В подиху Творця

“Пошли Свого Духа,

і все створіння обновиться” Пс. 103

“Тому то, коли хто в Христі,

той створіння нове, –

стародавнє минуло,

ото сталось нове.” 2 Кор. 5, 17

Пасхальний вечір. Близько опівночі. Єрусалим. Верхня Горниця. Місце, де три дні тому Він віддав своє Тіло й свою Кров. Люди тут причаїлися, боячись бути заарештованими, виданими на муки. Раптом, хтось постукав. Хто б то міг бути? Це – Клеопа та його товариш. Захекані, вони входять. Вони пробігли, не спиняючись, дванадцять кілометрів і не в змозі мовчати. Тамуючи хвилювання, вони розповідають свою пригоду, від якої перехоплює подих. Він мандрував шляхом разом з ними! В одну мить, коротку як спалах блискавки, вони впізнали Його. Так, це був справді Він! Не привид, не тінь померлого. Вони приголомшено дивилися на Нього, поки Він їв. І ще не закінчили вони свою розповідь, як ось з’явився Він. З плоті і крови. Він влетів, мов вихор, в ґетто їхнього страху. Незрозуміло як. Цілий день Він зустрічав їх поокремо, то тут, то там. Зараз, Він вперше зустрів їх всіх разом. Він промовляє до них проголомшуюче слово:

“Кому відпустите їхні гріхи, будуть тому відпущені.”

Як таке може бути!

Владу, яка належала виключно Йому, бо вона належить одному лише Богу, свою власну владу, яку Він отримав безпосередньо від Свого Отця, тепер передає цим бідним і неосвіченим грішникам-галилеянам! Через них, Він дарує її Своїй Церкві. Передає найбільшу з Своїх переваг.

Але оскільки вони на це абсолютно неспроможні, Він попередньо до цього слова вчиняє дивовижну дію, чого ніколи ні для кого не робив: Він зсилає на них Свій подих. Він вдихає в них той сам подих, що вдихнув життя в Адама (“Руаг” по-гебрайському). Цей подих, від якого виник увесь всесвіт. І як при вчиненні таїнства, Він проголошує слово, яке наповнює цю дію смислом:

“Прийміть Духа Небесного!”

Святого Духа, про Якого він їм стільки розповідав, тут же, в цьому ж місці, три дні тому, але Якого Він ще не зсилав ні на кого. В цей Пасхальний вечір відбулась тиха, таємна П’ятидесятниця, що передувала Великій П’ятидесятниці, яка крізь віки спрямовуватиме Церкву Його слідами.

Він перетворив цих декількох чоловіків на творців. До кінця світу й історії, вони відправляться, щоб обновити створіння через прощення. І кожного разу, коли вони промовлятимуть слова (які були б, без наказу Вчителя, найгіршою богозневагою): “Прощаю тобі…”, щоразу Подих з самих грудей Ісуса летить в серце грішника, проходячи крізь уста, якими нечистими вони б не були. Подих, що належить не їм. Але передавачами якого вони є. Подих, що про нього вони знають, звідки він і куди він веде.

Будь-яка сповідь є П’ятидесятницею. Будь-яке відпущення гріхів є Зісланням Святого Духа. Прощення – це не щось, а Хтось. Воно не ідея, а Особа. Ісус відкриває нам самого Творця!

Саме тут максимально проявляється творча могутність Бога. Для Бога прощати є навіть вищим, аніж творити. Небуття й матерія не можуть протистояти рукам Господа.

Моя ж свобода може Йому опиратися. Людська свобода, яка відкривається прощенню Отця, – це одне з найбільших чудес, яке тільки можна собі уявити. Одна з наймогутніших перемог нашого Бога1.

І, покладаючи руки на голову розкаяного грішника (або в сповідальні, простягаючи їх до нього), священник передає Святого Духа. Бо це Він був посланий для відпущення гріхів (слова, що супроводжують абсолюцію). І хіба Він сам не є цим відпущенням гріхів? І, зрештою, хіба не Він виявляє, викриває і вказує на гріх: “А як прийде, Він світові виявить про гріх. Він вас попровадить до цілої правди.” (Ів 16, 8-13)

В даний момент я друкую на машинці. Александра, хлопчика шести років, зацікавила стрічка-коректор: “Скажи, а для чого вона?”

– Я нею користуюся, щоб виправляти помилки (і показую, як надрукована літера зникає).

– Значить, від цього помилка щезає?

– Бачиш, коли ти просиш пробачення, Ісус також стирає помилку у твоєму серці…

Як блискавка, його відповідь віднесла мене десь далеко: “А як же Він це робить? Він дмухає?”

Творіння означає Життя. Це святе таїнство є передачею Життя. Бо ж не йдеться про те, щоб животіти, ні жити рослинним життям, знесилено, не відчуваючи нічого. Але жити якомога повноцінніше. Жити повнотою життя. Хіба Він не прийшов, аби дати нам Життя, “і подостатком щоб мали” (Ів. 10, 10)?

Але яке ж саме це життя? Земне життя Ісуса Назарянина? Ні! Воскреслого Ісуса, який повіки перебуватиме в Своїй Славі.

І Він міг дарувати прощення, щоб воно могло бути дароване іншим, лише після того, як був прославлений. Дарувати життя, в якому не може бути смерті, яке виходить за межі смерті, необмежене, безсмертне.

Щоб зняти з нас заборони, щоб звільнити нас від оков, напередодні свята Пасхи Йому довелося зійти в пекло, так само, як уночі Він зійшов у сад до Юди. Він вихопив звідти тих, хто простягав до Нього руки, щоб їх піднести у Своїй Славі.

Образ прощення – це образ сходження в ад, а насправді – підняття до світла. І ті, що вийшли з могил, розколених силою прощення, можуть сказати словами Татьяни Горічевої: “Ми вже пережили пекло.”

Агнець сходить у бездонне провалля і, як пірнальник-рятівник: діткнувши дна водойми, Він стрімко виринає на поверхню. Але не сам: разом із потопаючим.

Будь-яка відмова від любови – це позбавлення кисню; рука Воскреслого рятує нас від цієї повільної асфіксії. Повертає нас в наше рідне життєве середовище. Ми вдихаємо Дух Ісуса, ми дихаємо подихом Святого Духа. В ритмі серцебиття Отця.

Яким справедливим і правдивим є припис папи Івана Павла ІІ: “Нехай Церква дихає легенями прощення й милосердя!”

Якось в молодіжному таборі серед ночі мене розбудила Мартіна, як кличуть лікаря до узголів’я пораненого: “Розкажіть мені, що таке сповідь, про яку ми чули вчора ввечері”. Протираючи очі, я розповів їй про цю благодать. Тоді її очі заблистіли: “Отче, якщо все це правда, я б хотіла висповідатися сьогодні” І вона відразу ж отримала тайну сповіді. І сонце піднімається над новим життям.

Ти добре зробила, що розбудила мене, Мартіно. Стільки років Бог чекав цієї зустрічі з тобою, щоб наділити тебе Своєю любов’ю. Не треба було втрачати ні хвилини. Ні Йому, ні тобі. Блаженна ти, бо Бог щасливий заопікуватися тобою. Щаслива, що зустріла на своєму шляху одного зі смиренних Його слуг. Блаженна ти, бо є безліч більш зневірених, ніж ти, які б віддали все золото світу, щоб зустріти, хоч би на мить, людину, яка б промовила до них найбільш рятівне, найбільш цілюще слово, яке тільки може існувати: прощаю тобі. І не можуть! Вони її не знаходять!

Мартіно, ніколи не переставай хвалити Господа за це щастя. Ніколи не переставай любити. Його руки зліпили тебе заново, щоб ти йшла до світла.

Дата добавления: 2015-10-31