Вивчення проблеми мотивації.

Розробка проблеми мотивації пов’язана насамперед з аналізом джерел активації людини, спонукальних сил її діяльності, поводження з пошуком відповіді на питання, що спонукає людину до діяльності, який мотив, «заради чого» вона її здійснює. «Коли люди звертаються один до одного, то насамперед виникає питання про мотиви, спонукання, що штовхнули їх на такий контакт з іншими людьми, а так само про цілі, що з більшою або меншою усвідомленістю вони ставлять перед собою».

У розв’язанні цієї проблеми намічаються істотні розбіжності. Так термін «мотивація поведінки» використовується то в більш вузькому, то в більш широкому розумінні слова. У вузькому розумінні, на думку П.М.Якобсона, це мотивація конкретних форм поведінки людини. У широкому – під мотивацією поведінки розуміють систему різноманітних факторів, що визначаються поведінкою людини в цілому. З цією точкою зору солідарні також О.Г.Ковальов і С.Л.Рубінштейн, які під мотивацією розуміють систему різноманітних факторів, що визначають поведінку і діяльність людини із суспільною природою мотивації людської діяльності зв’язаний вплив, що здійснює на неї оцінка обумовлена суспільними нормами, самооцінкою й оцінкою з боку навколишніх. При цьому підкреслю, що поняття «мотиву» вужче за поняття «мотивація» яка «виступає тим складним механізмом співвідношення особистісно зовнішніх і внутрішніх факторів поведінки, що визначає виникнення і напрямок, а так само способи здійснення конкретних форм діяльності».

Найбільш спірним у мотивації людської діяльності є питання про співвідношення мотиву і потреби. Так, існує твердження про те, що потреби не є мотивами, такої точки зору дотримується, наприклад, Манукян. Вона вважає, що потреба породжується й актуалізується об’єктами зовнішнього світу і тому кінцеві спонукальні сили поведінки людини необхідно шукати в предметах і явищах об’єктивної дійсності.

Носієм ще іншої думки є Л.І.Божович, у якої читаємо: «Діяльність може спонукати ся безпосередніми потребами».

Виступаючи проти такого розуміння, що мотивом є об’єкти, відбиті у свідомості людини, Божович, аргументує свою думку тим, що люди користуються натуральними предметами для задоволення своєї потреби, але й утворюють нові предмети. Причому, оволодіння предметом не завжди породжується потребою.

Найбільш адекватну, на мій погляд, об’єктивну область дослідження мотивації сформувала теорія О.М.Леонтьєва. О.М.Леонтьєв і С.Л.Рубінштейн вважають, що мотив це те, що відбивається у свідомості людини, служить спонуканням до діяльності і направляє її на задоволення певної потреби. При чому, як мотив, на думку Леонтьєва, виступає не сама потреба, а предмет потреби, тобто під мотивом варто розуміти саме певну потребу.

Крім мотивів, потреб як збудників людської діяльності розглядають так само мету, емоції, інтереси, задачі, бажання. Так, наприклад, В.Асєєв вказує на те, що мотивація найтіснішим чином пов’язана з емоціями. Тому, що одна із функцій емоцій полягає в тому, що вони орієнтують людину, указують на значущості навколишніх явищ, на ступені їх важливості. Інша функція емоцій складається у відносно стійкій у часі установці на той чи інший функціонально-енергетичний рівень життєдіяльності. Рубінштейн так само вказує на те, що «мотив людських дій природно зв’язаний з їх метою, оскільки мотивом є спонукання або прагнення її досягти. При цьому створюється можливість як схожості так і розбіжності між мотивом і метою. Метою є виконання суспільної діяльності, а мотивом задоволення особистих потреб. Єдність діяльності конкретно виступає як єдність тих цілей на які вона спрямована і мотивів з яких вона виходить.

Таким чином, із усього сказаного видно, що мотиви як збудники діяльності, не виступають обособлено, вони неминуче супроводжуються емоціями, почуттями людини. А також наявність мотиву діяльності завжди припускає і наявність мети діяльності.

У зв’язку з тим, що прагнення можуть бути усвідомленими або неусвідомленими, виникає питання чи завжди мотив усвідомлений. Так, говорячи про вмотивовану чи невмотивовану поведінку (наприклад, у підлітків), припускають існування неусвідомлених мотивів, тому що ясно, що за «невмотивованою» поведінкою усерівно стоїть якесь спонукання, нехай і не усвідомлене особистістю. Згідно, запропонованою Файзулаєвим послідовною концепцією виділяють три етапи, що мотив проходить у своєму становленні:

1. виникнення прагнення;

2. усвідомлення прагнення;

3. прийняття особистістю усвідомленого прагнення як мотиву.

Звідси випливає, що не може бути не усвідомленого мотиву.

Підводячи підсумок усьому вищесказаному, визначимося з тим, що ми будемо розуміти під мотивом. Отже, під мотивом ми будемо розуміти – стійку, внутрішню психологічну причину поведінки людини, її вчинків. Відповідно мотивація – це динамічний процес фізіологічного і психологічного керування поведінкою людини, що визначає її спрямованість, організованість, активність, стійкість.

Виходячи з визначення, спрямованість особистості розуміється як сукупність домінуючих у людини мотивів і потреб, визначальна головна лінія поведінки, діяльності і спілкування з людьми. У зв’язку з цим важливо виділити два типи мотивації – мотивація успіху і мотивація остраху невдачі. Мотивація успіху однозначно позитивна. При такій мотивації дії людини спрямовані на досягнення конструктивних, позитивних результатів. Особисту активність визначає потреба в досягненні успіху. Мотивація остраху невдачі відноситься до негативної сфери. При даному типі мотивації людина прагне насамперед уникнути зриву, невдачі, осудження, покарання. Очікування негативних наслідків стає в даному випадку визначальним.

Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань особистості – прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка, підтримання якої є сталою для людини потребою.

Проблема рівня домагань особистості вперше була поставлена К.Левіном. Методика його дослідження полягає в тому, що досліджуваний одержує завдання, наприклад, ряд біологічних задач з генетики зростаючого ступеня складності. Приступаючи до роботи, він обирає для себе одну з градуйованих задач, тобто визначає рівень, після досягнення (або недосягнення) якого його просять повідомити, задачу якого ступеня складності він вибере наступною. Цей вибір після попереднього успіху (або невдачі) і дає можливість визначити рівень домагань.

Рівень домагань особистості може бути адекватним чи неадекватним (заниженим, завищеним) можливостями індивіда. Для людини зі зниженим рівнем домагань характерна колізія так званого гидкого каченяти, яка виявляється в невпевненості у своїх силах, можливостях, здібностях. Завищений рівень домагань породжується суперечностями між зростаючими потребами й реальними можливостями їх задоволення і в процесі реалізації супроводжується підвищеною критичністю, максималізмом в оцінках дійсності та емоційним напруженням.

Вирішальним фактором у становленні рівня домагань є не сам по собі об’єктивний успіх або невдача, а переживання суб’єктом своїх досягнень як достатніх чи недостатніх. За даними американських вчених, рівень домагань залежить від співвідношення двох протилежних мотиваційних тенденцій – прагнення до успіху та уникнення невдачі, які входять до структури мотивації досягнення. Інакше кажучи, поведінка, орієнтована на досягнення цілі, визначається співвідношенням двох тенденцій – прагнення до успіху та уникнення невдачі.

Тенденція прагнення до успіху є мультиплікативною функцією трьох змінних:

1. мотиву прагнення до успіху;

2. суб’єктивної вірогідності досягнення успіху;

3. його привабливості в даній ситуації.

Привабливість успіху тим сильніша, чим нижча суб’єктивна вірогідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабливість уникнення невдачі тим слабша, чим вища суб’єктивна вірогідність успіху.

Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву прагнення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня трудності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (її вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими навряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття приниження).

Ситуація, в якій актуалізується мотив досягнення, характеризується таким чином:

· у ній існують визначені стандарти якості;

· результат розв’язання задач оцінюється за цими стандартами;

· результат розв’язання може бути успішним або неуспішним;

· людина розуміє свою відповідальність за наслідки.

У такій ситуації актуалізуються мотиви прагнення до успіху та уникнення невдачі. Людям із мотивом прагнення до успіху притаманні такі особливості:

· ситуація досягнення як особистий фактор;

· упевненість в успішному наслідку;

· активний пошук інформації для судження про свої успіхи;

· готовність взяти на себе відповідальність, рішучість у невизначених ситуаціях;

· велика інтенсивність прагнення до мети;

· отримання підвищеного задоволення від цікавих задач;

· бажання робити більш чи менш складну роботу, але таку, яку можна реально виконати;

· відсутність ентузіазму до розв’язання нескладних чи простих задач;

· здатність не розгубитися в ситуації змагання чи перевірки здібностей;

· прагнення до розумного ризику;

· середній, реалістичний рівень домагань;

· велика завзятість у випадку виникнення перешкод;

· підвищення рівень домагань після успіху та зниження після невдачі.

Людям з мотивом уникнення невдачі властивий пошук інформації про можливість невдачі в ситуаціях досягнення. Вони беруться за виконання надскладних чи простих задач на противагу людям з мотивом прагнення до успіху причиною невдачі вважають нестачу власних здібностей, а успіх пояснюють зовнішніми обставинами.

Х.Хекхаузен запропонував модель механізму мотивації досягнення. Мотивація досягнення тісно пов’язана з такою базовою характеристикою особистості як самооцінка. Дж.Аккінсон визначав механізми мотивації досягнення як «здатність пережити гордість за досягнуте». Цей механізм актуалізується в ситуації, в яку потрапляє особистість.

Треба зазначити, що, хоча в житті існує багато ситуацій досягнення (наприклад, у навчальній, професійній діяльності), відмінність у мотивах виявляє себе в тому, що одні люди шукають такі ситуації, інші уникають їх.

Учень обирає ціль, яка відповідає рівневі його домагань, стратегію його реалізації й виконує відповідні дії. Результат своїх дій (успішних чи неуспішних) учень оцінює шляхом зіставлення з рівнем домагань. Результат може позитивно чи негативно впливати на самооцінку.

Відповідна атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку.

Коли ситуація досягнення не може реалізуватися одномоментно, а потребує значних зусиль протягом тривалого часу кожний окремий результат оцінюється людиною з погляду наближення до остаточної мети.

Дата добавления: 2015-11-26