Микола Хвильовий

Знищення понад 200 тисяч міцних селянських господарств, злам устоїв селянського життя; голодомор 1932-1933 рр.; занепад і хронічна криза сільського господарства; забезпечення здійснення індустріалізації ресурсами; промисловість отримала дешеву робочу силу (село втратило третину робочої сили)утвердження командної економіки на селі, підпорядкування колгоспів державній владі, відчуження засобів праці та її результатів від робітника; завершення одержавлення економіки; формування історично нової системи господарювання, що заснована на жорсткій трудовій дисципліні, примусовій праці, прикріплення до колгоспу (радгоспу), натуральній оплаті праці.

10. Михайлина Коцюбинська (1931—2011) — український філолог та літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників. Небога класика української літератури Михайла Коцюбинського (дочка його молодшого брата Хоми). Народилась у Вінниці, де її батько створював і керував музеєм письменника Михайла Коцюбинського. 1935 р. - родина переїхала до Чернігова, де батько створив і керував музеєм Михайла Коцюбинського. Закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка за фахом «українська мова і література». Кандидат філологічних наук. Досліджувала мову художніх творів, поетику Т. Шевченка, художню індивідуальність М.Коцюбинського, специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі. Михайлина Коцюбинська була також активним учасником руху шістдесятників. Учасниця протесту після перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» проти арештів 1965 р. української інтелігенції. Своїми духовними наставниками вважала перекладача Григорія Кочура та письменника генерації Розстріляного відродження Бориса Антоненка-Давидовича. Винятковий уплив справили на неї Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги.

Іван Світличний - мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка. За критику русофільської лінії Інституту Мовознавства АН УРСР і виступи проти арештів і незаконних судів над діячами української культури та за поширення самвидавної літератури Світличного звільнено з роботи і влітку 1965 р. заарештовано. По 8 місяцях ув'язнення Світличний вийшов на волю, але не міг працювати за фахом, і в січні 1972 р. був заарештований удруге, а в березні 1973 р. засуджений «за антирадянську агітацію і пропаганду» до 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання).

20 серпня 1981 у Світличного стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Звільнений тяжко хворим (23.01.83), продовжувати колишню громадську діяльність він уже не зміг.

Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Поданий документ є уривком спогадів дисидентки Михайлини Коцюбинської, в яких вона дає оцінку діяльності і творчості Івана Світличного, що був головним організатором “самвидаву” українських дисидентів, містком, що з’єднував творчу інтелігенцію різних регіонів України. Події, описані в джерелі, відбувалися у 1960-ті роки. Саме тоді, після закриття Київського клубу творчої молоді (1960-1964 pp.), центр українського національно-мистецького життя перемістився до квартири Івана Світличного. У джерелі наводяться прізвища покоління українських митців, які увійшли в історію під назвою “шістдесятники”.
Завдяки діяльності Світличного вдалося продовжити поступ української літератури, яка українську національну ідею, патріотизм стала поєднувати із загальнолюдськими цінностями. Він мав великий вплив на творчість Василя Симоненка та інших видатних представників української культури 1960-х років. А його самвидавська діяльність створила справжню альтернативу офіційній літературі. Як наслідок, вся діяльність шістдесятників, сама лінія їх поведінки набували в контексті тієї доби гостро політичного забарвлення, перетворюючись у дисидентський рух.
Завдяки наведеному уривку джерела стає зрозумілим, як прагнення до вільної творчості і сама творчість може стати зброєю проти тоталітаризму.

13 варіант

1. Г: 4 (Кримська область)

2. А: 1 – ухвалення Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), 3 – Проведення Першого Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України (1 грудня 1991 р.), 2 – запровадження в Україні нової національної валюти – гривні (вересень 1996 р.), 4 – обрання Леоніда Кучми Президентом України на другий термін (1999).

Г

4. Д: 3 – високий рівень концентрації виробництва й робітників на великих підприємствах, 5 – участь іноземного капіталу в розвитку промисловості.

5. Г: 2 – відновлення роботи науково-дослідних установ, зміцення їхньої матеріально-технічної бази, 5 – розгортання ідеологічної кампанії боротьби проти «космополітизму».

6. А: 1 – започаткував новий жанр в українській літературі – кіноповість, 3 – його кінофільм «Земля» на Всесвітній виставці в Брюселі в 1958 р. визнаний одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Р.

Дата добавления: 2015-11-26