Етапи і моделі стандартизації ІТ

Коли на початку 1951 р., вперше на американському континенті у Пенсільванії, потім у Європі в Манчестері, а наприкінці 1951 р. у Києві запрацювали перші комп'ютери, вони встановили небачені темпи модернізації і морального старіння результатів. Зараз вони визначаються у 15-18 місяців. Вже у 70-і роки гостро постала проблема комп'ютерної стандартизації не тільки техніки й елементної бази, але і мов програмування, оскільки вже тоді мов та їхніх версій нараховувалося більше 1000.

На першому етапі з'ясувалося, що для стандартизації таких об'єктів як програмні продукти й операційні середовища потрібні принципово нові методології, здатні через систематизацію форми не тільки вплинути на зміст предмета стандартизації, але й якісно змінити його. У цьому полягає новотвірна роль стандартизації як наукового пізнання у сфері інформатики, комп'ютерної техніки і телекомунікації. Стандарти ІТ не лише фіксують найпрогресивніші форми функціональної взаємодії окремих складових ІТ, але й прокладають напрямок їхнього найраціональнішого потенційного розвитку на майбутнє. Тому стандарти ІТ зараз нараховують по кілька поколінь, що віддзеркалюють зміну основних концепцій розвитку ІТ, а значить, – стандартизації.

Також з’ясувалося що єдиний предмет стандартизації ІТ – це інтерфейси як категорія експорту-імпорту (вводу-виводу і передачі) даних між взаємодіючими компонентами комп’ютерних систем. Якщо для периферійних пристроїв комп’ютера це було зрозуміло одразу із їхньою появою і стосувалося форми матеріальних носів інформації (перфострічок і перфокарт, магнітних стрічок і дисків тощо) та способу кодування/розміщення інформації, то для нематеріальних програмних виробів довгий час точилися суперечки і лише на початку 70-х років спеціальна група CODASYL’у поклала край цим суперечкам, намагаючись розробити перший стандарт на функціонування систем керування базами даних (СКБД). Інвентаризувавши методи реалізації та ведення баз даних і тим самим заклавши основи сучасних баз даних, CODASYL остаточно визнав за єдиний предмет стандартизації будь-яких складових ІТ лише інтерфейси, тобто схеми кодування даних, методи подання та інтерпретації даних. Найвищим рівнем подання інтерфейсів вважаються мови програмування – процедурні чи специфікацій.

Другий етап стандартизації ІТ стосувався визначення інтерфейсів комп’ютерних мереж і впродовж 80-х років з’ясування ролі двох найважливіших категорій: відкритих систем і протоколів взаємодії. Властивості відкритих систем здебільшого формулюються наступним чином:

–розширюваність/масштабованість (extensibility/scalability),

–мобільність (portability),

–інтероперабельність як здатність до взаємодії з іншими системами (interoperability),

–дружність до користувача, насамперед легка керованість (drivability).

Ці властивості, взяті поодинці, притаманні й попереднім поколінням програмної і апаратної складової ІТ. У відкритих системах ці риси розглядаються сукупно, як взаємопов’язані і реалізуються комплексно. Відкриті системи мають успіх тому, що забезпечують переваги для всіх ІТ-фахівців. Для користувача відкриті системи забезпечують:

- збереження фінансових вкладень завдяки поступовій еволюції функцій систем, заміни окремих компонентів без перебудови всієї комп’ютерної системи;

- незалежність від постачальників апаратних і програмних засобів, вибір продуктів на ринку за умови дотримання постачальником стандартів відкритих систем;

- дружність середовища користувача, мобільність персоналу при еволюції системи;

- використання інформаційних ресурсів, наявних в інших системах і мережах.

Проектувальники ІТ можуть розподілити працю і застосовувати:

– гетерогенні комп’ютерні платформи;

– прикладні програми і інструментальні середовища у різних операційних системах;

– готові програмні продукти (reusability) та інформаційними ресурси завдяки модульності ІТ і стандартизації інтерфейсів.

Через останню властивість відкритих систем можна уникнути дублювання функцій, яке традиційно склалося в різних програмних продуктах, тому системи, куди інтегруються ці продукти, надмірно розростаються, втрачаючи ефективність. Приміром, більшість таких комерційних продуктів, як текстові редактори, настільні друкарні, електронні таблиці, СКБД, дублюють функції, а іноді і підміняють ОС. Причому розміри кожної нової версії цих продуктів збільшуються на 15%.

У розподілених системах, що обслуговують кілька серверів і робочих місць на ПК, через дублювання функцій надлишковість збільшується кількаразово. Ідеологія і стандарти відкритих систем дозволяють по-новому подивитися на розподіл функцій між програмними компонентами систем і значно збільшити ефективність ІТ. Частково так компенсуються витрати ресурсів, які доводиться платити за переваги відкритих систем над закритими, ресурси яких точно відповідають розв’язуваній задачі.

OSI-модель взаємодії від­критих систем (Open System Interconnection) розробила ISO як стандартний зразок семирiвневої структури мереж, де кожному рівню відведено певну роль, а загальна задача передачі даних розділяється на окремі і зрозумілі задачі кожного рівня (рис. 1.1). Взаємозв’язок компонентів комп’ютерної мережі здійснюється через протокол комунікації, що складається з узгодженого для цієї мережі формату і правил, які визначають поведінку функціональних компонентів обміну даними. Протокол – загальна сутність, призначена для обміну даними між прикладними процесами чи абонентами мережі, а також для надання їм необхідного сервісу. До функцій сервісу входять: обробка даних, запуск застосувань, виявлення і виправлення помилок та ситуацій відмови мережі, трансляція даних з одного формату в інший тощо. Кожному рівню протоколу відповідає свій тип результатів, ізольованих від дій іншого рівня. Стики між суміжними рівнями звуться інтерфейсами.

Втілення ідеї відкритих систем обумовило новий рівень конкуренції. Всі виробники зобов'язані забезпечити стандартне середовище, але змушені домагатися його якомога кращої реалізації. Орієнтуючись на продукцію, в якій задіяні стандарти відкритих систем, і маючи свободу вибору такої продукції, споживач не потрапляє в залежність від виробника.

Системні і прикладні засоби відкритих систем спираються на стандартизоване операційне середовище. Вичерпний і узгоджений набір більше ніж 1000 міжнародних стандартів ІТ та профілів функціональних стандартів специфікує інтерфейси, сервіси і підтримуючі формати, щоб забезпечити інтероперабельність і мобільність застосувань, даних та персоналу, описує середовище, яке надає відкрита система для використання.

Новий сучасний етап стандартизації ІТ розпочався з організацією у 1987 р. об'єднаного комітету ISO/IEC і проводиться дотепер згідно з концепцією POSIX-OSE як методологічної основи ІТ у єдиному телекомунікаційному просторі планети. POSIX-OSE – це якісний розвиток Еталонної OSI-моделі 80-х років щодо конкретизації інтерфейсів, які забезпечують комунікацію і взаємозв'язок усіх компонентів мобільного операційного середовища відкритих систем (OSE) незалежно від комп'ютерної платформи. З проникненням в ІТ комерційно-промислових засобів телекомунікації визначилися наступні методологічні основи ІТ:

- розподілена обробка інформації в регіональному і корпоративному телекомунікаційному середовищах і глобалізація інформаційного простору. У 2000 р. майже 70% фірм США мали цілком електронний документообіг (у 1995 – тільки 30%, у 1997 – 52%), а обсяг паперової кореспонденції поштового відомства скоротився втричі проти 1991 року. Яскраві приклади економічного впливу телекомунікацій у США – державна служба реєстрації власників доменів електронних імен для виплат спеціального податку на обсяг мережної обробки інформації, передусім електронної комерції; зниження вартості телефонних послуг унаслідок поширення “голосових файлів” Інтернет;

- інтелектуалізація користувацького інтерфейсу (ІК) і залучення до єдиного інформаційного простору величезних контингентів користувачів, що вимагають навчання і регулярного підвищення кваліфікації. Вже у 1998 р. тільки 20% користувачів Windows не мали виходу в Інтернет, а в Україні у 2001 р. лише 1% мав вихід в Інтернет;

- стандартизація всіх аспектів розгалуженого телекомукаційного простору згідно з концепцією POSIX-OSE, на підтримку якої вже чинні понад 100 стандартів і ще більше розробляється ISO/IEC і іншими регіональними і національними комітетами;

- введення універсальних, національних, регіональних і корпоративних стандартизованих POSIX-профілів OSE за аналогією з книжковою полицею, де стоять необхідні посібники і настанови, достатні для покриття інформаційних потреб і інтересів користувача;

- інтернаціоналізація і локалізація ІТ, у зв'язку з чим інтернаціоналізується інтерфейс користувача, що здатний локалізувати кожну ІТ до культурних угод і національних традицій спілкування на своїй території. Створено всесвітній і європейський репозитарії наборів культурних елементів (так званих FDCC-наборів), розроблювальних кожною країною за правилами специфікації, зафіксованими у ряді ISO/IEC-стандартів. Якщо на комп'ютері відчувається нестача якоїсь мови спілкування, то її можна доінсталювати, звернувшись по Інтернет у репозитарій за відповідним набором культурних елементів.

Зараз з’ясувалися найновіші тенденції у стандартизації ІТ, що вже починають втілюватися у ISO/IEC-стандартах і ґрунтуються на здобутках неофіційних груп стандартизації, які з початку 90-х років об’єдналися у консорціум OMG (див. 1.7). Йдеться про розробку і втілення індустріального стандарту CORBA на компоненту модель об’єктно-орієнтованого проектування розподілених застосувань клієнт-серверної архітектури, побудову концепції об’єктної специфікації обчислювальних сутностей клієнтів і серверів і розробку так званих вертикальних UML-профілів поширених доменів застосувань.

Дата добавления: 2015-11-26