Бюджетування при управлінні витратами

Для стабільного, спрямованого на перспективу розвитку сільського господарства є створення економічно – обгрунтованої системи управління, в якій центральне місце займає бюджетування – складова частина управлінсь-кого обліку. Бюджетом називається обгрунтований план дій менеджера. Він є інструментом координації, регулювання, адаптації, стимулювання, оцінки керованої системи. Бюджети створюють можливість для експрес – аналізу та контролю за виробничими витратами, що дозволяє оцінити діяльність менеджерів визначити ефективність і результативність управлінських рішень. Бюджетне планування дозволяє знизити витрати часу та аналіз відхилень від заданої програми.

Організаційна структура сучасного сільськогосподарського підприєм-ства має велику кількість структурних одиниць зверху донизу, які можна розглядати як сукупність різних центрів відповідальності, зв’язаних між собою лініями відповідальності. В таблиці 9.1 приведені найбільш типові центри відповідальності на підприємствах Полтавської області.

Розподіл витрат по центрам відповідальності дає можливість конкретно визначити обов’язки, права і відповідальність працівників, які несуть відповідальність за операційні витрати даного об’єкту та ефективність їх використання.

Таблиця 9.1.

Центри відповідальності в виробничій сфері сільськогосподарських підприємств Полтавської області

Підрозділ (тип центрів відповідальності)	Центр відповідальності	Керівник центру відпові дальності	Основні види діяльності
Ферма ВРХ (центр витрат і доходів)	Молочно – товарна ферма з потоковим циклом виробництва	Завідуючий фермою ВРХ	Виробництво молока, вирощення молодняка до 20 днів
Ферма по відгодівлі ВРХ	Завідуючий фермою ВРХ	Відгодівля молодняка на м’ясо і підготовка ремонтного молодняка
Свинотоварна ферма (центр витрат і доходів)	Основне стадо свиней	Завідуючий	Одержання і вирощення молодняка до 60 днів
Ферма по відгодівлі свиней	Свинотовар- ною фермою	Відгодівля молод- няка на м’ясо і підготовка ремонтного молодняка
Рослинницькі бригади (центр витрат і доходів)	Рослинницька бригада № 1-2	Головний агроном	Виробництво продукції рослинництва
Бригада по кормовиробництву (центр витрат і доходів)	Бригада по кормовиробництву	Бригадир	Закладка і зберігання грубих і соковитих кормів
Тракторні бригади (центр витрат і доходів)	Тракторна бригада №1-2	Бригадир	Пропонування тракторних послуг внутрігосподарським підрозділам
Автопарк (центр витрат і доходів)	Автопарк	Зав. гаражем	Пропонування автопослуг внутрігосподарським підрозділам
Тік (центр витрат і доходів)	Тік	Зав. током	Доробка зернової продукції і насіння власного виробництва
Продовження табл. 9.1
Будівельно – ремонтна бригада (центр витрат і доходів)	Будівельно – ремонтна бригада	Бригадир	Будівельно – ремонтні послуги внутрігосподар-ським підрозділам
Складське господарство(центр витрат і доходів	Складське господарство	Зав. складом	Зберігання ТМЦ, що належать підприємству
Переробка продукції (центр витрат і доходів)	Цех по переробці продукції	Начальник цеха	Первинна переробка власної товарної сільськогосподарської продукції, приготу вання кормосумішей
Сільськогосподар-ський центр (центр витрат та реального прибутку)	Адміністративний центр	Керівник господарства	Постачальницько – збутова, фінансова і адміністратина діяльність
Технологічна служба	Керівник господарства	Консультаційні послуги внутрі підприємства
Соціальна сфера	Керівник господарства	Утримання соціальної сфери
	Екологічна сфера	Керівник господарства	Підтримання екологічного середовища в відповідності з нормами

При складанні бюджетів необхідно використовувати набір планових ідентичних показників для аналізу і контролю. Показники повинні мати змістовну і часову сумісність та бути своєчасно відкореговані. Процес корегування може включати три типи прийняття управлінських рішень: [6, С.145-146]

„Ресурс – ресурс” – передбачає вибір виду ресурсу та оцінку його впливу на витрати;

„Ресурс – продукт” – передбачає, для якого виду виробництва продукції найбільш доцільно використовувати ресурси;

„Продукт – продукт” – передбачає, яку кількість можна виробити продук-ції при органічених ресурсах для одержання максимальної кількості прибутку.

Основним інструментом бюджетування є норми та нормативи.

Необхідність створення типових галузевих систем норм і нормативів підтверджується практикою багатьох підприємств агропромислового комплексу. Наприклад, у ЗАТ “Агросоюз” Дніпропетровської області на створення своєї загальногосподарської автоматизованої бази економічних нормативів витрачено понад 470 тис. гривень за сім років.

Першу народногосподарську систему норм запроваджено в 1980 р. Відповідно до цього розроблена і затверджена у 1985 р. система норм і нормативів для галузей АПК.

У державно – плановій економіці головна увага зосереджувалась на центральному управлінні матеріально – речовими процесами і потоками, лімітувались засоби виробництва, його результати (продукція і послуги) планово розподілялись, нормативне господарство мало централізований характер.

У 1985 р. в п’яти основних групах містилося 92 види норм і нормативів. Типових і обов’язкових було 58 % чи 63 % наявності, 57 % із них затверджувалися вищими органами управління (районними, обласними і республіканськими). Ці самі органи розглядали 73, 5 % індивідуальних норм і нормативів.

Починаючи з 1990 р. централізація різко пішла на спад. З огляду на це, значно зменшилося число централізовано – установлюваних норм і нормати-вів. Якщо в 1985 р. поза підприємствами розглядалося, узгоджувалося і затверджувалося 89, 1 % загального числа нормативних показників, то нині це менше третини. Щодо матеріально – технічної і методичної бази, то вона, як і нормативна база, раніше створювалося централізовано. Органи управ-ління народним господарством, володіючи прерогативою на нормування і його організацію, визначали провідні інститути із розробки методичних мате-

ріалів і норм, нормативів, формували мережу установ – розроблювачів у країні.

У галузях АПК визначалися 23 провідні інститути як за напрямами нормування, так і видами ресурсів, їхнього використання. Усього в АПК за сферами розроблення норм, нормативів, методичних матеріалів брало участь понад 640 наукових, нормативних та інших організацій.

Нині, через утворення суверенних держав, мережа розроблювачів методичних документів і нормативних показників значно зменшилася.

В АПК є 59 науково – дослідних, проектних, навчальних інститутів, центрів, які можуть займатися нормуванням. Однак багато з них через низку причин організаційного характеру перепрофілювали свої нормативні підрозділи на виконання інших досліджень.

Анкетування 37 інститутів і навчальних закладів III – IV ступенів акредитації засвідчило, що питома вага нормативної тематики за останні чотири роки знизилася 12, 5 до 1, 1 %. Зменшилася чисельність фахівців, зайнятих у нормуванні. Навіть в Інституті аграрної економіки Української Академії аграрних наук цими проблемами майже не займаються. Респонденти повідомляють, що через відсутність фінансування змушені скоротити обсяги спільної роботи з іншими установами чи цілком відмовитися від їхніх послуг. В 1989 р. у розрахунку на кожний головний чи провідний інститут в колишньому СРСР припадало десять організаційних співвиконавців, 1995 р. – 0, 38, а нині співвиконавців практично немає. На наш погляд, потрібно відновити і використати досягнення минулих років, розробити чітку скоординовану мережу для створення галузевих систем економічних норм і нормативів.

Ці системи мають складатися із сукупності положень, методичних рекомендацій, нормативних матеріалів, класифікованого переліку і складу норм та нормативів, порядку їхньої розробки і відновлення, розгляду, узгодження і запровадження в дію. Галузева система є організаційно – методичною основою для формування нормативної бази галузі певної виробничої спеціалізації, обсягу виробництва, природно – виробничих умов тощо. Їх застосування дасть змогу в кожному підприємстві постійно мати необхідний для прийняття управлінських рішень масив обґрунтованих норм і нормативів, що враховують місцеві організаційно – економічні й природно – кліматичні особливості. Вона повинна бути універсальною і придатною для формування нормативної бази розвитку всіх виробничих типів підприємств. Тому склад норм і нормативів, які включаються до неї, значно більший, ніж це необхідно для окремо взятого підприємства. Крім того, система передбачатиме можливість використання, сформованої на її основі нормативної бази для обліку й аналізу діяльності підприємств, розрахунку показників, необхідний під час складання договорів з орендними, підрядними колективами, окремими орендарями, кооперативами, контролю за їхньою роботою. Тому потрібно в кожній галузі й підгалузі агропромислового комплексу створювати свої типові галузеві системи нормативів, які були б розроблені й побудовані ієрархічно – від найменших до укрупнених нормативів, і застосовувалися за фасетним принципом, коли будь – яка безліч нормативів, показників розглядається незалежно від підпорядкованості за своїми особливими групами ознак.

Типова галузева система норм і нормативів є складовою частиною системи для функціонування економічного механізму агропромислового комплексу загалом.

Виходячи з вимоги взаємозв’язку і сумісності систем норм і нормати-вів, галузей виробництва і рівнів управління в країні, а також необхідності автоматизації процесів формування нормативної бази (збирання, нагро-мадження, відновлення норм і нормативів), структура типової галузевої системи створюється відповідно до структури галузей економіки країни, яка виражається в системі техніко – економічних норм і нормативів за видами робіт і за витратами (економією) праці, сировини, матеріалів і паливно – енергетичних ресурсів, нормативів використання виробничих потужностей та інвестицій тощо.

Для галузі сільського господарства можливо встановити такі групи норм і нормативів: ефективності сільськогосподарського виробництва; затрат праці і заробітної плати; витрат і запасів сировини, матеріалів, палива й енергії; тривалості освоєння проектних потужностей підприємств, що запроваджуються, і показники використання виробничих потужностей; інвестицій і капітального будівництва; використання сільськогосподарської техніки, устаткування і потреби в них; фінансових, грошових (комплексних) витрат на виробництво (обслуговування, цільові заходи і т. п.); соціально – економічні; охорони навколишнього середовища; галузеві специфічні норми і нормативи.

На наш погляд, структура типової системи нормативів при плануванні може мати 10 груп нормативів: 1) показники, що характеризують основні технологічні процеси сільськогосподарського виробництва; 2) затрати праці і заробітної плати, нарахувань на неї; 3) витрати сировини, матеріалів, палива й енергії; 4) норми запасів матеріальних цінностей; 5) нормативи капіталовкладень; 6) нормативи тривалості освоєння основних фондів, використання техніки, устаткування і потреби в них;7) нормативи фінансових показників; 8) грошових (операційних) витрат на виробництво;

9) соціально – економічні; 10) охорони праці й навколишнього середовища;.

В сільськогосподарських підприємствах до першої групи нормативів належать природні чинники, що визначають можливість вирощування тих чи інших культур (тепло, волога, інші агрокліматичні елементи), земельні угіддя, що оцінюються за місцем знаходження конфігурації й топографії місцевості, якості грунтів. Наявність трудових ресурсів, насіння, кормів, добрив, меліорантів, хімічних і біологічних засобів захисту рослин, нафтопродуктів, основні характеристики тварин, сільськогосподарської техніки, виробничих приміщень, будівель, споруд, стандарти на сільськогосподарську продукцію.

Група два – нормативи часу, виробітку, обслуговування, тарифної системи, нормативи надбавок, доплат і преміювання, тобто нормативи основної (постійної) і додаткової (перемінної) частин заробітної плати.

Група три – показники використання сировини і матеріалів, норми витрати мінеральних, органічних, мікро – бактеріальних, органо – мінеральних добрив, регуляторів росту рослин, хімічних меліорантів грунтів, хімічних і біологічних засобів захисту рослин, дефоліантів і десикантів, біологічного палива, матеріалів для готування ґрунтових сумішей, насіння, розсади і посадкового матеріалу, кормів, макро – і мікроелементів та підгодівель, каротину і вітамінів для худоби і птахів, амінокислот, води, підстилкового матеріалу, хімічних консервантів кормів, норми витрати сировини і матеріалів первинній обробці і переробці сільгосппродукції, на допоміжні та інші потреби виробництва, технічне обслуговування і ремонт основних фондів, виробничі норми витрати матеріалів у будівництві й на виготовлення будівельних деталей, виробів і конструкцій, норми витрати паливно – енергетичних ресурсів, норми виробничих запасів матеріалів і палива, норми природного збитку і втрат сільськогосподарської продукції, сировини, матеріалів, палива при транспортуванні і збереженні, норми і нормативи збільшень, втрат урожаю від впливу різних чинників (дії і післядії мінеральних, органічних та інших видів добрив, від застосування меліорантів, від зрошення, осушення, застосування регуляторів росту рослин тощо), нормативи приросту продуктивності сільськогосподарських тварин і птахів залежно від різних чинників, норми і нормативи термінів і обсягів проведення сільськогосподарських робіт, поживності кормів, їхньої структури, відтворення, технологічних режимів утримання сільськогосподар-ських тварин, навантаження різних видів худоби і птахів на земельні площі, норми потреби в бджолосім’ях, нормативи посівної й посадкової площ медоносів для бджільництва, посадкової площі шовковичних для шовківництва, нормативи збитків врожаю від різних чинників.

Група чотири – норми страхових перехідних фондів насіння, кормів, нормативи запасів матеріальних ресурсів промислового виробництва (мінеральні добрива, ядохімікати, паливо, медикаменти, засоби захисту тварин, ремонтні матеріали і запчастини, тверде паливо тощо).

Група п’ять – нормативи питомих капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення і нове будівництво об’єктів виробничого і невиробничого призначення, норми тривалості будівництва об’єктів, житлових будинків і об’єктів комунального господарства, нормативи величини розриву в часі (лага) між проведенням капітальних вкладень і одержанням ефекту, норми тривалості освоєння проектних потужностей об’єктів тваринництва і промислового птахівництва.

Група шість – норми денної (змінної) продуктивності, річний (сезонний) виробіток і завантаження тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, нормативні терміни служби машин, норми, що визначають потребу парку в ремонтно – обслуговуючих впливах, нормативні коефіцієнти, інші показники, нормативи потреби в машинах і устаткуванні, структури парку, нормативи потреби в засобах технічного обслуговування і діагностування машин, у резервних машинах.

Група сім – нормативи, що регламентують взаємовідносини з Державним і місцевими бюджетами, позабюджетними фондами, внутрі-господарськими підрозділами та окремими працівниками, банками і підпри-ємствами, визначають розміри відрахувань на цільові фонди і резерви, відображають фінансовий стан і платоспроможність підприємства та характеристику надійності банків.

Група вісім – нормативи грошових витрат на 1 га сільськогосподар-ських культур на сто голів тварин і птахів, одиницю продукції, комплекс робіт з видобутку добрив, доставлення, збереження і внесення мінеральних добрив і хімічної обробки посівів сільськогосподар-ських культур, нормативи комплексних витрат коштів на застосування біологічних засобів захисту рослин, вапнування, фосфоритування й обробки солонцевих грунтів, рекультивації земель, поверхневого поліпшення природних косовиць і пасовищ, відходу за культурними і природними косовицями і пасовищами, лісосмугами і лісомеліоративними насадженнями, садами, виноградниками й іншими багаторічними насадженнями, із заготівлі, транспортування різних видів кормів, ветеринарно – санітарного обслуговування тварин, нормативи грошових витрат у первинній обробці сільськогосподарської продукції, у підсобних підприємствах і промислах, допоміжних і обслуговуючих виробництвах.

Група дев’ять – нормативи із удосконалення соціальної структури трудового колективу, норми і нормативи умов праці й охорони здоров’я, норми розрахунку соціальної інфраструктури (житла, підприємств торгівлі й суспільного харчування, культурно – просвітніх установ, шкіл і дошкільних установ, побутового обслуговування, лікувально – оздоровчих установ), норми господарсько – питного споживання води і водовідведення, споживання електроенергії на комунально – побутові нестатки, витрати газу, забезпеченості внутрігосподарськими дорогами з твердим покриттям, нормативи зелених насаджень.

Група десять – норми виведення земель під захисні лісові насадження, нормативи на рекультивацію земель, відведення земель для сільськогоспо-дарських потреб водоспоживання і водовідведення, водоохоронні зони, нормативні вимоги до збереження і застосування засобів хімізації, розміщення населених пунктів і виробничих центрів.

За своєю структурою Система має поділятися на групи, підгрупи, блоки, види норм і нормативів. Групи, утворені відповідно до загальноекономічних галузей економіки і галузевої систем норм і нормативів. Підгрупи створюються за принципом об’єднання норм і нормативів за загальними ознаками у сфері застосування. Блоки, як частини підгрупи, є сукупністю норм і нормативів за загальними ознаками у сфері застосування. Блоки, як частини підгрупи, є сукупністю норм і нормативів, об’єднаних за конкретними ознаками використання (підгалузь, група матеріалів, сільськогосподарських культур, види тварин, види допоміжних і обслуговуючих виробництв тощо). Види норм і нормативів поєднують нормативні показники, що застосовують в одній із областей планового процесу і відбивають використання у виробництві певного виду ресурсів.

Структура і склад систем дають змогу використовувати їх під час організації формування бази знань норм і нормативів на основі автоматизо-ваної системи збирання, нагромадження і їхнього відновлення як невід’ємної складової частини автоматизованої системи економічних розрахунків.

Таким чином, розробка галузевих систем економічних норм і норма-тивів в АПК є нагальною потребою для створення техноекономічних станда-ртів виробництва продукції й розвитку оптимального ринкового середовища.

Бюджетування в сільському господарстві має ряд особливостей і може складатись із наступних етапів: планування графіку координації дій між центрами відповідальності; визначення стратегії розвитку підприємства та чинників, які впливають на зменшення виробництва продукції; уточнення статей витрат по об'єктах та сферах відповідальності; обгрунтування нормативів як на вартісні, так і кількісні параметри виконання технологічних процесів; проведення допоміжних розрахунків по визначенню і обгрунтуванню кількісних і якісних характеристик об’єктів витрат і доходів в умовах реального часового потоку, обговорення бюджетних показників центрами відповідальності, складання стандартних бюджетів.

Як показує досвід, процесс бюджетування в сільськогосподарських підприємствах може здійснюватись після 10 січня кожного року і одночасна по всіх центрах відповідальності.

Першою необхідною умовою є визначення і координація бюджетної інформації по центрах відповідальності.

У практиці адміністративно-командної економіки у процесі планування витрат використовувався нормативний метод, а в світовій практиці найбільш популярним є розрахунково – конструктивний метод, який дозволяє приймати рішення в комплексі та більш ефективніше координувати зв'язки між центрами відповідальності. Планування здійснюється спочатку по обсягах виробництва, а потім – по статях витрат, далі – статті витрат калькулюються і проводиться планування фінансових результатів.Слід відмітити, що раніше при плануванні зберігалась аналогічна послідовність відмінність полягає в тому, що раніше більш застосовувався регламентований нормативний метод, а зараз – розрахунково – конструктивний, який базується на маркетингових дослідженнях. Нами проведені дослідження планування собівартості зернових культур. Метою нашого дослідження було визначення точки беззбитковості та маржинального доходу. Незважаючи на заперечення ряду вчених про неможливість поділу витрат на постійні і змінні на сільськогосподарську продукцію, нами проведений цей поділ на основі розроблених в Полтавській державній агарній академії технологічних карт.

Слід відмітити що цей поділ умовний, але дозволяє визначити основну тенденцію. Розглянемо детально проведені розрахунки. В таблиці 9.2 проведений поділ витрат на умовно – змінні та умовно – постійні.

Таблиця 9.2

Калькуляція собівартості зернових культур в кооперативі «Батьківщина» Котелевського району

Статті витрат	Од.вим.	Виробничі витрати на 1 ц. зернових
Всього	в тому числі:
Умовно-постійні	Умовно-змінні
Оплата праці (пряма і непряма)	люд. - год.	2,2	1,47	0,73
Насіння	кг	1,53	1,53
Мінеральні добрива	кг д. р.	1,18		1,18
Органічні добрива	т	2,12		2,12
Засоби захисту рослин		1,5		1,50
Пально - мастильні матеріали	кг	5,34	3,56	1,78
Електроенергія	кВт. год.	-	-	-
Амортизація		2,1	2,10
Поточний ремонт		1,32	1,32
Загальновиробничі витрати		1,22	1,22
Інші матеріальні витрати		3,68	2,45	1,23
Собівартість – всього	грн./цнт	22,19	13,65	8,54
Збір продукції	т		Х	Х
Площа	га		Х	Х
Ціна реалізації	грн./цнт	43,52	Х	Х

Виходячи із розрахунків технологічної карти біля 2/3 витрат на оплату праці віднесено на умовно постійні (оплата праці на підготовці грунту, посіві, догляді за посівами), а 1/3 витрат на оплату праці віднесено до умовно змінних (оплата праці на збирання урожаю). Стаття «Насіння» віднесена повністю на умовно-постійні так як тут чітко встановлена норма висіву.

Статті «Органічні та мінеральні добрива» віднесена до умовно змінних витрат, тому що від кількості внесених добрив залежить урожайність сільськогосподарських культур з одного гектара зібраної площі.

Стаття «Пально-мастильні матеріали» розподіляється аналогічно статті «Оплата праці». Решта статей віднесені до умовно-постійних за винятком інших матеріальних витрат, де витрати визначались конкретно за кожним елементом. Даний поділ дозволив нам побудувати графік беззбитковості та визначити точку беззбитковості

Наприклад, обсяг реалізації до 3 тис. т збитковий, а понад 3 тис.т господарство отримує прибуток. Маржинальний доход як різниця між виручкою реалізованою продукцією та умовно-змінними витратами, що показує як ефективно потрібно використовувати умовно-змінні витрати. Даний розподіл витрат здійснювали на умовну продукцію, яка включає зерно, солому, зерновіходи.

Метою нашого дослідження було обгрунтування точки беззбитковості основної продукції зерна хоча додаткові надходження можуть бути від реалізації соломи і зерновідходів.

Дане дослідження проведено автором із використанням комп’ютерної програми. Слід зазначити в що собливості технологічного процесу в сільськоому господарстві. коли вихід продукції визначається не тільки кількістю спожитих ресурсів, матеріалів праці, а й іншими факторами, наприклад, завдання щодо виробництва 6000 ц зерна може вирішуватися шляхом засіву 200 га при врожайності 30 ц з 1 га або 250 га при врожайності 24 ц. Витрати при цьому будуть різними, оскільки частина їх залежить від кількості продукції, частина – від площі, а частина взагалі не залежить від зазначених факторів. Іншими словами, в окремих виробництвах всі витрати поділяються не на дві групи, як це передбачено системою директ – костінг, а на три: змінні, які безпосередньо визначаються виходом продукції; умовно – змінні, які залежать від іншого показника, який може впливати, в свою чергу, на кількість продукції; постійні.У сільськогосподарських підприємствах до умовно – змінних можна віднести, як це доводять ряд авторів, витрати рослинництва, які визначаються площею посівів, а у тваринництві – кількістю голів худоби.

Дата добавления: 2015-12-08