Читайте также:
|
Основними джерелами переваги по витратах є економія на масштабі виробництва, економія на навчанні, технологія виробництва, дизайн товару, вхідні витрати, ефективне використання виробничих потужностей, залишкова ефективність.
Економія на досвіді: крива досвіду
Ефект економії на досвіді ілюструє крива досвіду – одне з найвідоміших понять в стратегічному менеджменті. Протягом десятиліть з дня публікації у 1968 р. Бостонською консалтинговою групою «Перспектив у досвіді», крива досвіду справляла величезний вплив не лише на аналіз витрат, а й на стратегічний аналіз в цілому. (Див. слайд).
Базою кривої досвіду стало систематичне зменшення часу, потрібного для будівництва літаків і човнів протягом Другої світової війни. Бостонська консалтингова група вивчала виробництво різноманітних товарів: від холодильників до міжміських розмов і страховок. На основі цих спостережень був відкритий закон досвіду:
Витрати на одиницю доданої вартості зменшуються на постійний процент – 20-30% - з кожним подвоєнням акумульованого випуску продукції.
Закон досвіду може бути виражено формулою:
Cn = C1*n-a
де С1 – витрати на першу одиницю продукції,
Сn – витрати на n-ну одиницю продукції,
n – акумульований обсяг продукції
а – еластичність витрат від випуску
Крива досвіду поєднує п’ять джерел скорочення витрат: економію на масштабах виробництва, економію на навчанні, поліпшену технологію виробництва, поліпшений дизайн товару, редизайн. До цього ми можемо додати три додаткові фактори, які також впливають на позицію фірми по витратах по відношенню до її конкурентів: використання виробничих потужностей, вхідні витрати, залишкова ефективність. Це і є чинники витрат.
Відносна важливість кожного чинника витрат залежить від конкретної галузі чи навіть конкретної діяльності фірми. Визначивши чинники витрат, ми можемо по-перше, встановити становище фірми по витратах і, по-друге зробити рекомендації щодо того, як фірма може покращити свою ефективність по витратах.
Криву досвіду можна побудувати як для цілої галузі, так і для окремої фірми.
Ключовим індикатором конкурентної переваги, за висновками «Бостонської консалтингової групи», є відносна частка ринку. Якщо фірма може розширити свій випуск до більш високого рівня в порівнянні з конкурентами, тоді існує можливість швидше рухатися вниз по кривій досвіду. Якщо фірма хоче мати економію на досвіді, тоді основною стратегічною метою фірми має бути ринкова частка. Зростання сукупного випуску фірми в порівнянні з конкурентами залежить від ринкової частки фірми. Наприклад, якщо компанія «Боїнг» займає 60% світового ринку великих комерційних літаків, а компанія «Аеробус» займає 30%, то «Боїнг» скоротить свої витрати вдвічі в порівнянні з «Аеробусом» (за інших рівних умов).
Емпіричні дослідження підтверджують існування позитивного зв’язку між прибутковістю та ринковою часткою. Однак, існують труднощі в інтерпретації зв’язку і сумніви щодо доцільності брати ринкову частку за стратегічну мету.
Економія на масштабах
Домінування великих корпорацій в більшості промислових та сервісних галузях є наслідком економії на масштабах. Економія на масштабах існує тоді, коли пропорційне зростання обсягів вхідних витрат, залучених у виробничий процес, спричиняє більш ніж пропорційне зростання у сукупному випуску. Таким чином, коли масштаб виробництва зростає, витрати на одиницю продукції знижуються.
Функція залежності питомої собівартості виробленої продукції від обсягу випуску до певного значення величини обсягу випуску спадає, а потім – зростає, тобто має мінімум (форму параболи). Ця залежність зветься виробничим ефектом масштабу (Див. слайд – додатково).
Економія на масштабах виробництва має три основних джерела:
1. Технічний взаємозв’язок між входом і виходом. В багатьох видах діяльності зростання випуску не потребує пропорційного зростання на вході. Скажімо, цистерна для зберігання 10 тисяч барелів нафти не коштує в 5 разів дорожче, ніж цистерна на 2 тисячі барелів. Такі самі співвідношення, пов’язані з об’ємом, існують для кораблів, вантажівок, сталеливарних та нафтохімічних заводів.
2. Неподільні фактори виробництва. Багато вхідних факторів є громіздкими – вони не існують в малих розмірах. Тому вони створюють економію на масштабах, оскільки фірма може розподілити їх вартість на більші обсяги випуску. Серед таких неподільних факторів виробництва є обладнання та люди. Завод ймовірно потребує тільки одного вартового чи лікаря на зміну.
3. Спеціалізація. Розширення кількості факторів виробництва передбачає більшу спеціалізацію завдань. У цьому відношенні особливо важливим є поділ праці. Масове виробництво, започатковане Генрі Фордом в автомобілебудуванні, включає поділ виробничого процесу на серію окремих завдань, що мають виконуватися спеціалізованими виробниками на спеціалізованому обладнанні. Спеціалізація праці збільшує вправність, запобігає втратам часу на перехід робітників з одного завдання на інше та допомагає механізації й автоматизації.
Основна перевага від масштабів для великих компаній рідко пов’язана з виробництвом. Домінування на ринку споживчих товарів в упаковці - цигарки, пральні порошки, пиво, безалкогольні напої – кількох компаній-гігантів пов’язане з економією на масштабах маркетингу. Яскравим прикладом цього є реклама. Вартість вироблення та передачі рекламного ролика на телебаченні є фіксованою незалежно від того, яку ринкову частку займає компанія – 5% чи 50%.
Обмеження для економії на масштабах
Розміри заводів і фірм часто є набагато меншими, ніж це вимагається ступенем економії на масштабах. Відмова від повного використання можливостей, що дає економія на масштабах, пояснюється трьома причинами:
1. Диференціація товару. Якщо уподобання споживача є диференційованими, фірма може вважати, що цінова премія від диференціювання у певному сегменті перевищуватиме вищі витрати від малих обсягів виробництва.
2. Гнучкість. Ефективність від масштабів виробництва, як правило, передбачає високоспеціалізовані трудові ресурси та обладнання, що є негнучкими. У динамічному середовищі дуже великі заводи і фірми мають більші складності, ніж малі, у пристосуванні до коливань у попиті і змін у технології, цінах на фактори виробництва і уподобаннях споживачів.
3. Проблеми мотивації і координації. Великі фірми є, як правило, більш складними і важчими в управлінні, ніж малі. Дуже великі фірми можуть ніколи не досягти максимального рівня ефективності через проблеми напружених відносин у трудовому колективі, зростаючі витрати на нагляд і нижчий рівень мотивації працівників.
Економія на навчанні
Основним джерелом скорочення витрат на основі досвіду є навчання членів організації. Повторення скорочує витрати, зменшуючи час, потрібний для виконання робіт, відходи і дефекти, а також покращуючи координацію робіт. Чим найскладнішим є виробничий процес, тим більшим є потенціал для навчання. Ефекти навчання особливо помітні у складних продуктах, таких як літаки, ракети, комп’ютерні програми.
Технологічний процес
Технологія – це метод виробництва. Одна технологія є кращою за іншу, якщо на кожну одиницю випуску використовується менше одного фактору виробництва без збільшення іншого. Якщо технологія передбачає зменшення одного фактору виробництва із одночасним зростанням іншого, то її ефективність визначається відносними цінами на фактори. Скажімо, низьковитратне складання побутових електроприладів у Китаї може бути досягнуто через використання працемістких технологій, а в Сингапурі - на повністю автоматизованому заводі.
Нова технологія виробництва може радикально знизити витрати. Протягом 1979-86 рр. компанія “Дженерал Моторз” витратила 40 млрд. дол. США на нові технології і нові заводи, прагнучи стати найбільш ефективним у світі масовим виробником автомобілів. Однак, слід пам’ятати, що разом із новими технологіями мають відбуватися зміни в організаційній структурі і менеджменті.
Дизайн продукту
Сьогодні вже виникло нове поняття - дизайн заради виробництва – це дизайн, передусім, для полегшення виробництва, а не для функціонування та естетики – може дати значну економію на витратах, особливо, коли це йде паралельно із запровадженням нової технології виробництва.
З дизайном заради виробництва тісно пов’язане поняття реінженірингу.
Ідея полягає у реорганізації ділових процесів з метою досягнення їх ефективності. Реорганізація ділових процесів (РДП) може дати значну економію витрат навіть без додаткових капіталовкладень чи інвестицій в інновації.
Для проведення РДП необхідно абстрагуватися від способу, в який у даний момент організований діловий процес, і поставити таке запитання: “Якби ми почали все з початку, яким чином ми б організували цей процес?”
РДП – це фундаментальне переосмислення і радикальна переробка ділових процесів заради досягнення значного покращення показників діяльності, таких як витрати, якість, обслуговування і швидкість.
Можливими способами РДП є:
1. Кілька робіт поєднуються в одну.
2. Рішення приймаються робітниками.
3. Розробляється кілька варіантів ділового процесу із врахуванням різних ситуацій (використання ситуаційного підходу).
4. Ділові операції виконуються там, де це є доцільним. Приміром, якщо бухгалтерія потребує олівців, то, можливо, дешевшим буде купити на таке мале замовлення олівці з канцелярського магазину у сусідньому кварталі, ніж замовляти через відділ закупівель компанії.
5. Контроль і перевірки мають бути обмежені економічною доцільністю.
Вхідні витрати
Коли фірми певної галузі купляють фактори виробництва на одних і тих самих конкурентних ринках факторів виробництва, слід очікувати, що вони платять одну і ту саму ціну за однакові фактори. І все таки, різниця у ціні на одні і ті ж самі фактори виробництва трапляється. Існує декілька спільних джерел зниження вхідних витрат:
1. Цінова різниця на фактори виробництва, зумовлена їх розташуванням. Ціни на фактори виробництва варіються в залежності від їх місцезнаходження. Особливо помітною є різниця у зарплатах в різних країнах. У працемістких галузях, таких як текстиль, взуття та іграшки, низький рівень зарплати в країнах, що розвиваються надає виробнику значної конкурентної переваги по витратах. Так само, багато американських компаній перемістили працемісткі адміністративні функції до Ірландії та інших англомовних країн, де рівень освіти високий, а зарплати нижчі, ніж у Сполучених Штатах. Вартість сировини та електроенергії також залежить від місцезнаходження їхніх джерел. Так, у целюлозно-паперовій промисловості скандинавські і канадські виробники виграють від свого розташування поблизу джерел деревини та гідроелектроенергії. На цінову різницю у факторах виробництва впливають коливання валютних курсів. Зростання курсу йєни протягом 1993-1996 рр. значно погіршило переваги по витратах японських фірм на світовому ринку, у той час як девальвація валют країн Південно-Східної Азії у 1997 році підвищила цінову конкурентоспроможність виробників-експортерів з цих країн.
2. Володіння дешевими джерелами постачання. У галузях, в яких інтенсивно використовується сировина, володіння чи легкий доступ до дешевих джерел сировини є основною конкурентною перевагою.
3. Відсутність професійних союзів. В американських авіакомпаніях членство персоналу у профспілках значно підвищує витрати на оплату праці. Це ж саме стосується й інших працемістких галузей.
4. Стосунки з постачальниками. Останнім часом компанії прагнуть налагодити близькі, постійні і довготривалі зв’язки із своїми постачальниками для того, щоб забезпечити неперервний виробничий процес і зменшити вартість сировини, матеріалів тощо.
Використання виробничих потужностей
У короткостроковій та середньостроковій перспективі виробничі потужності є більш-менш фіксованими, тому зміни в обсягах випуску продукції залежать від ступеня використання виробничих потужностей. У періоди низького попиту виробничі потужності недовикористовуються. Це підвищує витрати на одиницю продукції, оскільки постійні витрати розподіляються на меншу кількість випущеної продукції. У галузях, в яких майже всі витрати є постійними (авіакомпанія, наприклад), прибутковість є дуже чуттєвою до спадів у попиті. Під час високого попиту випуск може бути доведено до обсягів, які перевищують нормальну завантаженість виробничих потужностей. У цьому випадку, витрати на одиницю продукції також зростають, оскільки доводиться сплачувати наднормований робочий день, нічні зміни, збільшення кількості дефектів та додаткові витрати на обслуговування. У занепадаючих галузях здатність швидко пристосовувати існуючі виробничі потужності до вимог попиту є запорукою створення конкурентної переваги по витратах. Так, компанія “Брітіш стіл” була одним із найбільш прибуткових європейських виробників сталі протягом 1980-х і 1990-х рр., бо їй вдавалося пристосовувати виробничі потужності значно швидше своїх конкурентів.
Залишкова ефективність
Залишкова ефективність – це люфт між максимально можливим рівнем ефективності діяльності фірми та досягнутим рівнем ефективності. Як правило, залишкова ефективність проявляється тоді, коли фірма, знаходячись у скрутному становищі (приміром, перед загрозою банкрутства), показує надзвичайні результати роботи, або робить неймовірні зусилля задля виживання (скажімо, радикальне зниження витрат).
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав