Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Діалектика: сутність, історичні форми та альтернативи.

Читайте также:
  1. Fiery - Формирование и отработка навыка видения Ауры.
  2. II. Порядок формирования экспертных групп, организация экспертизы заявленных на Конкурс проектов и регламент работы Конкурсной комиссии
  3. II. Формирование и ведение реестра
  4. II. Формирование и ведение реестра
  5. III. Ошибки, допущенные при формировании внереализационных доходов и расходов.
  6. V. Формирование дел
  7. X. Реформирование Петром I хозяйственной жизни страны и характерные черты социально-экономического развития России в первой четверти XVIII в.

 

Поняття діалектики походить від грецького dialectica techne - техніка бесіди, уміння вести суперечку. Це поняття вживається у філософії у різних значеннях. Від початку воно позначало шлях, рух, роздуми від одних тверджень, що розділяють співрозмовників, до інших, що згладжують теоретичні судження співрозмовників, і їхні погляди зближуються, стаючи правильнішими.

Сократ розумів сутність діалектики як мистецтво віднайдення істини шляхом зіткнення та узгодження різних та протилежних поглядів. Платон розвинув та узагальнив вчення Сократа - діалектику. Платон вперше показав сутність діалектики як особливої філософії, що старається знайти єдине в багато чому. Вперше намагався створити теорію категорій мислення. Сократ називав свій метод моєвтікою - повивальним мистецтвом. Мистецтво дискусії вивчали ще й у ранньому середньовіччі. Одним з видатних тогочасних діалектиків був П'єр Абеляр. Він лишив по собі твір "Так і ні", побудований за типом давньогрецьких спорів. Кант, представник німецької класичної філософії, вперше висунув поняття антиномії.

У книзі "Критика чистого розуму" (1781), одній з найскладніших філософських книг, це поняття роз'яснене. Антиномія - це протилежні, суперечливі судження. За Кантом, рівнодоводжуване те, що світ є нескінченний у часі та обмежений у просторі, і навпаки. Але Кант лише поставив проблему суперечливості, але не вирішив її. Що зробив за нього Гегель, який вмер від холери, слава Богу, у 1831 році. Гегель створив насамперед струнку логічно побудовану систему категорій та законів діалектики. У Гегеля розглянутий рух категорій:"Ніщо перетворюється на дещо".

Маркс та Енгельс створили інакшу діалектику. Якщо у Гегеля одна одній суперечать думки, то у Маркса розвиток є нескінченний, усе, що існує, підлягає руйнації. Після смерті Маркса діалектика отримала розвиток трошки інакший - в екзистенціалізмі, "негативна діалектика".

Зараз діалектику трактують як вчення про всезагальний зв'язок речей, процесів, світу і про постійну зміну розвитків через зіткнення внутрішніх суперечностей, протилежностей [16, с. 79].

В ході розвитку філософської думки людства склалися два основних типи розуміння світу: діалектичний і догматичний (метафізичний). При метафізичному тлумаченні світу розвиток не заперечується, але він розуміється переважно як кількісні зміни предметів та явищ або ж як повторення раз і назавжди укорінених у бутті і незмінних в якісному плані форм. Отже, догматизм (метафізика) — це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або вкрай спрощено розглядаються взаємозв'язки і взаємодії явищ і предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення або зменшення об'єктів без їх якісної зміни.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність як така, що знаходиться у постійній зміні, «заємозумовленості. Мислити діалектичне означає:бачити явище або предмет в його цілісності, взаємозв'язку з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, притаманних даному явищу, в постійному розвитку [16, с. 70].

Варто пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, не всякого руху, а лише однієї форми змін — розвитку.

У філософській думці ХІХ-ХХ сг. переражає в цілому діалектичне розуміння людини, світу, та відношення між ними. Проте в значній частині філософських вчень діалектика розглядається як така теорія розвитку дійності і стиль мислення, яка охоплює лише деякі окремі сфери світу, а не буття в цілому. Діалектика є певною теоретичною системою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії[19, с. 38].

Принципи — це загальні та універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементіву системі. Принципи діалектики надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.

У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль належить принципу зв'язку і принципу розвитку.

Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: як би не поєднувалися в процесі якісних змін об'єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об'єкт обов'язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку, або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму.

Принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв'язок і відношення до інших предметів. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через відношення і зв'язок з іншими утвореннями.[18, с. 67].

Діалектика має і свої закони. Виділяють три основних закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісний і якісних змін і закон заЬеречення заперечення.

Закон — це поняття, яке відображає необхідне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами.

Для розкриття специфіки закону необхідно розкрити зміст основних понять, в яких реалізується закон: якість, кількість, міра, властивість.[2,с. 38].

Альтернативи діалектики

Діалектика ніколи не йшла й не йде тріумфально. В неї завжди були свої перешкоди, й антиподи. Першим серед них була й залишається метафізика, її термін уперше був застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля (Іст. до н.е.).

Згодом набув філософського значення:

а) вчення про надчуттєве (недоступні досвідові принципи і начала буття);

б) синонім філософії;

в) термін для означення абстрактного;

г) вчення про з'ясування світоглядних позицій, що не можуть з'ясовуватись з допомогою наукових методів;

д) концепція розвитку, метод пізнання, протилежний діалектиці. Гегель запровадив термін "метафізика" у значенні "антидіалектика".

Виходячи з альтернативності діалектики й метафізики, остання не була чимось зайвим. Вона була історично неминучою теорією і методом пізнання, займала певне місце в розвитку філософії і в своєму розвитку дала змістовну трактовку ряду понять і категорій. Проте з розвитком науки виявила свою недостатність.

Діалектика, з одного боку, відображає існуючі порядки, з іншого - виходить з абсолютної змінності та виникнення нового на базі старого. Вона обґрунтовує, що ліквідація старого не може бути абсолютною, оскільки тоді розвиток був би не можливим.

На відміну від радянських філософів, які в свій час надавали перевагу стверджувальному аспекту діалектики, на Заході (Т.Адорно, Ж.-П.Сартр та ін.), навпаки, перебільшували її критичний момент. На їх думку, діалектика можлива й необхідна лише як "негативна". Основними її положеннями й принципами вважали заперечення (критику, знищення, відкидання тощо). Діалектика, яка стверджує існуюче, на їх думку є догматичною, консервативною, а тому й неприйнятною. Таким чином діалектиці приписувалась однобічність (визнання лише її одного боку - теорії розвитку і методу пізнання).

На їхню думку, негативна діалектика властива лише суб'єкту і має відношення лише до свідомості, тобто не має об'єктивного значення. Таким чином аналіз заперечуваності зводився лише до емоційново-люнтаристської трактовки. Суб'єктом заперечення визнавалося лише "Я", свідомість. Поза ними існування не можливе. Виходить, що за своєю сутністю "негативна" діалектика є лише суб'єктивною.

На думку Адорно, "негативна" діалектика має дати таке уявлення, яке не зможе за будь-яких обставин перейти у позитивність. Це говорить про те, шо діалектика сама себе заперечує, доходячи до абсолюту. Цим самим він звинувачував усіх у "консерватизмі", особливо тих, хто визнавав наступність у суспільному розвитку. Будь-яка активність, творчість розуміється ним, як негативність, оскільки в них не знаходимо заперечення як і ствердження, хоча й у будь-якому запереченні воно існує.

Отже, в інтерпретації Адорно діалектика подається як суцільна критика, доведена до абсурду. Позитивним у ній є лише критичне ставлення до дійсності, про яку йдеться як про знищення. Такий момент використовували й марксисти. Але не зажди, не всюди й не проти всього.

Важливим у діалектиці Адорно і Сартра виступає положення про "нетотожність" (відмінність чогось, багатоманітність всього тощо). Перший протиставляє принципи "нетотожності" категоріям "зняття", "становлення", "заперечення заперечення", які, на його думку, не відображають негативного. Він протиставляє і "тотожність" категорії як "відмінність", яка, на його думку, заперечує багатоманітність (нетотожність речей).

Альтернативну роль щодо діалектики виконують і софістика та еклектика.

Софістика (з грец. - міркування, що будується на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма ознаками наближається до метафізики. Вона функціонує на основі неправильного вибору вихідних положень, абсолютизації хибних доведень, визначень, на висуваннях на перший план другорядних властивостей, на використанні різних значень одного й того ж слова та ін. їй властива й свавільна інтерпретація фактів, що призводить до агностицизму. Софістика виступає альтернативою діалектики лише тоді, коли розглядаємо діалектику як логіку (науку про форми відображення).

Аналогічною конкуренцією є еклектика (з грец. - вибираю). Вона ґрунтується на випадковому поєднанні знань різних сторін предметів, на недооцінці, ігноруванні суттєвих відмінностей, на суб'єктивістському поєднанні положень різних вчень тощо. Простіше кажучи, це словесна мішанина, яка не є ні теорією, ні наукою.

За своєю природою софістика і еклектика мають суб'єктивістський характер, певну логіку мислення та інтерпретацію фактів.

До альтернатив діалектики відносять і догматизм та релятивізм.

Догматизм - це характеристика консервативного мислення, яка відображає закостенілість людської думки, її нездатність до саморуху. Догматизм виходить із незмінних знань, які не можуть збагачуватись в процесі розвитку. На думку догматиків, істина завжди істина.

Протилежним догматизму є релятивізм (з грец. - відносний). Це пізнавальна концепція, яка виходить з перебільшення моменту відносноті істини. Тому релятивізм виступає як метафізичне тлумачення істини. Тобто альтернативою діалектиці.

Отже, якщо догматизм перебільшує значення абсолютної істини, то релятивізм перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.

В цілому, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і "негативна" діалектика. Коли розглядати це як логіку, то альтернативами виступають софістика та еклектика. Якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм [19, с. 84].

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 226 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)