|
Читайте также: |
Відповідно до призначення чи зв'язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.
Колядки. Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Як зазначає О. Знойно, безсумнівним є факт, що слово «коляда» пов'язане з іменем язичницького божества Коляди, що уособлювало народження Сонця у сузір'ї Водолія.
Відповідно, колядками називаються поетично-пісенні народні твори, що виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Колядка як жанр значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста: заспів, власне колядка, приспів та поколяда.
Класифікація колядок. Колядки, що дійшли до нас, є різнорідними за своєю тематикою та відбитим у них світоглядом. Ф. Колесса, подаючи класифікацію колядок, виділяє 5 груп: 1) з хліборобськими мотивами; 2) з воєнними мотивами; 3) з фантастичним чи казковим підкладом; 4) любовного змісту; 5) з біблійним підкладом.
За тематично-часовим принципом можна виділити такі основні групи колядок: міфологічно-культові, родинно-господарські (величальні); історичні (лицарсько-дружинні); біблійно-апокрифічні.
У міфологічно-культових колядках, що є найархаїчнішими, відбились давні погляди праукраїнців, збереглися елементи давніх міфів та культів. До цієї групи належать колядки про створення світу, у яких поєднані елементи анімізму, тотемізму, фетишизму з образами колишніх вірувань – сонця, місяця, зірок, птахів, світового дерева, води, землі.
До міфологічно-культових колядок зараховуємо й ті, у яких знаходимо величання язичницьких божеств (як правило, народження Сонця, Коляди, Даждьбога, якого святкували у ці дні). У творах такого типу частим є рефрен «Ой Коляда, Коляда» чи «Ой Даждьбоже», або звертання до інших божеств чи тварин-тотемів: «Ой Див, Див та Ладо, та повідай, козле, правду».
Родинно-господарські колядки походять від культово-міфологічних і є витвором пізнішого періоду. Про їхні витоки свідчать образи небесних світил, сил природи, язичницьких божеств. Але тут вони не просто звеличуються, а покликані для того, щоб принести користь у господарстві. Тому з'являється мотив гостювання сонця, місяця, зорі, дощу в домі окремої родини, якій співається колядка:
Пане-господарю, вставай з постелі,
рефрен (повторюється після кожного рядка):
славен ти є, славен ecu, славне сонечко на небеси!
Вставай з постелі, застеляй столи,
То втішаться мені діти маленькі.
Бо буде в тебе троє гостоньків, —
Другий гостонько, чим ся радуєш?
Перший гостонько – ясне сонечко
Як зійду я пізно з вечора,
Другий гостонько, світлий місяцю,—
То втішиться мені гість у дорозі.
Третій гостонько – дрібен дощику,
Третій гостонько, чим ся радуєш?
– Як зійду я три рази в маю,
Перший гостонько, чим ся радуєш?
То втішиться мені жито-пшениця,
Як зійду я рано-пораненьку,
Жито-пшениця, всіляке зело...
Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди – побажання здоров'я, успіху та процвітання родині, удачі на полі, на городі, у різних видах праці, багатого приплоду худоби. Тут збережене звертання до божеств та сил природи, які цей добробут повинні забезпечити: Будьте здорові на новий рік, ой Даждьбоже, Щоб водилось вам краще, як торік, ой Даждьбоже, Льон по коліна, щоб вас голова не боліла, ой Даждьбоже, Бувайте здорові, щоб велись вам воли та корови, ой Даждьбоже...
Серед родинно-господарських коляд існують спеціальні твори, звернені до вдови (рідше удівця), які можуть набувати різного характеру залежно від віку особи, якій вони виконуються. Про давній період їх творення свідчать образи тотемних тварин-помічників, яких бідна вдова кличе на допомогу в господарстві: Ой не знала бідна вдова, як на світі жить, Да й найняла ведмедика за плугом ходить, А вовчика сіренького волів погонить, А зайчика куценького передні водить, А лисицю Парасицю обідать носить...
У родинно-господарських колядках, на відміну від попередніх груп, центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар – красне сонце, господиня – ясний місяць, діти – дрібні зірки. Якщо коляда звернена до молодого подружжя, у ній є побажання плодючості на полі та у родині: На городі стовпчики, роди, Боже, хлопчики, ой Даждьбоже! На городі шалата, роди, Боже, дівчата, ой Даждьбоже! На постелі рядна, господиня ладна, ой Даждьбоже...
Господаря славили за багатство та заможність. Величальними рисами окреслюється образ хорошої господині у звернених до неї колядках. У них звеличується її краса, працелюбність, щедрість, любов до чоловіка та дітей, лагідна вдача.
У дівочих колядках оспівується краса господаревої дочки: дівчина стає доброю, роботящою, веселою. В її образі втілюються найкращі людські риси.
Особливого звучання набувають колядки, які співаються дівчині на виданні. її образ тут сягає найвищого рівня поетизації. У цих пісенних творах, окрім дарунків, колядники бажають дівчині здійснення її заповітних мрій, провіщають сподіваних гостей-сватів.
Серед величальних колядок є й такі, які призначаються для парубка – господаревого сина. У них оспівується його краса, відвага, мужність, розсудливість. Залежно від часу творення та особливостей території, на якій виникали колядки, у них були побажання успіхів на полюванні, у праці на полі чи в певному ремеслі, у родинному житті. Були й спеціальні колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження. У них зустрічаються заклики збиратись у дорогу, щоб знайти для себе дружину, прохання сил природи охороняти його на шляху від усякого лиха та нещастя.
Наступну тематичну групу колядок можна окреслити як історично-героїчні. Це – твори, які зафіксували окремі історичні факти та імена своєї епохи – періоду пізньої княжої доби. Центральним образом цих коляд є головний герой, який, як правило, називається по імені.
У них часто знаходимо вказівки на конкретні території, міста чи поселення. Згодом у цих колядках поряд із звеличенням окремих князів та їх героїчних походів з'являються описи конкретних історичних подій – нападів степових кочівників, печенігів, половців, турецько-татарських завойовників: «Ой, вставай, пане, бо наступає Погана віра, турці й татарці».
В історично-героїчних колядах поряд з образами відважних воїнів зустрічаються й жіночі образи, які теж звеличуються й опоетизовуються. Це – мати, яка виряджає сина у військо захищати рідний край від нападників, сестра-сестриця, що «вийшла – зброю винесла, хусточку дала – збоку прип'яла...».
Найновішою групою цих колядок є твори періоду визвольних змагань та важкої долі України у час її поневолення. У них з'являються мотиви визволення рідного краю з ярма, заклики до незалежності.
Історично-героїчні коляди тематикою, мотивами, образністю та поетикою співвідносяться з героїчним пісенним епосом – думами, історичними піснями, баладами, які формувались або на їх основі, вбираючи вказані елементи, або паралельно з ними, під впливом тих самих історичних умов та факторів.
Апокрифічні та біблійні коляди (подекуди їх називали христо-санки) теж пов'язані з історичним минулим давньоукраїнських земель, зокрема із приходом на ці території та прийняттям християнства.
Із утвердженням християнства церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалась викорінити язичницькі свята календарної обрядовості, тому християни вирішили на противагу язичницьким оргіям святкувати християнські урочистості у ті самі дні. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса Христа. Тому з часом коляди поповнилися апокрифічними мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Оскільки досить довгий час після прийняття християнства на наших землях Біблія була малодоступна простим неписьменним людям, то народ складав твори, у яких відображав своє бачення біблійних образів та мотивів, що нерідко зберігало язичницькі уявлення і не співвідносилось із текстами Святого Письма, а то й повністю суперечило їм. Такою, зокрема, є коляда «Добрий вечір тобі пане господарю», де дохристиянська поетика та образність, наприклад, мотиви гостювання у господаря; образи хлібів, зерна, святого столу) поєднались із окремими християнськими вкрапленнями, згадки про церковні свята – зі святами язичницькими:
Добрий вечір тобі, пане господарю.
Рефрен:
Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Накривайте столи та все килимами, (Рефрен)
Та кладіть калачі з ярої пшениці, (Рефрен)
Бо прийдуть до тебе три празники в гості. (Рефрен)
А той перший празник – то Різдво Христове, (Рефрен)
А той другий празник – святого Василя, (Рефрен)
А той третій празник – святе Водохреща! (Рефрен)
У середовищі освічених людей, які знали біблійні тексти, зароджуються та поширюються біблійні коляди. В окресленні цього жанрового різновиду відображається значна зміна у ставленні до вказаних творів усної народної творчості зимового циклу: їх призначення вже не звеличення об'єктів ідольських культів чи супровід ритуально-магічних маскарадів, а звеличення народження Ісуса Христа, оспівування подій, пов'язаних із цим; – а також – супровід вертепної драми. «Бог Предвічний», «Нова радість стала», «У Бетлеємі нині новина», «Бог ся рождає», «Небо та земля нині торжествують» та інші. Основними мотивами цих творій є народження Божого Сина, Спасителя світу – Ісуса Христа, який прийшов на землю, щоб врятувати людство від гріха та смерті. У цих творах усі мотиви – біблійні, взяті із Новозавітніх Євангелій: провіщення небесними ангелами про цю новину бетлеємським пастухам, які йдуть переконатися у слушності цих слів і бачать Спасителя у яслах; принесення царями Сходу дарів Немовляті; провіщення ангелами миру на землі.
Вище охарактеризовані групи колядок подані у порядку їх виникнення та становлення за певних історично-суспільних умов. За критеріями зміни тематики, відмирання старих і з'яви нових елементів, виразно простежується розвиток жанру колядки.
Щедрівки. Дуже поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. Ряд дослідників усної народної творчості (в тому числі М. Грушевський, Ф. Колесса, С. Килимник) не виділяють щедрівку як окремий жанр, об'єднуючи її з колядкою. Це зумовлено тим, що у процесі довгого історичного розвитку колядки та щедрівки виконувались поряд як частина супроводу зимових обрядів. Втрачаючи первісне язичницьке значення, набуваючи нового християнського звучання, вони втратили диференційні ознаки.
Але, вивчаючи міфологічну основу виникнення обох жанрів, окремі з цих елементів можна відтворити, що дає змогу провести межу між ними, виявити певні особливості щедрівки, виділити її як окремий жанр.
На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов'язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята – Нового року, пов'язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов'ян, які, спостерігши його зв'язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів, які виконувались у цей час – щедрівки.
Щедрий вечір для наших предків теж був сакрально-містичною містерією, що часто називалась Маланкою. За словами Ю. Федьковича, Маланка була дочкою богині Лади і втіленням родючої вологи, Необхідної для дорідного врожаю. У цьому виявлявся її зв'язок із місяцем. Містичні процесії, які здійснювались у цей день, значно відрізнялись від різдвяних. Вони називались «водіння Маланки». Головну роль виконувала, як правило, найкрасивіша дівчина, яку водили від хата до хати, бажаючи добробуту й удачі в господарстві та на полі. Серед перевдягнених персонажів обов'язковими були Маланка, прикрашена квітами, із зорею на чолі, що йшла у супроводі кількох дівчат із деревцем; Місяць (Василь), вдягнений в одяг селя-8ина-орача із серпом у руці (знак місяця); король, одягнений як Мисливець, в оточенні хлопців-плугатарів, які мали вола, запряженого у плуга; дід Змій з довгою зеленою чи білою бородою, оперезаний гадюками та ін. Ця містерія відображала міфологічні вірування та уявлення давніх слов'ян про зиму, незабарне настання весни, а відтак – нової праці на полі, весняно-літніх ігрищ у гаях.
Відповідно, елементи цього дійства відобразились у щедрівках, якими вони супроводжувались. Сталим і найвиразнішим елементом цих творів є обов'язковий рефрен типу: «Щедрий вечір, добрий вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір на цей вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір» та подібні, який повторюється як магічне замовляння. В образній системі цього жанру найпоширенішими є образ Місяця та Зорі, які величаються у цей день.
Язичницьким богом, про якого співається у цій щедрівці, вважався Дід, який уособлювався у плетеному ідолі – Дідухові (дух Діда, померлий предок). Люди вірили, що в цей день він спускається на землю, щоб оглянути все господарство, тому може почути їхні прохання про майбутній урожай.
Після звеличення Маланки, яке відбувалось у кожному дворі, звеличувались члени родини – господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту всій сім'ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок.
Цей ритуал (культ плуга, мотив орати землю) теж супроводжувався відповідними поетичними творами, які носять назву посівальні пісні. Найдавніша з них – «А ми просо сіяли, сіяли, Ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли», де фігурують давні язичницькі божества, пов'язані з цим святом. Існує ряд посівальник пісень пізнішого періоду творення, де зустрічаються елементи пишного стилю, оспівання родючості землі:
Уродить нам ся золотий колос,
Ой да господареньку, чи спиш, чи чуєш..
Золотий колос, срібнеє зерно,
На твоїм полю сам плужок оре,
Срібнеє зерно, мідяне стебло...
Ой оре, оре, насіння носит.
Інші посівальні пісні з часом дещо видозмінились і виконувались лише як поетично-магічні замовляння посівання (хоча, очевидно, первісно вони були словесними магічними формулами). їх основний мотив – накликання родючості на полі, в господарстві та у родині:
Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я, на цей Новий рік,
Щоб вам ліпше велося, як той рік!
Льон по коліна, щоб вас хрищених голова не боліла!
Бувайте здорові, щоб ся вам велися воли і корови!
Обов'язковою ознакою цього жанру є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.
Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень – творів, які виконувались на свято Водохреща – святкування переходу сонця в сузір'я Водолія – день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. За співзвучністю назв та під впливом християнства це свято отримало назву Йордану.
Церква, яка на слов'янських та інших європейських землях пішла на компроміс із давніми віруваннями, перейняла ряд язичницьких ритуалів та обрядових дій, закріпивши їх церковним каноном.
Отже, розглядати календарно-обрядову творчість зимового циклу потрібно лише у нерозривній єдності слова та дії з урахуванням її міфологічної основи, символічно-магічного значення та пізніших нашарувань, які увійшли в усі жанри усної народної творчості.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 415 | Нарушение авторских прав