Деякі клінічні проблеми спортивної медицини

Зміст

1. Деякі клінічні проблеми спортивної медицини.

2. Гостре фізичне перенапруження.

2.1. Ураження серця.

2.2. Ураження центральної нервової системи.

2.3. Ураження органів дихання.

2.4. Ураження нирок.

2.5. Ураження системи крові.

ДЕЯКІ КЛІНІЧНІ ПРОБЛЕМИ СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

Немає ніякого сумніву в тому, що спорт і здоров'я – це по суті синоніми і що заняття спортом не можуть і не повинні бути причиною виникнення яких би то не було захворювань внутрішніх органів. Однак, для цього потрібні умови, які далеко не завжди виконуються, а під час і не можуть бути виконані, тому спортсмени усе-таки хворіють.

Перш за все причиною виникнення хвороби у спортсменів можуть бути умови навколишнього середовища, які змінюються, епідемічні спалахи (грип і т.д.), впливу яких не можливо запобігти. Тому спортсмени хворіють грипом, пневмонією, ангінами та ін., причому можливо зробити висновок, що високий функціональний стан організму спортсмена зумовлює відоме своєрідне перебігання цих “звичайних” захворювань, і це вимагає іншого лікування. Це питання вивчене недостатньо і потребує спеціального аналізу.

Другою причиною, яка може призвести до захворювання внутрішніх органів, і в тому числі серця, у спортсменів, є неправильне, нераціональне тренування, що призводить до виникнення перенавантаження і перенапруження.

Зразу ж потрібно вказати, що “перенавантаження” не обов'язково є причиною дуже великого й інтенсивного фізичного навантаження. Під перенавантаженням, перенапруженням треба розуміти стан, який виникає при виконанні фізичного навантаження, яке перевищує можливості людини в момент його виконання. Таким чином, одне і теж фізичне навантаження може бути як надмірним, так і недостатнім, не тільки у різних людей, але ж і у однієї і тієї людини, що також залежить від стану її тренованості в даний момент.

До цієї ж причини належать захворювання, які виникають у абсолютно здорового спортсмена внаслідок різних порушень режиму дня, побуту, харчування, а також шкідливих звичок, які, нажаль, ще достатньо розповсюдженні.

Третьою причиною, яка веде до виникнення захворювань у спортсменів, є допущення до інтенсивних тренуючих навантажень людей з тими чи іншими порушеннями стану здоров'я. Це пояснюється як недооцінкою виявлених лікарем дефектів у стані здоров'я, так і недостатньо точною діагностикою.

Таким чином, якщо спортсмен захворів, то це може бути наслідком дії зовнішніх несприятливих факторів, допуску до заняття спортом фізично недостатньо підготовленої людини, перенавантаженням і перенапруженням при нераціональному використанні тренуючих навантажень і порушень режиму. Усі ці причини можуть лежати в основі виникнення і розвитку різних захворювань.

Надзвичайно значним і таким, що повністю зберігає силу на сьогодні, є вказівка Г.Ф. Ланга (1938) про те, що перехід від фізіологічного “спортивного серця” до патологічного і розвиток недостатності серця здійснюється поступово і непомітно для спортсмена. Звідси очевидно те, що добре самопочуття ні в якому разі не може бути критерієм оцінки високого функціонального стану серця спортсмена, як і високі спортивні результати. Тому треба повністю погодитись з тим що високі спортивні результати для діагностики тренованості мають відносне значення. На жаль нерідко ці два параметри (добра самопочуття і спортивні досягнення) є вирішуючи ми при оцінці стану здоров'я спортсмена.

Нарешті, абсолютне здоров'я, як правило, сполучується з добрим самопочуттям, однак далеко не завжди є зворотна залежність. Великі компенсаційні можливості, якими володіє молодий організм, нерідко на стільки маскують те чи інше органічне враження серця, що в цих випадках може бути відмінне самопочуття й висока тренованість. Однак, при інтенсивних фізичних навантаженнях враження серця, яке має місце, як правило, погіршується і рано чи пізно проявляється вже вираженим порушенням функції. Звідси очевидно, що високий рівень тренованості, так як і добре самопочуття, може розцінюватись позитивно тільки в тому разі, якщо вони базуються на абсолютному здоров'ї, тобто повній відсутності яких-небудь відхилень в станів здоров'я.

При розгляданні трьох основних причин виникнення захворювань у спортсменів, про які було сказано вище, необхідно зупинитися на деяких питаннях, які мають значення із позицій спортивної кардіології. З цієї точки зору, при розгляданні першої групи причин слід коротко зупинитись на вогнищах хронічної інфекції, зокрема при хронічних тонзилітах.

Хронічним вогнищам інфекції у спортсменів слід придавати велике значення, тому що при значних фізичних навантаженнях можливість їх негативного впливу значно зростає. До хронічних вогнищ інфекції слід віднести хронічні холецисти, які зустрічаються у спортсменів частіше, ніж в осіб, які не займаються спортом каріозні зуби та хронічні тонзиліти. Кожне з цих вогнищ інфекції може бути причиною уражень серця.

У клініці добре відомі зміни серця, які виникають у хворих хронічним холециститом У спортивно-медичній літературі можна зустріти опис інтерстиціального міокардиту типу Абрамова-Фідлера, який виникає в осіб із хронічними вогнищами інфекції при незначному фізичному навантаженні та іноді закінчується смертю (Hochrein, Schlicher, Frey та ін.).

Сьогодні добре відомо, що висока фізична працездатність при безумовно патологічних змінах у м'язі або клапанах серця досягається великим напруженням компенсаторних механізмів і рано чи пізно патологічні зміни, які є, обов'язково проявляються, але вже в більш страшному, нерідко в непоправному стані. Іноді це закінчується трагічно. Про цю можливість, нажаль, нерідко забувають лікарі при допущенні до спорту осіб із патологією серцево-судинної системи.

Однією з причин, яка сприяє розвитку уяви про можливості займатись спортом хворим із недостатністю мітрального клапану, є гіпердіагностика цього захворювання, яка має місце. Відомо, що ізольована недостатність мітрального клапану зустрічається дуже рідко. Однак, у спортивній медицині цей діагноз ставлять ширше. Функціональний шум, який нерідко прослуховується у спортсменів, розцінюють як органічний, тобто як наслідок недостатності мітрального клапану.

Недостатнє знайомство з пошкодженнями серця у спортсменів призвело до того, що як і 30-40 років тому деякі відхилення в стані здоров'я, особливо з боку серцево-судинної системи, зараховуються в “особливості” спортсмена тільки тому, що спортсмен не виказував скарг та ставив рекорди. В результаті такого підходу до “особливостей” серця спортсмена відносять всі глухі тони серця, які іноді можуть бути слідством кардіосклерозу, систолічні шуми без достатнього клінічного аналізу вважають функціональними, при виявленні гіпертрофії лівого шлуночка не проводять диференційної діагностики між фізіологічною та патологічною гіпертрофією, скаргам на болі в області серця також не приділяють достатнього значення – не враховують можливості раннього атеросклерозу коронарних судин та зміни міокарда некоронарогенного походження і т.п.

На теперішній час очевидно, що у всіх цих випадках, до того як відносити це до “особливостей”, треба провести ретельне клінічне дослідження з використанням сучасної діагностичної апаратури, а головне – завжди пам'ятати про можливості трактування цих змін не тільки як особливостей спортсмена, а й як проявлення патологічних змін серцево-судинної системи.

Усе, що було сказано вище, ще можна віднести до великої кількості різних “особливостей” електрокардіограми спортсменів, які описуються в спортивно-медичній літературі і розцінюються як норма. Разом з тим проведений авторами ретельний клінічний аналіз різних змін електрокардіограми та інших відхилень, які розцінюються як “особливість” спортивного серця, показує, що частина з них безумовно є патологічними.

Однак відбулися не тільки кількісні але й якісні зміни в “особливостях“ електрокардіограм спортсмена. Особливо чітко це видно на змінах електрокардіограми, які розцінюються як прояв синдрому перенапруження серця, а також порушення ритму. Потрібно тільки вказати на ті, що відмічають зростання кількості спортсменів із порушеннями автоматизму (з 2,3% до 4,4%.), у цей час як різка, синусна брадикардія стала менша (відповідно з 1,55 до 0,9%). Різні порушення атріовентрикулярного проведення також зросли з 0,8 до 3,48% У групі аритмій внаслідок порушень провідності декілька зріс відсоток спортсменів із синдромом WPW (з 0,4 до 0,6%). Зросла кількість спортсменів зі змінами кінцевої частини шлуночкового комплексу, які трактуються як синдром перенапруження серця. Всі ці зміни неможливо не поставити в зв'язок зі значним підвищенням як об’єму, так і інтенсивності тренуючого навантаження, які відбулися за останні роки. Вже одна ця обставина дозволяє наполягти на обов'язковому та ретельному клінічному дослідженні кожного випадку відхилення від нормальної електрокардіограми, поперед тим як вважати це “особливістю” спортсмена.

Дата добавления: 2015-11-26