Злочини проти свободи совісті.

Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відно­сини, що забезпечують свободу совісті і віросповідання. Додатковим обов'язковим об'єктом виступають відносини власності. Предме­том злочину є різні релігійні споруди чи культові будинки.

Релігійні споруди та культові будинки – це приміщення для проведення або забезпечення богослужінь, виконання релігійних обрядів та церемоній (церкви, собори, костьоли, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). Кожна їх складова (архітектура, живопис тощо) суворо регламентована канонами певної церкви. Облік культових будівель і споруд, які належать чи використовуються релігійними організаціями, що діють в Україні, здійснюється Державним комітетом України у справах релігій. Релігійними організаціями в Україні є релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених організацій.

Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в пошко­дженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культового будинку.

Під пошкодженням слід розуміти приведення будинку або споруди в часткову непридатність, тобто якщо зберігається можливість її від­новлення.

Зруйнування передбачає приведення споруд або будин­ків до повної непридатності, внаслідок чого вона або перестає існу­вати, або повністю втрачає можливість бути відновленою. Способи зруйнування або знищення можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. Якщо пошкодження або зруйнування релігій­ної споруди, культового будинку вчинено шляхом підпалу, іншим загальнонебезпечним способом, або спричинило загибель людей, або інші тяжкі наслідки, кваліфікація таких дій настає за сукупністю злочинів: за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 КК.

Суб'єктивна сторона злочину – умисел. Винний усвідомлює, що пошкоджує або руйнує релігійну споруду або культовий будинок, передбачає настання шкоди від своїх дій і бажає або свідомо допускає настання наслідків такого роду. У разі використання для пошкодження або зруйнування релігійних будинків загальнонебезпечного способу, винне відношення до наслідків у вигляді загибелі людей, а також тяжких наслідків має місце тільки в формі необе­режності. За наявності в такому випадку умислу на позбавлення життя однієї (кількох) особи, винний відповідає за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 КК та і за відповідними пунктами ст. 115 КК. Пошкодження або зруйнування релігійних споруд або культових будинків з хуліган­ських мотивів має кваліфікуватися за сукупністю злочинів за стат­тями 178 і 296 КК.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: ст. 178 КК – штраф до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Незаконне утримування, осквернення або знищення ре­лігійних святинь (ст. 179 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочи­ну є суспільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання і повагу почуттів віруючих.

Предмет злочину – релігійні святині. Релігійними святинями є проголошені кожною релігією священні символи: Біблія, ікони, храми, поховання, місця паломництва, святі джерела тощо.

Об'єктивна сторона злочину виражається в утримуванні, оскверненні або знищенні релігійних святинь. Утримування передба­чає самовільні дії винного по привласненню релігійних святинь всу­переч волі власника.

Осквернення – це наруга над релігійною свя­тинею, різні цинічні дії, що зачіпають релігійні почуття віруючих то­що.

Знищення – це приведення до повної непридатності релігійної святині шляхом механічного, фізичного, хімічного або біологічного впливу, результатом якого є приведення її до повної непридатності з втратою можливості відновлення.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з ука­заних дій.

Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел. Якщо вказані дії вчинені з хуліганських мотивів, то потрібна додаткова кваліфіка­ція за ст. 296 КК.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 179 КК – штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК). У статті 35 Конституції України вказано, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу спо­відувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Стаття 180 КК служить однією з гарантій реалізації цього положення Конституції.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують свободу світогляду і віросповідання.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у формі:

1) - незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд;

2) - примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду.

Релігійний обряд – сукупність визначених внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій віруючих, спрямованих на встановлення обопільних відносин між людиною і надприродними об'єктами. Релігійний обряд є складовою релігійної діяльності, до якої належать також богослужіння, релігійні церемонії, процесії, інші індивідуальні чи колективні дії, пов'язані зі сповідуванням і поширенням обраної віри. Релігійні обряди виконуються як у культовому приміщенні, так і поза ним. Не належать до релігійних обрядів дії віруючих організаційного чи господарського характеру.

Згідно з законодавством України, релігійні обряди безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для осіб похилого віку та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення обряду.

В інших випадках публічні релігійні обряди проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення обряду, крім випадків, які не терплять зволікання.

Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення. Воно може здійснюватись шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману чи у будь-який інший спосіб і полягати, зокрема, в недопущенні віруючих до місця проведення релігійного обряду, завідомо неправдивому повідомленні про загрозу життю чи здоров'ю його учасників, необгрунтованій відмові у клопотанні про видачу дозволу на публічне проведення обряду, неправомірному вилученні предметів культу, які є необхідними для проведення обряду, тощо. Якщо спосіб перешкоджання утворює самостійний склад злочину, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 1 ст. 180 КК та, наприклад, статтями 125, 126, 129, 179 КК.

Перешкоджання слід визнавати незаконним, якщо воно здійснюється: 1) стосовно релігійного обряду, який відправляється на законних підставах і не супроводжується порушенням закону; 2) протиправними шляхами. З огляду на це, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 180 КК, перешкоджання відправленню релігійного обряду, який, зокрема, здійснюється: а) з грубим порушенням вимог чинного законодавства (без відповідного дозволу за умови необхідності його одержання або поєднаний із заподіянням шкоди здоров'ю чи статевою розпустою тощо); б) релігійними організаціями, діяльність яких припинена на підставі закону в судовому порядку. За смислом ч. 2 ст. 35 Конституції України право на відправлення релігійного обряду може бути обмежено лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Перешкоджання релігійному обряду утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 180 КК, лише у випадку, коли це зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Під зривом релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення. Під загрозою зриву релігійного обряду слід розуміти створену діянням винного ситуацію, за якої існували реальні підстави непроведения такого обряду і чого не сталося внаслідок додатково вжитих заходів, усунення створених перешкод тощо.

Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду – це домагання від потерпілого проведення релігійного обряду. Способами такого примушування відповідно до закону можуть бути тільки фізичне або психічне насильство. Під фізичним насильством у ч. 2 ст. 180 КК розуміється фізичне насильство будь-якого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчинення інших насильницьких дій). Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (наприклад, статтями 121, 122, 125, 126 КК). Психічне насильство – це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошкодженням майна, вчиненням інших насильницьких дій). Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129 КК.

Складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 180 КК, охоплюється примушування до проведення будь-якого релігійного обряду. Таке примушування може проявитись у домаганні проведення обряду, який за канонами цього віровчення у даний час забороняється, або у місці, де його проведення є неприпустимим, або обряду іншого віровчення.

Під священнослужителем у цій статті розуміється фізична особа, яка є служителем культу, введена в духовний сан і має право самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства (зокрема єпископ, священик, мулла, равін).

Момент закінчення злочину, вчиненого у його першій формі (ч. 1 ст. 180 КК), пов'язується з настанням відповідних наслідків – моментом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Злочин у другій формі є закінченим з моменту вчинення зазначених у ч. 2 ст. 180 КК дій.

Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел.

Суб'єкт злочину – будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 180 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 180 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Посягання на здоров'я людей під приводом проповіду­вання релігійних віровчень чи виконання релігійних обря­дів (ст. 181 КК). Основним безпосереднім об'єктом цього злочину ви­ступають суспільні відносини, що регулюють порядок відправлення релігійних обрядів, а також свободу віросповідання і право громадян на релігійні об'єднання. Додатковим обов'язковим об'єктом можуть бути відносини, що забезпечують охорону здоров'я або інших закон­них інтересів громадян.

Об'єктивна сторона злочину проявляється у вчиненні актив­них дій з організації або керівництва групою, діяльність якої здій­снюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи ви­конання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здо­ров'ю людей або статевою розпустою.

Під організацією такої групи слід розуміти будь-яку діяль­ність, спрямовану на створення групи, вербування її членів, підго­товку статутних документів, пошук джерел фінансування, тобто будь-які дії, результатом яких є створення групи.

Керівництво гру­пою означає управління її діяльністю і може виражатися в організа­ції молитв, відправленні обрядів, культів, заходах з підтримки дис­ципліни, керівництві здійсненням бузувірських обрядів, накладенні стягнень (епітимій) тощо. Діяльність такої групи має бути пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю людей (наприклад, знівечення, пока­лічення, розлад психіки в результаті молитв), а також статевою роз­пустою. При цьому, застосування в процесі діяльності групи окре­мих видів насильства, покарання за які, як за самостійні злочини, перевищує покарання за ч. 1 ст. 181 КК, вимагає додаткової кваліфіка­ції за відповідними статтями КК про відповідальність за злочини проти особи.

Позбавлення життя потерпілого в процесі діяльності вказаної релігійної групи або доведення до самогубства також пе­редбачає відповідальність за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим з моменту створення групи або вчинення дій по керівництву нею.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Злочин може вчинюватися не тільки за релігійними, але і за ін­шими мотивами: користь, владолюбство, сексуальні мотиви.

Суб'єкт злочину – організатор або керівник групи.

У частині 2 ст. 181 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх. У цих ви­падках додатковим обов'язковим об'єктом злочину виступає нор­мальний етичний розвиток неповнолітніх, їх здоров'я і статева недо­торканість. Залучення неповнолітнього до діяльності групи передба­чає будь-які форми впливу дорослої особи на неповнолітнього з ме­тою спонукати (примусити) останнього брати участь в діяльності релігійної групи. Способи залучення можуть бути різні: лестощі, умовляння, обман, шантаж, побої, розпалювання релігійного фана­тизму тощо.

Злочин є закінченим з моменту втягнення неповноліт­нього до діяльності релігійної групи за допомогою будь-якої з пере­рахованих дій.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 181 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 181 КК – позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

ПРАКТИКУМ.

Задача № 1.

Директор одного із заводів дав вказівку начальнику відділу кадрів не брати на роботу осіб вірменського походження, які прибули в Україну в зв'язку зі стихійним лихом, пославшись при цьому на відсутність на заводі житлового фонду.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій директора?

Задача № 2.

Маючи квартиру з 3-х кімнат, Велічко одну з кімнат здавала сім'ї Решка. Через два роки Величко звернулася до суду з позовом про виселення Решка, але їй було в цьому відмовлено. Тоді вона самовільно відчинила кімнату, в якій проживала сім'я Решка, і винесла речі, а в кімнату вселила свого пасинка.

Чи вчинила Величко злочин, передбачений ст. 162 КК України?

Задача № 3.

Катя Викулова після закінчення середньої школи почала працювати листоношею. Розносячи листи, вона звернула увагу на те, що одній жінці регулярно приходять рекомендовані листи, які вона приймає неохоче. Одного разу жінка розповіла, що пише їй син Микола, який живе за 150 км, але вже кілька років не приїздив до неї. Викулова написала Миколі листа, в якому соромила його, пропонувала провідати матір. Він поскаржився у поштове відділення на те, що листоноша порушила таємницю його листування, і просив притягти її до відповідальності.

Чи обґрунтована скарга про притягнення Викулової до відповідальності?

Задача № 4.

Коваль відповідно до рішення суду зобов'язаний був виплачувати аліменти в розмірі 25 відсотків з усіх видів його заробітку на утримання сина до його повноліття. У зв'язку зі злісним ухиленням від сплати аліментів його було засуджено до позбавлення волі строком на один рік. У місцях позбавлення волі з нього утримували аліменти в розмірі 50 відсотків заробітку. Після звільнення з місць позбавлення волі Коваль частково погасив заборгованість, а потім вирішив „насолити” колишній дружині. Він залишив роботу, не проживав за місцем своєї реєстрації. У нього утворилась заборгованість по сплаті аліментів за 21 місяць, у тому числі після звільнення з місць позбавлення волі – за 7 місяців

Як слід вирішити справу?

Задача № 5.

Рішенням суду Бєлогуров зобов’язаний був виплачувати аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку на утримання 2-х дітей-близнят віком чотири рокі до досягнення ними повноліття. Через півроку Бєлогуров кинув роботу й аліменти не платив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за 8 місяців, хоча державний виконавець і попереджав його про необхідність влаштуватись на роботу. Після другого попередження з боку державного виконавця Бєлогуров влаштувався на роботу, почав сплачувати аліменти.

Варіант. Після другого попередження Бєлогуров погасив заборгованість.

Як кваліфікувати дії Бєлогурова?

Задача № 6.

Зобов'язаний рішенням суду сплачувати аліменти на утримання двох дітей, Свистильников протягом чотирьох місяців їх не платив. Кинувши роботу на виробництві, він працював за приватними угодами у різних громадян.

Як кваліфікувати дії Свисттильникова?

Задача № 7.

Поштарьов рішенням суду зобов'язаний сплачувати на утримання сина аліменти в розмірі ¼ заробітку. Він змінив два місця роботи, а потім взагалі кинув працювати. У нього утворилась заборгованість по аліментах за 6 місяців.

Як слід вирішити справу?

Задача № 8.

Шептун на виконання рішення суду регулярно протягом майже п'яти років виплачував аліменти на утримання сина. Звільнившись за власним бажанням з попереднього місця роботи 19 червня, він лише 10 листопада влаштувався на нове місце. В ході розслідування справи, порушеної за ст. 164 КК України, було встановлено, що Шептун 18 липня і 19 жовтня намагався влаштуватись на роботу кранівником у двох організаціях, але не був прийнятий через відсутність документів, які б підтверджували, що він може виконувати цю роботу. Через тиждень після влаштування на роботу Шептун звернувся з листом до державного виконавця з проханням вислати виконавчий лист за вказаною ним адресою місця своєї роботи. Виконавчий лист не був надісланий за місцем роботи боржника через відсутність на конверті його домашньої адреси, хоча наявність адреси боржника не є обов'язковою. 23 грудня Шептун з місця роботи звільнився, однак за два дні до цього подав до бухгалтерії заяву з проханням утримати з його заробітної плати аліменти. Бухгалтерія цього не зробила.

Як кваліфікувати дії Шептуна?

Задача № 9.

Директор заводу Семенов не дозволив керівникам профспілкової організації заводу перевіряти роботу їдальні заводу, відвідувати гуртожиток, де проживали працівники заводу, відмовився надати приміщення для проведення профспілкових зборів.

Чи підлягає Семенов кримінальної відповідальності?

Задача № 10.

Співробітники міліції заборонили журналістам брати інтерв'ю у громадян, яких вони затримали під час проведення мітингу начебто за порушення громадського порядку.

Як слід вирішити справу?

Задача № 11.

Журналіст Анпілов опублікував у газеті статтю, в якій наводились кричущі факти зловживань службовим становищем голови сільськогосподарського кооперативу Гречки. Гречка, „обурений” публікацією, при зустрічі з Анпіловим почав вимагати від нього спростувати факти, а коли той відмовився – завдав Анпілову декількох ударів по голові.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Гречки.

Задача № 12.

Директор ресторану Вебер під виглядом скорочення штатів звільнив з роботи кухаря Кардаша за те, що той написав у газету про недоліки, які мали місце в роботі ресторану.

Кваліфікуйте дії Вебера.

Задача № 13.

Директор ЗАТ „Іверія” Степанюк за кошти, які призначалися для виплати зарабітної плати, протягом трьох місяців закуповував сировину і обладнання, оскільки за відсутності сировини, яку не поставило інше підприємство у зв'язку з проведенням на ньому страйку, робота ЗАТ „Іверія” могла б припинитись. Через чотири місяці після порушення проти Степанюка кримінальної справи, але до пред'явлення йому обвинувачення, заборгованість по заробітній платі була погашена.

Як слід вирішити справу?

Задача № 14.

Хурумова опублікувала в журналі нарис. Пізніше було встановлено, що цей нарис під іншою назвою був опублікований в одній з газет десять років тому й автором його є Костров. За нарис Хурумова незаконно одержала 120 грн. гонорару.

Кваліфікуйте дії Хурумової.

Задача № 15.

Лесик з'явився у неділю до православної церкві під час відправи, накинувся на священика, порвав на ньому ризи і кілька разів ударив. Він пояснив свої дії тим, що священик зрадив греко-католицькому віросповіданню, перейшовши у православ'я.

Кваліфікуйте дії Лесика.

Задача № 16.

Свістун, який підтримував позашлюбні інтимні стосунки з топ-моделлю С., знаходячись у її квартирі, знайшов декілька фотографій С. в оголеному вигляді, які він потім зберігав у себе вдома, а пізніше, після того, як С. відмовилась зустрічатися зі Свістуном, розмістив на сайті в Інтернеті з пропозицією бажаючим познайомитися з С. для інтимних стосунків перерахувати на вказаний ним рахунок 50 доларів США. Бажаючих виявилося декілька десятків. Отримані кошти Свістун привласнив.

Кваліфікуйте дії Свістуна.

Задача № 17.

Голова виборчого округу П. під час виборів до Парламенту, за вказівкою голови райдержадміністрації, не забезпечив достатню кількість кабін для голосування. Це призвело до того, що значна кількість виборців не проголосувала за свого кандидата і результати виборів були визнані судом недійсними.

Дайте кримінально-правову оцінку діям П.

Задача № 18.

Під час голосування виборців на дільниці представник кандидата в народні депутати України Маланко постійно заважав виборцям, намагаючись дізнатися, за кого вони віддали свій голос.

Дайте кримінально-правову оцінку діям винної особи.

Задача № 19.

Міська рада призначила референдум з питання про доцільність збереження у місті районного поділу. З метою перешкоджання проведенню голова однієї з районних в місті рад Роман організував в день референдуму проведення народних гулянь, кожному присутньому видали 1 кг цукру, за умови, що він проголосує за збереження районного поділу.

Кваліфікуйте діяння Романа.

ЛІТЕРАТУРА.

Алексеев А., Журавлев М. Уголовно-правовые средства обеспечения неприкосновенности жилища//Советская юстиция. – 1993. - № 17.

Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищ. навч. закл. освіти. – К.: Юрінком Інтер – Право, 2001.

Бажанов М.И. Матышевский П.С. Сташис В.В. Уголовное право УССР: Особенная часть: Учебник. – К.: Вища школа, 1989.

Бойко В.Ф., Кондратьєв Я.Ю., Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К., 2000.

Коментар судової практики з кримінального права//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. - № 6.

Гончаренко В.Г., Потебенько М.О. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: Форум, 2001.

Конституція України. – К., 1996.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: ТОВ Атіка: Академія: Ельга. – Н., 2001.

Короткова Л., Вихров О. Підвищувати відповідальність батьків за виховання дітей//Право України. – 1996. - № 4.

Кримінальне право України. Особлива частина./За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003.

Кримінальне право України. Особлива частина./За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004.

Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник за ред. проф. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, доц. П.П. Андрушка. – Київ: Юрінком Інтер. – 1999.

Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадянина та шляхи її вдосконалення//Наукові записки. – К.: Національний університет „Києво-могилянська академія”, 2000. – Т. 18. Правничі науки.

Лихова С. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадян за новим КК України//Право України. – 2002. - № 2.

Матишевський П.С., Яценко С.С., Андрушко П.П. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: Каннон, 2001.

Мельник М. І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу Укрпаїни. – К: Каннон, А.С.К., 2002.

Навроцький В.О. Злочини проти політичних і трудових прав громадян: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997.

Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”, 2000.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України./ Під заг. Ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. – К.: Форум, 2001.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2-х т./За заг. Ред. В.Ф. Бойка. – К: А.С.К., 2000.

Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: збірник наукових праць. – К., 1994.

Светлов А.Я. Сташис В.В. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Особенная. – К.: Наукова думка, 1985.

Солдатенко А.В. Об'єкт злочинів проти виборчих прав громадян// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001року. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2001.

Тихенко С.І., Матишевський П.С. Радянське кримінальне право (частина Особлива). – Вип. 2. – К., 1996.

Шпикин В.Н. Уголовный закон и право граждан на жилище// Советское государство и право. – 1990. - №1.

Харченко В. Охорона інтелектуальної власності в новому Кримінальному кодексі//Право України. – 1995. - № 2.

Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. К: А.С.К., 2002.

Про вибори народних депутатів України: Закон України від 23.03. 2004 року// ВВР. – 2004, № 27-28, ст. 366; Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3099-IV від 17.11.2005, ВВР, 2005, № 52, ст. 566; № 3368-IV від 19.01.2006, ВВР, 2006, № 10-11, ст. 97, № 3437-IV від 09.02.2006, ВВР, 2006, № 10-11, ст. 98, № 3519-IV від 14.03.2006, ВВР, 2006, № 33, ст. 285, № 1114-V від 01.06.2007, ВВР, 2007, № 28, ст. 383.

Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6.07.2005 року//ВВР. – 2005, № 30-31, ст. 382,Із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2747-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, № 35-36, ст. 446; Законами № 3253-IV від 21.12.2005, ВВР, 2006, № 5-6, ст. 75, № 3368-IVвід 19.01.2006, ВВР, 2006, № 10-11, ст. 97 № 3437-IVвід 09.02.2006, ВВР, 2006, № 10-11, ст. 9, № 3519-IV від 14.03.2006, ВВР, 2006, № 33, ст. 285, № 602-V від 12.01.2007, ВВР, 2007, № 13, ст. 134, № 806-VI від 25.12.2008.

Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 року//ВВР. – 1999. - № 14, 28, 44; 2001. - № 5. (З 01.10.2007 р. стосовно складання та уточнення спискі виборців цей Закон діє у частині, що не суперечить Закону № 698-V від 22.02.2007 на підставі пункту 3 розділу VII Закону № 698-V від 22.02.2007).

Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 року//ВВР. – 1991. - № 33, 35; 2001. - № 49.

Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30.06.2004 року// ВВР. – 2004, № 36, ст. 448; Із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2747-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, № 35-36, ст. 446; Законами № 489-Vвід 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст. 66, № 602-V від 12.01.2007, ВВР, 2007, № 13, ст. 134, № 698-V від 22.02.2007, ВВР, 2007, № 20, ст. 282, № 1095-V від 29.05.2007, ВВР, 2007, № 28, ст. 382. Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007.

Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року//ВВР. – 2001. - № 30; ОВУ. – 2002. - № 13; ВВР – 2005 - № 17,18-19. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 257-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 24, ст. 230.

Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 року//ВВР. – 2002. - № 10. (Iз змінами, внесеними згідно із Законом № 609-V від 07.02.2007).

Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року//ВВР. – 1999. - № 45, 11; ВВР – 2007 - № 7-8.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 345-VI від 02.09.2008, ВВР, 2008, № 42-43, ст. 293.

Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року//ВВР. – 2001. - № 23; ВВР – 2007 - № 7-8. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, N 7-8, ст. 78 – зміни діють по 31 грудня 2008 року. Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 року//ВВР. – 1997. - № 50; 2002. - № 2; ВВР – 2006 - № 9, № 10-11. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1000-V від 03.05.2007, ВВР, 2007, № 33, ст. 441.

Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року//ОВУ. – 2002. - № 8; ВВР – 2007 - № 10. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78 – зміни діють по 31 грудня 2008 року.

Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 року//ВВР – 1994 - № 10; ВВР – 2006 - № 5-6. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 145-VI від 18.03.2008, ВВР, 2008, № 18, ст. 197.

Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 року//ВВР – 1993 - № 1; ВВР – 2004 - № 32.

Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року//ВВР. – 1992. - № 9, 31, 34. ВВР – 2006 - № 1. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1026-V від 16.05.2007, ВВР, 2007, № 34, ст. 444, № 345-VI від 02.09.2008, ВВР, 2008, № 42-43, ст. 293.

Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року в редакції 21 липня 1997 року//ВВР. – 1998. - № 11-12; ВВР – 2007 - № 7-8. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 799-VI від 25.12.2008.

Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 року//ВВР. – 1998. - № 34; ВВР – 2004 - № 6.

Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 року//ВВР. – 1995. - № 17; 1997. - № 11; 2000. - № 35, 50; ВВР – 2007 - № 9. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78 – зміни діють по 31 грудня 2008 року. Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008.Про пенсійне забезпечення: Закон України від 6 листопада 1991 року//ВВР. – 1992. - № 3; 1992 - № 32; 1993 - № 22, 29; 1994 - № 24; 1995 - № 43; 2002 № 10; 1996 - № 31; 1997 - № 45; 1998 - № 26; 1999 - № 52; 2000 - №13; ВВР – 2005 - № 25. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 997-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.440, № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78 – зміни діють по 31 грудня 2008 року. Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року в редакції 11 липня 2001 року//ВВР. – 2001. - № 43. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 850-IV від 22.05.2003, ВВР, 2003, № 35, ст. 271, № 1294-IV від 20.11.2003, ВВР, 2004, № 13, ст. 181.

Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 року//ВВР. – 1999. - № 32; 2001 - № 8; ВВР – 2003 - № 35, № 316-V від 02.11.2006.Із змінами, внесеними згідно із Законами № 254-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 23, ст. 217.

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року в редакції 1 червня 2000 року//ВВР. – 2000. - № 37; 2001. - № 8; ГУ. – 2002. – 31 липня; ВВР – 2003 - № 35.

Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 15 грудня 1993 року в редакції від 1999 року//ВВР. – 2000. - № 6, 7; ВВР – 2003 - № 23.

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року//ВВР. – 1994. - № 7; 1999. - № 32; 2001. - № 8; ГУ. – 2002. – 31 липня; ВВР – 2003 - № 35. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 254-VI від 10.04.2008, ВВР, 2008, № 23, ст. 217.

Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 року//ВВР. – 1998. - № 8; 1999. - № 34; 2001. - № 8; ГУ. – 2002. – 31 липня; ВВР – 2003 - № 35.

Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 року в редакції від 17 січня 2002 року//ОВУ. – 2002. - № 7.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 311-V від 02.11.2006, ВВР, 2007,№ 1, ст. 1.

Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року//ВВР. – 1994. - № 7; 2001. - № 8; ГУ. – 2002. – 31 липня; ВВР – 2003 - № 35.

Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року//ВВР. – 1991. - № 25; ВВР – 2003 - № 10-11. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 875-VI від 15.01.2009.

Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 року//ВВР. – 1997. - № 32; ВВР – 2005 - № 51. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 521-VI від 18.09.2008, ВВР, 2009, № 6, ст. 20.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року//ВВР. – 1992. - № 48; 2000. - № 27; ВВР – 2005 - № 33.

Основи законодавства про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 року//ВВР. – 1993. - № 4; ВВР – 2007 - № 7-8. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78 – зміни діють по 31 грудня 2008 року, № 121-VI від 12.02.2008, ВВР, 2008, № 11, ст. 108.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих закладах освіти” (справа про платні медичні послуги) від 25 листопада 1998 року № 15-рп/98//Конституційний Суд України: Рішення. Висновки: У 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від 21 вересня 1999 року//ОВУ. – 1999. - № 42; ВВР – 2005 - № 26.

Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8 червня 2000 року//ВВР. – 2000. - № 39; ГУ. – 2000. – 25 липня; ОВУ. – 2000. - № 27; ВВР – 2005 - № 5. Із змінами, внесеними згідно з Законами№ 997-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, № 33, ст. 440, № 574-VI від 23.09.2008.

Про освіту: Закон України від 23 травня 1993 року в редакції від 23 березня 1996 року//ВВР. – 1996. - № 21.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 290-VI від 20.05.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст. 251.

Про дошкільну освіту: Закон України від 11 липня 2001 року//ВВР. – 2001. - № 49; ВВР – 2007 - № 7-8.Із змінами, внесеними згідно із Законом № 290-VI від 20.05.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст. 251.

Про загальну середню освіту: Закон України від 13 травня 1999 року//ВВР. – 1999. - № 28; 2000. - № 27; ВВР – 2007 - № 7-8. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 309-VI від 03.06.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст. 253.

Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10 лютого 1998 року//ВВР. – 1998. - № 32: 1999. - № 26; ВВР – 2007 - № 7-8. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 309-VI від 03.06.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст. 253.

Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року//ОВУ. – 2002. - № 8; ВВР – 2007 - № 10.

Про позашкільну освіту: Закон України від 2 червня 2000 року//ВВР, - 2000. - № 46. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2905-III від 20.12.2001, ВВР, 2002, № 12-13, ст. 92, № 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст. 86, № 860-IV від 22.05.2003, ВВР, 2003, № 37, ст. 300, № 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст. 250, № 2626-IV від 02.06.2005, ВВР, 2005, № 28, ст. 372, № 876-V від 05.04.2007, ВВР, 2007, № 27, ст. 363.

Про внесення змін до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: Затверджено постаново Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2007 р. № 1213//Інфодиск: Законодавство України. – 2008.

Положення про прийомну сім'ю: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565//ОВУ. – 2002. - № 19. Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1572 від 17.11.2004, № 33 від 15.01.2005, № 305 від 20.04.2005, № 107 від 06.02.2006, № 203 від 14.02.2007, № 1134 від 19.09.2007, № 72 від 22.02.2008, № 723 від 20.08.2008.

Правила опіки та піклування: Затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88//ОВУ. – 1999. - № 26.

Положення про дитячий будинок сімейного типу: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565//ОВУ. – 2002 року № 565//ОВУ. – 2002. - № 19.Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1572 від 17.11.2004, № 305 від 20.04.2005, № 107 від 06.02.2006, № 203 від 14.02.2007, № 1134 від 19.09.2007, № 72 від 22.02.2008, № 723 від 20.08.2008.

Тема 7.

Дата добавления: 2015-11-26