Періоді

Дитина у віці від трьох років переживає сильне потрясіння від свого відкриття: він не є центром світобудови. Він відкриває також, що не є центром своєї сім'ї. Особливо його приголомшує відкриття, що тато любить маму, а мама-тата. До цього він несвідомо відчував себе центром сім'ї, відчував, що саме навколо нього, з його приводу відбувалися емоційні сплески в сім'ї. А тепер він бачить і чує, що батьки можуть спілкуватися один з одним і без його участі. Розчарований малюк починає вередувати, проявляти агресію. Йому здається, що батьки його "провели" - адже їм цілком добре і без нього.

У дійсності малюк став більш самостійним, і мама відчула, що може менше їм займатися. Самостійність радує малюка. Але його не влаштовує, що мама не належить тільки йому. Те ж відноситься і до тата. Ідуть форми спілкування, які були природними в дитячому і ранньому віці: мама-малюк і тато - малюк. Тепер дитині дають зрозуміти, що спілкування буде будуватися інакше, як взаємодія трикутника: мама - тато-маля. Такі відносини не зовсім влаштовують дитини. Він обурюється, ревнує, проте змушений прийняти ці нові форми спілкування. Але він пильно стежить за батьками. І тут спалахують нові пристрасті: то він віддає перевагу одного з батьків, то через деякий час іншого, і з такою ж силою. Нарешті ці ревниві форми спілкування проходять. Заспокоєний дитина відновлює душевну рівновагу, він любить і маму, і тата.

Тут слід обговорити ситуацію, коли в родині немає одного з батьків. Це неповна сім'я. За традицією, що склалася у нас при розлученні дитина залишається з мамою. Поки дитина була зовсім маленьким, йому не спадало на думку, що у нього немає тата.Але, ставши постарше, малюк раптом виявляє, що в нього тільки одна мама. Це відкриття надзвичайно хвилює малюка, він стає стурбованим, легко збудливим. Тепер мама повинна думати, хто ж з її рідних і близьких чоловіків допоможе малюкові впоратися з нереалізованою потребою в батька. Дорослий чоловік може дати дитині багато чого, якщо зуміє стати його другом. Але найкращий вихід із ситуації, якщо вихованням дитини буде займатися рідний батько [8].

Як би там не було, батьки повинні нести відповідальність за свою дитину. Хороші батьки не створивши нові сім'ї, не повинні знімати з себе відповідальності за свого загального малюка, адже він нічим не завинив перед ними.

Хороші батьки дають приклад своїй дитині, не тиснуть на нього, намагаються виховати у нього почуття особистості. Для цього треба поважати свою дитину, любити його, давати йому можливість виконувати допустимі бажання, виховувати в нього свідоме ставлення до своїх вчинків.

Якщо дитина здорова і досить розвинений по своїм рокам, якщо виникає в цьому необхідність, його віддають в приватну групу або відправляють у дитячий сад. Там йому належить вчитися нових форм спілкування з новими дорослими і дітьми.

Якою б чудовою не була вихователька, як би не цікаво було малюкові серед дітей, він з полегшенням зітхає, коли його забирають додому. Він не може обійтися без батьківської ласки і ніжності. Він шукає батьківської уваги.

Під час кризи перебудовується соціальна позиція дитини по відношенню до оточуючих людей, до авторитету матері і батька. Дитина поступово входить у складний світ людей, як дорослий, так і дитячий, і намагається знайти своє місце в цьому світі. Він вчиться орієнтуватися в соціальних зв'язках, встановлювати диференційовані стосунки з оточуючими людьми.

М.І. Лисина виділяє в перші 7 років життя дитини 4 форми його спілкування з оточуючими: ситуативно-особистісну, ситуативно-ділову.

Відповідно до них змінюються вимоги дитини до дорослого, який виступає в першу чергу як партнер по взаємодії і від якого потрібні не тільки увагу, любов, але й розуміння, співпереживання, повага.

Будь-які оціночні впливу дорослих на дитину містять у собі і емоційні та пізнавальні елементи, тому вони не лише спрямовують увагу дитини на хороші і погані сторони власної поведінки, а й стають моделлю для побудови уявлення дитини про себе. У цих відносинах характер оціночних дій дорослого має визначальне значення в процесі формування у дошкільника уявлень про свої можливості.

Інформація про свої можливості, яку дошкільник накопичує в індивідуальному досвіді, стає конструктивним матеріалом для формування Я-образу в тому випадку, коли вона підтверджується в досвіді його спілкування з оточуючими. Тому така велика роль точних оціночних дій дорослого в освіті об'єктивних уявлень дитини про себе самого.

Досвід спілкування з дорослими є для дитини головним джерелом оцінних впливів, під впливом яких у нього формується ставлення до реального світу, самому собі й іншим людям. Крім того, спілкування дитини з дорослими організовує його індивідуальний досвід, виконуючи при цьому три основні функції:

- Цей досвід спілкування висуває перед дитиною мета усвідомлення, а іноді й вербалізації свого індивідуального досвіду;

- Підказує дитині в деяких випадках спосіб вирішення різних завдань в індивідуальному досвіді;

- Сприяє систематизації та узагальнення всього накопиченого дитиною досвіду.

Досвід спілкування з дорослими служить для дітей засобом порівняння себе з еталоном або ідеалом, до якого можна лише прагнути.

Залежність поведінки дошкільника від оціночних дій дорослого обернено пропорційна віку дітей: чим молодша дитина, тим менш критично сприймає він думки дорослих і тим менше його уявлення про свої можливості спираються на конкретні результати діяльності. У старшому дошкільному віці дорослий залишається для дитини таким же авторитетом, як і для малюка, проте оцінки дошкільника в більшій мірі переломлюються через призму тих результатів і висновків, які підказує дитині його індивідуальний досвід.

Дата добавления: 2015-07-11