Читайте также:
|
На різних слов'янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, коноплі та льону, винограду чи фруктів тощо), неоднаковими періодами дозрівання врожаю в різних реґіонах. Тому у цей час, як і упродовж усього року, є безліч менших свят, що мають свої територіальні відмінності та особливості. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяються на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.
Зажинкові (зажнивні) пісні – це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов'язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): «Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова».
Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи, їх заморожування. Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: «Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі!».
По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку.
Жнивні пісні – цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців.
Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків): Перепілочка – малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в'язала, в'язала, І в копоньки складала, складала.
У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з'являються архетипні образи небесних світил, – сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі – «скільки в небі зірочок – стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.
У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Анафоричні повтори наближають такі твори-звертання до замовлянь.
Обжинкові пісні – це твори, якими супроводжувались обряди, пов'язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, – пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.
Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до нив:
Ой нивоноко, нивонько,
Верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали.
То ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькі,
Як лебідь білесенькі.
Частий мотив скликання пташкою (перепілкою, павою, соколом, яструбом тощо) своїх малих дітей додому із поля.
Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків, наряджання «княгині», процесії женців від поля до дому господаря:
Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом – духом поля, до якого звертаються женці: «Не лежи, віноньку, не лежи при зеленій межі; підведи головоньку, час тобі додомоньку».
У цих піснях зустрічаються звертання до сил природи, запрошення їх повернутись у поле: замовляється вітер повіяти на вижату ниву, хмара з дощем – повернутися, щоб «покропити віночок». Ідучи з ниви, женці прощалися з нею до наступного року, співаючи: «Бувай, нива, здорова, Я тебе поборола».
В окрему групу обжинкових пісень можна виділити твори, якими супроводжувався обряд ритуального випікання короваю з нового зерна (своєрідна жертва богам та духам поля). Ця лірика сповнена елементів давньої міфології. У ній часто звучать розмови з короваєм, звернення-замовляння до нього як до живої істоти: «Короваю мій рум'яний, Чи боги тебе малювали?», «Вітай, вітай, святий короваю, Вітай, вітай, гість із божого дому. Де ж ти був, святий короваю, Що ж ти бачив з божого дару?» Зустрічаються тут і звертання до язичницьких божеств, які, на думку праслов'ян, сприяли хорошому врожаєві:
– Ладо моє, Ладо моє, що є на тім короваї?
– Єсть на нім зорка і місяць ясненький.
– Єсть на нім райськії пташеньки.
– Єсть на нім житнєє колосся.
– Єсть на нім вишні і черешні...
Як і інші жанри календарної обрядовості, хліборобська лірика, втрачаючи зв'язок з язичницькими віруваннями, позбувалась ритуальних елементів, набуваючи натомість апокрифічно-біблійних мотивів:
Святий Петро за плугом ходив,
А сам Господь Бог пшениченьку сіяв.
Святий Павло волоньки водив,
А святий Ілльо заволочував...
Косарські пісні – твори, які виконувались як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи. Такими вони дійшли до наших днів. Основними образами у цих творах є косарі, робота яких поетизується та оспівується:
Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі.
Ей, нуте, косарі, бо нерано почали:
Хоч не рано почали, так багато утяли!
І в жниварських, і в косарських піснях часто звучать мотиви важкої праці та недолі вдови, що сама не може впоратись із роботою в полі, тому в неї бідний врожай, немає кому допомогти, і їй доводиться за плату наймати робітників.
Співзвучними із косарськими піснями є гребовицькі. Гребовицькі пісні – це твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив. Ця група пісень менш чисельна, і в них є мотиви, що зустрічаються в інших жанрах землеробської творчості. Так, поширене величання робітників-гребців, оспівування їх праці: Ой чиї ж то гребці, дівчата та хлопці? Самі молоденькі, граблі золотенькі, Зубочки тернові, самі чорноброві.
Як у жниварських та косарських піснях, у гребовицьких є мотиви замовлянь до сонця (щоб воно не палило), до вітру (щоб не розносив сіно, а освіжив від важкої праці), до вечора (щоб швидше прийшов і приніс спочинок). Особливо гостро ці мотиви звучать у творах, де вони переплітаються з темою панщини, роботою в наймах тощо.
Поширеними тут також є теми кохання, залицяння, женихання, любовно-еротичні мотиви. Часто проводиться паралель між згрібанням сіна та «згрібанням докупи» козака з дівчиною, що, очевидно, є відголоском якогось давнього обряду чи гри.
Провідною темою гребовицьких пісень є величання господаря, господині. Значна їх частина призначалась для того, щоб співати після завершення праці при воротях чи перед двором. Про це свідчать початкові рядки творів – «Заскрипіли ворітечка...», «Одчиняй ворота, вже йде твоя робота...» тощо:
Чиняй, пане, погреби,
Уже й покопили, пана звеселили.
Бо вже сіно погребли,
В копиці поклали, ми й не спочивали.
Часто в таких піснях, як і в жниварських, звучать мотиви викупу, плати за роботу, заклики до частування робітників найкращими стравами, найдорожчим вином, накликання біди на господарство, якщо пан не віддячиться як слід і не прийме гребців якнайкраще.
Календарна обрядовість усіх циклів пройшла однаковий шлях трансформації: у найдавніший період свого існування вона відігравала утилітарну роль, маючи на меті за допомогою магічних ритуалів впливати на природу та світ.
У всіх циклах чітко простежуються елементи магії, ознаки давніх культів та вірувань, центральним з яких є вшанування духів померлих предків. Згодом, «втративши своє високе призначення, не сприймаючись більше як урочисті обряди, від пунктуального виконання яких залежить благополуччя і саме існування общини, вони поступово звелись до карнавалів, пантомім і розваг. І нарешті, на останній стадії виродження ці обряди, що колись всерйоз сприймались дорослими та мудрими людьми, стають пустою дитячою забавою». Саме такими більшість із них є у наш час.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 147 | Нарушение авторских прав