І: Тільки знати де як і коли?

Р: Так…

Він працював на полі,ну сім’я мусіла десь жити і дідо купив будиночок. Недалеко на вулиці Мурманській. Будиночок був куплений так, що кожен з 3 дітей мав би свою кімнату і кухню. Тобто 2 кімнати з кухнею мав дід з бабою і кожен з 3 дітей мав по кімнаті з кухнею. Потім прийшла радянська влада, і мама досі це згадує,тому що це дуже наболівше питання моєї мами. Прийшли росіяни, подивилися будинок і дід каже, що я працюю на совєтській колії, совєтська власть дала документ,що я працюю на совєцкій колії. У вас слишком много комнат! Дід каже, що і дітей має… і настільки моя мама переживає, що зайшли в спальню а там стос подушок, і вирішили, що подушок з одіялами забагато в тій хаті, позабирали все. І за деякий час прийшла комісія і сказали, що решта будинку це не ваша. Ваша тільки це, де ви живете тут. Моя мама в 56 році зверталася до радянських влад…і в 91 році моя мама дозволила собі сказати, що фактично це наш будинок. І коли почали розкручувати, найшли документ, в якому ніяк не зазначено, що будинок по вулиці Мурманській не був націоналізований. Тобто чужі люди жили у власності мого діда. Моя мама подала до суду, але вийшло що в частині будинку жили люди, кого могли, того виселили. А в частині, де жили дід з бабою, дід мав 78 років, тяжко хворів і чужі люди скористалися з його доброти. Ще раніше він, щоб не пропала хата, дід з бабою стягували всіх знайомих дітей до Львова. І вони жили тут на квартирі в них. Доньки двоюрідної сестри жили тут, бо вчилися тут, щоб не платити за квартиру. І скористались люди з доброти і дід підписав спадок на чужу людину. Претендувати на це не можна, тому що це законом іншої людини… все решта держава повернула.

І: Це цікавий момент.

Р: За мамою право власності на ту частину будинку було визнане. Але ж на той час…2 подушки хватит…але в протоколі не цей во…

І: В протоколі це не зазначено, ми живем в цьому будинку…

Р: Отак люди всіми правдами і неправдами… мамин брат з 5 зробив 3, на 2 роки старшим, щоб піти в армію,а потім як виявилося 2 роки дописав собі. А мого дядька жінка, вони самі були звідси з Тернопільщини, і вони тікали аж через Афганістан і Пакістан. Через Казахстан і туди…

І: Ну залишилися ще родичі в Польщі?

Р: Так. Одного мого дядька, повторив судьбу свого батька, лишився з 2 доньками на руках і зустрів мою тітку, яка мала своїх 2 дітей. І вони виховували разом 4 дітей. Спільних не мали. Рідні його діти виїхали, одна зовсім випадково виїхала у Францію, одна в Німеччині вже живе а прийомні, одна в Польщі а інша теж в Німеччину також виїхала.

І: Родичі всюди є трохи…

Р: Так… І там і там… все шуткували родичі, вона дуже худа була, та що у Франції, її звали Кшиська(Христина), закінчила школу, а вчитися не хоче…і вона знайшла роботу, пішла в крамничку продавати сувеніри. І потім привела нареченого з Франції до тата знайомитись. Ну ми і так сміємось завжди. Кшиська, Кшиська…Менше щастя ніж розуму. То був десь 78-79 рік. Якось цей во… я не знаю, чи він працював, от зайшов в крамничку, і впала вона йому в око, а вона така худа, така носата трошки і вийшла заміж. Фотографії висилає час від часу. Я все-таки тримаюсь тої думки, що з родиною гарно виходиш на фотографії, коли стаєш посередині.

І: І метафорично і дослівно. Так, це точно…

Дата добавления: 2015-10-30