Насіннячкові плоди

3. Будова плода яблук, груш, айви та інших насіннєвих плодів.

4. Класифікація насіннєвих плодів..

5. Хімічний склад насіннєвих плодів.

6. Характеристика мікробіологічних та фізіологічних захворювань насіннєвих плодів.

7. Характеристика будова кісточкових плодів.

8. Порівняльний хімічний склад кісточкових плодів.

9. Характеристика уражень шкідниками кісточкових плодів.

10. Види мікробіологічних захворювань кісточкових плодів.

11. Характеристика справжніх, несправжніх ягід.

12. Види мікробіологічних захворювань ягід.

13. Будова та хімічний склад цитрусових плодів.

14. Характеристика хвороб і пошкоджень цитрусових плодів.

15. Будова та хімічний склад субтропічних плодів.

16. Характеристика мікробіологічних та фізіологічних захворювань субтропічних плодів.

17. Класифікація та хімічний склад тропічних плодів.

18. Види хвороб та пошкоджень.

19. Горіхові плоди.

До цієї групи відносять яблука, груші, айву, горобину, глід, іргу.

Яблука. Яблуня в Україні, залежно від зон вирощування, становить від 53 до 79 всіх плодових насаджень. Найменша питома вага яблуні в зонах південного степу і Криму. Пізньозимові сорти лук у насадженнях становлять близько 80-85 %, осінні - 10-15 %.

Будову плода яблука подано на (рис. 8).

Рис. 8. Поздовжній і поперечний перетини плода яблука:

/ — насіння; 2 - плодоніжка; З - воронка; 4 — шкірочка; 5-м м’якоть;

б—гніздо насіннєве (сердечко); 7 — камера насіннєва; 8 - чашечка;

9 — судинні пучки; 10 - заглиблення, навколо чашечка

Шкірочка яблука захищає плід від механічних пошкоджень, ураження мікроорганізмами, регулює випаровування води з плодів. За забарвленням вона буває одно - і двокольоровою. Однокольорові юди мають одне забарвлення - жовте, яскраво-зелене, яке називається основним, двокольорові - основне і покривне.

За характером поверхні шкірочка буває гладенькою (з гарним восковим нальотом) або шорсткою (з наявністю опробковілої тканини слабким восковим нальотом), за товщиною - тонка, середня, товста.

М'якоть включає зовнішню і внутрішню (гніздо насіннєве) істини, які відрізняються будовою клітин. М'якоть буває велико - і дрібнозернистою, грубою, ніжною, дуже соковитою, сухою, а за забарвленням - білою, жовтою, зеленувато-білою, рожевою.

Чашечка складається з п'яти чашолистиків. Вона може бути закритою (чашолистики повністю зімкнуті), напівзакритою (чашолистики розходяться), відкритою (чашолистики зовсім не сходяться), різного розміру (мала, велика), а за формою - тупа і витягнута. Заглиблення навколо чашечки може бути широким, мілким, широко - і глибоко конічним, лійкоподібним, широко - і глибоко циліндричним.

Плодоніжку розрізняють за довжиною і товщиною.

Поверхня чашечки буває з різним ступенем іржавості. В окре­мих сортах яблук замість заглиблення є наплив.

Насіннєва камера вкрита жорсткими стінками, де знаходиться насіння, яке з'єднане судинно-волокнистими пучками з основою судинною системою. При достиганні яблук насіння відділяється від пучків. Ця ознака може бути показником для визначення знімальної і споживчої стиглості плодів. Плоди яблук мають основну і перехідну форми (рис. 9).

Рис. 9. Форма плодів яблук:

1 - кругляста; 2 — плескато-кругляста; З — плеската; 4 - циліндрична;

5 — широко циліндрична; 6 — яйцеподібна; 7 — круглясто-конічна;

8 — конічна; 9 — широко конічна; 10- дзвоноподібна.

За розміром (масою) яблука поділяють на дрібні - до 75г, середні - від 75 до 125г, великі - більш як 125г.

Забарвлення шкірочки, її поверхня, форма, розмір, маса плодів, будова м'якоті, плодоніжки, чашечки, воронки - характерні ознаки помологічних сортів яблук.

Яблука - це джерело багатьох поживних і лікувально-профі­лактичних речовин: цукрів, органічних кислот, мінеральних, пектино­вих речовин, вітамінів та ін. Вміст цих речовин залежить від сорту, умов вирощування та інших факторів. Масова частка цукрів - 8-15% (переважає фруктоза і глюкоза); органічних кислот - 0,2-1,7% (переважає яблучна, в меншій кількості - винна, лимонна, щавлева); пектинових - 0,5-1,2 %; дубильних речовин - 16-1000 мг/100 г; золи - 0,5%, у тому числі калію - 248 мг/100 г, натрію - 26, кальцію - 16, фосфору - 11, заліза - 2,2 мг в 100г їстівної частини. У невеликій кількості містяться мікроелементи: мідь, цинк, марганець, нікель, рубідій, фтор, хром. Із вітамінів переважає вітамін С - 4,2-21,1 мг/100 г, містяться вітаміни В₁ В₂, В₆, РР, Е, каротин. Завдяки значному вмісту пектинових речовин, які зв'язують важкі метали і радіонукліди, яблу­ка корисно вживати людям, що проживають на територіях, забрудне­них радіонуклідами, робота яких пов'язана з важкими металами.

За строками достигання помологічні сорти яблук традиційно в торгівлі і побуті поділяють на літні (ранні), осінні і зимові. Такий поділ умовний. За товарознавчою класифікацією яблука поділяють на ранні (літні), ранньоосінні, осінні, ранньозимові, зимові і пізньозимові.

Ранні (літні) і ранньоосінні сорти яблук достигають у липні - серпні і збирають їх у споживчій стиглості. Збиральна і споживча стиглість у них настає одночасно. Плоди ранніх сортів зберігають 10-12 діб і відрізняються вони поганою транспортабельністю; ранньо­осінні сорти зберігаються краще - 20-60 діб. Використовують їх переважно свіжими і для виробництва пюре, соків, сухофруктів. На Україні вирощують багато сортів ранніх і ранньоосінніх яблук. Найбільш поширені: Папіровка, Мелба, Шафран літній, Бельфльор-китайка, Донешта, Кальвіль Фрааса, Мліївське літнє, Пепін шафранний, Ренет ландсберзький, Пепінка золотиста, Старк ерліст, Українське. Перспективні сорти цієї групи: Мантет, Клоуз, Джуліред.

Осінні сорти яблук на час збирання не досягають споживчої стиглості. їх збирають у першій половині вересня в збиральній стиглості. Споживча стиглість настає через 20-25 діб. Осінні сорти яблук краще переносять транспортування, їх закладають на коротко­часне зберігання, споживають свіжими і переробляють. Яблука цих сортів зберігають 2-3 місяці. З осінніх сортів найбільш поширені: Подільське, Путівка осіння, Слава переможцям, Кандиль синап, Малинове оберландське, Ренет ландсберзький та ін.

Із ранньозимових сортів вирощують Антонівку звичайну, Кальвіль сніговий, Пепінку литовську.

Найбільш поширені на Україні зимові і пізньозимові сорти: Аврора, Банан зимовий, Бойкен, Вагнер, Голден Делішес, Голдспур, Делішес, Джонатан, Зоря Поділля, Канівське, Київське зимове, Кримське зимове, Пармен зимовий золотий, Пепін лондонський, Поліське, Ред Делішес, Ренет Симеренка, Ренет шампанський, Розмарин білий, Рубінове Дуки, Салгірське, Старк Ред Голд, Старкінг, Старкрімсон, Таврія.

Ранньозимові, зимові і пізньозимові сорти яблук збирають у вересні-жовтні. Вони добре витримують транспортування і їх закладають на тривале зберігання. Ранньозимові сорти зберігають З- 4 міс, зимові - 5-6, пізньозимові - 6-8 міс.

Чіткого розподілу сортів яблук на 6 груп за строками достигання немає. Групи сортів за цією ознакою встановлюються для окремих областей. Той самий сорт у різних зонах вирощування може належати до суміжних груп. У зв'язку з переміщенням з півночі на південь деякі сорти яблук, які відносять до осінніх, стають більш скороспілими і переходять до групи ранніх (літніх).

Останніми роками промисловий сортимент яблук змінився завдяки районуванню сортів селекції науково-дослідних установ.

У багатьох областях України вирощують нові сорти: Антор, Зимове Плесецького, Київське зимове, Зоря Поділля, Аврора, Салгірське, Українське, Слава переможцям, Поліське, Зимове лимон­не. Найбільшого поширення набув сорт Слава переможцям.

Нові сорти перспективні, оскільки відрізняються високою смаковою і товарною якістю.

Сорти Пармен зимовий золотий, Ренет ландсберзький, Ренет золотий курський, Пепінка литовська - невисокої якості і не відпо­відають вимогам інтенсивного садівництва.

Такі поширені сорти яблук американського походження, як Ред Делішес і Голден Делішес та їх клони і спурові сорти Старкрімсон, Веллспур, Еллоуспур, Голдспур та ін., користуються великим попитом у населення. Ці сорти найбільш продуктивні та економічно вигідні тільки в південних зонах України.

Груші. Вирощувати груші можна в усіх кліматичних зонах України, але високу якість плодів можна отримати тільки в Криму, південному степу, Закарпатті, Придністров'ї. Тому в цих зонах під грушу відводять більше площ, ніж в інших - 12-13%.

Для більш рівномірного споживання населенням груш упродовж року і з урахуванням кліматичних особливостей зон, у них повинні використовуватись груші літніх, осінніх і зимових сортів у спів­відношеннях, рекомендованих науково-дослідними установами.

Шкірочка груш складається з більш товстостінних клітин і тон­кої кутикули, у деяких сортів утворюється пробкоподібна тканина, що робить поверхню шкірки шорсткою. Шкірочка буває однокольо­ровою, забарвленою та іржавою. М'якоть біля насіннєвої камери може містити товстостінні, кам'янисті клітини, які утруднюють споживання груш свіжими (хрускіт на зубах) та їхню переробку.

За консистенцією м'якоть буває крупно - і дрібнозернистою, ніжною, грубою, напівталою, талою, соковитою, сухою.

У багатьох сортів груш, на відміну від яблук, воронка невиразна незначне заглиблення плодоніжки або його зовсім немає). Тому плодоніжка знаходиться в напливі м'якоті. Пошкодження плодоніжки може викликати механічне пошкодження м'якоті, а потім і його загнивання.

Груші бувають різних форм (рис. 10).

Рис. 10. Основні форми плодів груші:

1 - кругляста; 2 - яйцеподібна; 3 - конічна; 4 - круглясто-грушоподібна; 5 — грушоподібна; б — видовжено-грушоподібна

За розмірами груші поділяють на дрібні (до 50г), середні (50-200г), великі (200-300г) і дуже великі (більш як 300г).

Хімічний склад груш залежить від тих самих факторів, що й яблук. У них міститься (%): цукрів - 6,6-13,6 (переважає фруктоза -6,0- 9,7, глюкоза становить 1,0-3,7 і сахароза - 0,4-2,6); пектинових речовин - 0,2-0,7; кислот - 0,1-0,6 (переважає яблучна, дуже мало лимонної, і ще менше - борної хлорогенової, кавової, хінної, у перестиглих плодах утворюється молочна і оцтова кислоти). Груші багаті на спирт, сорбіт (до 2%). Крохмаль (0,3-0,4%) міститься тільки у недостиглих грушах. Під час достигання плодів він перетворюється у цукри. У грушах дубильних речовин менше (12-60 мг/100 г), ніж у яблуках. Катехіни, лейкоантоціни, флавоноли, фенолокислоти мають капілярозміцнюючу і протисклеротичну дію. Груші містять глікозид арбутин, який має дезінфікуючі властивості, виявляє протизапальну та сечогінну дію. У грушах мало (0,1-0,9%) ліпідів і азотистих речовин (0,1-0,7%). У них міститься менше, ніж в яблуках, вітаміну С (1,8-11,6%), каротину, вітамінів В₁ В₂, В,₁₂, нікотинової кислоти. Груші цінні вмістом фолієвої кислоти (В9) - 2-9 мг/100 г, яка відіграє важливу роль у кровотворенні.

У плодах груш містяться, (%): - калій (155 мг/100 г), кальцій (19), фосфор (16), натрій (14), залізо (2,3 мг/100 г); з мікроелементів -ванадій, молібден, нікель, фтор, йод, цинк, мідь, кобальт та марганець. Цинку у грушах більше, ніж в абрикосах, персиках, яблуках, сливах, суницях, смородині.

У шкірочці груш міститься до 50 різних ароматичних речовин. Барвники представлені в основному а-і (і-хлорофілом і антоціанами, менше міститься каротиноїдів і флавонових пігментів, глікозидів, кварцетину.

Груші - це прекрасний харчовий і дієтичний продукт. Найчастіше їх споживають свіжими, сушать, виготовляють з них компоти, пюре, варення, соки, напої. Із свіжих і сушених груш варять компоти, киселі. Із насіння груш готують напій - замінник кавового.

Завдяки багатому хімічному складу, вмісту біологічно активних речовин, груші і продукти їхньої переробки застосовують у народній медицині. Вони характеризуються сечогінною, дезінфікуючою, жаро­знижувальною дією, використовують їх проти кашлю, а також у лікувальному харчуванні хворих діабетом, запаленням нирок і сечового міхура.

За строками достигання груші поділяють на літні, осінні і зимові.

Літні сорти груш достигають в липні-серпні, їх збирають у споживчій стиглості. У холодильниках їх можна зберігати до 20 діб. Ці сорти груш, як правило, на великі відстані не перевозять і споживають здебільшого в районах вирощування.

Найбільш поширені в Україні такі літні сорти груш: Бере Жіффар, Бере прекос Мореттіні, Вільямс, Добра сіра, Іллінка, Корсунська, Лимонка, Улюблена Клаппа, Мліївська рання, Мраморна, Скороспілка із Треву, Солодка з Млієва, Соланка, Старкрімсон.

Осінні сорти груш збирають у вересні, коли вони ще не досягли технічного ступеня стиглості. Вони краще, ніж літні сорти, витри­мують транспортування, в холодильниках зберігаються 2-3 місяці.

Найбільш поширені в Україні сорти: Олександрівка, Бере Аманлі, Бере Боск, Бере Гарді, Бере Діль, Бере Лігеля, Бере Мліївська, Деканка дю Коміс, Десертна, Добра Луїза, Конференція, Лісова красуня, Маріанна, Ніколай Крюгер, Пам'ять конгресу, Щедра, Таврійська.

Зимові сорти груш збирають у збиральній стиглості в кінці вересня-жовтня, достигають вони при зберіганні. Достиглі плоди стають більш соковитими, ароматними, солодкими, ніжної консистен­ції, шкірка може набувати більш властивого стиглим плодам кольору. Після зберігання в холодильнику деякі сорти груш погано дости­гають, тому їх перед споживанням витримують деякий час при більш високих температурах (12-18°С).

Зимові сорти груш добре переносять транспортування на далекі відстані і зберігаються в холодильниках 4-6 міс. Поширені в Україні зимові сорти: Бере Арданпон, Васа, Деканка зимова, Жозефіна Ехельнська, Золотиста, Кюре, Олів'є де Серр, Вітчизняна, Пасс-Срассан, Парижанка.

Сортимент груш в Україні поновлюється повільно і представлений в основному сортами західноєвропейського і американського походження, який недостатньо пристосований до ґрунтово-кліматичних умов України. Тому ці сорти не набувають повністю спожив­них властивостей. У сортименті груш багато малоцінних сортів (Лимонка, Соланка, Олександрівка та ін).

Найбільш поширені сорти: Улюблена Клаппа, Лісова красуня і Кюре. Тільки Улюблена Клаппа має промислове значення в усіх зонах України. Лісова красуня втрачає товарну цінність, оскільки уража­ється паршею. Кюре в умовах України набуває низьких смакових якостей.

Науково-дослідні установи України створили нові перспективні сорти. Для Криму, Миколаївської області - Золотиста, Васа, Вітчиз­няна, Десертна, Таврійська, для інших районів південного степу -Корсунська, Мліївська, Янтарна. Ці сорти пристосовані до місцевих умов, мають високі товарні, смакові властивості, стійкі проти парші і переважають також старі районовані сорти.

Із традиційних сортів найкращої смакової і товарної цінності набувають зимові сорти - Деканка зимова, Бере Арданпон, Олів'є де Серр, які вирощують у Криму і південних областях (Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській), а також літньо-осінні Улюблена Клаппа, Вільямс, Бере Боск.

Айву культивують у західному і центральному степу, Прикар­патті, Закарпатті, Криму.

Плоди айви за зовнішнім виглядом подібні до плодів яблук і груш. Вони, як і груші, мають навколо сердечка кам'янисті клітини і слабковиражену воронку. Плоди айви великі (300-600г, а деякі до­стигають 1кг), яблуко - або грушоподібної форми, ребристі. Шкірочка від зеленувато-жовтого до оранжевого кольору з підшкірними крап­ками, вкрита яскраво-жовтим пушком або гладенька. М'якоть щільна, дрібнозерниста, середньосоковита, терпка, солодкувата, жовтого або кремового забарвлення. При достиганні плоди набувають сильного аромату і скидають опушення. Айва достигає в кінці вересня -жовтня. Свіжою айву не споживають, оскільки вона має виражений в'яжучий смак і багато кам'янистих клітин. Тільки деякі сорти мають солодкуватий смак, соковиту малотерпку м'якоть без грануляцій, і їх можна споживати свіжими. Більшість сортів айви використовують для виробництва компотів, джемів, варення, желе, цукатів, сухо­фруктів, приправ і гарнірів.

Айва містить (%): цукрів - 2,1-8,7 (фруктоза становить 96% загальної кількості цукрів); кислот - 0,8-2,5 (переважає яблучна і лимонна, винної дуже мало); пектинових речовин - 1,1-2,3; азотистих речовин - 0,8; крохмалю - 0,3; клітковини - 1,5; зольних елементів -0,8 (у тому числі калію 144 мг/100г, фосфору - 24, кальцію - 23, натрію - 14, магнію -14, заліза - 3 мг/100г); вітаміну С - 23 мг/100 г, вітаміни В₁, В₂, РР, р-каротин.

Плоди айви мають антимікробну дію, їх використовують як в'яжучий, сечогінний, кровоспинний та антисептичний засіб. У на­родній медицині компоти з айви та варені плоди широко засто­совують при шлунково-кишкових захворюваннях, для поліпшення діяльності харчового каналу. Терті варені плоди рекомендують вжи­вати людям із захворюванням печінки. Корисна айва людям, що перенесли хворобу Боткіна. Пектинові речовини айви — антирадіанти.

За строками достигання сорти айви поділяють на осінні і зимові.

Осінні сорти збирають з вересня, а зимові - в жовтні.

Осінні сорти: Ізобільна, Берецький, Відмінниця, Скоростигла, Мускатна, Золотиста, Кримська рання.

Зимові: Благодатна, Кубанська, Янтарна, Краснодарська, Грушевидна, Мускатна.

До дикорослих насіннячкових плодів належать горобина звичай­на, ірга, глід, мушмула (рисі 1).

Рис. 11. Дикорослі насіннячкові плоди: 1 — горобина звичайна; 2 — ірга; 3 - глід; 4 -мушмула.

Горобина звичайна. Дикоросла горобина росте на всій території України.

Плоди горобини малого розміру (діаметр близько 1см), круглі, інколи багатогранні, знаходяться у щитовидному гроні (суцвіття), червоного, жовтого кольору, гіркувато-в'яжучі на смак, який пом'якшується після підморожування на дереві пізньої осені.

Рекомендується горобину збирати після перших приморозків - у жовтні. Солодкі сорти горобини (Невежинська) можна збирати без підморожування.

Дикоросла горобина - це допоміжне джерело для збільшення ресурсів плодів, які мають велике значення для харчування і лікування. Садову горобину вирощують у Криму.

У плодах горобини міститься (%): цукрів - 5,9-13,7 (у тому числі фруктози - 4,8, глюкози - 3,8, сахарози мало; кількість сорбіту від суми цукрів - 19,6-30,5; кислот - до 3,6 (20 % припадає на яблучну, решта - на винну, янтарну, сорбінову кислоти). У різних сортах горобини міститься від 90 до 200 мг/100г вітаміну С (в ок­ремих сортах - до 400 мг/100г), тобто більше, ніж у лимонах і апельсинах; каротину - до 18 (удвоє більше, ніж у моркві); В₁ - 0,05; В₂ - 0,02; РР - 0,5; К (філохінон) - 1; Е - 2; фолієвої кислоти - 0,15; біофлавоноїдів - до 770 мг/100г. Ягоди містять також до 235 мг/100г амінокислот (у тому числі аргінін, аспарагінова кислота, аланін, гістидін, гліцин, - лізин, тирозин, цистин, цистеїн тощо); мікроелементи: залізо - 0,4 мг/ 100г, цинк - 0,3;мідь - 0,12; магній - до 5; марганець - до 2 мг/100г. Заліза у горобині у 2 рази більше, ніж у яблуках. З горобини виготовляють мармелад, пастилу, джем, желе, повидло, кисіль, пироги і вареники, мочену та мариновану продукцію, а також оцет і замінник чаю.

Горобину чорноплідну вирощують в Україні, Прибал­тиці, Молдові. Вона введена в культуру І.В.Мічуріним. Плоди яблуко-подібні, круглясті, чорно-пурпурові або чорні, блискучі, із щільною, міцною шкірочкою. Смак - солодко-терпкий.

Чорноплідна горобина містить (%): цукрів - 10,8; кислот - 1,3 (переважає яблучна); дубильних речовин - 0,9; клітковини - 2,7; білків - 1,5. Багато міститься вітаміну С - 15-167 мг/100г; каротину -2,3-3,2; нікотинової кислоти - 0,2-0,6; вітаміну К (філохінон) - 0,8; вітаміну Е (а-токоферол) - 1,5-2,2; фолієвої кислоти - 1,5; В₂ (рибо­флавін) - 0,17 мг/100г; Р - вітамінних речовин (біофлавоноїдів - кате­хінів, флавонолів, антоціанів) - 1,8%, а в деяких сортах - до 4-5%. Флавоноли представлені флавонами, антоціанами і лейкоантоціанами. У чорноплідній горобині міститься 3-3,5%, а інколи і 5% біофлаво­ноїдів, 4—24 мг/100г амигдаліну, 1,5% зольних елементів. Крім того, в аронії міститься, мг/100г: фосфору - 78-92; заліза - 4-8; міді - 0,3-0,8; марганцю - 2,6; кобальту - 0,06; йоду - 0,005-0,01 (у пере­рахунку на суху речовину).

Чорноплідну горобину використовують для виробництва варен­ня, джему, соків, киселів, сиропів, мармеладу, пастили, напоїв, чає-замінника. її сушать і заморожують. Застосовують при лікуванні гіпертонічної хвороби, при ураженнях судин головного мозку, нервових, серцево-судинних, шлунково-кишкових захворюваннях. Вона сприяє виведенню з організму надлишку холестерину, сприят­ливо діє на функцію щитовидної залози, зсіданню крові, зв'язує і виводить з організму радіонукліди.

Іргадикоросла росте невеликими кущами в Криму, Прибалтиці, на Кавказі. Вона дає маленькі соковиті плоди масою 0,3-0,7г, діаметром 8-10 мм, майже чорного кольору з сизим нальотом. М'якоть кремового кольору, насіння темно-коричневе. Смак приємний, солодкий.

Ірга містить (%): цукрів - 6,8-11,2; пектинових речовин - 0,5, кислот - 0,6 (переважає яблучна, є також хлорогенова, бурштинова, хінна); поліфенолів - 500-1600 мг/100г (антоціани, катехіни); вітаміну С - 8-61мг/100г; каротину - 0,05мг/100г. З амінокислот є аргінін, сарин, гліцин, треонін, пролін.

Ягоди ірги споживають свіжими, використовують для виготов­лення варення, желе, повидла, компотів, соку.

Глід - дикоросла рослина. Він росте у вигляді дерева або куща в Україні, Прибалтиці, на Кавказі, в Сибіру. Ягоди його різної форми (кулясті, довгасті, грушоподібні), криваво-червоного, оранжево-жов­того, червоного, чорного кольору, з 1-5 насінинами, соковиті або борошнистої, кислувато-солодкі.

Глід містить (%): цукрів - 2,7-10,3; клітковини - 1,4-3,1; пекти­нових речовин - 0,7-1,8; азотистих речовин - 0,12-0,44; кислот -0,6-1,9; вітаміну С - 10-147 мг/100г, каротину - 0,12-11,8; В, -8-53 мкг/100г; дубильних речовин (катехіни, флавоноли, антоціани) - 1980 мг/100 г. Крім того, є макро - і мікроелементи.

Плоди глоду споживають свіжими, готують варення, компоти, джем, чаєзамінник, сушать. їх використовують для профілактики серцево-судинних захворювань, ниркових колітів, рекомендують при дизентерії, хворобі сечових органів, захворюваннях легенів.

Мушмула буває дикорослою і культурною. Росте вона кущем або у вигляді дерева. Вирощують її в Україні, на Кавказі, в Середній Азії. Дикоросла мушмула має малі плоди (15-20 г) у формі яблука, шкірочка коричнева. З культурних сортів поширена мушмула Японська. Вона має більш великі ягоди (50г), жовтого кольору, соковиті. Недостигла мушмула має тверду консистенцію, терпкий:мак.

Плоди мушмули споживають свіжими, використовують для виготовлення варення, пастили.

У мушмулі масова частка цукрів становить 9,7-13,8%, кислот -),5-1,5, пектинових речовин - 1,0-1,5%.

Дата добавления: 2015-12-07