Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Антропологічна школа кримінального права

Читайте также:
  1. A. Поняття господарського права, предмет правового регулювання
  2. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  3. II. ПРАВА ИСПОЛНИТЕЛЯ, ЗАКАЗЧИКА И ОБУЧАЮЩЕГОСЯ
  4. III. ПРАВА СТОРОН
  5. IV. Права и обязанности сотрудников группы социальной защиты осужденных
  6. IV. Права комиссии как института гражданского общества
  7. S. ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ

1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х рр. XIX ст. До цього часу розвиток промисловості, зростання міст, люмпенізація населення і ряд інших факторів призвели до знач­ного зростання злочинності (особливо професійної) у багатьох країнах. Суспільство шукало пояснення цьому феномену, від­шукувало причини злочинності, вимагало розроблення відпо­відних заходів, які б могли хоча б стримати зростання злочин­ності. Саме тоді і з'явилася антропологічна школа, яку часто називають ломброзіанством за іменем її засновника — італій­ського тюремного лікаря Чезаре Ломброзо (1836—1909). Ідеї Ломброзо дістали свій розвиток у роботах його учня Феррі (1856—1929) та іншого італійського юриста Гарофало (1851— 1934). Філософською основою антропологічної школи була ідея біологізації суспільних явищ, в тому числі злочинності. Виходячи з цього основне завдання кримінального права ан­тропологи бачили у вивченні не злочину, а особи злочинця. На підставі цього було створене вчення про природженого злочи­нця та його типи. Злочинність визнавалась біологічним яви­щем, тому з нею слід боротися не шляхом покарання, а шля­хом застосування жорстоких заходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримінального права, обстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.

2. Свої погляди Ломброзо сформулював у роботі «Злочин­на людина» (1872—1876): а) злочин таке ж явище, «як зачаття, народження, смерть, психічні хвороби»; б) причини злочинів закладені в самій біологічній природі людини; в) головне міс­це повинно займати не діяння, а діяч — злочинець — його по­трібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочин­ця, якому від народження властиві певні клейма — стигмати. Зовнішні стигмати — це, наприклад, відхилення розміру голови від типу, властивого расі, надмірні розміри щелеп, асиметрія обличчя, надмірно малий або великий розмір вух, ніс плос­кий — у злодіїв, або гострий — у вбивць, велика кількість різ­них, передчасних зморшок, дефекти грудної клітини, надмір­на довжина рук, зайве число пальців і т. п. Про окремих злочи­нців він писав: «Як правило, злодіям властиві рухливість рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді на­повнені кров'ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла добре роз­винуті» тощо.

Внутрішні стигмати — знижена чутливість до болю, підви­щена гострота слуху, нюху, велика моторність, підвищена си­ла лівих кінцівок, відсутність каяття або муки сумління, ци­нізм, зрадництво, жорстокість, марнославство, мстивість, лі­нощі, любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїровок, особлива мова «арго».

Природжений злочинець — це явище атавізму, він відтво­рює риси дикуна. Ці стигмати були піддані критиці, наслідок якої було доведено, що, з одного боку, названі Ломброзо стіг-мати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних державних діячів, з іншого, — у книзі Моргана «Стародавнє суспільство» було показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломб­розо змінив свою точку зору, визнавши, що, злочинець — це морально-помішана людина (божевілля в сфері етики), а по­тім вже стверджував, що злочинець — це епілептик. Але і це не підтверджувалось: багато закоренілих злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи жодних зло­чинів не скоювали.

3. Якщо злочин, як вважали антропологи, — це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності і вини, моральної відпові­дальності. Треба застосовувати замість покарання заходи без­пеки до осіб, що володіють стигматами злочинця. «Пора пере­стати жаліти злочинця, — казали антропологи, — треба пожа­літи і суспільство». Вони висували вимоги відмови від суду присяжних, заміни судів медичними установами. Як писали критики, с точки зору Ломброзо, для злочинця не потрібний суд, а треба діяти за правилом «виміряв, зважив і повісив». Ломброзо виступав за широке застосування смертної кари; це, на його думку, штучний відбір у суспільстві, у результаті якого повинні бути знищені звичні злочинці. Антропологи — за ши­роке застосування вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, тілесні покарання, розстриг жі­нок за вчинені злочини тощо. «Ми повинні, — писав Ломбро­зо, — відмовитися від сучасного сентиментального ставлення до злочинця: вища раса завжди пригнічує і винищує нижчу — такий закон людства. Де справа йде про порятунок вищої ра­си, там не може бути місця жалібності».

Реакційна програма антропологів не могла бути прий­нята ні теорією кримінального права, ні законодавцем того ча­су через свою антинауковість, а також тому, що зводила кри­мінальне право до засобу розправи над людиною через його біологічні характеристики. В Україні, та й у Росії прихильни­ків ломброзианства серед юристів майже не було. Цікаво від­значити такий факт, що після відвідання Ломброзо в 1897 р. Ясної Поляни, Л. Толстой записав у своєму щоденнику: «Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок». Його погляди Толстой вважав «повною убогістю думки, розуміння і чуття».

Певну трансформацію погляди антропологів отримали в працях Енріко Феррі (1856—1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи: не заперечуючи біологічних факторів зло­чинності, Феррі вважав такими факторами клімат, географіч­не середовище, а також соціальні фактори, що впливають на злочинність. Він висунув ідею замінити покарання заходами соціального характеру, сформулював кримінально-статистич­ний закон рівня «кримінальної насиченості» злочинності в кож­ному даному середовищі у визначений момент, випередивши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас відзначити, що вона дала поштовх до вивчення осо­би злочинця, а також з'явилася предтечею нового соціологіч­ного напряму, що значною мірою вплинуло не тільки на роз­виток науки кримінального права, а й на кримінальне законо­давство як кінця XIX, так і XX ст.


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 124 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)