Иуі ідьнжавна політика

даткову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це й дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропеиськоі моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.

Є й інші класифікації, які, наголошуючи на інших критеріях, у цілому вибудовують ту саму вісь: США — Велика Британія, Німеччина — Скандинавські країни. Вона відображає рух західних держав від суто ліберальних цінностей до соціального, гуманізованого лібералізму (захищеність завдяки соціальному страхуванню) і далі — до забезпечення рівних соціальних можливостей та добробуту для всіх²⁸.

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу втілюються, насамперед, у фінансових витратах на соціальні цілі. Так, соціальні видатки держав ліберального типу складають найменшу частку ВВП порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять 18,2% ВВП. Певним результатом такої політики є перебування 12,8% населення за межею бідності²⁹. Однак позитивним її наслідком слід вважати низький відсоток безробітних — усього 4%. Ця модель також є найдешевшою для платників податків.

У Німеччині соціальні витрати в 1993 р. становили 25,8% ВВП. Компенсаційні дії уряду щодо малозабезпечених груп охоплювали 10% населення (воно перебувало за межею бідності). Але економічні проблеми та труднощі викликали ріст безробіття. Рівень оподаткування становив 39,6% ВВП³⁰.

Н.Фернес і Т. Тіллон критерієм класифікації сучасних держав вважають мету, якої ті досягають, запроваджуючи певні заходи соціальної політики. США, за оцінкою дослідників, це позитивна держава, масштаб соціальних допомог в якій обмежується метою уникнення гострих соціальних конфліктів і досягнення суспільної стабільності. Для збереження демократії її соціальна політика важлива. Але на перерозподіл національного доходу (на користь бідніших верств) і на соціальну структуру суспільства вона впливає мало. Другим типом є держава соціальної захищеності, яка насправді досягає мети забезпечення прожиткового мінімуму для кожного члена суспільства, ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це облагороджений, гуманізований варіант ліберальної держави. Оскільки інструментом гуманізації є широкі соціальні програми, то таку державу можна називати також соціальною державою. Третій тип, до якого, на думку авторів, якраз і має належати поняття держави загального добробуту, проводить соціальну політику, спрямовану на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства — через регулювання доходів, залучення непривілейованих класів (передусім робітників) до контролю над елітою і до прийняття державних рішень. Lie роблять насамперед Скандинавські країни, які вийшли за рамки соціальної політики ліберальної держави (див.: Furness N., Tillon T. The Case for the Welfare State: From Social Security to Social Equality. -Bloomington, 1976).

Біляцький C. Соціальний захист як ознака цивілізованості // Віче. - 1998. - №8. - С. 67. Welfare in Civil Society: Report for the Conference of European Ministers Responsible for Social Affairs - United Nations European Region - Bratislava, 1993. European Center Vienner -1993.-P. 91.

Найбільший розмір соціальних витрат (32% ВВП) був у Скандинавських країнах, які реалізують свій соціал-демократичний вибір. За межею бідності в цих країнах перебувало лише 0,1% населення. Рівень безробіття дорівнював 4% (природне безробіття). А рівень оподаткування становив 49,3% ВВП³¹.

Дата добавления: 2015-11-26