Нормативні моделі взаємодії ЗМІ і держави

Зміст

Вступ

1. Нормативні моделі взаємодії ЗМІ і держави.

1.1. Модель незалежної преси (лібертаріанська теорія журналістики).

1.2. Модель соціальної відповідальності.

1. 3. Модель демократичного представництва.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Після десятиліть «всенародної єдності», яку забезпечував тоталітарний радянський режим, українське суспільство опинилося в незвичному становищі відсутності таких орієнтирів майбутнього розвитку, які б сприймалися як цінністно значущі для усіх громадян.

Становлення української національної ідеї як основи духовної злагоди, або суспільного консенсусу, має в нашій державі ряд особливостей відмінних від генезиса національних ідей інших країн.

Україна спочатку здобула незалежність, а тільки потім приступила до формування національної ідеї. Цей процес триває на протязі майже десяти років.

Чому ж, незважаючи на вражаючу одностайність голосування на користь незалежності під час проведення референдуму в грудні 1991 року, український народ і досі не зміг дійти злагоди, визначивши серед мільйонів індивідуальних і сотен групових інтересів корінні цінності, що визначають перспективи суспільного розвитку?

Однією з головних причин, на мій погляд, є те, що за умови відсутності менш сталих структур громадянського суспільства «гласність» часів перебудови не визріла у демократичний плюралізм, що створює інформаційне поле, в якому народжується і постійно оновлюється національна ідея. Навпаки, гласність, як і перебудова в цілому, виродилися в бійку без правил, де зазвичай перемогли кримінальні авторитети. Інформаційне поле стало «полем брані» непримиренних супротивників. Зіткнення політичних, економічних, кланових, ідеологічних, релігійних, класових інтересів іноді загрожувало власне й існуванню незалежної держави.

За цих умов в Україні, як і в інших країнах СНГ не можна не помітити визрівання загрозливої тенденції, що іноді називають «втомленістю від демократії», або за визначенням Еріха Фромма «втечею від свободи», для якої характерно покладення надії на консолідацію суспільства на сильну авторитарну владу. Прибічники цього підходу проголошують, що демократія не є універсальною формою організації суспільства, вона, мовляв, уявляє собою лише інституційну матрицю управління даним суспільством. Однак, їх сподівання, що авторитарна держава взмозі забезпечити суспільну злагоду є марними. Бо існуючи протиріччя між різними групами у глибину, авторитарні режими продукують закриті соціальні системи, які, як свідчить історична практика, не є стійкими. В зв'язку з цим, слід визначити, що «ідеальної ідеології» не існує. «Міста щастя» для всіх збудувати не можливо в принципі. Отже, можливі тільки компроміси. Найкращою формою досягнення суспільного консенсусу на основі компромісів інтересів різних груп, що існують у державі, є демократія. Як казав у середині 19 ст. американський священик Т.Паркер: «Демократія означає не «я такий же добрий, як ти, а «ти такий же добрий як я». Демократичні системи забезпечують її відкритість та здатність до самоорганізації. Г.С.Трумен підкреслював, що одна з головних переваг демократії полягає в тому, що її недоліки завжди на виду. А ці якості,в свою чергу, залежать від наявності розгалуженої системи каналів і обміну інформацією. Демократія - це коли громадяни взмозі бачити все, що відбувається в органах влади, брати участь в прийнятті рішень, контролювати її виконання, виказувати свою позицію та відчувати результат.

Ось чому засоби масової інформації, які називають «охоронним псом демократії» є в цьому розумінні необхідним інструментом для досягнення суспільної злагоди. Я спробую розглянути умови, за яких мас - медіа можуть в більший чи меньшій мірі виконувати означені функції.

Нормативні моделі взаємодії ЗМІ і держави

1.1. Модель незалежної преси (лібертаріанська теорія журналістики)

1) оформилася й прийнята в Англії (після 1688) і в США; впливова і в інших країнах;

2) теорія розвивалася з праць Мільтона, Локка, Мілля і з філософії раціоналізму і природних прав людини;

3) основні цілі друку - інформувати, розважати, продавати, але головним чином допомагати «відкривати правду» і контролювати (check in) дії уряду;

4) друк має право використовувати будь-який громадянин, у якого для цього є економічні можливості і засоби;

5) друк контролюється самовільним процесом встановлення правди на "вільному ринку ідей» («процес повернення до істини»), а також судами;

6) заборонені наклеп, непристойності, зрада у військовий час;

7) печатка належить головним чином приватним особам;

8) основна відмінність від інших концепцій в тому, що печатка є інструментом контролю над урядом (checking on government) та задоволення інших потреб суспільства.

Будучи продовженням ліберальних філософських принципів, лібертаріанська доктрина заклала основи всієї соціально-політичної структури в державах, що взяли її. А сама ліберальна соціально-політична система зробила вплив на характер і розвиток соціальних інститутів, в тому числі на пресу, що сповідує принципи, що лежать в основі суспільства, частиною якого вона є. Всі філософські концепції, обґрунтовують Лібертаріанську доктрину - доктрину вільної волі, зводяться до того, що людина є розумна істота, народжена вільною. Щастя і добробут особистості є метою суспільства. Сама людина як думаючий організм здатний організувати світ навколо себе і приймати рішення, які будуть відповідати його інтересам. Вектор складання різних інтересів різних людей просуває цивілізацію по шляху прогресу. Таким чином, реалізація інтересів індивіда є кінцевою метою і людини, і суспільства, і держави. Держава при цьому існує як механізм забезпечення індивіда середовищем, в якій він може реалізувати свої можливості. Відносно природи знання та істини прихильники лібертаріанської доктрини стверджують, що людина може сама осмислювати світ навколо себе і шляхом суперечок, дискусій з іншими індивідами знаходити шлях до істини. Таким чином, свободи слова і друку були проголошені як природних невід'ємних прав людини. Однак навіть ортодоксальні ліберали розуміли, що абсолютна свобода друку і свобода самовираження у пресі чреваті перегинами (брехня, наклеп, образи і т.д.), що завдають шкоди особистості. Природно, поставало питання про обмеження цієї свободи, проте межі цих обмежень, методи обмежень, ступінь участі держави в них, до цих пір є каменем спотикання для лібертаріанців. Важливо було визначити, яке місце займає преса в демократичному суспільстві, в системі його соціально-політичних інститутів і по відношенню до держави.

Вважається, що в демократичній країні уряд є слугою народу, воно повинно бути підпорядковане і підзвітне громадськості. Але і в цьому випадку в уряду можуть бути наміри взяти на себе більше функцій, ніж це передбачено конституцією (зрушення в бік авторитаризму), що ущемляє «невід'ємні права громадян». Тому потрібен контроль з боку суспільства, безпосереднім представником якого може виступати вільна преса. Таким чином, сама преса стала політичним інститутом.

Головна мета засобів масової комунікації полягала в наданні допомоги громадянам у знаходженні істини, у вирішенні політичних та соціальних проблем шляхом надання всіх фактів і думок як основи для знаходження їх вирішення. Для виконання цієї головної своєї функції преса повинна бути вільна від контролю і тиску уряду. Більш того, уряду не слід надавати додаткові переваги виняткового доступу до громадськості (засновувати за рахунок платників податків урядові органи ЗМІ). В обов'язки ж преси як соціально-політичного інституту, який представляв громадськість, входить контроль над тим, щоб уряд не переступав відведених йому кордонів.

Президент США Джефферсон говорив свого часу, що людиною можуть правити розум і істина, «і тому я, звичайно, вважаю, що відкрити двері правді і зміцнити звичку перевіряти всіх розумом, значить створити найефективніші окови, в які ми можемо закувати руки наших наступників, щоб не дозволити їм надіти кайдани на народ з його власної згоди». Преса, на думку Джефферсона, повинна забезпечити такий контроль над урядом, який жоден інший інститут забезпечити не може.

Таким чином, основною характерною рисою лібертаріанської концепції функцій преси є переконання в праві і обов'язки її служити інструментом позасудового контролю над урядом. Вона повинна бути «сторожовим псом» демократії, завжди готовим виявити і викрити будь сваволю або авторитарні дії.

До основних функцій засобів масової комунікації в лібертаріанській системі журналістики відносяться інформаційна і розважальна. Функція продажу та реклами виникла у зв'язку з необхідністю забезпечити собі економічну основу з тим, щоб преса була незалежною в економічному відношенні, керуючись принципами вільного підприємництва. Будь-який громадянин чи іноземець повинен мати необмежену можливість володіти і управляти засобом масової комунікації. Успіх чи невдача залежали б від його здатності виробляти прибуток. Прибуток же залежить від уміння задовольняти інтереси аудиторії, яка, власне, і визначає успіх того чи іншого ЗМІ. При цьому державна підтримка засобів масової комунікації відкидалася теоретиками лібералізму, оскільки такого роду підтримка неодмінно пов'язана з державним контролем над пресою. Однак лібертаріанцям зрозуміло, що і в демократичному суспільстві держава, використовуючи різноманітні інструменти, що знаходяться в його розпорядженні, так чи інакше, бере участь в комунікативному процесі. Про ступінь допустимості цієї участі продовжують сперечатися, намагаючись звести цю «перешкоду» свободі друку до мінімуму. Зазвичай в руках держави знаходиться поштова служба та інші засоби зв'язку, які можна використовувати для обмеження розповсюдження ЗМІ. Контроль над імпортом-експортом, система податків також можуть стати обмежувальними інструментами по відношенню до преси.

У більшості демократичних країн основним засобом контролю СМК є судова система. Суди ж визначають і ті межі, до яких може доходити держава при здійсненні своїх владних повноважень над засобами масової комунікації. Основною функцією держави в цій області вважається підтримка стабільної структури, всередині якої функціонує преса, шляхом вільної конкуренції на ринку інформації, думок і розваг.

Дата добавления: 2015-11-28