Читайте также: |
|
Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і вертольотами) набули величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні. Нині повітряний транспорт посідає одне з чільних місць у загальній транспортній системі перевезень пасажирів і вантажів. Протягом останніх років різко зросли обсяги перевезень транспортною авіацією. За добу літаки перевозять у середньому 300 тис. пасажирів, за рік - понад 100 млн. Довжина повітряних трас сягає понад 1 млн. км.
У зв'язку з розвитком повітроплавання, освоєнням людиною повітряного простору зросла й кількість повітряних аварій і катастроф. Це пояснюється багатьма причинами: ускладнилася авіатехніка, збільшилися швидкості повітряних суден, їхня вантажопідйомність, зросли психофізіологічні навантаження на екіпаж, підвищилася інтенсивність роботи аеродромного господарства. Сучасний літак оснащений великою кількістю складних систем управління польотом. Його робота відбувається в умовах високої густини повітряного потоку, постійної вібрації, різких перепадів температур, значних експлуатаційних навантажень. Зросли швидкості польоту, зльоту і посадки.
У цивільній авіації випадки повної або часткової руйнації повітряного судна, що має на борту пасажирів, називають авіаційними подіями. Вони можуть відбутися як у повітрі, так і на землі. Авіаційні події поділяють на катастрофи, аварії і поломки.
Авіаційна катастрофа — це авіаційна подія, що спричинила загибель хоча б одного члена екіпажу або пасажира, повну або часткову руйнацію повітряного судна або його безслідне зникнення.
Авіаційна аварія - подія, що не призвела до людських жертв, але спричинила значну руйнацію літака настільки, що відновні роботи є неможливими або недоцільними.
Аварії і катастрофи можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, під час розбігу злітно-посадковою смугою, на зльоті, під час польоту і під час посадки, аж до вимикання двигуна. Світова статистика свідчить, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі, решта - в повітрі на різних висотах польоту літального апарата, нерідко над малонаселеною (важко доступною) територією Землі або над водною поверхнею: при розгоні літака відбувається 18% аварій, при набиранні висоти – 7%, в горизонтальному польоті – 5%, при наступному зниженні – 3%, при заході на посадку – 12%, при посадці – 16%, в момент приземлення – 25%.
Кількість потерпілих під час авіакатастроф визначається принципом: все або нічого. Дані статистики свідчать про те, що майже 50% пасажирів, які загинули в авіакатастрофах, стали жертвами внаслідок того, що літаки врізались в землю. Відомий випадок, наприклад, з літаком однієї з турецьких компаній, коли через погано закритий люк потоком повітря внаслідок перепаду тиску з авіалайнера витягнуло 20 чоловік. Навіть якщо розгерметизація відбувається на не великій висоті, то це спричиняє значні проблеми, а на висоті 10 тис. метрів вибухова декомпресія призводить до того, що розриваються барабанні перетинки, людей вириває з літака разом з кріслами.
У зв'язку з тим, що кількість пасажирів сучасного літака значно збільшилося, зросла й чисельність жертв авіакатастроф. Падіння літального апарата може спричинити жертви як на його борту, так і на землі (під час падіння на житлові масиви), призвести до руйнації виробничих споруд і порушення виробничих процесів. Особливо небезпечним є падіння літаків на АЕС й об'єкти хімічної промисловості, оскільки в такому випадку можливий викид у зовнішнє середовище РР і СДОР. Отже, до авіаційної катастрофи може приєднатися НС на землі.
Літаки цивільної авіації експлуатуються в надзвичайно напруженому режимі, інколи навіть понад передбачений конструкцією термін, на деяких авіалініях - в екстремальних умовах. На авіалініях трапляються й випадки тероризму: вибухи бомб у літаках, їхнє викрадання.
За даними міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), на регулярних авіалініях світу в 60-70 рр. у середньому щорічно відбувалося 30 катастроф, кількість загиблих становила від 500 до 1000 і більше осіб. Нині щорічно відбувається 60 авіакатастроф, у 35 і більше яких гинуть усі пасажири й екіпаж (до 60 %), а кількість жертв сягає 2000.
Аналіз причин випадків авіакатастроф дозволив встановити, що у 50-60% вони пов'язані з помилками людей, що відповідають за безпеку польотів, 15-30% з них виникають внаслідок відмови техніки, 10-20 % внаслідок впливу оточуючого середовища (гроза, зледеніння, туман та ін.), а 5-10 % - через інші причини (саботаж, воєнні дії, тероризм), які часто не визначаються. Відомо також, що 80% всіх катастроф припадає на нерегулярні, чартерні рейси.
Як не дивно, але літаки є менш небезпечними, ніж інші види транспорту. Внаслідок авіаподії гине 1 людина на кожні 500 тис. пасажирів. Протягом останніх 20 років ця цифра коливалася від 1:500 тис. до 1:250 тис. Якщо ці показники порівняти з показниками аварій на автотранспорті, то видно, що кількість смертей на 1 млн. пасажиромиль на автотранспорті у 30 разів вища, ніж на авіатранспорті. Проте польоти літаками можна зробити ще безпечнішими. Постійно ведеться робота, спрямована на зменшення кількості аварій, спричинених погодними умовами або помилкою людини, модернізуються аеропорти, де застосовуються комп'ютери та інші новітні технічні засоби, хоча існують чинники, які стримують цей процес.
Зроблено важливий крок на шляху підвищення безпеки польотів у боротьбі з таким грізним явищем, як вертикальний градієнт вітру (різке вертикальне переміщення повітряних мас, швидкість якого сягає 80 і більше км/год). Це явище особливо небезпечне при зльоті і посадці літака, саме воно дуже часто є причиною його загибелі. У зв'язку з цим виготовлено прилади, які сигналізують про потрапляння літака в зону вертикального градієнту вітру. Хоча у пілота, який одержав сигнал про входження до небезпечної зони, для прийняття рішення є лише кілька секунд, для досвідченого пілота цього цілком достатньо, щоб врятувати літак.
Крім загальних факторів ураження, характерних для усіх видів транспорту, існують так звані специфічні вражаючі фактори, що діють на екіпаж і пасажирів авіаційного транспорту під час катастрофи. Це: гостра гіпоксія - кисневе голодування (так, на висоті 14000 м людина, яка дихає атмосферним повітрям, гине вже через 30 секунд), вибухова декомпресія (в разі розгерметизації салона літака на висоті понад 5000 метрів виникає бурхливий вихід азоту з крові і закупорка газами судин), перепад та різке коливання барометричного тиску; дія низької температури (на висоті 10000 метрів t° -50 °С), невагомість, значна інсоляція, прискорення Коріоліса, повітряна хвороба.
Таким чином, основними видами уражень у пасажирів та екіпажу будуть - травми і термічні опіки, інколи - кисневе голодування під час розгерметизації кабіни або салону літака. Травми можуть бути ускладнені опіками.
Розміри санітарних втрат можуть сягати 80-90 % від загальної кількості людей, що знаходяться на повітряному судні, Максимальна кількість потерпілих може дорівнювати: на літаку АН-2 - 12 осіб, АН-24 - 47, ЯК-42 - 113, ТУ-154 - 168, ИЛ-86 - 324 особи.
За даними В.В.Мешкова (1992), серед потерпілих з механічними ушкодженнями можуть бути 90%, у тому числі, в стані шоку - 10%, з черепно-мозковою травмою - 40%, з комбінованими ушкодженнями (травми та опіки) - 10-20%. Біля 50% становлять тяжкий та надто тяжкий ступінь травми. Біля 40% будуть потребувати накладання пов'язки, 60% - введення знеболюючих засобів, 35% - іммобілізації переломів, 60-80% - евакуації на носилках та щиті.
Наведемо декілька прикладів. 27 березня 1977 р. на злітній смузі аеропорту Санта Круз у Тенеріфі (Канарські острови) зіштовхнулися та загорілися два літаки Боїнг-747, які належали компаніям Датських королівських авіаліній та «Пан Америкен» (США). Всього на борту літаків знаходилось 644 особи, з яких 583 загинуло. А 12 серпня 1985 р. літак Боїнг-747, що належав одній з японських авіакомпаній, урізався в гору Осутака. Було 520 жертв, в живих залишилося 4 чоловіка. А 8 січня 1996 р. сталася аварія з російським вантажним літаком АН-327, який впав на людний ринок у центрі столиці Заїру - Кіншаси, в результаті чого загинуло 350 чоловік. У березні 1974 р. турецький літак ДС впав у лісовий масив біля Парижа після підняття у повітря з аеропорту Орлі. Усі 346 чоловік загинули. У червні 1985 р. індійський Боїнг-747 упав у море біля берегів Ірландії та вибухнув. Усі 329 пасажирів та членів екіпажу загинули. 17 грудня 1997 р. біля аеропорту м. Салоніки (Греція) розбився літак ЯК-42 української авіакомпанії «Аеросвіт», внаслідок чого загинуло 70 чоловік.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав