Читайте также:
|
Тонкостінні труби відрізняються малою товщиною стінок і наявністю із внутрішньої сторони труби уздовж електрозварювального шва напливів металу — ґрата, що створює труднощів обробки, з'єднання й приєднання труб.
Найбільш раціональним видом з'єднання цих труб є з'єднання на звичайнім трубнім різьбленні за допомогою стандартних муфт, фітингів,, коробка; «про через невелику товщину стінок труб утвір різьблення зняттям металу виявилося неможливим. Тому застосований спосіб накочування різьблення, який дозволяє зберегти необхідну товщину стінок труб у різьбовій частині.
Для накатки різьблення зовнішній діаметр тонкостінних труб вибирають трохи менше діаметра водогазопровідних труб, тому що при накатці метал видавлюється, і зовнішній діаметр різьблення стає більше зовнішнього діаметра труби.
Наявність уздовж зварювального шва гострих виступів становить небезпеку ушкодження ізоляції проводів. Для видалення ґрата або його сплющивания застосовують різні способи, наприклад, протягання через трубу резцовой оправлення тросом електричної лебідки.
Мала товщина стінок труб створює труднощів при згинанні й зварюванню з'єднань, наприклад, на звичайних трубозгинальних верстатах у місцях вигину відбувається зминання труби.
Зварювання з'єднань труб вимагає високої кваліфікації зварника й застосування якісних електродів малого діаметра через підвищену можливість прожога стінок труб. Із цієї причини приварювати сталеві тонкостінні труби до металоконструкцій не дозволяється.
Згинання тонкостінних труб виконують на трубозгинальному верстаті зі спеціальним сектором і спеціальним вкладишем, що мають поглиблений струмок (виточення) на 2—3 мм перевищуючий половину діаметра труби. Діаметр струмка сектору в точності відповідає діаметру труби. Крім того, на трубозгинальному верстаті встановлюють притискні ролики.
З'єднання сховане труб, що прокладаються, не вимагають ущільнення стиків, роблять головним чином за допомогою клинових манжет і іншими аналогічними способами. При схованій прокладці труб з ущільненням застосовують муфти на накатнім різьбленні.
Паперово-металеві труби при відкритій прокладці закріплюються через 0,8 м по горизонталі й 1,0 м по вертикалі. Кріплення виконують на опорних конструкціях тими ж кріпильними виробами, що й сталеві труби. Паперово-металеві труби з'єднують сцепиальными муфтами й муфтами-коробками. Значно рідше застосовують більш трудомісткий спосіб з'єднання: гільзи з жерсті товщиною 0,75 мм, що закладаються усередину труб, що з'єднуються, із промазкой місць з'єднання розігрітим бітумом і закріпленням дротовими бандажами із двох сторін.
Паперово-металеві труби з коробками й корпусами апаратів і приладів з'єднують через установлений у продавлений отвір патрубок за допомогою сполучної муфти або шляхом уведення патрубка в трубу із промазкой місць з'єднання розігрітим бітумом № 5 із закріпленням дротовим бандажем.
З'єднувати труби в місцях вигинів не можна. При схованій прокладці труб у борозни слід спочатку завести їхні кінці в коробки, потім труби укласти в борозни й закріпити через 0,7—0,8 м алебастровим розчином.
Кількість коробок, установлюваних по трасі, визначається наступними вимогами:
довжина прямої ділянки між коробками не повинна перевищувати 12 м;
довжина ділянки з одним кутом 90° між коробками не повинна перевищувати 8 м;
довжина ділянки із двома кутами 90° між коробками не повинна перевищувати 6 м.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав