І. Поняття і система Особливої частини кримінального права

КРИМІНАЛЬНЕ

ПРАВО

УКРАЇНИ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Підручник 2-е видання, перероблене та доповнене

За редакцією професорів

М. І. Бажанова,

В. В. Сташиса, В. Я. Тація

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2004

ББК 67. 9(4УКР)308я73

К82

Рекомендовано Міністерством освіти І науки України

Підручник підготовлений викладачами кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Рецензенти:

Костенко О. М., доктор юридичних наук, професор (Інститут держави та права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України);

Стрєльцов Є. Л., доктор юридичних наук, професор (Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова)

Колектив авторів:

[Бажанов М. І. - розділ І, III (§ 3 і 4), IV, V, XIX; Баулін Ю. В. - розділ XIV (§ 1, 5);

Борисов В. І. розділ XI;

Гавриш С. Б. розділ IX (у співавторстві з Корчевою 3. Г.);

Дорош Л. В. - розділ XVI (§ 1-3, § 4 - у співавторстві з Ярмиш Н. М.); Зінченко І. О. розділ VI (§ 1, 5-7);

Касинюк В. І. - розділ XII;

Киричко В. М. розділ VIII (у співавторстві з Перепелицею О. І., Тацієм В. Я.); розділ XXI;

Корчева 3. Г. розділ IX (у співавторстві з Гавришем С. Б.);

Кривоченко Л. М. - розділ VI (§ 2-4); розділ VII (§ 1, 2); розділ XV; Ломако В. А. розділ XІII;

Панов М. І. - розділ VІІ (§ 3-4); розділ XVII (§ 1, 5); розділ XX (у співавторстві з Харитоновим С. О.);

Перепелиця О. І. - розділ VIII (у співавторстві з Киричко В. М., Тацієм В. Я,); Сташис В. В. - розділ III (§ 1, 2);

Тацій В. Я. - розділ II, розділ VIII (у співавторстві з Киричко В. М., Пере­пелицею О. І.);

Тихий В. П. - розділ X;

Тютюгін В. І. розділ XVIII;

Устименко В. В. - розділ XIV (§ 2-4);

Харитонов С. О. розділ XVI (у співавторстві з Пановим М. І.);

Ярмиш Н. М. розділ XVI (§ 4 у співавторстві з Дорош Л. В., § 5-6)

Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч-К82 ник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2004. 544 с.

ISBN966-667-159-X

У другому виданні підручника (перше вийшло у 2001р.) на підставі Кримінального кодексу України (2001 р.), змін у законодавстві, прак­тики застосування перших років дії нового КК та наукових напрацю-вань розглядаються питання Особливої частини кримінального права.

Призначений для студентів, аспірантів і викладачів юридичних ви­щих навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників ББК67. 9(4УКР)308я73+67. 308я73

ISBN 966-667-159-Х

Колектив авторів, 2004

Юрінком Інтер, 2004

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

І. Поняття і система Особливої частини кримінального права

Кримінальне право, норми якого закріплено в Кримінальному кодексі України[1] (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрано принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом із тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, дістає виявлення і практичне застосування тільки через при-

значення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК.

Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, застосовуються водночас норми обох частин. Наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної, так і норма Особливої частини. Замах на умисне вбивство кваліфікується за ч.1 ст. 15 та ч.1 ст. 115 КК[2]. Єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому підсумку, ефективність їх застосування.

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільна небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наведено вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України — немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) — цілком втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, за жодних умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (відне-

сення його до кола злочинів), — виняткова прерогатива законодавця. У частині 4 ст. 3 зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Значення Особливої частини полягає насамперед у тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільне небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відпові­дальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тоб­то характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої криміналь­ної політики і проведення її в рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх запобіганню.

Норми Особливої частини розташовано в окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки Ук­раїни.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Якщо Особлива частина сама по собі є певною системою норм, то важливо визначити ту підставу, за якою побудовано цю систему. Інакше кажучи, слід з'ясувати, що лежить в її основі, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.

Вивчення наведеної вище системи доводить висновку, що вона побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Родовий об'єкт — це певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебіль­шого прямо вказують на цей об'єкт. Приміром, розділ І — «Злочини проти основ національної безпеки України». Отже, родовим об'єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є основи національної безпеки. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об'єктом. Зокрема, розділ II об'єднує злочини проти життя і здоров'я особи, тобто безпосередніми об'єктами цих злочинів є життя та здоров'я особи. На цій самій

підставі виділено також розділ III — злочини проти волі, честі та гідності особи — та розділ IV — злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе значення. Насамперед, саму систему побудовано таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч.1 ст. 1.

Поділ злочинів за їх об'єктом на розділи має й істотне кодифікаційне значення. Видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об'єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відповідальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсно­го змісту, орієнтування у самому Кодексі. Наприклад, застосування ст. 201 про контрабанду, яка має своїм родовим об'єктом певну сферу господарської діяльності, виключається, якщо контрабанда пов'язана з переміщенням наркотичних засобів. До таких дій має застосовуватися ст. 305, яка призначена для кримінально-правової охорони іншого об'єкта, а саме — здоров'я населення.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу — кримінального покарання. Приміром, у ч.1 ст. 115 встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Заборонні норми за структурою поділяють на диспозиції та санкції.

Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 (крадіжка) дається визначення повторних злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189—191, а у примітці 3 — злочину, вчиненого у великих розмірах, вказівка на який є в статтях 185— 191. У примітці до ст. 286 роз'яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї та

тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. У примітці 1 до ст. 364 роз'яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб'єктами службових злочинів. У частині 2 ст. 385 встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності осо­ба за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки. Це спеціальні норми, які, на відміну від добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини КК), звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачено в деяких статтях КК. Наприклад, у ч.3 ст. 263 зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. В час­тині 4 ст. 307 сказано, що особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 309).

Заохочувальні норми мають важливе значення для запобігання і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпечності.

Дата добавления: 2015-11-26