Філософська школа стоїцизму: етапи розвитку, постаті та засади вчення.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3 с

1. Філософська школа стоїцизму: етапи розвитку, постаті та засади вчення…………………………………………………………………..……6 с.

2. «Доля» в розумінні філософії стоїцизму…………………………..14 с.

3. «Свобода» у системі вчень стоїків…………………………………….20 с.

Висновки …………………………………………………………………...27 с.

Список літератури……………………………………………………….....29 с.

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема діалектики долі та свободи завжди була для людини хвилюючою і загадкової Сучасні дослідники відносять її до числа традиційно філософських тим, пов'язуючи з такими проблемами, як мета і сенс життя людини, смерть і безсмертя, сутність людини, її місце і призначення у світі Таким чином, в ідеї долі переплітаються в єдиний один вузол всі животрепетні питання, на які людство споконвіку намагається знайти відповіді.

Концепція долі присутня у всіх міфологічних, релігійних, філософських і етичних системах, а також складає ядро національної та індивідуальної свідомості Поняття долі є активно діючим принципом життя, таємничим і незбагненним.

Діапазон розуміння свободи та долі у філософії надзвичайно широкий. Проблема долі та свободи має яскраво виражений антропологічний аспект і є однією з важливих тем філософської антропології. Данні поняття привертали увагу ще античних філософів, зокрема і представників школи стоїцизму.

Ця школа, що виникла в часи раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу, створила власне бачення проблематики долі та свободи.

Уявлення про данні поняття в філософії стоїцизму мають безліч граней, за якими можна судити про світогляд епохи, культури або індивідуума У розумінні долі та свободи об'єднуються і перетинаються область універсального, абстрактного і сфера індивідуального людського існування. Саме в цьому визначається актуальність вивчення тематики дослідження.

З зростаючим усвідомленням значимості стоїцизму змінюється і інтерпретація її функції у всьому культурному контексті Європи та світу.

Однак, як вважають деякі дослідники, філософія стоїцизму, в різних її аспектах, залишається недостатньо розробленою. В багато в чому залишається областю здогадок і гіпотез. А те, що вже зроблено, вимагає систематизації та узагальнення.

Актуальність і ступінь розробленості проблеми визначає об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

Об'єктом дослідження виступає філософська школа стоїків.

Предмет дослідження – специфіка розуміння філософами - стоїками понять «доля» та «свобода».

Виходячи з мети даного дослідження, необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

- визначення місця стоїцизму в системі культурного середовища еллінізму та римської історії, аналіз головних компонентів цієї школи та її еволюцію;

- розглянути процес становлення категорії «доля» в історії філософської думки стоїцизму;

- визначити місце «свободи» в системі філософського вчення стоків;

- з’ясування факторів та впливів на формування даних понять.

Методи дослідження. Основна проблема досліджувалася за допомогою відомих методів науково-теоретичного пізнання. Це, насамперед, аналіз і синтез, засобами яких вивчалася джерельна філософська література.

Бібліографія. Передусім слід відзначити праці стоїків як Зенона, Епіктет, Марк Аврелій та Сенеку. Проблема стоїцизму розглядається комплексних працях з історії філософії таких авторів як Адо И., Богомолов А. С, Протопопова А., Марков Б.В, Татаркевич В.та інших. Потрібно відзначити дослідження А.Степанової, яка висвітлює зародження та перший етап розвитку стоїцизму. Окремо проблематика уявлень про свободу людини була розглянута Г. Левин та Р.Хазарзаром.

Філософська школа стоїцизму: етапи розвитку, постаті та засади вчення.

У час Платона та Арістотеля філософія піднялася на такий високий рівень, що після них, здавалося б, вона була приречена на застій. Проте, протягом усієї елліністичної епохи вона залишалась однією з найплодоносніших гілок античноїдумки. Не лише збереглися й зазнали подальшого розвитку традиційні теорії,але й з’явилися нові та оригінальні, які зацікавили еліту.

Перш ніж прийти до розгляду історії розвитку стоїцизму, важливо підкреслити, що стоїцизм менше належить грекам, ніж будь-яка філософська школа. Ранні стоїки були переважно сірійці, пізні – здебільшого римляни. Ряд дослідників вбачає в стоїцизмі халдейські впливи. Стоїцизм, на відміну від ранніх чисто елліністичних філософських систем, емоційно вузький і в певному розумінні фанатичний; але він містить також релігійні елементи, в яких світ відчував потребу, і яких греки, очевидно, не могли дати[1].

Отож стоїци́зм – вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя.

Стоїцизм як філософська школа, має шестивікову історію, вона виник в трагічний для греків період розпаду полісу[2]. В умовах необмеженої елліністичної монархії статус «громадянина», природно, відходив на другий план, - тепер людина повинна була самовизначатись насамперед по відношенню до верховної одноосібної влади. Дана дилема в епоху еллінізму вирішувалась двома різними шляхами: або активна участь у суспільно-політичному житті, або більш або менш повний відхід від неї і концентрація на «особистому».[3] Саме ця проблема вибору позиції по відношенню до влади стала основною для двох найбільш популярних елліністичних філософських вчень – епікуреїзму та стоїцизму: епікурейці, як відомо, вважали «неправильною» участь у суспільному житті, тоді як стоїки вважали її необхідною.[4]

Саме в період III—II століття до н.е.існувала так звана «Стародавня Стоя»: Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336 - 264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.) та Хрісіпп (бл. 281 - 208 рр. до н. е.).

Вчення ранніх грецьких стоїків, маючи на меті відповісти на питання про смисл та мету життя, склали цілісну філософську систему (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), в межах якої відповідь на будь-яке конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо вона добре обгрунтована[5].

У другій половині ІІ ст. – початок І ст. до н.е. два нових мислителя стаютьна чолі «Середної Стої»: Панетій з Родоса (180 – 110 рр. до н.е.) і Посідоній(135 – 51 рр. до н.е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризм суттєво пом'якшено. Вони обидва переносянь центр ваги з фізики та метафізики на етику; обидва займають в ній приблизно однакове становище як представники практичної етики обов’язку на відміну від більш теоретичної етики доброчесності. Панетій та Посідоній стали засновниками філософії дії. Також вони включили риторику в коло своїх наукових інтересів і практчно користуються її досягненнями для пропаганди свого вчення. На відміну від своїх попередників, вони пишуть гарно, ефектно, намагаючись завоювати симпатії читачів.[6]

Розвиток філософської школи набув нового імпульсу в період «нової» або «Пізньої» Стої: I—II століття н.е. Основні представники періоду - Сенека (4 р. н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50 - 138), Марк Аврелій (121 - 180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії.[7]

В цей час стоїки сформували концепцію онтології. Тут вони виходили з двох принципів буття: «пасивного» і «активного»,ототожнюючи перший з матерією, а другий з формою і відстоюючи їх неподільність. Форма – це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип – це матерія; принцип активний – це розум в матерії, тобто Бог. Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна. Вони уявляли її собі на подобу вогню і повітря, подібного до теплого повітря, подиху і називали її «пневма», тобто подих. Вона наскрізь пронизує пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує її, становить «властивості»мертвих речей, «природу» рослин, «душу» тварин, «розум» людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від душ, а розумні особи – від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди, немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка матерія маєв собі джерело руху та життя.[8]

Пневма – божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Погляд на божественну «пневму» як на істоту єдине у всіх своїх різноманітних проявах дав Хрісіпп підставу стверджувати, що все, що відбувається згідно року відбувається одночасно і згідно провидінню. Однак це уявлення виявиться помилковим, якщо врахувати, що «пневма» в різних областях діє різними способами[9].

Стоїки знали лише матерію, але приписували їй властивості душі, розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру. Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним ідентичне – ось це і є пантеїзм стоїків.[10]

Щодо естетики стоїків, то вона була побудована на теорії моралі та космосу. Оскільки моральні цінності для стоїків були найвищими, то естетичні цінності повинні були підпорядковуватися їм. Стоїки традиційно визначали прекрасне, як те, що вкючає як моральну, так і тілесну красу. Але, звичайно, красу моральну вони ставили набагато вище. Зенон стверджував, що мистецтво існує для того, щоб служити моральним цілям.

Стоїки уявляють світ живим організмом, керованим іманентним божественним законом логосом.[11] Людська доля є проекцією цього логосу, тому стоїки заперечували проти ідеї спору з долею або її випробування. Головна перешкода на шляху гармонії зі своєю долею - це пристрасті. Ідеалом стоїків був незворушний мудрець. Згідно стоїцизму, все існуюче - тілесно, і розрізняється тільки ступенем «грубості» або «тонкощі» матерії. Сила не є щось нематеріальне або абстрактне, а є найтонша матерія. Сила, керуюча світом у цілому, - Бог. Вся матерія є лише модифікації, що знаходяться у вічному зміну цієї божественної сили і знову і знову розчиняються в ній. Речі і події повторюються після кожного періодичного займання та очищення космосу.У центрі теології стоїків знаходиться логос. Логос нерозривно пов'язаний з матерією. Він знаходиться в змішанні з нею; він цілком пронизує, формує і утворює її, творячи тим самим космос.[12]

Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове дерево, а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.[13]

Вчення стоїків про причинність припускає уявлення про світовий процес як єдиний. Все в світі відбувається з єдиного джерела сил. Тільки в абстракції можуть бути розрізняється в первоматерии діяльний причинний і пасивний матеріальний моменти. У точній і власному розумінні причинами можуть бути тільки тіла, а виробляти причинні дії можуть тільки вищі елементи: вогонь, повітря і змішана з них «пневма». Всі інші-тіла здатні до таких дій тільки тому, що в них присутня «пневма». Подібно до того як діючим фактором завжди може бути лише тіло, так завжди має бути тілом і те, що випробовує дію.[14]

Разом з тим пізні стоїки внесли як у свій стоїцизм, так і взагалі в історію античної культури певне нововведення. Воно полягало в тому, що людська особистість втрачала тут не лише ту горду велич, з якою вона виступала у період класики, але й величну силу внутрішньої моралі, коли внутрішнє життя людини вважалось найвищим витвором мистецтва.

Найбільшої популярності школа стоїків набула у Римі. З одного боку, це можна пояснити тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралі, і зараз зацікавила б нас більше, аніж розгляд питань тієї ж логіки або фізики. З іншого боку, стоїцизм прекрасно «вписався» у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, того давнього «virtus», який було безнадійно повернути через зіпсованість моралі. Таким чином, стоїцизм дійсно став «совістю» Риму. Звичайно, ця філософія була у розпорядженні меншості, але меншості освіченої, яка становила еліту римського суспільства.

Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства, з іншого боку, вона виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль «охоронця душ», і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі. Він міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності.[15]

Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ритористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись «до самої себе», заглибившись у свій внутрішній світ.[16] Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю.[17]

Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю, підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству ідеї стоїків проникли і в філософію Нового часу. Ідеї стоїків про свободу, всезагальне благо та цінності людської особистості, звучать по- сучасному

Отож, стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи, зокрема на на формування ідеології християнства

Дата добавления: 2015-12-08