|
Читайте также: |
Хоча розвиток як галузі МКП припадає на поч 20 ст., співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю бере свій початок ще з давніх часів. Традиційно, держави самостійно переслідували кримінальних злочинців, а якщо цьому процесу перешкоджали межі юрисдикції – використовували міжнародне співробітництво. Загально розповсюдженою практикою були Д між державами про співробітництво і, насамперед - про екстрадицію (виявлення, затримання і повернення злочинця).
Видача злочинців – один із найдавніших інститутів МП. Його існування підтверджується з одного боку історичними документами (напр. Договір від 1296 р. до н.е. між царем хетів і єгипетським фараоном Рамзесом ІІ, договори князів Київської Русі з Візантією тощо). З іншого боку існування даного інституту є об’єктивною закономірністю, оскільки він взаємодіє з іншим інститутом МП – інститутом іноземців. У випадку коли перебування особи на терит де-ви недопустиме і неправомірне, - держава зобов’язана не лише припинити перебування особи на своїй території, але і вжити заходів щодо передачі цієї особи іншій договірній стороні. Саме навколо можливості перебування особи на території іноземної держави і побудовані правовідносини, які в науці міжнародного права отримали назву «міжнародне кримінальне право».
К Русь –Візантія: передбачали крим покарання за злочини (вбивство, крадіжка, тілесні ушкодження) русинів в Візантії, а греків у Русі.
Середньовіччя – формуються міжн звичаї надання дип ПІІ, узаконнення права політ притулку.
1889 – Міжн союз крим права: співроб шляхом проведення міжн поліцейських заходів.
НТР – обмін досвідом, інформацією
Як стверджують історичні джерела, держава завжди прагнула абсолютного права на переслідування особи за порушення останньою встановлених правил. У праві Мойсея культові установи оберігали лише від окремих видів злочинів і не зважаючи на те, що особа по-суті була «обрана вищими силами» – виконала певні вимоги, відповідальності уникнути не вдавалося. Як аналогія, права та інтереси іноземної держави, на території якої перебував злочинець теж не повинні були бути перешкодою у переслідуванні особи. Потерпіла сторона на власний розсуд визначала перелік протиправних дій, за які особа понесе відповідальність за будь-яких обставин і включала їх в обсяг зобов’язань іншої договірної сторони укладаючи міжнародні договори. Така динаміка говорить, що переслідування держава вважала своїм невід’ємним правом, гарантувати і забезпечувати яке намагалася всіма доступними засобами, в т.ч. і міжнародними.
5. Боротьба з піратством в Древні віки.
6. Договори про видачу злочинців Київської Русі. Договори князів Олега та Святослава з Візантією про видачу злочинців.
7. Боротьба з піратством та работоргівлею в Середньовіччі.
8. Віденський Конгрес 1805 року і питання работоргівлі.
9. Боротьба з міжнародним тероризмом в І половині ХХ ст..
10. Кодифікація злочинів міжнародного характеру. І Міжнародна конференція по уніфікації кримінального права 1927 р.
Перелік правопорушень і поведінка підконтрольних органів сторін для забезпечення співробітництва складали і складають зміст взаємодії суб’єктів міжнародного права у питаннях охоплених міжнародним кримінальним правом.
Міжнародна конференція по уніфікації кримінального законодавства, що проходила в 1927 р. у Варшаві, до міжнародних злочинів віднесла наступні правопорушення:
-Піратство.
-Підробка металевих грошей і державних цінних паперів.
-Торгівля рабами.
- Торгівля жінками і дітьми.
- Умисне вживання всякого роду засобів, здатних породити суспільну небезпеку.
- Торгівля наркотиками.
-Торгівля порнографічною літературою.
-Інші злочини, передбачені міжнародними конвенціями, укладеними даною державою.
Пізніше відбулося ще 3 конференції, на яких були спроби уніфікувати зак-во по боротьбі з міжн тероризмом, видачею злочинців тощо. А також пропонувалося офіційно розділити небезпечні міжн правопорушення на міжн злочини і ЗМХ.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав