І: Ну як так, тишком-нишком чи відкрито?

І: І як так сталось, що під час цих всіх переселень Ваша родина залишилася у Львові?

Р: Значить, під час переселень, як наступив 39-ий рік, моя мама мала 5 рочків і дід мій чомусь вважав, що він повинен лишитись тут. Тобто вони не переїжджали ні під час війни, ні після війни. Моя мама тут навчалася, і двоє її старших братів і під час війни пішов за армію Крайовую, а другий потім через Угорщину, вступив в легіон угорців і потім також переїхав. Жили вони обоє в Польщі. А потім мама, вже як баба хворіла, порахувала за обов’язок лишитись тут з батьками. Так мама і лишилася тут і вийшла заміж за мого батька. Мій дід по лінії мого батька працював керівником пожежної охорони на Львівській броварні. Коли прийшли совєти, дід виліз на самий великий комин і встромив туди польський прапор,за шо був звідти знятий і одинадцять місяців на Донбасі відпрацював. Це дуже йому здоров’я підірвало, здоров‘я було вже не це, дід дуже скоро помер, мій тато мав дев’ятнадцять років,як дід помер. Ну от, лишилися діди тут, лишилися батьки тут. Батьки навчалися у польській школі, моя мама у свій час, значить була така організація комсомольська, моя мама сказала, що я туди принципово поступати не буду. За що проблеми в школі були, тому шо польська школа значить з польським язиком навчання, але ж школа була на території Радянського Союзу. Вона вчилася в 30-ій школі. І останній десятий клас вона мусила перейти в 10-ту школу, щоб кінчити школу. Закінчили вони школу, поступили обоє в інфіз. Закінчили, скажімо, ну майже закінчили, тобто вони мають, колись видавали атестат про незакінчену вищу освіту. Тому що тато поїхав на лижі, практика була,зламав ногу захиститися не зміг. А мама була гімнасткою, підвернула ногу, і, на жаль, гімнастки вже з неї не вийшло. Ну і працювали вони так і народилися ми. Вдома в нас завжди говорили на польській мові, тобто російську ми знаєм, українську ми знаєм, але вдома, все ж таки, в нас все було на польській мові. Тут ми хрещені, тут ми перше причастя приймали, я маю ще старшу сестру, на 8 років старшу від мене. То всі церемонії, всі шлюби, були освячені в катедрі.

І: Ну як так, тишком-нишком чи відкрито?

Р: Значить,в ті часи то було дуже тишком-нишком, ходили до польської школи з польським язиком навчання, моя сестра ходила до 10-ї школи від пешого класу, вона на той час була восьмирічна. І треба було йти в 24-ту школу. А мені якраз треба було іти в перший клас. І тому віддали нас в одну школу, мене в перший клас, а її в дев'ятий. Ну от скажімо перше причастя, пам’ятаю,хрещення нє, було настільки все зашифровано-закодовано, костел був закритий. Ми тихенько прийшли просто як відвідувачі, тихенько в захристії, мама мене вділа сиділа сама-самісінька, я, Софія і священик. Ну, перше причастя я прийняла, коли вийшли з катедри, навпроти був фотограф. Ми туди зайшли, мама домовилася з фотографом, фотоательє закрили на технічну перерву, мене сфотографували. І потім так ми, значить, вдома, пришли і хресні батьки і знайомі. Це вже було, як в нас називається обіди. Такий суто обід для найближчої людини. Вчились ми в школі, української мови я не вивчала, потім з віком я до того дійшла,ми вивчали тільки російську мову. Моя 24-а школа носила тоді ім’я Ванди Василевської. Ну я була і старостою, і председателем совєта дружини, а потім стало питання комсоргом. І тут виникло таке таке трошки протиріччя. Скажімо так, з дитинства я повинна була ходити до костелу і якісь закони,канони те все. Чесно вам скажу, ми пішли з мамою до костелу, до священика. Питатися, ну така от ситуація. В той час був такий отець Рафал Кірніцький, бувший член армії крайової, теж мав дуже великі проблеми, дякуючи йому, лишилась та катедра римо- католицькою. Він таки відстояв її, він тут спав,голодував він тут пильнував її і сказав: «Часи тут є такі, і якщо це тобі допоможе пробити якусь дорогу в житті, то ти можеш виконувати обов’язки, сумлінно виконувати свої обов’язки, головне, щоб це не було протиріччя чиїхось обов’язків.» Головне, щоб не нав’язувала я свою думку. В десятому класі я була комсоргом школи.

Дата добавления: 2015-10-30