Концепция драйва и драйв-рефлексы

В развитии теоретических основ организации поведения значительную роль сыграла концепция «драйва и драйв-рефлекс» польского физиолога и психолога Ю. Конорского [14]. По теории Ю.Конорского, деятельность мозга делится на исполнительную и подготовительную и все рефлекторные процессы входят в две категории: подготовительные (побуждающие, драйвовые, мотивационные) и исполнительные (консуматорные, завершающие, подкрепляющие).

^ Исполнительная деятельность связана с множеством специфических реакций на множество специфических раздражителей, поэтому эта деятельность обеспечивается познавательной или гностической системой, включающей в себя систему распознавания стимулов. Подготовительная деятельность связана с менее специфическими реакциями и в большей степени контролируется внутренними потребностями организма. Она анатомически и функционально отличается от системы, ответственной за восприятие и познавательную деятельность, обучение, и названа Ю. Конорским эмотивной, или мотивационной системой [14].

^ Познавательная и эмотивная системы обслуживаются различными мозговыми образованиями. По-

Рис. 8. Электроэнцефалографические корреляты поискового пищевого поведения котенка (по К.В. Шулейкиной, 1987).

^ А — ядро гипоталамуса, Б — вентромедиальное ядро таламуса, В — амигдала, Д — мезэнцефалическая ретикулярная формация

туре ориентировочно-исследовательского поведения Ю. Конорский выделяет собственно ориентировочный рефлекс на новизну раздражителя (драйв новизны), включающий реакцию нацеливания органов чувств на новый стимул, и подготовительный исследовательский рефлекс, инициируемый потребностью организма в новых стимулах, драйвом сенсорного голода.

В реализации оборонительных безусловных рефлексов значительную роль играет состояние страха. Драйв страха выполняет функцию снижения порогов к внешним стимулам и создает генерализованное возбуждение в широком комплексе мозговых образований, что проявляется в комплексе психосоматических реакций (рис. 9).

Биологическая защитная роль страха в сохранении жизни индивида диктует два способа избегания опасности, две тактики обороны — активную и пассивную. При активном оборонительном рефлексе у животного

Рис. 9. Возникновение реакции страха и его влияния (по A.B. Вальдману, ММ. Козловской, 1973)

мобилизуются все силы для того, чтобы как можно быстрее покинуть опасную зону. Пассивный способ защиты — это сохранение состояния неподвижности, чтобы таким образом остаться незаметным для хищника или чтобы своими реакциями не вызвать у него соответствующей агрессивной реакции. Поэтому наиболее часто в экспериментах у животных вырабатывают пассивные и активные рефлексы избегания.

В интеграцию оборонительного поведения вовлекается большой комплекс активирующих и тормозных мозговых структур, работающих с постоянным динамическим равновесием в контроле различных проявлений активной и пассивной защитной реакции. Предполагается, что выбор активных или пассивных другой — с эмоциональной окраской болевого воздействия, отражающей меру болевого ощущения [34].

Из вышеизложенного следует, что сложнейшие безусловные рефлексы — это врожденный целостный поведенческий акт, системное морфофизиологическое образование, включающее в себя побуждающие и подкрепляющие компоненты (подготовительные и исполнительные рефлексы). Инстинктивное поведение реализуется внешними и внутренними детерминантами путем «оценки» соотношений между значимыми компонентами среды и внутренним состоянием организма, определяемым актуализированной потребностью.

Класифікація умовних рефлексів за характером умовного подразника, часом дії умовного та безумовного подразників, ефекторною ознакою, кількістю умовних подразників, складністю.

Першою умовою утворення умовного рефлексу є збіг у часі або деяке пере­дування індиферентного (умовного) подразника безумовному, так зване підкріплення. Наприклад, дія умовного подразни­ка (світло електричної лампочки) і підкріплення (їжа). Тільки за такої умови виникає тимчасо­вий зв'язок у корі великого мозку. Як бачимо, на відміну від безумовних рефлексів, тут якісно новою ланкою є під­кріплення, тобто збіг у часі дії умовного та безумовного подразників. Обов'язковою умо­вою тимчасового зв'язку є дійовий стан кори вгликого мозку. Під час глибокого сну або в стані наркозу умов­ні рефлекси не виробляються. Очевидно, замикальна функція кори великого- мозку здійснює­ться лише в стані неспання, який підтримується переважно ретикулярною активізуючою системою (РАС) мозку. Дуже важко виробляються умовні рефлекси при глибокій втомі. Важливою умовою утворення тимчасових зв'язків є вільний від інших видів діяльності стан ко­ри великого мозку під час вироблення умовного рефлексу. Тому всі подразнення, які зумовлюють енергічну діяльність кіркової ре­човини, заважають утворенню умовного рефлексу. Було створено спеціальні камери для вироблення умовних рефлексів — піддослід­на тварина і експериментатор перебувають у різних приміщеннях.

Подразнення можуть надходити як із навколишнього середо­вища, так і з внутрішніх органів (переповненого сечового міхура, прямої кишки, шлунка, матки тощо).

Істотною умовою утворення тимчасових зв'язків є наявність індиферентного агента, який повинен стати умовним подразником. У відповідь на слїбші (фізично чи біологічно) умовні подразники і рефлекси утворюються повільніше; вони менш стійкі й, будучи непідкріпленими, швидко згасають. Це і зрозумі­ло, адже умовний подразник за фізичною характеристикою і біо­логічним значенням повинен бути слабший, ніж безумовний. Умовні рефлекси формуються поступово, при багаторазо­вому повторенні всіх вказаних вище умов, причому це від­бувається хвилеподібне — вони то з'являються, то зникають, доки не настане їх стабілізація за інтенсивністю й регулярністю, яка свідчить про зміцнення умовних рефлексів.

Агенти, які можуть викликати умовні рефлекси. Умовним под­разником може стати будь-який агент навколишнього зовнішнього або внутрішнього середовища, для якого організм має рецептор­ний апарат. Одні з них діють через екстеро- й інтероцептори, інші — впливають безпосередньо на рефлекторні центри внаслідок зміни складу крові або коливання обмінних процесів у тканинах (так звані автоматичні умовні подразники, які впливають на цент­ральні відділи рефлекторної дуги). До умовних подразників на­лежить також час дії. Умовний подразник, який впливає через рецептори, може бути ізольованим або частиною комплексного. Наприклад, приміщення, в якому виробляється умовний рефлекс, своїм виглядом, звуками, запахами, іншими подразниками входить як єдине ціле до складу комплексного умовного подразника. Комп­лексні подразники бувають одночасні (коли різні агенти діють одночасно), послідовні (окремі агенти розташовуються у визна­ченій послідовності) та ланцюгові (на ланцюгу подразників кожна ланка діє ізольовано одразу після попередньої). Агенти, які вхо­дять до складу комплексних подразників, можуть діяти на одну й ту ж сенсорну систему або на різні.

Стадії утворення умовних рефлексів. У початкових стадіях утворення умовних рефлексів відповідна реакція виникає не тіль­ки на підкріплюваний умовний подразник, але й на інші подразни­ки тієї чи тієї модальності. Це явище дістало назву узагальнення, або генералізації умовних рефлексів. У його основі лежить процес іррадіації збудження, в якому важливу роль відіграє РАС. Одра­зу за генералізацією умовного рефлексу, після поєднання умов­ного подразника з безумовним, настає стадія спеціалізації умов­них рефлексів (умовна реакція приурочується до конкретно­го подразника і починає носити локальний характер). Важливу роль при цьому відіграє процес гальмування в корі великого ыозку.

Дата добавления: 2015-10-30