Виникнення братських шкіл. Острозька академія

На зламі XVI—XVII століть у нашому шкільництві відбуваються.значні зміни. Під впливом західних течій — гуманізму, реформації — та єзуїтської школи, розбуджується прагнення до вищої освіти, по­треба підняти рівень знань. Коли тогочасні прогресивні українські діячі розмірковували над причи­нами занепаду української культури й держави, то початок лиха бачили в тому, що не було добрих шкіл.

Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три кла­си — інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воє­води князя К. Острозького у Турові (1572), далі — у Володимирі-Волинському (1577), Острозі (1580). Князь запропонував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мови, але й грецької та латинської. Вчителями були як православні гре­ки, так і протестанти. Училися тут і діти шляхти, і селянські. З ці­єї школи вийшли М. Смотрицький, П. Конашевич-Сагайдачний, І. Борецький, Д. Само­званець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біб­лія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання «Часо­слова» та низка полемічної літератури на захист православної віри.

Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу «колегіу­мом», оскільки вона виходила поза програму «вільних мистецтв» і брала до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К. Острозький запросив до неї найвизначніших уче­них. Першим ректором Ос­трозької школи був Г. Смотрицький, відомий в той час письменник. Тут пра­цював у 1577 р. І. Федоров. До програми навчання Ос­трозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, грама­тики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Ви­хованці цього закладу вважалися досить освіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський в 1600 р. в алегоричній формі твер­див: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон по­кинув свій острів Делос і перебрався на Україну.

Безперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує уваги, але таких меценатів було дуже мало. Магнати не підтримали по­чинання князя.

На початку XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Горо­док, Комарно, Замость, Холм, Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на Поділлі — всі ці міста за­снували в себе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи, що давали досить високу на той час загальну освіту, що не поступа­лися школам Західної Європи. За організацією ж навчання і розпо­ряд­ком шкільного життя братські школи перевершували західно­європейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості брат­ських шкіл стала вста­новлюватися класно-урочна система занять. Учбовий рік став починатися 1 ве­ресня, були введені літні канікули (липень—серпень), учні стали ділитися на класи. В основу навчан­ня грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами було побудовано за демократичним принци­пом: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, при­чому до обрання деякі кандидати повинні були ви­класти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надава­лась допомога.

Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життє­здатність й довговічність, але вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.

3. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, му­зичні та ін.)

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл по підготовці кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні школи в Україні.

Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями вони проводили індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостійно створи­ти мис­тецький твір, він діставав право співати людям. Тому коб­зарі часто були і поетами, і композиторами. Підго­товка їх мала велике значення для козацького вій­ська. Гра піднімала запоріж­ців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Осередком освіти XVII ст. був, звичайно, Київ; але школи були і у Черні­гові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.

Павло Алепський, котрий в 1652 році їхав через Україну у Мо­скву, пише, що козацькі маляри навчились від Франків і Ляхів малювати ікони.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. На території Лівобережної України до другої половини XVII ст. діяв адмініст­ративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (ге­тьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 по­лкових шкіл: у Ні­жинському — 217, Лубенському — 172, Чернігівському — 154, Пе­реяславському — 119, Полтавському — 98, Прилуцькому — 69, Мир­городському — 37.

Ці школи розміщувалися переважно у приміщеннях, які належа­ли церк­вам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровська, Успенська та ін. Вчи­телі мали собі помічників з кращих учнів, яких називали «школярами», «моло­диками», «виростками». Учні жили в бу­динку дяка і крім навчання виконували роботи по господарству.

Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і на­магалися пе­вною мірою унаочнювати навчальний процес, особ­ливо під час вивчення аз­буки. Вчитель, узявши руки в боки, зо­бражував букву «Ф», піднявши одну руку вверх, а другу опустив­ши вниз, — «X»; опустивши руки і розставивши ноги — «Л» і т.д.

Ці школи існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, часослова — 1—2, Псалтиря — до 5 карбован­ців.

Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.

Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання «військового служителя» і користу­валися високим авторитетом.

Ці школи давали дітям хліборобського стану лише початкові знання, але вони були доступними і задовольняли на той час скро­мні потреби трудового люду в освіті. Вони були тим єдиним дже­релом, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, збе­рігалися і примножувалися народні звичаї, традиції тощо.

Дата добавления: 2015-12-08