Читайте также:
|
Кожна держава самостійно з’ясовує для себе шляхи спеціалізації та інтеграції до світового господарства. Світова історія є чергуванням інтеграційних і дезінтеграційних процесів у розвитку суспільства.
Наукова думка виділяє два шляхи входження країни до світового господарства (рис.8.2.1). Перший шлях - еволюційний з поступовим виділенням специфічних природних та штучних економічних ресурсів, яких у даний час потребує суспільство. Цей шлях базується на інстинктах самозбереження, еволюційному розвитку потреб людства та науково-технічному прогресі. Методом його є наукове пізнання. Другий шлях - прискорена інтеграція, основним методом реалізації якої є загарбницькі війни або їх загроза з обов’язковою вимогою формування міжнародних та міжтериторіальних об’єднань з примусовим перерозподілом ресурсів.
Рис. 8.2.1. Шляхи інтеграції держав у світове господарство
Рис. 8.2.3. Форми інтеграції у світовому господарстві
Формуються нові засади оцінки раціональності існування системи світового господарства у вигляді спеціальних економічних, високотехнологічних, економіко-технологічних та інших територій як в межах держави, так і на міждержавних теренах. Ключовими факторами співіснування територіальних об’єднань є узгодження альтернативних цілей для розподілу між ними обмежених ресурсів.
Сучасне світове господарство сповідує принципи відкритої економіки, яка поєднує вплив на державу зовнішніх геополітичних, економічних та внутрішніх соціокультурних факторів.
Сучасний розвиток світового господарства виділив нові ринки як сфери діяльності національних економік:
1. За територіальними ознаками:
• місцеві;
• регіональні;
• національні;
• світові.
Причому особливістю регіональних ринків є обмеження не територією держави, а територією регіону, до якого може входити декілька держав, пов’язаних єдиними для регіону умовами економічного обміну на підставі особливостей суспільного розподілу праці для країн цього регіону.
Світовий ринок розглядається як сукупність національних ринків держав, які беруть участь у світовій торгівлі з продажу товарів, обміну науково-технічними досягненнями, послугами, тощо.
2. За об’єктами купівлі-продажу:
• товарів широкого вжитку;
• праці;
• цінних паперів;
• науково-технічних знань;
• інформації.
Причому ринок праці розглядається як ринок незайнятих трудових ресурсів, які вивільнюються під впливом впровадження ринкових відносин у всі сфери суспільного виробництва.
Ринок цінних паперів є частиною ринку позичкового капіталу, де акумулюються грошові накопичення учасників світового господарства.
Ринок інформації є продуктом прискореної інтеграції до світового господарства і задовольняє потреби капіталу (і малого, і великого) у всіх видах інформації.
3. За класом споживачів:
• споживацький;
• ринок виробників;
• ринок посередників;
• ринок держав.
Вільні економічні зони (ВЕЗ) з’явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпечено більше 3 мільйонів осіб. У загальному визначенні - це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності. Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було надане в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року: під вільною економічною зоною треба мати на увазі частину території держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території щодо права імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному контролю.
Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничого спрямування, створення яких повинно розв’язати питання:
• стимулювання промислового експорту й одержання внаслідок цього валютних коштів;
• зростання зайнятості населення;
• перетворення зони у полігони з випробування нових методів господарювання, впровадження інноваційних технологій та сприяння росту національного господарства.
Таблиця 8.2.1.
Цілі формування ВЕЗ та шляхи їх реалізації
| Цілі формування ВЕЗ | Шляхи реалізації |
| 1. Насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією (у першу чергу імортозамінюючими товарами) | За допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво. |
| 2. Включення в міжнародний поділ праці у виробничій сфері, сфері туризму, культури і т.д., що веде до збільшення валютних надходжень. | Залучення іноземних інвесторів, дозвіл наймати нерезидентів країни функціонування ВЕЗ, спрощення режиму в’їзду і виїзду іноземних громадян. |
| 3. Впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок та інноваційних інструментів | Пільговий режим оподаткування інноваційних проектів, стимулювання науково-технічних розробок, система державного інвестування, преференційні державні кредити. |
| 4. Навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів. | Адаптація до закордонного досвіду, знання сучасних технологій та адміністративного менеджменту. |
| 5. Стимулювання економічного розвитку території чи конкретної галузі виробництва. | Пільговий режим оподаткування, свобода господарської діяльності. |
| 6. Залучення іноземного капіталу (для слаборозвинених держав). | Пільговий режим оподаткування, сприятливі валютно-фінансові умови, можливість виходу іноземних інвесторів на новий ринок |
| 7. Перехід від адміністративних методів функціонування до ринкового (для пост-комуністичних держав). | Більша, ніж на інших територіях країни, свобода господарської діяльності; пільговий режим оподаткування. |
| 8. Стимулювання промислового експорту. | Митні пільги, сприятливі валютно-фінансові умови. |
| 9. Зменшення безробіття. | Створення нових робочих місць. |
Аналіз світового досвіду показав, що основними концептуальними підходами до створення ВЕЗ є територіальний і функціональний. Незважаючи на те, що в їх основі лежить схожий принцип надання преференційного режиму господарювання, проте, істотні відмінності визначають вибір одного з них.
Таблиця 8.2.2.
Особливості територіального і функціонального підходів до створення ВЕЗ
| Критерії | Підходи до створення ВЕЗ | |
| Територіальний | Функціональний | |
| 1. Суб’єкт пільгового режиму | Підприємства й організації, розташовані на відособленій території. | Підприємства й організації, що займаються певними пріоритетними (визначеними) видами діяльності незалежно від місцезнаходження |
| 2. Мета застосування | Вирішення проблеми розвитку певного регіону чи території. | Загальна структурна перебудова економіки держави чи її окремих економічних сфер. |
| 3. Особливості застосування | Захищає інтереси держави, більш прибутковий на державному рівні. | Гнучкий підхід, більш зручний для інвесторів. |
Територіальний підхід є традиційним, загально усвідомленим, зменшує ризики держави, на території якої створена спеціальна зона. Як варіант територіального підходу можна розглядати і формування зони вільної регіональної торгівлі ВАСЕАН, до якої входять Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіпіни, В’єтнам, Лаос.
Результатом функціонального підходу є «точкові» зони, представлені окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»).
Специфічний набір пільг і стимулів, що застосовується в окремих зонах, доповнюється спеціальними формами заохочень, спрямованих на прискорення розвитку транспортної інфраструктури чи на стимулювання переробки місцевої сировини на експорт, або на залучення в зону визначеного типу інвесторів (дрібних чи, навпаки, великих), або на рішення інших конкретних задач.
У науковій літературі виділяють до 30 різновидів ВЕЗ. Треба зауважити, що загальноприйнятої типології цього розповсюдженого інструмента інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства дотепер немає.
Таблиця 8.2.3.
Види поширених ВЕЗ і їх особливості
| Види ВЕЗ | Особливості зон даного виду |
| Зони вільної торгівлі (вільні торгові зони) | Вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ) - обмежені ділянки території морського порту чи аеропорту, розташовані в безпосередній близькості від них, виведені за межі національного митного простору. Тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, пакуванню, маркуванню та ін. Передбачена можливість демонстрації товарів у виставкових центрах з метою подальшого розпродажу (але тільки гуртом). Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється. (магазини «дьюті фрі» у великих міжнародних аеропортах), |
| Вільні митні зони | Ці зони, як і ВТЗ (ЗВТ) відносяться до зон першого покоління. Існують з ХVІІ-ХVІІІ ст. Це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн, іноземні товари розміщуються і використовуються у вільній митній зоні без стягнення митних зборів та податків, а національні товари розміщуються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту. До числа найпростіших вільних митних зон можна віднести бондові склади та вільні митні території. |
| Промислово-виробничі зони | Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, характерного для ВТЗ (ЗВТ), наприкінці 50-х рр. була застосована для заохочення промислового виробництва в окремих країнах. Експортно-виробничі зони (ЕВЗ) сформувалися внаслідок заохочення експортного виробництва на анклавній території деяких країн. |
| Техніко-впроваджувальні ВЕЗ | Широке визнання одержали на початку XXI ст. Техніко-впроваджувальні чи науково-технологічні зони мають національні особливості і оригінальні назви - технопарки, технополіси, інноваційні центри і т.д. Створюються навколо певного наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення впровадження нових технологій в промисловість. |
| Спеціальні (сервісні) економічні зони | Створені для розвитку одного виду діяльності - банківська, аграрна в агрополісах, екологічна в екопарках, туристична, ін. Наприклад, зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва створена для торгівлі алмазами і функціонування алмазної біржі країни. Але найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони. що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування та для захисту комерційної таємниці. Крім усунення подвійного оподаткування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі. |
| Інші види ВЕЗ | Зони багатогалузевого призначення або комплексні зони - поєднують характерні риси всіх інших зон (наприклад, зона «Манаус» у Бразилії). Єврорегіони - добровільне об’єднання прикордонних областей різних держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації зв’язків один з одним не на міждержавному, а на регіональному рівні. |
Кількість різних типів ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу вже перевищує 250, приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Країни Східної Європи почали застосовувати ВЕЗ як форму інтеграції до світового господарства наприкінці 70-х - початку 80-х років і до кінця 80-х років нараховували їх вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. У країнах, що розвиваються (наприклад, Індія, одна з перших ВЕЗ «Кондла»), сьогодні нараховують від 100 до 300 спеціальних територій, зайнято близько 1,5 млн. осіб.
Таблиця 8.2.4.
Розподіл держав за об’єктами спеціалізації національної економіки
| Країна/ Регіон | Об’єкт спеціалізації національної економіки - тип ВЕЗ |
| Швейцарія | Страхові, банківські науково-впроваджувальні та експортно-промислові зони. |
| Країни Східної Європи | Зони вільної торгівлі. |
| Японія | Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні ВЕЗ. |
| США | Зони вільного підприємництва і науково-впроваджувальні |
Перше місце за кількістю спеціальних економічних зон посідає Азія, у першу чергу «нові індустріальні» країни АСЕАН. До роботи у ВЕЗ Сингапуру залучено більш 220 тисяч осіб, Гонконгу -100 тисяч; Велика чисельність зайнятих і у ВЕЗ Республіки Корея (150 тис. осіб) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Основними інвесторами місцевих підприємств є фірми Японії, а продукція направляється, насамперед, на ринок США.
Друге місце за кількістю і розвитком ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на кордоні Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили першої країни і збут продукції на ринки другої (зайнято майже 250 тисяч осіб, а по експортному виторгу ця зона поступається тільки доходам від продажу нафти).
Центр «офф-шор» є різновидом податкової гавані. Невеликі держави або території, зазвичай розташовані на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму, що проводять політику долучення до світового господарства шляхом перерозподілу кредитних потоків, іноземних кредитних капіталів. Найбільш відомими центрами «офф-шор» є Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавер у США. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації офшорної компанії, як правило, заборонено. Центри «офф-шор» іноді називають офшорними зонами. Вони мають визначену спеціалізацію, в основу якої закладені різні типи юрисдикцій (банківські, трастові (довірчі), страхові). Але ці центри можуть служити місцем відмивання «брудних грошей» і проведення різного роду фінансових афер.
Інтернаціоналізація і глобалізація світових процесів стає невід’ємною рисою розвитку світового господарства. Кожна країна під впливом світового господарства формує власні пріоритети розвитку і обирає шлях долучення до світової економіки.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 80 | Нарушение авторских прав