вільними, завдячуємо цим нашим предкам які боролися століття за рівність в правах і свободах. Свобода явище цікаве, право на свободу має кожний, воно закріплене статтею в Конституцій України. Свободу має кожний це означає те, що ми в праві на власний розсуд не зважаючи на думки, принципи, переконання, погляди оточуючого нас соціуму на вираження своїх власних думок, почуттів, маємо свободу вибору дій, але в рамках закону і поваги до інших учасників цивільних правовідносин, наприклад можемо обирати яку професію здобути, який одяг придбати, послугами якої юридичної фірми користуватися та багато іншого. Таке явище як свобода треба розуміти правильно, те що ми маємо свободу це аж ніяк не дає нам право вчиняти різного вида вольові правопорушення, бо вони можуть зашкодити оточуючим а ми в свою чергу будемо нести відповідальнсть. Право на свободу це право яке дозволяє нам виражати свої думки, почуття, вдягати речі які ми бажаємо, мислити не так як інші. Свободою необхідно правильно розпоряджатися не причиняючи дискомфорту іншим, в нас є свобода, але це не дає нікому право на свавілля, на приниження честі, гідності особи також протизаконні дії які заборонені законом.

Право на свободу закріплене статтею 288 в якій зазначається що: 1. Фізична особа має право на свободу. 2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Цей пункт засвідчує правовий підхід і виражає повагу до людської гідності, інакшими словами ніхто не вправі з моральної точки зору нав’язувати нам свої бажання, принципи, переконання. Не рідко право на свободу порушують вчиняючи насильницькі дії над особою. Свобода фізичної особи — це особисте немайнове благо. Замах на волю передбачає насильницьку заборону особі залишати визначене місце, або позбавлення особи можливості це зробити самостійно і це необхідно оскільки кожного дня в світі вчиняється правопорушення проти волі, свободи особи.

Щодо порушення прав посягання на свободу особи існує відповідальність адміністративна, цивільна, і кримінальна, як на мене то посягання на життя і свободу є найбільш небезпечними злочинами в суспільстві і тому відповідальність за вчинення таких правопорушень є найбільш суровою. До таких злочинів, об’єктом яких є свобода фізичної особи, відносяться: незаконне позбавлення волі чи викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини, торгівля людьми чи інша незаконна угода про передачу людини, експлуатація дітей, не законне поміщення в психіатричний заклад. Законом встановлює процедура арешту, затримання особи, перевезення її в місця позбавлення волі. Обов’язок правоохоронних органів які здійснють затримку є їхня строга відповідність вимогам закону, правильне, поважне поводження з в’язнями, які вчинили правопорушення. Зазначу, що ст. 29 Конституції України та ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, ст. 3 Загальної декларації про права людини, п. 1 ст. 9 Пакту про громадянські та політичні права об'єднують право на свободу та право на особисту недоторканність, оскільки вони тісно пов'язані.

Право на свободу яке порушили захищається в судовому порядку. Показовим прикладом може бути справа Б., яка двічі розглядалася суддями Верховного Суду України. Громадянин Б. звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 15 млн. грн. у зв'язку з незаконним утриманням під вартою, під слідством та судом з 26 вересня 1994 р. до 10 червня 1999 р. та незаконним засудженням. Однією з конституційних гарантій права на свободу людини є право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Згідно зі ст. 443 ЦК УРСР шкода, заподіяна громадянину як наслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічна правова норма міститься у ст. 1176 ЦК.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", який набрав чинності після 16 січня 1995 р., громадянину у зазначених випадках відшкодовується моральна шкода, розмір якої визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим від однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Харківський обласний суд, беручи до уваги мінімальну межу відшкодування моральної шкоди, задовольнив заяву частково - за період з 26 вересня 1994 р. до 15 січня 1995 р. - відмовлено; за період з 15 січня 1995 р. до 10 червня 1999 р.- у розмірі 18493 грн. 54 коп. Б. направив касаційну скаргу до Верховного Суду України, де просить скасувати ухвалу суду. Верховний Суд України визнав касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, і направив справу на новий розгляд. За новим рішенням суду першої інстанції на користь позивача за рахунок державного бюджету стягнуто 73974 грн. 16 коп. Позивач вдруге оскаржив це рішення до вищої судової інстанції, але на цей раз Верховний Суд залишив рішення в силі. Аналізуючи цю справу, не можна казати про справедливість рішень та особливо ухвал Верховного Суду України. Незаконне утримання під вартою, під слідством і судом біля п’яти років зламало життя особи, її фізичне та психічне здоров’я, що повинно бути оцінено більше, ніж 73974 грн. 16 коп. Виконати на практиці навіть таке рішення, безумовно, важко, оскільки державні виконавці стикаються з прямою забороною, передбаченою в Законах України "Про бюджет", накладати стягнення на кошти бюджету. Тому не випадково ступінь забезпеченості особистих немайнових прав нижче, ніж бажаний. З цього прикладу дещо негативного бачимо як держава байдуже відноситься до нас, зі зневагою, як вона виокремлює себе зневажаючи конституцію і цим сам осіб яких має захищати. Схожі не справедливості відбуваються не рідко. Відновлення становища може бути матеріальним і формальним, або прямим і опосередкованим. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного обмеження волі особа отримує свободу. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, однак цивільне право здатне виконувати компенсаційну функцію. [2]

Якщо особу не законно тримають під вартою це свідчить про порушення цілого ряду особистих немайнових прав. Наприклад, одночасно порушуються чи обмежуються право потерпілого на повагу до гідності і честі (ст. 297 ЦК), на вільний вибір місця проживання (ч. 2 ст. 310 ЦК), пересування, на таємницю особистого життя (ст. 301 ЦК), на індивідуальність, зовнішній вигляд (одяг і зачіска чітко регламентовані кримінально-виконавчим законодавством) - ст. 300 ЦК. Право на свободу (ст. 288 ЦК) передбачає вільне вчинення управомоченою особою активних не заборонених законом дій, а всім іншим заборону будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу (ч. 2 ст. 288 ЦК). Цивільне законодавство здійснює вплив на суспільні відносини в сфері особистих немайнових відносин і дозволяє забезпечення реальності свободи фізичної особи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій намір та виключення будь-якого втручання третіх осіб, а за не законне втручання передбачити відповідальність. Суб'єктивне право включає в себе можливість управомоченої особи вимагати від інших осіб утримання від дій, які порушують її право. Особливість реалізації особистих немайнових прав полягає в тому, що законом визначаються не межі реалізації нематеріальних благ управомоченою особою, а встановлюються лише межі вторгнення сторонніх осіб в приватну сферу. Якщо окреслені межі порушуються, допускається примусове застосування заходів по їх відновленню. При встановленні правил поведінки суттєвого значення набувають норми моралі.Поведінка повина формуватися на нормах моралі, це закріплено в статтях Конституції України.

Право на свободу включає право на свободу пересування (ст. 313 ЦК), право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК) і право на вибір місця проживання (ст. 310 ЦК) тощо. Розповід докладніше про кожне природнє немайнове право. Право на свободу персування зрозуміло що ніхто не має право особі перешкоджати пересуватися будь яким видом транспотом чи пішки. Вибір занять це справа суто кожного індивідуально, особа сама в праві вирішувати яку професію обрати, на кого навчатися, яке хоббі приносить задоволення і яким вона буде займатися. Де я буду жити також моє особисте бачення яке не потребує втручання сторонніх осіб чи врегулювання держави.

Сім’я основна ланка суспільства. Фізично здорова, розумово розвинена, соціально захищена - фундамент для майбутнього світлого добробуту. А якщо створювати законопроекти які матимуть благодатний, соціальний напрям то роль сім’ї збільшиться в деккілька разів. Діти традиційно народжуються в сім’ї, а сім’я дає дитині притулок, їжу, любов. Сім’я займається вихованням, величезна відповідальність покладається на плечі батьків. Оскільки виховання це закладання в дитину певних життєвих цінностей, ця громіздка праця також для вчителів,педагогів які дають дитині багаж знань і він необхідний не тільки теоретичний томущо наше з вами життя практичне яке складається з дрібниць, а вже потім з теоретичної інформації яку можливо доведеться інколи приміняти в житті. Велику увагу необхідно приділяти навчально-виховному процесу.З малих літ діти формують свій світогляд який хоча і змінюється з часом,але все ж таки набуває остаточної форми приблизно з років 6 до 14. Навчально-виховний процес завершений тоді коли дитина самостійно вже прямує, від шляху формування індивидуума до індивідуальності, а вже потім особистості.

Дізнаємося що про що нам говорить стаття 291ЦК. Стаття 291 ЦК. Право на сім’ю. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я має право на сім’ю.Спостерігаємо в цьому пункті гуманне відношення до психічно хворих, фізично обмежених верств населення інвалідів, осіб похилиго віку яким не забороняють мати сім’ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім’єю, крім випадків, встановлених законом, наприклад в тому випадку коли особа вчинила злочин за який законом передбачено обмеження, або позбавлення волі. Свобода щодо вільного спілкування з рідними описується в наступній статті. Фізична особа має право на підтримання зв’язків з членами своєї сім’ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися в сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України. Приватне життя сім’ї одна з область цивільного права яка має досить важливе значення. Не рідкі випадки порушення цього права. Приватне життя називається саме таким тому,що ніхто не має права беззаконно втручатися в нього, заважати комусь влаштовувати сім’ю.

Моя думка щодо цього, міцна сім’я це добрі відносини які ґрунтовні на коханні та взаєморозумінні. Всі ми маємо право на сім’ю без сумніву. Якщо держава буде стимулювати добробут в сім’ї хоча б матеріального плану спонукати завищення соціальної виплати за народження дитини, видавати на безкоштовній основі житлове приміщення для проживання, то відповідно покращиться добробут в державі в цілому.

Сімейні відносини регулює сімейний кодекс України. Сім’я являє собою об’єднання осіб, пов’язаних між собою шлюбом чи спорідненням, взаємною матеріальною і моральною підтримкою, народженням і вихованням дітей, взаємними особистими і майновими правами й обов’язками. Іншими словами благополуччя в сім’ї, краще життя в країні. Законодавче поняття сім’ї міститься у СК України, відповідно до якого сім’я є первинним і основним осередком суспільства. Законодавчо визначені ознаки сім’ї це спільне проживання, спільний побут, взаємні права й обов’язки.

Відповідно до ЦК і СК України особа, яка досягла шлюбного віку, а в окремих передбачених законом випадках і до досягнення цього віку, має право на створення родини. Сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Кожна людина має право на проживання в родині. Фізична особа може бути ізольована від родини тільки у випадках і порядку, установлених законом. До таких випадків можна віднести призначення покарання за рішенням суду, призов на військову службу, примусове поміщення в стаціонарну лікувальну установу в порядку, передбаченому законом.

Незалежно від місця свого перебування, фізична особа має право на підтримку зв’язків із членами своєї родини і родичами. Обмеження можуть складати обставини, спеціально передбачені законом, наприклад, відбуття покарання. Однак і в цих випадках зв’язки з членами родини можуть бути обмежені, але не заборонені.

У захисті прав і інтересів сім’ї може брати участь орган опіки і піклування. Особа, права якої порушені, має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав і інтересів в орган опіки і піклування, що не позбавляє її права на звернення до суду. Ніхто не може піддаватися втручанню в його особисте і сімейне життя. Закріплення цього правила в ст. 32 Конституції не допускає збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про сімейне життя без згоди особи, якої стосуються ці відомості. Виключення складають випадки, визначені законом, коли така інформація необхідна в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. Кожна людина має право на ознайомлення в органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з такими відомостями про себе і свою сім’ю. Конституцією гарантований судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї і вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріального, і морального збитку, заподіяного такими діями.[3]

Слово "шлюб" бере початок від давньослов'янського "сьлюб" — урочиста обіцянка. "Слюбитись" — означає домовитись, але домовитися не означає лише підписати певні документи, шлюб це явище яке потрібно підтримувати любов’ю, взаєморозумінням. Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім’ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов’язки.

Відносини між подружжям регулюються сукупністю норм і санкцій інституту шлюбу. Останній є сукупністю соціальних норм, які санкціонують відносини між чоловіком та жінкою, систему взаємних обов’язків та прав, істотних для функціонування інституту сім’ї. Шлюбні відносини між чоловіком та жінкою регулюються юридичними та культурними нормами. До юридично закріплених норм, зокрема, відносяться питання володіння майном, матеріальних обов'язків подружжя відносно одне одного, мінімального віку тощо. Згідно Сімейного кодексу України шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка — у 18 років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не припускається.Законом передбачено й перелік людей, між якими шлюб не може укладатись. Зокрема, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, а саме: 1) рідні (повно рідні і неповно рідні) брат і сестра: 2) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; 3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Для того щоб укласти шлюб його треба зареєструвати. Реєстрація проводиться урочисто та засвідчується свідоцтвом про шлюб. При оформленні шлюбу практикується укладення шлюбного контракту. Ведучи мову про юридичне регулювання шлюбних відносин, важливо виділити цілий комплекс норм, пов’язаних із розірванням шлюбу. Вони засновуються на юридичному регулюванні розлучення: встановленні юридичних підстав для скасування шлюбу, характеру процедури розлучення, правах і обов'язках колишнього подружжя, пов'язані із утриманням та вихованням дітей тощо. На відміну від писаних юридичних законів культурні норми є не писаними. Вони регулюють шлюбні відносини за допомогою моралі, традицій та звичаїв. До їх числа належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, виховання дітей, розподілу влади та обов'язків між подружжям тощо. Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин: полігамія— шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії — одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;моногамія— шлюб між одним чоловіком та однією жінкою. Цей шлюб можна назвати традиційним, або стандартним. За мотивацією партнерів шлюб поділяється: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування "Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися". Цивільний шлюб – це шлюб який оформлений в органах державної влади без участі церкви;таким чином, шлюб — це своєрідний контракт, який укладається між трьома сторонами — чоловіком, жінкою та державою. У багатьох суспільствах держава лише здійснює юридичне укладання шлюбу, а його посвяту здійснює церква. При цьому посвята шлюбу перед церковним олтарем вважається найсильнішою формою зміцнення шлюбу. Разом з тим, укладаючи шлюб, держава не може визначати часові межі його існування, тобто через певний проміжок часу один із членів подружжя може виступити ініціатором розлучення. Останнє символізує свободу особистості.Розлучення досить поширений факт,існують різні конкретні причини, але основні мотиви розлучень можна поділити на три типи: перший тип розлучень, обумовлений певними чинниками соціально-економічного характеру: матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу і шлюб рухне тоді коли хтось перестає заробляти багато грошей, часті відрядження одного з членів подружжя, незадоволеність житловими і побутовими умовами, засудження чоловіка, або дружини з позбавленням волі на тривалий термін;іншими словами егоїзм руйнує багато сімей, існують духовні практики які гармонізують сімейне життя і їх можливо застосовувати для вирішення сімйних проблем та негараздів. Другий тип це мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях, втручання третіх осіб, несхожість характерів, необґрунтовані ревнощі, нове кохання, зрада. Шлюб взагалом пряця обох членів подружжя, і якщо хтось когось не долюблює це відчутно і створює загрозу знищення шлюбу.Третій тип має соціально-біологічний характер: пияцтво та алкоголізм подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, нездатність, або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці. Зазначимо, що жінки найчастіше основною причиною розлучення вважають матеріальні труднощі та пияцтво, а чоловіки — нове захоплення, несумісність та одноманітність сімейного життя. Молодь найчастіше вбачає причину розлучення у несумісності характерів, появу нової любові, зраду та буденність сімейного життя, в цих поглядах на життя винуватими є тільки ті хто створив шлюб, але невзмозі подолоти сімейні труднощі. Розлучення як соціальний феномен приводить до складних і численних наслідків і виявів деформації у життєдіяльності сім’ї. Проте, не менш важливою проблемою для соціально-психологічного аналізу є вивчення ситуації перед розлученням. З одного боку, вона характеризується наростанням конфліктності взаємостосунків, зниження рівня задоволеності сімейним життям, з іншого — зростанням зусиль сім'ї, спрямованим на збереження сімейного життя.

Наслідки розлучень для дорослих бувають різними. Для одних людей розлучення перетворюється у серйозну життєву кризу, викликає стрес та депресію, для інших — це початок змін на краще. Однак, розлучення завжди негативно позначається на емоційному благополуччі людини, стані її здоров’я; породжує серйозні юридичні проблеми; ускладнює економічне становище членів колишнього подружжя; змінює відносини з найближчим соціальним оточенням; загострює проблеми, пов’язані з виконанням батьківських прав та обов’язків. Відомо, що розлучені люди частіше хворіють та схильні до суїцидів ніж ті, що перебувають у шлюбі. Особливо важко молодим матерям та жінкам старшого віку: вони змушені шукати нові джерела прибутків для утримання сім’ї, змінювати стиль життя та власні звички. Молоді люди легше переносять наслідки розлучень, швидше досягають стану емоційної рівноваги і звикають до нового стилю життя. У них кращі перспективи для укладення повторного шлюбу.

Негативними є наслідки розлучень і для дітей, оскільки діти зазвичай хочуть мати і маму, і тата. У багатьох дітей виникає почуття провини, жалю. Особливо гостро ці почуття можуть проявлятися під час вступу одного з батьків у повторний шлюб. У дітей з’являється ще одна проблема: як зжитися з мачухою, або вітчимом. Не благополучні батьки найнегативніша тенденція яка може бути в сім’ї, діти віддзеркалюють батьків в майбутньому.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. Сім'я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними, або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет. Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад 40 типів і форм сімей.

В сучасних умовах сім'ю характеризують: За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей: розширена (складна) сім'я — складається із сімейних пар та дорослих дітей, які проживають разом; нуклеарна (проста) — складається з однієї сімейної пари, можливо, з дітьми. За наявністю батьків: повна сім'я (є обидва члени сімейної пари); неповна (один із батьків виховує дітей); 3. За кількістю дітей: бездітні; однодітні; малодітні (дві дитини);багатодітні (троє і більше дітей). Сьогодні в Україні мешкає 2,5 млн. молодих сімей. Основна їх частина сконцентрована у містах (77,5%). Відомо, що молоді сім’ї більше, ніж інші типи сімей витрачають коштів на непродовольчі товари (одяг, взуття). При цьому, за результатами соціологічних досліджень 44% молодих сімей зазначають, що доходів вистачає лише на необхідне, 29% вважають, що грошей постійно не вистачає. Типовою для більшості молодих сімей є проблема відсутності власного житла. Результати досліджень свідчать про те, що тільки 1 з 10 пар мала власне житло на момент вступу до шлюбу. [4]

Можна поділити види сімей за ієрархією влади:патріархальна, або патернальна (влада чоловіків); - матріархальна або матеріальна (влада жінок); еквалітарна (рівність обох).Особисто я прихильник еквалітарної моделі життя в сім’ї. За типом главенства в сім’ї: егалітарні (демократичні) — відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв'язками, де офіційної "голови сім’ї", як правило, не існує.Авторитарні у такій сімї між дорослими і дітьми встановлюються непрості стосунки. В родині панує жорстокість. Про гармонізацію взаємин батьків і дітей у таких родинах не може бути й мови.

Кожна сім'я має право на інтим. І ніхто не в праві вмішуватися в інтимне життя сім’ї.Головне, що відрізняє сім’ї — це атмосфера, яка панує в родині. Спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних відносин які будуються на майнових та не майнових правах та обов’язках. Спосіб відносин дорослих і дітей є досить дієвим методом виховання — виховання за допомогою спілкування. Це відбувається тому, що саме в спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють (закріплюють) свої майбутні моделі поведінки. Водночас соціологічні дослідження показують, що батьки дуже рідко проводять вільний час із дітьми. Майже 69% опитаних дорослих віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму.Ось вона глобальна проблема людства приблизно 10% батькі правильно займаються вихованням дитини яка в років 25 вже можн реалізувати себе.

Сім’я не тільки задовольняє потреби людей, які створюють сімейний союз, а й виконує цілу низку соціальних функцій. І тому є невід’ємною частиною соціальної структури суспільства. Функції сім’ї: 1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення ось ця функція одна з найважливіших оскілики вона дарує життя новим поколінням які можуть пізнати життя. 2) господарсько-побутова функція. Вона пов’язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров’я членів сім’ї, догляд за дітьми; обов’язки створені для взаємної побудови сімейного життя і вони складають частину з всього комплексу відносин в сімі’ї. 3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім’ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв'язку з іншими причинами. Матеріальне становище для однієї особи в нашій країні не легке, тому забезпечення один одного грошима, це важливе явище яке допомагає нам в матеріальному житті. 4) виховна функція, найважливіший пункт після матеріального забезпечення дитити, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок; виховання це базис який закладається дитині змалечку, і впливає на подальший розвиток індивида в майбутньому, тому вкладуйте в своїх майбутніх дітей добрі якості, привчаєте їх до відповідальності за свої вчинки, виховуйте в них почуття поваги до себе як людини, соціуму, тварин. Вчіть дітей наукам з цікавістю, говоріть з нею на рівних. Розвиток дитини залежить від того скільки батьки дозволяють дитині свободи на вираження себе у всіх аспектах життя. Досить часто батьки пригнічують потенціали дитини, тягу її до того що її подобається, направляють її в не правильне русло, і в результаті я не рідко чую в громадському транспорті як дорослі особи почувають себе на роботі, 90 % скаржиться на низьку заробітну плату і на те що їм не подобається робота. Питання а навіщо ви туди ходите, чому ви не займеєтеся справою яку любите? Я вважаю що краще займатися справою яку любиш і вона обов’язково принесе заробіток і не низький томущо ти вкладаєш в свою працю душу, почуття,час та зусилля. Чим працювати насильно, кожного дня скаржитися, що держава про мене не думає і мало хто замислюється, що я і є частина цієї держави і тому я створює своє майбутнє, і сьогодення. 5) функція соціалізації; соціалізаія означає підтримка зв’язків в середині сім’ї, спілкування, спільне хоббі та інше. 6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції від усамітнення. Людина соціальна істота яка потребує спілкування з рідними, близькми, знайомими, друзями, колегами. Спілкування це засіб вираження думок і почуттів.Спілкуання допомагає в розвитку особистості. 7) функція взаємодопомоги, що пов'язана з роллю сім’ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам.Тобто допомога може бути за характером як духовна(підтримка, порада) так і матеріальна(грошова). 8) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля. Відпочинок ось запорука доброго здоров’я.

І на останок щодо сім’ї. Сім’я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності у тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших — навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і невипробуваними у вирі сімейних негараздів. Ця особливість неоднакової реакції особливо чітко простежується у випадку "нормативного стресу", тобто зіткнення сім’ї з звичними для певного її етапу труднощами. Для молодої сім’ї такими труднощами можуть виступати вирішення житлової проблеми, період спільної психологічної адаптації тощо.

Також дитина має право на опіку і піклування. Малолітні (до 14 років) та неповнолітні (від 14 до 18 років) особи мають право на опіку або піклування.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які по­збавлені батьківського піклування.Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, що позбавлені батьківського піклування. Орган опіки і піклування встановлює опіку над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою особою у разі позбавлен­ня зазначених осіб батьківського піклування. Суд встановлює опіку над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде вста­новлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання малолітньої, або неповнолітньої особи, яка потребує опіки чи пі­клування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Опікуном або піклувальником може бути лише особа з по­вною цивільною дієздатністю, тобто особа, яка здатна своїми дія­ми набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов’яз­ки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за свої дії. Опікуном або піклувальником не може бути особа: яка позбавлена батьківських прав; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам малолітньої чи неповнолітньої особи. Особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з малолітнім чи не­повнолітнім, з урахуванням особистих стосунків між ними, мож­ливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призна­ченні піклувальника для неповнолітньої особи, враховуються та­кож бажання підопічного. Опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, збереження та використання майна підопічного в його інтересах, про забезпечення доглядом та лікуванням, дбати про виховання, навчання та розвиток підопіч­ного.Опікун вчиняє договори від імені та в інтересах підо­пічного. Якщо малолітня особа може самостійно визначати свої потре­би та інтереси, опікун, який здійснює управління її майном, повинен враховувати її бажання. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задово­лення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна (житлового будинку, споруди, будівлі тощо) або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управ­ління іншій особі. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов’язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її вихован­ня, навчання та розвиток. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним договорів. Опікун та піклувальник зобов’язані вживати заходів щодо за­хисту цивільних прав та інтересів підопічного. Опікун (піклувальник), його дружина, чоловік та близькі ро­дичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати (давати зго­ду на укладення) з підопічним договорів, крім договору дарування або договору безоплатного користування позичкою. Зверніть увагу на те що,опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення вищезазначе­них договорів лише з дозволу органу опіки та піклування. Обов’язки з опіки та піклування над дитиною виконуються опікуном і піклувальником безкоштовно, але опікуни і піклуваль­ники мають право одержати оплату своїх послуг.

Опіка припиняється: у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); у разі досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спе­ціального рішення щодо цього. Піклування припиняється у разі: досягнення особою повноліття, вступу неповнолітньою особою у шлюб, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатнос­ті: особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дити­ни; особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприєм­ницькою діяльністю. Які ж документи потрібні для призначення опікуна органами опіки і піклування: копія свідоцтва про народження малолітньої або неповно­літньої особи, що потребує опіки чи піклування, документи, які підтверджують відсутність батьків (це лише: копія свідоцтва про смерть батьків, рішення суду про позбавлен­ня батьків батьківських прав, рішення суду про відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав, рішення суду про ви­знання батьків не дієздатними чи обмежено дієздатними, рішен­ня суду про визнання батьків безвісно відсутніми, архівна довід­ка відділу РАЦС). При відсутності цих документів діти, що перебувають під опікою, не будуть користуватись пільгами, перед­баченими законодавством; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки і опис її майна; довідка про стан здоров’я особи, що потребує опіки та май­бутнього опікуна (піклувальника), довідка про місце проживання майбутнього опікуна та склад його сім’ї, заява майбутнього опікуна про прийняття на себе обов’язку про опіку, акт перевірки умов життя майбутнього опікуна, висновок органу опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов’язки, рішен­ня виконкому, довідка лікувальної установи (санепідемстанції) про відсутність у сім’ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань (про епідоточення), документ про закріплення за дитиною житлової площі (рі­шення виконкому).

Отже свобода не від’ємне не майнове, природнє право кожного так само як право на створення сім’ї, право на опіку і піклування. Цей розділ закінчу статтею 3.К.У. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Дата добавления: 2015-07-11