Заохочувальні заходи кримінально-правового впливу

Однією з центральних проблем є визначення заохочувальної норми в кримінальному законодавстві. Від підходів до цієї пра­вової дефініції залежить, принаймні, які саме кримінальні норми той чи інший дослідник відносить до заохочувальних, чи виділяє, окрім заохочувальних, нетипові, регулятивні, компромісні чи ін­ші види кримінально-правових норм.

Пріоритет у постановці питання про виділення самостійної групи заохочувальних норм у кримінальному праві належить

В. М. Галкіну, який зазначав, що «...кримінальне право має в своєму арсеналі заохочувальні норми, котрі, з урахуванням спе­цифіки цієї сфери правової дійсності, націлені на сприятливе со­ціальне переорієнтування осіб, вчинивши злочин, на стимулю­вання добровільного запобігання, нейтралізації або зменшення негативних наслідків злочинів... та відносив їх тільки до норми, які регламентують умови звільнення від кримінально-правових наслідків злочину в разі позитивної посткримінальної поведінки винного» [45, с. 94]. Але це зовсім не значить, що цією пробле­мою не цікавилися попередники, тому що про «заохочення доб­рочинців», про нагороди як засоби запобігання злочинів, про примноження «доброчинних вчинків» згадується ще в працях

Ч. Беккаріа [46, с. 143]. Відомий фахівець у галузі кримінального права — М. Н. Гернет писав, що настане час, коли суспільство, яке міркує зараз тільки про покарання, потурбується про нагоро­ди і заслуги, і, може статися, що той, хто не піддається впливу покарання, піддасться впливу нагороди, особливо якщо вона присуджена своєчасно, в момент вагання людської волі у виборі між правомірною і злочинною поведінкою» [47, с. 191].

Заохочувальні норми по відношенню до заборонних криміна­льно-правових норм є похідними, вторинними. Вони породжу­ються й розвиваються в рамках основного кримінально- правового відношення, що виникає у зв’язку з вчиненням певно­го злочину. За межами цих відносин ні в часі, ні в просторі за­охочувальні кримінально-правові відносини не існують і існувати не можуть. Вони за певних умов трансформують ці відносини в позитивну площину, породжуючи внаслідок соціально-схвальної поведінки особи, яка передбачена заохочувальними правовими приписами, право або обов’язок держави у вигляді уповноваже­них органів (судів) пом’якшити чи взагалі усунути кримінально- правове обтяження.

Заохочувальні норми реалізуються в рамках відповідних кри­мінально-правових відносин. Суб’єктами цих правовідносин (ад­ресатами) є особи, що вчиняють (при незакінченому злочині) або вчинили злочин (при закінченому злочині) та держава через упо­вноважені органи правосуддя (суди). Змістом виступають права та обов’язки визначених суб’єктів, що містяться в приписі відпо­відної заохочувальної кримінально-правової норми (статичний аспект) та відповідно позитивна, соціально-схвальна поведінка особи й відповідна реакція держави у вигляді пом’якшення або повного усунення кримінально-правового обтяження (динаміч­ний аспект). Наприклад, згідно з приписом ч. 4 ст. 289 КК «Зві­льняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статею (за винятком випа­дків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосу­ванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою засто­сування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власни­ку і повністю відшкодувала завдані збитки».

Таким чином, заохочувальні норми є самостійною групою кримінально-правових норм, що складається з правових припи­сів, які, з одного боку, надають право особі, що вчиняє або вчи­нила злочин, на соціально-схвальну, позитивну поведінку, а з другого боку, породжують право або обов’язок держави усунути чи пом’якшити кримінально-правове обтяження.

Дата добавления: 2015-11-26