Читайте также:
|
Основою самостійності підприємств є їх власний капітал.
Власний капітал складається з двох частин:
– інвестований капітал (вкладений власниками у підприємство):
– статутний капітал;
– пайовий капітал;
– додатковий вкладений капітал;
– неоплачений капітал (зменшує вартість власного капіталу);
– накопичений (реінвестований) капітал (створений на підприємстві поверх авансованого власниками:
– додатковий капітал;
– резервний капітал;
– нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Отже, фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу здійснюється двома шляхами:
– реінвестування прибутку (накопичення капіталу);
– збільшення інвестованого капіталу (випуск цінних паперів).
Якщо підприємства для своєї діяльності використовує в основному власні джерела, це веде до зміцнення його стійкості та підвищення фінансової незалежності. Для банків та інвесторів така ситуація є більш надійною, оскільки зменшує фінансовий ризик неповернення боргів.
Однак фінансування діяльності тільки за рахунок власного капіталу не завжди вигідно. Якщо ціна на фінансові ресурси менша за віддачу на вкладений капітал, то залучення позикових коштів може збільшити рентабельність власного капіталу. При цьому ризик підприємницької діяльності зростає у зв’язку з тим, що зобов’язання мають бути виконані незалежно від доходів підприємства. Залучаючи позикові кошти, підприємство збільшує свої фінансові витрати на суму відсотків, пов’язаних з використанням кредитних ресурсів. Це зміщує точку беззбитковості і потребує від підприємства збільшення (для її досягнення) обсягів виробництва.
Отже, підприємство з великою часткою позикового капіталу має меншу можливість для маневру на випадок непередбачуваних обставин, таких як падіння попиту на продукцію, значні зміни відсоткових ставок, зростання витрат, сезонні коливання.
В той же час, якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов’язань, то його фінансовий стан буде нестійким, тому що з капіталами короткострокового використання потрібна оперативна робота, спрямована на контроль за їх своєчасним поверненням та на залучення до обігу інших капіталів. Значить, від того, наскільки оптимальним є співвідношення власного та позикового капіталу, залежить фінансовий стан підприємства.
Фінансовий стан підприємства залежить від того, якими коштами розпоряджається підприємство. Інформація про джерела формування майна підприємства знаходиться у пасиві балансу (рис. 5.1).
| Власний капітал | Власний капітал (І р.) | Постійний капітал |
| Залучений капітал | Забезпечення (ІІ р.) | |
| Довгострокові зобов’язання (ІІІ р.) | ||
| Поточні зобов’язання (ІV р.) | Змінний капітал | |
| Доходи майбутніх періодів (V р.) |
Рис. 5.1. Структура джерел формування майна підприємства
Класифікація джерел формування капіталу підприємства:
1) за належністю до підприємства (правом власності):
– власний (І розділ пасиву);
– позиковий (ІІ-V розділи пасиву);
2) за тривалістю використання:
– постійний (перманентний) – знаходиться в розпорядженні підприємства більше одного року (І-ІІІ розділи пасиву);
– змінний – знаходиться в розпорядженні підприємства менше одного року (ІV,V розділи пасиву).
У відповідності з даними класифікаціями проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз пасиву балансу. За результатами аналізу робиться висновок про переважаючі джерела фінансування майна підприємства (власні чи позикові), про ризик втрати фінансової незалежності та стійкості, про ефективність структури капіталу. При внутрішньому аналізі необхідно вивчити структуру та динаміку власного капіталу, виявити причини змін окремих його складових та дати оцінку цим змінам за звітний період.
Доцільним є також розрахунок показників руху власного капіталу:
– коефіцієнт надходження капіталу – відношення суми надходження капіталу до його вартості на кінець періоду;
– коефіцієнт використання (вибуття) капіталу – відношення суми використання капіталу до його вартості на початок періоду.
Коли значення коефіцієнта вибуття вище ніж коефіцієнта надходження капіталу, це є свідченням негативного зменшення власного капіталу, погіршення його структури.
Аналіз власного капіталу доцільно доповнити розрахунком суми власного оборотного капіталу.
Способи розрахунку власного оборотного капіталу:
– сума власного капіталу, забезпечень наступних витрат та довгострокових зобов’язань за мінусом вартості необоротних активів;
– сума оборотних активів та витрат майбутніх періодів за мінусом поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів.
Розрахована величина порівнюється з нормативом власного оборотного капіталу для виявлення його надлишку або нестачі.
У процесі аналізу позикового капіталу вивчається його склад, динаміка, також вивчається склад, давність появлення кредиторської заборгованості, наявність, частота та причини виникнення простроченої заборгованості, встановлюється сума виплачених санкцій за прострочку платежів.
При аналізі кредиторської заборгованості слід враховувати, що вона є джерелом покриття дебіторської заборгованості. Якщо дебіторська заборгованість вища за кредиторську, це свідчить про іммобілізацію власного капіталу або банківських кредитів у дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість більша за дебіторську, це означає її залучення до фінансування запасів, що знижує фінансову стійкість підприємства. Отже, дебіторська заборгованість повинна бути урівноваженою з кредиторською.
Золоте правило фінансування: необоротні активи фінансуються постійним капіталом, оборотні – частково постійним, частково змінним капіталом.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав