Погляд у сучасне

Своє бачення хочемо розпочати з признання того, що часи, що ми нині переживаємо є, м’яко кажучи, не найкращими в області духовного життя і музичного, як одного з основних /поряд з поезією/ його уособлень. Давно минули ті часи, коли вся музика вважалась духовним надбанням в Західній Європі, а в наших землях не тільки вважалось, а так воно й було. Ця органічність, треба сьогодні чесно признати, щезала в міру втрати віри – духовне стало без Духу. Нині висока композиторська майстерність, не запліднена Духом, є мертвонародженим творінням, що не заторкує душ. Звідси інтуїтивний потяг до музики минулих часів. Ніколаус Харнонкурт вважає, шо ми шукаємо там тільки прекрасне,102 але на нашу думку тягнемось до Духа, що колись прийняв ті форми. 3відси потяг до певних творів, де очевидна більша Його присутність – /прекрасне, як віддзеркалення Божественного/. А ще наша постійна жага до ДОСКОНАЛОГО виконання /заклики до стильового виконання – з того ж джерела/. Річище постійних пошуків і устремлінь до нового в минулому вилились в локальні русла тепер не тому, що, як часто можна почути, музика в творах таких титанів як Бах, Бетговен, Чайковський і ін. досягла свого апогею або, що сучасники не доросли до розуміння Гіндеміта, Шонберга...

Просто сучасні високоталановиті і може навіть у певному розумінні геніальні композитори застосовують свій дар цілком у царині потрактування музики як високоорганізованої звуковисотної стихії, спрямованої в енергетично насичене русло сучасності. Енергетичне спрямування часто діаметрально-протилежне полю діяльності Духа – все, що потенційно спроможне співдіяти на ниві удосконалення, руху до прекрасного в усіх можливих варіантах. Нині, як і в бутті, так і відповідно в музиці / за невеликим винятком/ відсутній Дух. Є енергетика /в кращих зразках/, та вона лишає не задіяною в сучасниках сферу Духа. Це неусвідомлене спрагнення виливається в усвідомлені пошуки досконалості виконання.

"Ножиці”, що прогресують нині між творчим задумом і його втіленням /виконавством/ являються результатом розмежування на творців і інтерпретаторів, а отже і причиною занепаду цікавості до творчості сучасників.

Це – зовнішній прояв. Внутрішньо – втрата "спільної мови" в сучасній музиці. Загальна невдоволеність всіх всім в музиці проявляє себе складною /у своїй інваріантності/ системою не лише інтонаційних, але й метро-ритмічних зв’язків.

Метро-ритм – наріжний камінь “життя” музики “ у часі і просторі”. В даному контексті перекинемо арку з тих далеких часів творення церковних гласів і нинішніх спроб музично-адекватного відтворення духу часу. ДУХ-ПОДИХ-РУХ-РИТМ-МЕТР. Всі складові даного ланцюга об"єднує явище дихання. Дихати – значить жити. Кожен період в житті людства має певні відповідники /параметри/ в характеристиці всього укладу життя. Його позаматеріальним /духовним/ відповідником є той ритм життя, що пульсує спочатку у мові /з наступною фазою – в поезії/, а відтак – набирає ще більшого підсилення в різновисотному об"єднуванні-роз"єднуванні звукової тканини. Ця пульсація завжди є адекватною внутрішньому струменінню життєвої енергії даного суспільства.

У цьому ряду ми бачимо певну гармонію в давніх часах. Церковно-слов’янські тексти дістають життя через:

А/ метро-ритмічну відповідність давньо-грецьким текстам.

Б/ підтвердження природи Духу через рафінований відбір Іоанна Дамаскіна – що є вищим досягненням в часі і на теренах.

В/ передача всього цього скарбу творцям-виконавцям.

Про творців-виконавців. Це була, говорячи сучасною мовою, творча еліта суспільства. Нинішня творча еліта у своїй більшості позбавлена основного атрибуту творчості – Духовної енергії /при наявності інтелектуальної/. У ті ж часи духовна енергія була переважаючою. Ось ця різниця і дає відповідний вислід. Перш ніж приступитися до характеристики метро-ритмічної стихії давньої сакральної музики хочемо зробити таку заувагу: аналізувати будь-що в сакральній музиці без урахування її власне залежності від Духа, це все одно, що займатись доведенням теорії відносності з допомогою раціональних чисел.

Як же "дихала" давня музика? Хочу відразу сказати, що дихання це було ритмічно врівноважене, стабільне. Почуття певності панувало над усім і цю певність гарантувало, віддзеркалювало рівномірне нанизування рівновеликих в часовому проміжку строф. Ритм відповідав ритму людського дихання і в цьому ракурсі був пов’язаний в одне ціле з ритмом серцебиття.

Це був розважений, певний ритм часу. А все життєво-відчуттєве багатство розгорталось всередині строфи. І тут направду годі дошукуватись якихось закономірностей. Все підвладне Слову – в його найрізноманітніших комбінаціях і відтінках. Єдине, про що можна говорити, то це про те, що всередині кожної строфи звуковисотний матеріал зорганізовується у взаємозалежності з тривалістю звуків. При цьому в кожному випадку підкреслюється головна думка, чи слово, чи відтінок почуття. Окремо слід відзначити в кожній строфі певного звука /чи певних звуків/ – так зв. опорних, навкруг яких створюється певне МЕТРИЧНЕ ПОЛЕ. І от, ця МЕТРИЧНА КАЛЕЙДОСКОПІЧНІСТЬ творить ту життєдайну енергетику Духу, що є нероздільною для музичної і словесної стихій сакральної музики.

Якщо в минулому цей метро-ритм був співзвучний часові і тому, як його відповідник, зміг прожити, постійно, але не радикально удосконалюючись, такий довгий історичний період, то в нинішньому дні його не відповідність духу часу призводить до постійного "удосконалення", і що виражається передовсім у бажанні перекладу сакральних текстів на сучасну мову.

На жаль сьогодні ми змушені застосовувати термін "виконання", що зовсім противний самій природі сакральної музики, як звукової матерії – ЖИВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ. Ця невідповідність є результатом втрати глибини і разом з тим дитинної чистоти у вірі.

Поверхневе пізнання, щоб не сказати профанація смислового стержня, сформованого величезним багатством надбань людського духу характеризує нинішній стан сакральної музики в церкві.

Принагідно зазначимо, що, як це не парадоксально, але цей же ж низький рівень виконавства сучасної музики, на наш погляд, є причиною не сприйняття певної кількості талановитої музики. “Дихання", закладене метро-ритмом кращих сучасних композиторів, не відчувається і не передається виконавцям, а відтак – слухачам.

В світлі усвідомлення важливості ролі музичного первня в донесенні Слова Божого, в розумінні потреби залучення всього найкращого для досягнення мети, ще раз застановимось на Постанові Лаодикейського Собору /376р. /, котрою церковний спів був переданий "виключно професійним співакам". Папи Сильвестр і Хіларіус створили співацькі школи.103 З позицій нинішнього дня, /коли церква відділена від держави/, нинішньої людини, /що є, як відомо істотою суспільною/, ми сприймаємо словосполучення "професійний співак" – виключно, як образ людини, що займається співом, як професією і присвятила свою діяльність даному ремеслу. Композитор – в наш час – це окрема професія. В досліджуваний період / у минулому/ церковними так званими співаками-професіоналами могли бути виключно люди, що досягли високого рівня духовності в даному дослідженні шляхи досягнення цього рівня опускаємо, як не враховуємо і аномальних явищ в середовищі означеного контингенту. Аномальні явища цілком синхронно супроводжували етапи занепаду церковної діяльності. Ми ж розглядаємо узагальнений процес, в його поступально-адекватному виявленні.

Ось ідеал, до якого повинні стремитись виконавці сакральної музики: "Человек достигший этого /высокого – Л.Л./ образа молитвы... начинает излучать из преображенного ума и очищеного сердца лучи благодати…, накладывающие отпечаток на всю жизнедеятельность человека и, конечно, на ЕГО ПЕНИЕ". 104

Римська церква, що не прийняла подібної Лаодикейській постанови, в результаті прийшла до стану, описаного в історичних документах часів правління Карла Великого /768-814/: "Критики сравнивали рычание этих вечно жаждущих глоток с грохотом скатывающейся телеги и воем волков". Пізніше, звичайно, така постанова була прийнята і ситуація змінилась.

Принагідно проводячи паралель до сьогодення напрошується висновок про не розуміння чи не бажання розуміти: а/ ролі музичного первня в системі обряду, б/ ролі професіоналізму в співоцькому аспекті в поєднанні з ОБОВ’ЯЗКОВИМ ВИСОКИМ РІВНЕМ ДУХОВНОСТІ ієрархами церкви. Сакральна музика, як основний носій в духовному обширі релігійного почуття, абсолютно не виконує сьогодні своєї функції. Наголос робиться на катехізації, /що без сумніву має мати належне місце/, але, враховуючи той пустир, що запанував у душах постсовєтських людей /і особливо молоді/, знаючи історію /знаючи?/, розуміючи психологію і ментальність українця /розуміючи?/ не можна так легковажно /щоб не сказати презирливо/ ставитись до "співання" в церкві. Наше переконання, підтверджене в історичній і психологічній площинах: тільки відповідальне і вирозуміле відношення до музичного боку в системі Візантійського обряду з залученням і вихованням перш за все високодуховних і водночас високопрофесійних співаків-християн дасть той результат, на який ми всі уже давно очікуємо.

Дата добавления: 2015-12-08