Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Витоки духовного критицизму. Міфологічні первні і християнські нашарування. Автохтонна культура і перекладна література. Літописання і форми критицизму

Читайте также:
  1. Fiery - Формирование и отработка навыка видения Ауры.
  2. II. Порядок формирования экспертных групп, организация экспертизы заявленных на Конкурс проектов и регламент работы Конкурсной комиссии
  3. II. Формирование и ведение реестра
  4. II. Формирование и ведение реестра
  5. III. КУЛЬТУРА КАК СИСТЕМА ЦЕННОСТЕЙ
  6. III. Ошибки, допущенные при формировании внереализационных доходов и расходов.
  7. V. Формирование дел

У міфологічно-фольклорні часи критицизм виникає із синкретизму духовної культури, з ритуально-групового споживання її продуктів, а відтак і з варіативності зразків народної творчості і колективності їх виконання, що породжує ситуацію вибору, імпровізації на основі зразків і узвичаєних канонів (виконання, приміром, гаївок, коломийок, весільних пісень тощо).

Диференціяція та уподібнення будь-яких явищ у сприйнятті людини, яка співвідносить їх з власними потребами, відомими їй зразками, — це універсальний механізм пізнання і невіддільної від нього оцінки.

Міфологічні уявлення і вірування наших предків, зіткнувшись з системою християнської віри, ставали предметом пристрасної оцінки і полеміки з часу прийняття на Русі християнства. Оцінногенна колізія посилювалась з появою перекладних, насамперед богослужбових книг (Св. Письма, Псалмів, Св. Літургії), а згодом — житій і «похвальних слів».

Духовне протистояння язичництва і християнства ускладнювалось полемікою між Римом і Константинополем, яка повільно проникала на Русь. Відбитий в «Повісті минулих літ» епізод-розповідь про те, як послані Володимиром люди в основні центри християнства оповідали князеві про бачене, промовисто видає «механізми» оцінювання руськими посланцями обрядів, церковної організації й окремих діячів культури. Вони порівнювали бачене і покладалися на свої почуття, породжені баченим, — а на цій основі робили висновок.

Християнська культура, писемні пам’ятки християнства, як відомо, увібрали здобутки еллінсько-римської художньої практики та естетики.

Зіткнення в досвіді автохтонного населення (внаслідок міґрації і торгових, державних та освітніх контактів) різних за походженням, за ідеями, жанрово-стильовими ознаками елементів культури постійно і безперервно живило духовний критицизм як безнастанне оцінювання змісту, форми, функцій таких творів.

Більше того: результати духовного критицизму входили у структуру нового, оригінального твору, формували (крім іншого) його поетику. Аналоговість оцінок, оцінність самої побудови, композиції національно-оригінальних творів, які мали свої прототипи (прототексти) в інонаціональних культурах, очевидна і виявляється менш-більш постійно. Так, у «Похвалі Володимирові» київського митрополита Іларіонавже на початку читаємо: «Славить же ж Римська країна похвальними голосами Петра й Павла, бо через них повірили в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія і Ефес і Патма — Івана Богослова; Індія — Тому; Єгипет — Марка. Всі країни, міста й народи шанують і прославляють, кожний — свого учителя, що навчав їх православної віри. Прославмо ж і ми по нашій змозі малими похвалами нашого учителя і наставника, того, що довершив великих і чудесних діл, великого кагана нашої землі Володимира, внука старого Ігоря і сина славного Святослава... Бо не в малій і невідомій країні вони рядили, а в Руській, що відома, і про яку чували по всіх чотирьох кінцях землі»6.

У писаннях митрополита Іларіонає не тільки посилання на традицію інших народів, а й на Біблію, на всіх Євангелистів. Він часто використовує випробувані традицією риторично-стилістичні прийоми. Надто показовою з цього погляду є його «Молитва до Бога від усієї землі нашої».

По-різному (відкрито, приховано, натяками, добором фактів, пропусками, структурними зміщеннями тощо) виявляються оцінні елементи в літописах. У їх аксіологічному струмені, як і в релігійно-культових писаннях, наявні також ембріональні вкраплення літературно-книжного критицизму7. Тому вони є не тільки джерелами історіографії, пам’ятками історії української літератури, а й «оціногенними» текстами, які зафіксували рівень критицизму їх укладачів, часу, коли виникали. Літописи продовжують живити критичну снагу і наступних поколінь. Дуже влучно про це сказала Леся Українкав листі до А. Кримськоговід 24 травня 1912 року: «Гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто, розуміється, елементарні відомості я маю і дещо там читала, але перводжерел (підкр. Лесі Українки. — Р. Г.) (літописів головно) зовсім мало коштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там «Волинську літопись» чи «Самовидця», то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім може й сказала б щось таке, чого ще не сказали інші наші поети»8.

Самоспостереження Лесі Українкиувиразнює додаткові моменти ролі літописних текстів у створенні передумов власне літературної критики: чужа інтерпретація тексту стимулює потяг до самостійного читання і тлумачення цього тексту.

Стимули розвитку усвідомленого естетичного критицизму: освіта, книгодрукування, полемічна література, поетика і риторика. Міжнаціональні і міждержавні взаємини. Російщення і полонізація України

Рукописні тексти (житія, літописи, похвальні слова, проповіді) впливали на вузьке коло освічених читачів. Книгодрукування в Україні збільшило кількість літературних текстів, розширило сферу їх реципієнтів, отже, посилило і становлення критицизму. «Почитаніє книжное», високо ціноване в Русі ще з часів Ярослава Мудрого, супроводжувалось складанням списків книг, які «подобает» чи «не подобает» читати. Ця традиція активізувалася особливо із загостренням православно-католицької полеміки. Було це практичним проявом критичної діяльності, зумовленої не стільки особистими смаками авторів, скільки орієнтацією на «зразки» і приписи церкви, це штовхало оцінну діяльність в бік догматизму і нормативно-стилістичної класифікації книжкових видань.

Потужним стимулом розвитку усвідомленого і мотивованого критицизму на засадах філософії і теорії мистецтва (терміну естетика тоді ще не було) стала освіта: братські школи, колегіуми, передусім Києво-Могилянська колегія (1632 р.; з 1689 р. — академія). Покликані протистояти експансії католицизму (латинництва) на Сході, ці заклади орієнтувалися на єзуїтські школи, де важливу роль у навчанні студентів відігравала філософія, поетика, риторика. Викладачі латинською мовою популяризували норми і правила красномовства і поетичної творчості, ілюструючи їх прикладами як з античної, польської літератур, так і власними зразками. Студенти застосовували одержані знання у практичних вправах і власних творах, вдаючись раз по раз до порушення канонів, особливо ставши «мандрованими дяками». В. Маслюкпереконливо показав роль латиномовних поетик і риторик ХVII–I половини ХVIII ст. у розвитку літературознавчої думки в Україні9. Художня практика і науково-навчальна діяльність І. Величковського, Ф. Прокоповича, М. Довгалевського, Г. Кониського, Г. Сковороди, відкрита для західно-європейського досвіду, ідей Відродження, Просвітництва, Бароко і водночас закорінена в потреби рідної культури, підносила рівень естетичної свідомості, в надрах якої складалися всі духовні передумови до виділення і функціонування літературної критики відповідно до потреб національної освіти, жур­налістики, церкви — держави як системи.

На жаль, політика російського царату і московських шовіністів після 1654 року поступово звела ці здобутки нанівець, здійснюючи зросійщення України10, зокрема, і шляхом переведення української літературно-мистецької еліти в Санкт-Петербург, Москву і в глибину Росії. На західноукраїнських землях активно здійснювалася полонізація населення такими ж засобами. Політика жорстокої централізації і «единообразия» відкинула українську культуру назад на десятки років, уповільнила розвиток української літератури і критики. С. Єфремовз цього приводу писав: «Протягом ХVIII в., — того самого віку, що для Росії вважається за вік освіти, коли прорубано було, кажучи стилем панегіристів, офіційно бюрократичне вікно в Європу, — на Україні зачинено і забито навіть те невеличке, але справді таки дуже просвіті і культурі помітне віконечко, що здавна завів був собі наш народ зносинами своїми з Заходом»11.

Імперська політика Польщі та Росії, її культурні наслідки вплинули не тільки на темпи становлення української літературної критики у ХVIII ст., а й на її проблематику і форми побутування упродовж ХIХ ст.


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 116 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)