Врахування позитивної посткримінальної поведінки при звільненні від подальшого відбування покарання

Слід зауважити, що посткримінальна поведінка має своїм змістом єдність протилежностей – правомірного і неправомірного, позитивного і негативного. Тому, цілком закономірним є необхідність вивчення різних видів поведінки злочинця після вчиненого ним злочину, їх кримінально-правові наслідки, поняття та механізм регулювання. Одночасно необхідно прийняти до відома той факт, що в науці більше уваги зверталось на аналіз негативної посткримінальної поведінки особи ніж позитивної.

Поведінка особи, яка знаходиться або примикає до сфери кримінально-правового регулювання поділяється на ряд стадій. Більшість з них достатньо глибоко вивчені вітчизняною кримінально-правовою наукою. Інші, знаходяться в полі її уваги. Однак існують і такі стадії, які залишаються не тільки не дослідженими, а по суті і не визначеними науками кримінально-правового циклу.

Реалізація постзлочинної поведінки може здійснюватись у двох основних напрямках – позитивному і негативному (протиправному або навіть злочинному). Кожний з цих напрямків може і повинен знайти своє відображення в кримінально-правовому регулюванні, враховуватись при здійсненні правозастосувальної діяльності і при реалізації профілактики злочинів.

Постзлочинна (посткримінальна) поведінка - це особливий вид поведінки, яка знаходиться у сфері (або примикає до сфери) кримінально-правового регулювання в питаннях визначення умов та підставпритягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, виконання покарання, можливостей повної реалізації особою комплексу передбачених законом прав, а також при здійсненні заходів загальної та спеціальної профілактики злочинів.

Важливим є визначення моменту початку даної стадії. Звичайно, що відповідь на це питання міститься в самій назві – постзлочинна (посткримінальна) поведінка. Таким чином, слід розуміти, що ця поведінки починається одразу після закінчення саме злочинної діяльності. За загальнимправилом, таким моментом буде або виконання винним свого злочинного наміру в повному обсязі, коли діяння, яке ним вчинено, містить в собі склад закінченого злочину, або зупинення його на і попередніх стадіях злочинної діяльності - готування чи замаху, внаслідок неможливості доведення умислу до кінця.

Поведінка, яка реалізується особою після вчинення злочину, може характеризуватись або як позитивна, або як негативна [7, с. 106-107].

Фактично увага абсолютної більшості дослідників, які під тим чи іншим кутом зору торкались питань посткримінальної поведінки, була зосереджена на проблемі рецидиву злочинів, деяких видах множинності злочинів, а також на комплексі питань, які пов’язані із звільненням від кримінальної відповідальності та від покарання. Деякі види посткримінальної поведінки вивчались тільки постільки, поскільки в цьому виникала необхідність при аналізі таких інститутів кримінального права як звільнення від відбуття покарання з встановленням іспитового строку, умовно-дострокове звільнення та ін. Ці дослідження проводились, в основному в межах кримінально-правової науки і традиційними для неї методами.

Лише один дослідник – Р.А. Сабітов у своїх працях першим розглянув цю проблему саме під кутом зору наявності самостійної стадії – постзлочинного стану в генезисі людської поведінки, яка знаходиться в сфері кримінально-правового регулювання[3].На наявність такої самостійної стадії вказує і професор А.І.Долгова в своєму підручнику "Кримінологія” не розкриваючи при цьому її змісту і характеристик [1,c.11].

Слід зауважити, що перші праці Р.А. Сабітова вийшли друком вже більше 20 років тому. Вони мали в якості об’єкту дослідження масив поведінки, яка регулювалась нормами так званого „соціалістичного” кримінального права і методами притаманними тоталітарній державі.

Докорінні зміни соціально-політичної ситуації в Україні, законодавчому регулюванні привели до необхідності під іншим кутом зору, на підставі нових характеристик визначити зміст цього поняття, проаналізувати існуючу систему кримінально-правового регулювання посткримінальної поведінки, обсяги та межі її врахування в правозастосувальній та профілактичній діяльності та намітити шляхи та методи, які слід застосовувати для її оптимізації.

В зв’язку з цим, перше питання, яке потребує відповіді торкається взагалі проблеми існування стадії постзлочинної поведінки та її характеристик.

Кримінально-правова теорія, говорячи про стадії, розуміє під ними відповідні етапи розвитку злочинної поведінки – готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин.Кримінологічна наука в силу своєї специфіки розглядає генезис злочинної поведінки в більш широкому аспекті, виділяючи стадії дозлочинної поведінки (передзлочинний стан), злочинної поведінки (скоєння злочину) та постзлочинної поведінки. Наявність даної стадії з позицій розвитку людської діяльності є абсолютно об’єктивною і не повинна викликати заперечень. Апріорі можна ставити питання про наявність у осіб, які на ній знаходяться, комплексу відповідних характеристик, що належать до правової, соціально-психологічної та інших сфер і відрізняють її (цю стадію) від інших, що утворюють генезис злочинної поведінки. У зв’язку з цим, слід зауважити, що позиція вчених, що так чи інакше розглядали генезис злочинної поведінки і закінчували його на стадії скоєння злочину, уявляється неповною, так як за межами аналізу залишилось велике поле діяльності, яке органічно пов’язано із злочинною поведінкою, є по суті її епілогом, заключним етапом. Ця діяльність залежить від ступеню суспільної небезпеки діяння, особи, рівня її асоціальності (закріпленості протиправної установки в стереотипі особи) тощо.

Реалізація посткримінальної поведінки може здійснюватись в двох основних напрямках – позитивному і негативному (протиправному або навіть злочинному). Кожний з цих напрямків може і повинен знайти своє відображення в кримінально-правовому регулюванні, враховуватись при здійсненні правозастосувальної діяльності і при реалізації профілактики злочинів.

Важливим є визначення моменту початку даної стадії. Звичайно, що відповідь на це питання міститься в самій назві – постзлочинна (посткримінальна) поведінка. Таким чином слід розуміти, що ця поведінка починається одразу після закінчення саме злочинної діяльності. За загальним правилом таким моментом буде або виконання винним свого злочинного наміру в повному обсязі, коли діяння, яке ним вчинено містять у собі склад закінченого злочину, або зупинення його на попередніх стадіях злочинної діяльності – готування чи замаху, внаслідок неможливості доведення умислу до кінця.

Р.А.Сабітов справедливо відмічає, що постзлочинна поведінка має поліфонічне значення – кримінально-правове, кримінально-процесуальне та кримінологічне.З повною впевненістю цей перелік можна розширити включивши до нього і кримінально-виконавче значення, так як в своїй більшості посткримінальна поведінка знаходиться в сфері дії норм саме цієї галузі права [5,c.34].

Посткримінальна поведінка, яка реалізується особою може характеризуватись або як позитивна, або як негативна: в першому випадку вона дає підстави застосовувати правові норми заохочувального характеру (наприклад, ст.ст.66; 69; 69-1 КК України); в другому – в дію вступають кримінально-правові норми, які посилюють відповідальність особи, визначають кваліфіковані умови відповідальності за новий злочин (як в плані кваліфікації діяння так і в плані визначення умов відбування покарання: ст. ст. 67; 70; 71 КК України).

Дата добавления: 2015-11-26