Поняття робочого часу та його види.

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його ра­ціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, від­творювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та ін­ше майно роботодавця.

Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.

Робочий час — це встановлений законом, колективним дого­вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо­в'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Не­обхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які праців­ник повинен відпрацювати протягом певного календарного пе­ріоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робо­чими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи роз­порядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізова­ного, локального, колективно-договірного та індивідуально-до­говірного регулювання. За нових умов господарювання центра­лізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним за­собом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодав­цям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робо­чого часу також може визначатись і на індивідуально-договірно­му рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони що­до зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудо­вого договору.

Загальне поняття робочого часу розмежовують на окремі види: основний та неосновний робочий час. Основний робочий час — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник.

Основний робочий час поділяється на: робочий час нормальної тривалості, скорочений і неповний робочий час.

Згідно з ст.45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється ре-гулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, установах, організаціях. Норма робочого часу визначається робочиТема 5. Робочий час і час відпочинку

ми днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встанов-лена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочо-го тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день — це три-валість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Отже, відповідно до ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиж-день. При укладенні колективного договору підприємства і органі-зації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень. В робочий час включається час простоїв не з вини працівників, короткочасні перерви для обігріву й відпочинку та інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалися місце роботи й зарплата повністю або частково.

Неповний робочий день встановлюється за згодою сторін, а скорочений – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. Встановлюючи тривалість робочого часу, до уваги беруться умови праці, характер роботи, стан здоров’я, та ряд інших обставин. Неповний робочий час встановлюється за пого-дженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору можлива безпосередньо при при-йнятті на роботу, так і згодом, у період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну. Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час для вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим чле-ном сім’ї відповідно до медичного висновку, на їх прохання (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, що уповноважені розглядати трудові спори.

При неповному робочому дні оплата праці провадиться пропо-рційно відпрацьованому часу або за виконану роботу, а при скороче-ному робочому дні оплата провадиться як за повний робочий день. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника.

У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо змен-шення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового дого-вору. Отже, тривалість робочого часу при неповному робочому дніТрудове право України

встановлюється угодою сторін, а при скороченому робочому дні – законодавством. Особам, які працюють на умовах неповного робо-чого дня, а також особам, що перебувають у відпустці за доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надається щорічна відпустка повної тривалості.

Відповідно до ст.51 КЗпП скорочена, у порівнянні з нормаль-ною, тривалість робочого часу встановлюється залежно від суб’єктів трудових правовідносин або від умов праці: 1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умова-ми праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріпле-не відхилення від основного робочого часу, тобто понад встановле-ний нормальний робочий день. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.62 КЗпП), які виконуються за розпорядженням роботодавця або з його відома у виняткових випадках для відвер-нення або ліквідації стихійного лиха, для усунення непередбачених обставин, які порушують або можуть порушити правильне функці-онування транспорту, зв’язку, водопостачання тощо.

Як зазначено у ст.62 КЗпП, надурочні роботи, як правило, не до-пускаються.

Власник або уповноважений ним орган може застосувати наду-рочні роботи тільки у виняткових випадках, визначених законодав-ством і КЗпП.

Власник або уповноважений ним орган може застосувати наду-рочні роботи тільки у наступних випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої ава-рії і негайного усунення їх наслідків;

при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;Тема 5. Робочий час і час відпочинку

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередба-чених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробни-цтва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли при-пинення її може призвести до псування або загибелі державного або громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ре-монту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості працюючих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який за-ступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках влас-ник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником. Надурочні роботи відрізняються від роботи за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником окрім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах нового трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, організації, установі. Як правило, працівник сам проявляє ініціативу у виконанні роботи за сумісництвом.

Надурочні ж роботи провадяться за розпорядженням роботодав-ця для ліквідації виняткових обставин, при виконанні надурочної роботи працівник не укладає нового трудового договору. Надурочна робота оплачується в підвищеному, а точніше, подвійному розмірі, а робота за сумісництвом оплачується по звичайних ставках за фак-тично виконану роботу в одинарному розмірі.

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу вибор-ного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Для роботи за сумісництвом згоди керівника з основного місця роботи не потріб-но, як і згоди профспілки.

Робота за сумісництвом не може перевищувати половини робо-чого дня, а надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Влас-ник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік наду-рочних робіт кожного працівника.

До надурочних робіт забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

осіб, молодших вісімнадцяти років;Трудове право України

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Також законодавством передбачені умови залучення до наду-рочних робіт жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнад-цяти років або дитину-інваліда - лише за їх згодою. Така ж умова залучення стосується й інвалідів, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи пра-цівників скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Виключення складають праців-ники, що працюють на умовах скороченої тривалості робочого часу. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на пра-цівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному ро-бочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 годин ранку.

Забороняється залучати до роботи в нічний час, до робіт у вихід-ні дні і направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, що ма-ють дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років.

Дата добавления: 2015-11-26