Протоколи спостереження та емпіричні факти.

Дані спостереження містять первинну інформацію, що отримана безпосередньо в процесі спостереження за об'єктом. Ця інформація дана в особливій формі – у формі протоколів спостереження. Останні виражають інформацію, одержувану спостерігачем, у мовній формі.

У протоколах спостереження звичайно містяться вказання на те, хто здійснює спостереження, а якщо спостереження будується в процесі експерименту за допомогою яких-небудь приладів, то даються основні характеристики приладу. Подібна додаткова інформація вноситься до протоколу, оскільки в даних спостереження поряд з об'єктивною інформацією про явища міститься деяка частина суб'єктивної інформації, що залежить від спостерігача, його органів чуття.

Об'єктивна інформація може бути викривлена випадковими зовнішніми впливами, різними похибками приладів, помилками спостерігача і т. д. Тому дані спостереження ще не є достовірним знанням, і на них не може опиратись. Базисом теорії є не дані спостереження, а емпіричні факти. На відміну від даних спостереження, факти – це завжди достовірна і об'єктивна інформація; це такий опис явищ і зв'язків між ними, де зняті суб'єктивні нашарування. Тому перехід від даних спостереження до емпіричних фактів є досить складною процедурою.

Перехід від даних спостереження до емпіричного факту передбачає такі пізнавальні операції:

- раціональне оброблення даних спостереження, пошук в них стійкого та інваріантного змісту; для формування факту необхідно порівняти між собою безліч спостережень, виділити в них повторюване і усунути похибки та випадкові відхилення;

- тлумачення інваріантного змісту, виявленого в спостереженнях, для встановлення наукового факту. У процесі такого тлумачення широко використовуються раніше отримані теоретичні знання.

Встановлення емпіричного факту вимагає застосування цілого ряду теоретичних положень, але тоді виникає складна проблема, яка полягає в тому, що для встановлення факту потрібні теорії, які повинні підтверджуватися фактами. Це проблема теоретичної навантаженості фактів.

Таким чином, у формуванні факту беруть участь знання, які перевірені незалежно від теорії, а факти дають стимул для утворення нових теоретичних знань, які, у свою чергу, якщо вони достовірні, знову можуть брати участь у формуванні нових фактів, і т. д.

У науковому факті, як емпіричній формі знання, варто мати на увазі, принаймні, дві складові – онтологічну та епістемологічну. У першому випадку факт з'являється як відносно стійка (наприклад, у сенсі просторово-часових характеристик) подія; у другому ж випадку мова йде про фактологічне ствердження (висловлення) зі стійкою істиннісною оцінкою.

Вимірювання.

Більшість наукових спостережень (а тим більше – наукових експериментів) містить у собі проведення різних вимірювань. Вимірювання – це процес, що полягає у визначенні кількісних значень тих чи інших властивостей, сторін досліджуваного об'єкта, явища за допомогою спеціальних технічних пристроїв (приладів).

В основі операції вимірювання лежить порівняння об'єктів за якими-небудь подібними властивостями або сторонами з еталонним об'єктом. Щоб здійснити таке порівняння, необхідно мати певні одиниці вимірювання, наявність яких дає можливість виразити досліджувані властивості з боку їхніх кількісних характеристик. В свою чергу, це дозволяє широко використовувати в науці математичні засоби і створює передумови для математичного вираження емпіричних залежностей.

Важливою стороною процесу вимірювання є методика його проведення. Вона являє собою сукупність прийомів, що використовують певні принципи і засоби вимірювання. Під принципами вимірювання в цьому випадку мають на увазі певні явища, що покладені в основу вимірювань (наприклад, вимірювання температури з використанням термоелектричного ефекту).

Існує кілька видів вимірювань. Виходячи з характеру залежності вимірюваної величини від часу, вимірювання поділяють на статичні і динамічні. При статичних вимірюваннях величина, яку ми вимірюємо, залишається сталою в часі (вимірювання розмірів тіл, сталого тиску і под.). До динамічного належать такі вимірювання, в процесі яких вимірювана величина змінюється в часі (вимірювання вібрації, пульсуючих тисків і под.).

За способом отримання результатів розрізняють вимірювання прямі і непрямі. У прямих вимірюваннях шукане значення вимірюваної величини отримується шляхом безпосереднього порівняння її з еталоном або видається вимірювальним приладом. При непрямому вимірюванні шукану величину визначають на основі відомої математичної залежності між цією величиною та іншими величинами, одержуваними шляхом прямих вимірювань (наприклад, знаходження питомого електричного опору провідника за його опором, довжиною і площею поперечного перерізу). Непрямі вимірювання широко використовуються в тих випадках, коли шукану величину неможливо або занадто складно виміряти безпосередньо, або коли пряме вимірювання дає менш точний результат.

З прогресом науки просувається вперед і вимірювальна техніка. Поряд з вдосконаленням існуючих вимірювальних приладів, що працюють на основі традиційних стійких принципів (заміна матеріалів, з яких зроблені деталі приладу, внесення в його конструкцію окремих змін і т. д.), відбувається перехід на принципово нові конструкції вимірювальних пристроїв, обумовлені новими теоретичними передумовами. В останньому випадку створюються прилади, в яких знаходять реалізацію нові наукові досягнення. Так, наприклад, розвиток квантової фізики істотно підвищив можливості вимірювання з високим ступенем точності. Добре розвинене вимірювальне приладобудування, різноманітність методів і високі характеристики засобів вимірювання сприяють прогресу в наукових дослідженнях. В свою чергу, розв’язання наукових проблем, як ми вже відзначали вище, часто відкриває нові шляхи вдосконалювання самих вимірювань.

Дата добавления: 2015-11-28