Політичні парті!

Однією з головних проблем при доборі й висуванні кандидатів є узгодження інтересів центрального керівництва партії та її регіональних організацій. Кожна партія шукає свій баланс цих інтересів. В політичній науці виділяють централізовану і децентралізовану модель висування і відбору кандидатів. При централізованій моделі головну роль у доборі відіграють центральні керівні органи партії, а при децентралізованій — місцеві.

Високий рівень централізації при висуванні і доборі кандидатів характерний для таких країн ліберальної демократії як Франція, Японія, а також для окремих партій Ірландії, Італії, Нідерландів, Ізраїлю, Нової Зеландії. Натомість у політичних партіях Великої Британії місцеві партійні організації майже завжди мали високий ступінь автономії у висуванні і доборі кандидатів. Децентралізована модель характерна також для Бельгії, Німеччини, Норвегії, СІЛА, Австралії, Фінляндії й Австрії.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відомих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Серед 2242 кандидатів у народні депутати України, висунутих у 1998 р. на зборах осередків партій, виборчих блоків партій та зареєстрованих в одномандатних виборчих округах, 444 особи (тобто кожний п'ятий кандидат) були безпартійними⁵. У списках всіх партій і виборчих блоків по загальнодержавному виборчому округу (крім Партії зелених України) були безпартійні особи. У списках Народно-демократичної партії, виборчого блоку «Вперед, Україно», виборчого блоку Партії праці і Ліберальної партії України, виборчого блоку «Трудова Україна» і ще трьох політичних партій вони навіть складали більшість. Ця ситуація пов'язана також з тим, що значна частка політичної еліти України залишається позапартійною.

У порівнянні з країнами ліберальної демократії вплив політичних партій України на процес висування кандидатів на вищі державні посади та призначення керівників держави, як уже відзначалось, є не дуже значним, хоч поступово він підсилюється.

Найпомітнішим є вплив політичних партій на формування керівництва Верховної Ради України. З 1994 р. головою парламенту України обирався тільки член тої чи іншої партії. Більшість керівників парламентських комітетів також представляли політичні партії.

Значно слабше партії впливають на виконавчу гілку влади. Від 1992 p., починаючи з Кабінету Міністрів, який очолював Л. Кучма, у складі уряду є міністри, які представляють певні політичні партії. У Кабінеті Міністрів на чо-

⁵ Див.: Парламент України: вибори-98: Інформ.-аналіт. вид./ Центр.вибор. коміс. Част.ІІ. — Київ, 1998.-С. 133.

лі з В. Ющенком члени партій складали третину його складу. Прем'єр-міністр В. Пустовойтенко був лідером НДП, прем'єр-міністр А. Кінах — керівник партії промисловців і підприємців. Однак жоден із прем'єрів не очолював уряд саме як керівник партії, і жоден уряд не був однопартійним або коаліційним. Усі вони формувались на так званій професійній основі.

Так само більшість керівників обласних і районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування є позапартійними. Більш того, у вересні 2000 р. керівники обласних державних адміністрацій виступили з ініціативою заборонити членство в політичних партіях для місцевих державних керівників.

Синдром недовіри до політичних партій у середовищі адміністративної еліти притаманний не тільки Україні, а й багатьом пострадянським країнам, зокрема Росії. Але час від часу в пострадянських країнах відбуваються спроби об'єднати чиновників і місцевих керівників у лавах так званої «партії влади». Після того, як Народно-демократична партія не зуміла забезпечити значного успіху пропрезидентських сил на виборах-98, здавалось, що саме поняття «партії влади» відходить в Україні в минуле. Однак на парламентських виборах 2002 р. цей феномен знову відродився: на цей раз у вигляді багатопартійного блоку «За єдину Україну!». Його очолив глава президентської Адміністрації, який до того ж заявив, що після виборів на основі блоку буде утворено політичну партію, яку, можливо, навіть очолить Президент України.

З іншого боку, чим далі, тим більший інтерес до партійного будівництва і партійної діяльності проявляє бізнес-еліта, створюючи власні «олігархічні» партії й залучаючись до інших партій та блоків. Все це свідчить про поступове проникнення ідей «партійності політичного процесу» в елітні верстви пострадянських суспільств, в тому числі й українського.

Дата добавления: 2015-11-26