Тема 19 «Формування іміджу політичного лідера, політичної партії

в рамках виборчої кампанії»

План:

1.Поняття іміджу. Політичний імідж.

2.Вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу “ідеального” політичного діяча.

3.Дослідження характеристик іміджу реального кандидата та його створення.

4.Розроблення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань, базуючись на обраному іміджі.

1.Імідж (від англійського слова image) цілеспрямовано формований образ (особи, організації, явища), покликаний зробити певний емоційно-психологічний вплив на певну групу осіб. У процесах взаємодії лідера (організації) з населенням імідж виконує досить різноманітні функції, насамперед імідж виділяє явище, створює його відмінність від інших, або навпаки - дозволяє ототожнювати його з бажаною групою, до якої воно, може бути, і не належить. Сьогодні фахівцями використається розширене трактування, відповідно до якого імідж визначається як система тотальної комунікації. У ній фігурують такі елементи, як загальна й корпоративна філософія організації або особистості, їхня історія, середовище перебування, мова, одяг і поводження, принципи ідентифікації друзів і недругів, символіка й т.д. і створення гарного (оптимального) іміджу - це не що інше, як забезпечення єдності й гармонії всіх названих елементів один з одним і навколишнім середовищем.

2.Процес формування іміджу організації й лідера має як загальні риси, так й істотні особливості, обумовлені багато в чому специфікою самого об'єкта - лідер це або організація. Лідер це завжди конкретна особистість, з неповторними особливостями біографії, характеру й т.д. Організація, хоча її сутність і персоніфікують конкретні люди в ній працюючі, всі таки, у першу чергу, формалізована структура з устояними традиціями, нормами поводження, історією, стилем діяльності. Дане міркування буде враховуватися при викладі теми лекції. Вихідною посилкою аналізу теми й іміджу політичного лідера є визнання того факту, що, будь-яке лідерство є явище групове. Не може існувати лідера-одинака без зв'язків з послідовниками. Тільки наявність ведених перетворює індивідуума в лідера, у ведучого. Таким чином, відношення між лідером і його послідовниками є основа, головний компонент лідерства, а отже, і аналізу проблематики іміджу політичного лідера.

3.У рамках розглянутої теми для нас найбільший інтерес представляє імідж політика адекватний поглядам цільових груп - політиків, партій, рухів, населення, окремих його груп. Великий російський мислитель М. М. Ковалевский відзначав, що великі державні діячі й політики й стають такими тому, що вони розуміють запити свого часу й діють у змісті, сприятливому задоволенню цих запитів.

Друга вихідна посилка аналізу теми полягає в тім, що імідж, створений політику, може й, як правило, бути не стільки плодом його власних зусиль, але й плодом праць його конкурентів, як це не дивно звучить. Можна сказати, що імідж це не тільки цілеспрямовано формований «позитивний» образ політика, це й «єдність і боротьба протилежностей», між створюваним політиком і його командою «позитивним» іміджем, повсякденною реальністю й створюваним конкурентами «негативним» іміджем. Відношення названих трьох складових формованого іміджу не завжди представляє із себе гармонію.

Реальні якості політичного лідера й, насамперед, опозиційного далеко не завжди збігаються з його іміджем, багато в чому формованим у суспільній думці ЗМІ. Крім того, прихильники й супротивники політичного лідера по-різному розставляють акценти в його характеристиках.

3.Політичні портрети, створювані PR- фахівцями з метою дискредитувати опозиційного лідера, звичайно страждають зайвою експресією й емоційним офарбленням. По більших політичних мішенях звичайно ведеться прицільний і масований вогонь, організуються попередження про «негативні» наслідки довірливого відношення до них. Безжалісно висміюються найбільш уразливі сторони характеру лідера, обнародуються найменш привабливі його вчинки з особистого життя. У ЗМІ періодично на зміну статтям, передачам пропагандистського характеру, що оспівує керівника -безсрібника приходять заяви, повідомлення, натяки, що компрометують, державну службу, інших офіційних політиків і неофіційних тим більше. Безвісти подібного роду публікації (передачі) не проходять. Але не можна й перебільшувати їхня роль. Створити імідж «на порожнім місці», наділити лідера сукупністю чорт і характеристик яким він і близько не відповідає ще нікому не вдавалося. У цьому зв'язку із центральних проблем теми, є співвідношення в іміджі реальних якостей і тих, які йому приписують ЗМІ, PR- фахівці.

«Каркас» іміджу становлять його реальні якості. Завдання створення іміджу саме в тім і складається, щоб яскраво, образно висвітити реальні достоїнства лідера й «заретушувати» мало привабливі. Тому далеко не завжди можна говорити, що імідж - це якийсь штучно створений продукт, покликаний залучити найбільше число прихильників. Наочний приклад, поява відомих політичних лідерів, що вже володіють яскравим образом, з готовим «каркасом» іміджу, що лише добудовувався в процесі політичної боротьби тими характеристиками, які наділяють лідера додатковими, привабливими рисами (рівною мірою згладжуючи ті можливі неприємні особистісні риси, які можуть негативно впливати на імідж) - харизматичного. Звичайно харизматичне лідерство відповідає потребам консолідації сил, відродження націй, перетворення соціальної системи. Культивування харизми лідера, його реальних або мнимих заслуг, його понад особливих можливостей означає прагнення однодумців і безпосереднього оточення використати для захоплення або втримання влади привабливий образ лідера й те емоційно - ірраціональне притягання, що випробовують до лідера його співгромадяни.

Звичайно популістський лідер з харизматичним ореолом наділяється своїми прихильниками рисами «народного заступника», «безсрібника», «страждальця за правду», «непохитного борця» і т.д. Імідж популістського лідера, сформований повсякденною свідомістю, нерідко наділений героїчними й страждальницькими, мученицькими рисами, ритуальною чистотою. Що, як відомо, вимагає значно більших зусиль для його підтримки на відповідному рівні.

Політичний лідер у нашому поданні, це, насамперед, референтна особа, якщо не для більшості населення, то для, більшості своїх цільових груп, інтереси якої він здатний акумулювати й відповідно відстоювати на різних рівнях влади.

У нашій країні досить багато не настільки яскравих, «засвічених» політичних фігур, що мають значний вплив на прийняті рішення, але маловідомих широкій публіці. У цьому випадку ми можемо говорити про політичний імідж, закріпленому в порівняно невеликій групі впливових людей. Характерною рисою для цієї групи, втім, як і для всіх політичних лідерів, є політична інформованість й уміння приймати швидкі й своєчасні міри. Т. е., випливаючи класифікації американського психолога В. Стоуна, у цьому абзаці ми говорили про лідерство - «віч-на-віч», здійснюваному в невеликих групах, де переважна більшість учасників мають можливість взаємодіяти між собою безпосередньо.

Імідж публічного політика, «лідер для широкої публіки», як сконструйований образ, може мати практичні будь-які характеристики, що відповідають бажанням мас. (Під час виборчих кампаній навіть з'явилося вираження «віртуальний кандидат», не говорячи вже про нікого невідомих і невидимих однофамільцях, «двійниках» відомих політичних лідерів). Аудиторія може мати досить віддалене безпосереднє подання про реальну діяльність лідера, його можливостях й якостях, а формувати своє подання про нього в основному з розповідей про лідера, спеціально підготовлених за допомогою PR-фахівців, послань ЗМІ з метою впливу на одержувача цієї інформації. Здавалася б ця ситуація створює безмежні можливості для формування бажаного іміджу політичного лідера. Однак не слід забувати, що жоден політичний лідер не може нескінченно перебувати у віртуальному світі. Рано або пізно він повинен почати діяти, проявляти своє щире «Я».

Мистецтво керування багато в чому ґрунтується на тім, як лідер представляється громадянам й як реально виконує свою роль як політичний діяч. Все це вирішальним образом позначається на його відносинах із соратниками, послідовниками, опонентами й супротивниками, і тім впливі, що він на них робить. У сукупності це свідчить, що роль іміджу лідера в політичних процесах хоча й не безмежна, але вагома. Особливо з урахуванням тієї обставини, що імідж партій, політичних рухів в Україні практично завжди персоніфікується з їхніми лідерами. Відбувається поступовий процес персоніфікації, коли прізвища політиків починають витісняти реальні соціально-політичні ситуації, які із цими прізвищами зв'язані. І в тому випадку, коли в суспільній свідомості формується негативне відношення до лідера, відбувається поступове відторгнення змісту діяльності тих структур, з якими він ототожнюється

Створений PR-фахівцями імідж повинен мати певну здатність до зміни, якщо цього вимагає сформована соціально-політична ситуації (у цьому випадку особливо важливий доступ до ЗМІ, і наявність або відсутність комунікаційних бар'єрів, які здатні створити «не зацікавлені сторони»). Імідж можна спрямовано формувати, уточнювати або переробляти за допомогою модифікації діяльності, учинків і заяв соціального суб'єкта.

Але при цьому потрібно відзначити, що сам «каркас» іміджу повинен залишатися практично незмінним. Радикальна зміна іміджу, це, скоріше, надзвичайний захід, і можлива вона тільки в процесі тривалої, ретельно вивіреної й переліченої роботи. У противному випадку політичний лідер ризикує залишитися без своїх прихильників і не знайти підтримки тих, на кого він розраховував.

Не можна не враховувати й необхідності зворотного зв'язку іміджу з реальністю те, що було актуально вчора, сьогодні у зв'язку із суспільно політичною ситуацією, що змінилася, може бути не затребувано, або затребуване в значно меншій мері.

Вище вже обговорювалася теза про те, що формування іміджу суспільного політичного лідера неможливо без серйозної й продуманої роботи із засобами масової інформації, як мінімум - це безперспективно.

Фактично, вибираючи (або постійно «споживаючи») газету, радіо або телевізійну передачу певної соціальної спрямованості, виборець не рідко вже потенційно готовий погодитися з тією точкою зору про політичного лідера, що буде запропонована даним ЗМІ. Авторитет ЗМІ може дуже сильно впливати на довіру до тієї або іншої інформації. Відносини політичного лідера зі ЗМІ в демократичній державі не бувають простими. Навіть у визнаного лідера на певному етапі можуть виникнути складності з висвітленням його діяльності в ЗМІ, політична орієнтація яких не повністю збігається з його поглядом на способи рішення вартих перед суспільством проблем. Неможливо бути «гарним» для всіх.

4.Існує безліч підходів і типології лідерства. Класична типологія панування, розроблена М. Вебером виділяють три типи політичних лідерів:

1. Традиційні лідери - їхня влада ґрунтується на традиції, є звичною й ні в кого не викликає сумнівів; наприклад, при сходженні на престол законного спадкоємця династії він стає політичним лідером країни по праву традиції владо - наслідування.

2. Легальні лідери - вони приходять до влади завдяки дії правових механізмів, тобто обираються або призначаються на вакантні керівні посади. Таке лідерство, хоча й залежить багато в чому від особистих якостей що обирає, наполовину укладено не в ньому самому, а в посаді, що він зайняв. Втративши посаду, він втратить і влада.

3. Харизматичні лідери ближче всього до вождів, вірніше, влада вождя типологічно підпадає під цю категорію. Влада харизматичного лідера опирається на реальні або уявлювані особистісні якості, що мають надприродну або, принаймні, ірраціональну природу. Коли маси переконуються у відсутності або ослабленні таких якостей лідера, їхній інтерес до нього пропадає й він губить владу.

Типології політичного лідерства, можуть утворені по різних ознаках, таким як: авторитарний стиль керування або демократичний; консервативний тип рішення проблем або революційно^-реформаторський. Тому що стилі діяльності політиків значно відрізняються, то в одних випадках треба більше уваги приділяти соціально-політичним аспектам стилю політичного лідера, в інші – професійно - організаційним, у третіх - психологічним особливостям.

У свою чергу, наприклад, у психологічному аспекті по стилі діяльності можна виділити три основних типи: імпульсивний, що драматизує й безсторонній. Лідер першого типу відрізняється твердим поводженням, прагненням до чіткої й строгої організації своїх дій. лідер, Що Драматизує, намагається викликати емоційну підтримку в мас. Безсторонній лідер намагається діяти як би повністю об'єктивно, емоційно перебуваючи «над сутичкою».

Політичне лідерство убудоване у владну вертикаль, і якими особистими якостями не володів би політичний лідер, у своїй діяльності, він повинен не тільки акумулювати інтереси більшості населення, але й співвідносити свої можливості з можливостями державних структур здійснюючу владу - з можливостями владних структур.

У науковій літературі переважає думка, що для формування іміджу політичного лідера важливі такі складові, як:

- ступінь проникнення в образ лідера, прийняття його «типажу», мови, учинків, манери триматися й т.д.;

- ступінь ініціативності лідера, орієнтація на перспективу, модифікація його задумів і поводження. При цьому популярність підвищує шанси політика на успіх, банальність ініціатив - знижує;

- ступінь засвоєння населенням його ініціатив; тут багато чого залежить від своєчасної й кількаразової інформації населення про ініціативи, правдивої оцінки їхніх наслідків й «ціни» реалізації;

- чітке визначення форм і способів підтримки лідера з боку населення й зацікавлених політичних груп; при цьому заохочується тактовне й уміле використання «чужої» соціальної бази;

- ступінь протистояння іншим політичним лідерам й уміння бути гнучким у тактику, не загострювати відносини по непринципових питаннях, але й не «прогинатися» у принципових питаннях, важливих для населення й власної політичної позиції.

Тема 20. Сучасні політичні процеси, зустрічі з лідерами політичних партій, рухів.

План:

1. Сутність політичного процесу і його характеристики.

2. Структура та етапи розвитку політичного процесу.

3. Особливості політичних процесів в Україні.

1.Сучасний світ та його основні тенденції розвитку. Світова політика як система міжнародних відносин, процес їх регулювання. Баланс і гар-монізація міжнародних інтересів — головне завдання суб’єктів світової політики. Поглиблення взаємозв’язку, цілісності та єдності сучасного світу. Зміна характеру суперечностей та змісту всесвітнього прогресу — вирішальні фактори, що визначають формування сучасної політики держав, політичних сил і рухів.

Поняття глобальних проблем людства. Роль світової політики в усуненні загрози ядерної війни. Економічні проблеми людства та політичні шляхи їх вирішення. Поняття міжнародної та національної безпеки. Головні напрямки створення ефективної системи міжнародної безпеки у сучасних умовах.

Сучасне політичне мислення як фактор забезпечення балансу інтересів на міжнародній арені. Пріоритет загальнолюдських цінностей та інтересів над класовими. Забезпечення безпеки політичними засобами. Перехід до діалогу та балансу політичних інтересів. Посилення впливу сучасного політичного мислення на долю народів світу.

.При розгляді цієї теми необхідно звернути увагу на те, що світовий процес розгортається в окремих країнах, на регіональному й глобальному рівнях як сукупна діяльність соціальних спільностей та інститутів, організацій і окремих осіб, що мають політичні цілі. На світовій арені його суб’єктами є народи, держави, суспільні рухи та організації. Завдяки цьому політичний процес набуває власного змісту, специфічних рис та закономірностей розвитку. В документах ООН вживається поняття «світове співтовариство». Воно означає сукупність усіх держав, що існують сьогодні на планеті. Кожна з них має специфічні риси й належить до того чи іншого типу сучасного суспільства.

Під міжнародними відносинами, як правило, розуміють системну сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і гуманітарних зв’язків між основними суб’єктами світового співтовариства. Такими суб’єктами є народи, держави, суспільні сили, рухи й організації. Пройшовши довгий історичний шлях, міжнародні відносини тільки в новітній час стали по-справжньому всесвітніми. Саме як такі вони формують обличчя сучасного світу, де співіснують понад 200 різних держав, величезна кількість народів, які говорять понад двома з половиною тисячами мов.

Протягом багатьох десятиліть після Жовтня 1917 р. світ був розділений на СРСР і капіталістичний світ, який складався, у свою чергу, з метрополій Заходу та колоній (напівколоній, залежних територій) Сходу й Півдня. Така була карта світу, типологія держав, що базувалася на їх соціально-економічному устрої і політичній орієнтації.

У перші післявоєнні десятиліття світове співтовариство було більше утворенням формальним — механічною сумою держав з різними, часто антагоністичними інтересами. Кінець 70-х — початок 80-х років стали тим рубіконом, коли держави почали усвідомлювати свою взаємозалежність, взаємозв’язаність загальними, глобальними інтересами (запобігання ядерній війні та економічній катастрофі, боротьба з голодом і смертністю, вирішення проблеми відсталості тощо). Національно-державні інтереси сьогодні тісно переплетені із загальнолюдськими. Це перетворює світове співтовариство на живий цілісний організм. Світове співтовариство сьогодні являє собою інтегровану єдність різноманітних, багатих на суперечності взаємодоповнюючих елементів (компонентів, структур), свого роду єдність у багатоманітності.

Світове співтовариство характеризується не тільки сукупністю держав, а й їх зв’язками. Життєдіяльність будь-якої підструктури нерозривно пов’язана з іншими. Сьогоднішній капіталізм набув сучасних рис багато в чому завдяки засвоєнню досягнень соціалістичного суспільства, а саме: використанню планування в економіці, розробці державної соціальної політики (створення державних систем освіти, медицини, соціального забезпечення тощо). Трансформація соціалізму в Китаї, В’єтнамі, на Кубі вбирає ті цінності західних суспільств, що зробили їх ефективними, — ринкову економіку, свободу підприємництва, демократизацію.

Всередині кожного елемента світового співтовариства у своєрідній формі відтворюються частки, клітинки інших. Таким чином, всі елементи є взаємозв’язаними, взаємопереплетеними, взаємодоповнюючими та взаємонеобхідними. І чим глибші, багатоманітніші ці зв’язки, тим сталіше світове співтовариство, тим більше воно стає глобальною самоорганізованою системою. За всієї гетерогенності світового співтовариства владно торує собі шлях тенденція до зближення всіх його компонентів через все більшу внутрішню схожість.

У другій половині нашого століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації.

2. Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи:

— соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

— соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв’язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

— соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

— стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо.

Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши велику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв’язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

Упровадженню в міжнародні відносини принципів демократизації, демілітаризації та гуманізації повинно активно сприяти сучасне політичне мислення. Воно зародилося у другій половині 40-х років, коли великі фізики світу на чолі з А.Ейнштейном усвідомили страшну загрозу від використання ядерної енергії у військових цілях. У 1946 р. А.Ейнштейн попереджав, що людство ідеологічно не готове до технічного застосування енергії атома. Таке застосування вимагає нового мислення, принципово інших підходів до взаємовідносин держав і народів, до розробки нової системи загальної безпеки. Якщо нове мислення не проникне в масову свідомість, цивілізація приречена на загибель.

Політичне мислення формувалося поступово. Воно ввібрало в себе глобальні ідеї міжнародних неурядових організацій, прогресивні демократичні ідеї соціал-демократії. В кінці 80-х років у колишньому СРСР була розроблена теоретична концепція сучасного політичного мислення. Вона вперше зруйнувала «образ ворога», вийшла на арену світової політики, більш ефективно впливала на масову суспільну свідомість і на погляди провідних політичних лідерів, завдяки їй почали налагоджуватися міжнародні контакти.

Визначимо основні риси сучасного політичного мислення.

1. Пріоритет виживання людства та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей у світовій політиці. Тільки нині, коли загроза загальнопланетарної катастрофи стала реальністю, ідея пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей почала переходити в площину практичної політики. Сьогодні кожному зрозуміло: без реалізації загальнолюдських інтересів неможливий прогрес суспільства.

2. Концепція суперечливого, взаємозалежного, цілісного й ненасильницького світу. Глобальне співтовариство розвивається на базі закону інтернаціоналізації суспільного життя. Реалізація цього закону вимагає подолання конфронтації. Жодна держава не може розвиватися ізольовано і автономно, не завдаючи собі величезних втрат. Становлення взаємозалежного й цілісного світу, попри всі суперечності — необхідний і реальний процес.

3. Важливим моментом сучасного політичного мислення, який розкриває філософію сучасної міжнародної політики, виступає пошук правильного співвідношення між такими поняттями, як «баланс сил» і «баланс інтересів». В умовах економічної та ядерної небезпеки, що тяжіє над людством, цілком природно, що на зміну взаємної підозрілості та недовіри, яка нещодавно панувала у сфері міжнародних відносин, приходить усвідомлення необхідності балансу інтересів на основі взаємоприйнятних компромісів.

4. Ще однією важливою рисою міжнародної політики в сучасних умовах є свобода вибору. Розглядаючи зміст та характер цього політичного явища, можна визначити два його важливих виміри: соціально-політичний (право на вибір суспільного ладу) й міжнародний (право держави вибирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпечення національних інтересів, своїх партнерів і союзників). Таким чином, свобода вибору для кожної держави полягає не тільки у багатоваріантності її соціально-політичного розвитку, а й у праві на таку зовнішню політику, яка б відповідала її національним інтересам.

3.У сучасних умовах для України особливо великого значення набувають розробка й формування такої зовнішньої політики, яка б сприяла успішній реалізації внутрішніх економічних та політичних реформ, формуванню нової політичної культури суспільства та нової системи цінностей. У тій дуже складній економічній і політичній ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна, її зовнішня політика повинна бути спрямована на те, щоб ефективно забезпечувати інтереси не тільки безпеки держави, а й економіки, активно боротися за ринки збуту продукції своєї промисловості та сільського господарства, налагоджувати нові й відновлювати старі взаємовигідні економічні зв’язки. Тільки розвиваючи та підтримуючи добрі стосунки з усіма своїми сусідами, налагоджуючи взаємовигідне економічне співробітництво з іншими країнами світу, Україна може гарантувати захист своїх національних інтересів.

Важливою складовою частиною зовнішньополітичної діяльності України є розширення її участі у діяльності міжнародних організацій. Наша держава і надалі проводитиме лінію на активне співробітництво з ООН, яка була і залишається одним із гарантів суверенітету, територіальної цілісності й непорушності наших кордонів. Ось чому необхідно і надалі здійснювати та розширяти участь України у миротворчій діяльності ООН.

Україна як самостійна держава зі значним природним, економічним, культурним та інтелектуальним потенціалом може зробити суттєвий внесок у розвиток світової цивілізації та забезпечення міжнародної безпеки.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ З ДИСЦИПЛІНИ «ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ТА ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ»

Тема 1 «Політичний процес і політичні технології»

План:

1. Поняття політичного процесу та політичної діяльності. Загальносистемні і часткові політичні процеси.

2. Особливості політичної діяльності. Різні ставлення до раціональних та ірраціональних аспектів політичної діяльності.

3. Суб’єкти та об’єкти політики.

4. Рівні політичної діяльності. Класифікація політичної діяльності за її змістом та об’єктами.

5. Ефективність політичного функціонування та політичні технології.

6. Політична стратегія.

7. Політичні рішення: сутність, технології, прийняття і впровадження.

Ключові терміни: політичний процес, політична діяльність, політична стратегія, політичні рішення.

Реферати:

1. Основні етапи і методи прийняття політичних рішень.

2. Менеджмент правлячої (урядової) команди.

3. Управлінські рішення та механізм реалізації.

4. Політична участь як обов'язкова умова політичного процесу і політичної діяльності.

Рекомендована література

1.Амелин В.Н., Устименко С.В. Технология избирательной кампании. – М., 1993.
2.Анохин М.Г., Комаровский В.С. Политика: возможность современных технологий.–М.,1998.
3. Журавський В. Политический процесс в Украине. – К.,1995.

4.Інформаційна політика України: європейський контекст: Монографія/ Уклад. Л.В. Губерський, Є.Є. Камінський, Є.А. Макаренко та ін.. – 2007.

5.Кара-Мурза О.Г. Манипуляция сознанием,-К., Орияны, 2000.

6.Кочубей Л.О. Виборчі технології: Навч. посіб./К., – 2008.

7.Кочубей Л. "Політична еліта" і "політичний клас": класичні та сучасні підходи до визначення понять / Л. Кочубей // Політичний менеджмент. -2008. -Спеціальний випуск. - С. 24-32.

8.Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. – М., 1997.

9.Мирошниченко А.А. Выборы: от замысла до победы(предвыборная кампания в российском регионе).-М.:Центр, 2003.

10.Ольшанский Д.В. Политический ПР.- СПб.; Питер, 2003.

11.Общая и прикладная політологія. Учебное пособие. Под общ.ред. Краснова Б.И, Жукова В.И. – М.,1997.

12.Прикладная политология: Сборник учебно-методических материалов. / Ред.: КрасновБ.И.–М.,1996.

13.Лібанова Е. Ціннісні орієнтації та соціальні реалії українського суспільства / Е. Лібанова // Економіка України. -2008. -№ 10. - С. 120-136.

14.Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. – М., 1995.

15.Полуэтков В Полевые и манипулятивные технологии.-М.: «Русская панорама», 2003.

16.Почепцов Г.Г. Имидж и выборы. – К.,1998.

17.Почепцов Г.Г. Имиджеология: теорія и практика. – К.,1998.

18.Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкер. – К.,1998.

19.ПойченкоА.М. Інноваційні технології і технології діяльності. – К.,1996.

Пролеєв, Сергій. Ілюзії олігархічної республіки / С. Пролеєв // Сучасність. -2008. -№ 10. - С. 14-21

20.Рябець М. Вибори і референдум в Україні: теорії і практики.-К., 2001.

21.Шейнов В.П. Психология политичской власти.-М.: АСТ, 2003.

22.Цуладзе А. Политические манипуляции или покорение толпы.-М., 1999.

23.Цуладзе А. Большая манипулятивная игра.-М.: Алгоритм, 2000.

24.Шейнов В.П. Психология политичской власти.-М.: АСТ, 2003.

25.Цуладзе А. Политические манипуляции или покорение толпы.-М., 1999.

26.Цуладзе А. Большая манипулятивная игра.-М.: Алгоритм, 2000.

27.Федотова Л.Н. Паблик риейшинз и общественное мнение.- СПб.; Питер, 2003.

28.Чумиков А.Н. Связи с общественностью.- М.:Дело, 2001.

29.Консолидация демократии и осуществления демократических реформ: роль неправительственных организаций: Украина-Российская Федерация- Беларусь/ Ред. А. Н. Евгеньева. - 2008.

30.Україна: рік після виборів.Моніторинг регіонів/ Ред. І. О. Когут. - 2007

Дата добавления: 2015-11-26