N 1. Джерела та пердумови розвитку вищих психічних функцій

Сологуб Ника Владимировна: другие произведения.

Курс:общая:сознание, деятельность, самопознание

N 1. Джерела та пердумови розвитку вищих психічних функцій

"Вищі психічні функці§ " - термін, введений Вигостським у 30-рокі 20ст. До них належать: довільне запам'ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія.

ВПФ- складні псих прояви,що формуються прижиттєво,є соц. За походженням,опосередковані за психологічною будовою та довільні за способом функціонування.Головною властивістю ВПФ є пластичність,можливість до змін.Розвиток ВПФ є результатом удосконалення діяльності та вдосконалення знарядь праці, створення та вик знакових систем. Фізіологічним механізмом ВПФ є складні функт системи, які є результатом системно§ діяльності мозку.

Джерела та передумови вищих психічних функцій:

-Автор вважав, що для розкриття суті вищих психічних функцій необхідно вийти за межі організму і шукати §х детермінанти в суспільних умовах життя людей, в історичному становленні всіх §х психічних процесів.

-Сам факт засвоєння індивідом соціального досвід у веде до зміни не лише змісту людсько§ психіки, але і до появи нових §§ форм, зокрема, вищих, опосередкованих діяльністю і спілкуванням особистості в мікро- та макросоціумі.

-Ідея вищих психічних функцій підняла на вищий шабель розуміння соціально§ зумовленості людсько§ психіки.

Джерела та передумови вищих психіічних функцій знайшли детальне відображення в культурно-історичній теорі§ відомого вітчизняного психолога Л.С.Виготський.

В рамка ціє§ теорі§ автор виділяє три основні закони розвитку особистості:

1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людсько§ поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.

2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.

3. Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньо§ форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об"єктивно вона містить у собі всі елементи вищо§ функці§, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки; б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищо§ функці§. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову ціє§ функці§, керувати і регулювати сво§ внутрішні операці§) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості

. 2)Теорія системно§ динамічно§ локалізаці§ вищих психічних функцій (ВПФ)
Загальне уявлення про вищі психічні функці§.
Поняття ВПФ було введено Л.С. Виготським, згодом розроблене А.Р. Лурією та іншими авторами. ВПФ - складні форми свідомо§ психічно§ діяльності, що здійснюються на основі відповідних мотивів, регулюються відповідними цілями й програмами та підпорядковуються всім закономірностям психічно§ діяльності. Як вказував А.Р. Лурія, ВПФ мають 3 основні характеристики:
- формуються прижиттєво, під впливом соціальних факторів;
- опосередковані за своєю психічною будовою (переважно за допомогою мови);
- довільні за способом здіснення.
ВПФ - складні системні утворення, що якісно відрізняються від інших психологічних явищ. Основні характеристики ВПФ - опосередкованість, усвідомленість, довільність - являють собою системні якості, що характеризують ці функці§ як "психологічні системи", що створюються шляхом надбудови нових утворень над старими зі збереженням останніх у вигляді підпорядкованих структур усередині новогоцілого.

N2. Проблема фізіологічних механізмыв ВПФ.
Уявлення про ВПФ як складні психологічні системи було доповнене Лурією уявленнями про функціональні системи. Характеризуючи ВПФ як функціональні системи, А.Р. Лурія зазначав, що особливістю таких функціональних систем є §х складна будова, що включає цілий набір аферентних та еферентних компонентів чи ланок. Аферентні та еферентні шляхи мають вертикальну (кора - підкірка) та горизонтальну (кора - кора) організацію. Частина цих елементів жорстко закріплена за певними мозковими структурами, а частина є гнучкою, що дає можливість перебудовуватися.
Функціональна система - морфофізіологічне поняття, запозичене з концепці§ функціональних систем П.К. Анохіна для пояснення мозкових механізмів ВПФ; сукупність аферентних та еферентних ланок, об'єднаних у єдину систему для досягнення кінцевого результату. Функціональні системи, що лежать в основі психічно§ свідомо§ діяльності людини, характеризуються значною складністю (складнішою будовою ланок, ієрархічною організацією тощо) порівняно з функціональними системами, що лежать в основі фізіологічних функцій і поведінкових актів тварин. Різні за змістом ВПФ (гностичні, мнемічні, інтелектуальні та ін.) забезпечуються якісно різними функціональними системами.
Згідно з теорією системно§ динамічно§ локалізаці§ ВПФ людини, кожна ВПФ забезпечується мозком як цілим, однак це ціле складається з високо диференційованих структур (систем, зон), кожна з яких вносить свій вклад у реалізацію функці§. Лурія виділив 3 головні функціональні блоки:
1. Блок тонусу (ретикулярна формація; коркові та підкоркові утворення, що відповідають за почуття).
2. Блок прийому, переробки, зберігання інформаці§ (скроневі, тім'яні ділянки кори головного мозку; коркові кінці аналізаторів).
3. Блок контролю та регуляці§ діяльності (лобні ділянки

Дата добавления: 2015-12-08