Відділ плауноподібні

Сучасні плауни (близько 1300 видів) – переважно багаторічні вічнозелені трав’янисті рослини із повзучим стеблом, на якому по спіралі розташовані листки. Довжина стебла не перевищує 1м, у деяких видів повзучий пагін сягає 10 см завдовжки. Поширені у зволожених місцях суходолу, основна більшість – в тропіках. Були розповсюджені в девонському та кам’яновугільному періодах. У нас зустрічаються у хвойних лісах, рідше – на заболочених луках. В наших широтах зустрічається плаун булавовидний.

Коренева система утворена додатковими коренями, стебло вилчасто галузиться, деякі пагони спрямовані вгору і поблизу верхівки мають видозмінені листки – лусочки, на верхньому боці яких розташовані спорангії, разом з пагоном вони утворюють спороносні колоски. Після періоду дозрівання спори розсіваються, потрапляють в грунт. Із дозрілої спори проростає заросток (гаметофіт). У деяких видів плаунів (баранця звичайного) заростки однодомні, розвиваються під землею від 1 до 15 років, вони позбавлені хлорофілу, мають вигляд м’ясистих пластинок завдовжки від 2 до 22 мм, живиться гетеротрофно. У інших видів (напр., селагінели) заростки дводомні та розвиваються під оболонкою спор, за рахунок поживних речовин протягом кількох тижнів.

Спори багаті на олію, з чим пов’язане їх застосування для пересипки ливарних форм та при виготовленні ракет для феєрверків, спори плаунів використовують як присипки, плаун булавовидний використовується для виготовлення пігулок.

ВІДДІЛ ГОЛОНАСІННІ

Голонасінні – дерев’янисті (кущі або дерева), переважно вічнозелені рослини. Їх листки живуть тривалий час (більше року) й поодиноко опадають, в одних листки великі, розсічені, у інших – дрібні, найчастіше мають вигляд голок чи лусок. Листки (хвоя) мають вигляд голок, які на поперечному перерізі округлі або ребристі (сосна, ялина) або нагадують плоскі видовжені луски (кипарис, туя). У корі та деревині є багато канальців – смоляних ходів – заповнених густою рідиною – живицею.

З’явились у кам’яновугільному періоді палеозойської ери, досягли розквіту і поширення у мезозойську еру.

Насіння в рослин з’явилось в процесі еволюції в результаті ароморфозу. Не захищене стінками плоду і лежить відкрито на спорофілоносних листках. Має запас поживних речовин, захищених шкіркою. Запліднення у голонасінних відбувається без води (внутрішнє). Пилок голонасінних переноситься вітром на розташований відкрито насіннєвий зачаток. Утворюється пилкова трубка, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення із насіннєвих зачатків формується насіння. В насінні є зародок з корінцем, бруньками і зародковими листками (сім’ядолями). Сучасні голонасінні поділяються на 4 класи. Найбільше значення мають хвойні. Знаходяться в розквіті. За формою – дерев’янисті і кущі. У більшості хвойних – листки багаторічні, виняток (модрина). Добре розвинена провідна система, але клітини супутники (біля ситовидних трубок) відсутні. Представники: сосна, ялина.

Рід Сосна. Нараховує близько 100 видів. Голки сосен видовжені і розміщені по 2, 3 або 5 у пучечку на вкорочених пагонах.

Сосна – світлолюбива. На відкритих місцевостях крони мають крислату форму. В затінених місцях нижні гілки відмирають. Коренева система стрижнева. Додаткових коренів немає. Хвоя синьо-зеленого забарвлення, живе 2-3 роки. Розташовується попарно на молодих гілках на верхівці вкорочених пагонів. Поверхня хвої вкрита товстим шаром кутикули, під якою знаходяться дрібні клітини епідермісу з сильно потовщеними стінками. Продихи містяться глибоко в мезофілі і заповнені зернами воску. Таке розташування продихів є пристосуванням до зменшення випаровування води. Ранньої весни на гілках сосни із зимуючих бруньок з’являються нові пагони. Розрізняють 2 типи пагони: видовжені, вкриті буруватими лусками, і сидячі в пазухах цих лусочок, вкорочені, які несуть по дві хвоїни. Молоді хвоїнки нових пагонів м’які, мають яскраво-зелене забарвлення. У другій половині літа на кінці видовжених пагонів закладаються зимуючі бруньки, що захищені щільно притиснутими одна до одної тонкими лусками, вкритими шаром смоли.

Розмножується насінням. Плодоношення розпочинається на 30-40 роках життя. Чоловічі шишки дрібні (2,5 см), формуються на пагонах минулого року, у них до осі прикріплені жовтуваті лусочки, що несуть на собі по 2 мікроспорангії, в яких дозрівають пилкові зерна; жіночі – червонуватого кольору, утворюються на верхівках пагонів цього року (довжина до 4,5 см) в кінці весни; на осі такої шишки розташовані 2 види лусок: зовнішні (покривні) і внутрішні(насінні). На верхній стороні насінневої луски розміщені 2 насінні зачатки з пилковходами на верхівках, всередині яких формується жіночий заросток з 2 архегоніями, в яких знаходяться велика яйцеклітина і 2-4 дрібні шийкові клітини. Пилок розноситься вітром. Від запилення до запліднення проходить 12-14 місяців. Запліднення не подвійне. Висипання насіння із шишки проходить через 1,5 року після запилення. Росте сосна швидко (30-40 см в рік). З 2-го року життя дерево щорічно утворює мутовку гілок. За їх числом можна визначити вік рослини.

Представники: сосна звичайна (живе до 400 років і сягає 40 м заввишки); сосна гірська (заввишки 3-4 м, поширена в Карпатах, її використовують для озеленення міст, бо вона стійка до забрудненого повітря); сосна кримська (до 40 м заввишки, має парасолькоподібну крону, поширена в Криму).

Рід Ялина – вічнозелені тіневитривалі дерева, заввишки до 60-90 м, з конусоподібною кроною. Короткі голки розміщені поодиноко, живуть 5-9 років. Ялини вимогливі до вологості і родючості грунту, коренева система поверхнева, тому часто вивертаються з корінням під час бурі. Живе до 250 років. Відомо близько 40 видів ялин. Розмножується як і сосна, але шишки більші, насіння дозріває пізно восени цього ж року. Стиглі шишки розкриваються, вивільняючи насіння тієї ж осені або взимку, після чого відпадають. Насіння проростає весною наступного року на вологому поживному грунті, в тіні дерев. Перші 15 років росте повільно, щорічний приріст складає 5-15 см в рік, після чого вона починає рости швидше і переганяє сосну.

Крім сосни та ялини, поширені вічнозелені ялиці (відомо близько 45 видів): ялиця біла (росте в Карпатах, в садах і парках України як декоративна рослина); ялиця сибірська (поширена в Сибіру, до 40 м заввишки). Ялиця вражає своєю конічною кроною, темно-сірим циліндричним стовбуром та розміщеними на гілках видовженими, немов свічки, жіночими шишками, які розсипаються на окремі луски після дозрівання.

Модрина – зростає на вологих і болотяних грунтах Сибіру, на її вкорочених пагонах є м’які плоскі листки, що зібрані в пучечки по 20-40 в кожному, а на подовжених пагонах листки розташовані поодиноко, щорічно опадають. Маленькі шишки (завдовжки 2-3 см) після достигання насіння залишаються на дереві кілька років.

Яловець – низькорослий сланкий дводомний вічнозелений кущ або невелике деревце, гілки якого вкриті темно-зеленими лускоподібними листками. Головною ознакою є наявність соковитих жіночих шишок, що утворюються після запліднення. Луски шишки розростаються, стають м’ясистими, а потім зростаються між собою і утворюють соковиту зелену шишку, яка при дозріванні чорніє і, ззовні за розмірами і формами, нагадує ягоди смородини. Масово шишки і насіння утворюються у віці 90-100 років. Яловці посухостійкі, світлолюбні, морозостійкі і невибагливі до грунту. Яловці ростуть на засолених пісках морського узбережжя хвойних лісах Півночі, в тріщинах гірських скель. В Україні поширений яловець звичайний (Крим, Карпати, Полісся), вирощують як декоративну рослину.

Кедр – вічнозелена рослина з шатроподібною кроною, заввишки 50 см, периметр стовбура – 7м. Хвоя темно-зелена, інколи з голубим відтінком, листки поодинокі чи зібрані у пучечки по 30-40 хвоїнок, що живуть 4-6 років. Шишки яйцеподібні, спрямовані вгору, дозрівають на 2-3 рік. Ростуть у Малій та Передній Азії, на о. Кіпр та в Гімалаях, вирощують як декоративну рослину для озеленення міст.

Значення хвойних: збагачують атмосферу фітонцидами, деревина використовується як будівельний матеріал, сировина для паперової промисловості, отримують скипидар, каніфоль, вітамін С. Відомі хвойні декоративні рослини (модрина, кипарис, туя, тис).

ВІДДІЛ ПОКРИТОНАСІННІ (КВІТКОВІ)

Найбільш поширені. Вважають, що предками квіткових рослин була одна з гілок вимерлих насінних папоротей. З середини крейдяного періоду мезозойської ери займають домінуюче положення. Більшість – автотрофи; є вторинні гетеротрофи: комахоїдні рослини (росичка, пухирник). Близько 400 видів позбавлені хлорофілу і ведуть частково (омела) або повністю паразитичний спосіб життя (повитиця, вовчок). Характерними особливостями є високоорганізовані вегетативні органи, наявність квіток, плодів, насіння. Гаметофіт редукований. Утворенню насіння передують запилення квіток і подвійне запліднення. Представлені деревами, кущами, травами. Відділ поділяють на два класи: дводольні (180 тис. видів) і однодольні (60 тис. видів). Вважають, що однодольні виникли від дводольних. Основні відмінності представлені в таблиці 3. Класи дводольних і однодольних поділяються на порядки, а вони, в свою чергу, на родини. Більшість представників, які мають важливе практичне значення, відносяться до родин хрестоцвітих (капустяних), розоцвітних (розових), бобових, пасльонових, складноцвітних (айстрових) із класу дводольних; злакових і лілійних із класу однодольних. Основні ознаки цих родин подано в таблиці 4.

Таблиця 3. Характерні ознаки класів однодольних і дводольних

Органи	Дводольні	Однодольні
Насіння	Зародок з двома сім’ядолями	Зародок з однією сім’ядолею
Коренева система	Стрижнева	Мичкувата
Стебло	Дерев’янисте, трав’янисте, провідні пучки з камбієм, розташовані правильним колом у стеблі	Трав’янисте (як виключення – дерев’янисте), провідні пучки без камбію, розкидані по стеблу
Листки	Прості або складні, цілокраї або надрізані	Прості, цілокраї
Жилкування	Сітчасте	Паралельне або дугове
Квітка	Чотири-, п’ятичленна	Три-, шестичленна
Запилення	Комахами (у більшості)	Вітром (у більшості)

Таблиця 4. Характерні ознаки родин класів однодольних і дводольних

Родина	Формула квітки	Суцвіття	Плід	Листок	Представники, їх практичне значення
К Л А С Д В О Д О Л Ь Н І
Розоцвіті (розові), 3 тис. видів	Ч5П5Т∞М∞ Ч5П5Т∞М1	Поодинокі квітки, китиця, щиток, простий зонтик	Горішки у розрослому квітколожі, кітсянка, збірна кістянка, яблуко	Чергові, прості і складні	Плодово-ягідні культури: яблуня, груша, вишня, слива, персик, мигдаль, айва, черемха, горобина, малина, суниці. Лікарські рослини: глід, суниці, ожина, малина, горобина, шипшина. Декоративні рослини: троянди, шипшина, глід, таволга.
Хрестоцвіті (капустяні), 3 тис. видів	Ч4П4Т2+4М1	Китиця	Стручок, стручечок	Чергові, прості	Овочеві культури: капуста, редька, хрін, ріпа, бруква. Олійні культури: ріпак, гірчиця, рижій. Лікарські рослини: редька, гірчиця, хрін, гикавка, грицики. Декоративні рослини: левкой, лакфіоль, іберійка зонтична. Бур’яни: свиріпа, дика редька, сухоребрик, жовтушник, крупка.
Бобові, 12 тис. видів	Ч5П3+(2)Т(9)+1М1 або(10)	Головка, китиця	Біб	Чергові, прості і складні	“Харчові рослини”: горох, боби, квасоля, соя, сочевиця, нут. Кормові трави: конюшина, люцерна, кормові боби, люпин, вика. Лікарські рослини:буркун, в’язіль, конюшина, дрік, астрагал.
Пасльонові, 2,5 тис. видів	Ч(5)П(5)Т(5)М1	Китиця, завійка, волоть, поодинокі квітки	Ягода, коробочка	Чергові, прості	Овочеві культури: картопля, помідори, перець, баклажани. Лікарські рослини: блекота чорна, пасльон, дурман, беладонна. Декоративні рослини: петунія, пахучий тютюн.
Складноцвіті (айстрові), 25 тис. видів	П(5)Т(5)М1 Замість чашечки – плівки або чубчик із волосків	Кошик	Сім’янка	Чергові, прості (цілісні і розсічені), складні	Олійні і овочеві культури: соняшник, земляна груша, артишок. Лікарські рослини: пижмо, деревій, кульбаба, підбіл, полин, череда, безсмертник, цикорій, сухоцвіт, ромашка. Декоративні рослини:жоржини, айстри, волошки, стокротки, хризантеми. Бур’яни: осот, волошки, кульбаба, молочай, будяк, деревій, латук.
К Л А С О Д Н О Д О Л Ь Н І
Злакові, 10 тис. видів	Т3М1 Замість оцвітини дві плівчасті луски	Простий і складний колос, волоть, початок	Зернівка	Чергові, прості, лінійні, цілокраї	Зернові культури: пшениця, жито, ячмінь, овес, рис, просо, кукурудза, сорго. Технічні культури: цукрова тростина, бамбук, очерет. Лучні трави: тимофіївка, стоколос, тонконіг. Бур’яни: пирій, вівсюг, мишій, пажитниця, куряче просо.
Лілійні*, 2,8 тис. видів	О3+3Т3+3М(3)	Поодинокі квітки	Коробочка, ягода	Чергові, прості	Овочеві культури: цибуля, часник, холодок. Лікарські рослини: конвалія, купина, цибуля, часник, холодок,чемериця, алое.Декоративні рослини:лілія, тюльпан, конвалія, гіацинт, холодок, нарцис.

--------------------------------------------------

* За сучасною класифікацією вказані ознаки характеризують порядок лілієвих, яких об’єднує кілька родин, у тому числі: лілійні (чемериця, лілія, тюльпан, гіацинт), цибулинні (цибуля, часник), спаржеві (конвалія, нарцис, купина) та інші родини.

ЗООЛОГІЯ

Приступаючи до повторення основних положень про царство тварин, необхідно пригадати, що тварини і рослини виникли від одного предка і між ними є багато подібних ознак як у морфології, так і в життєдіяльності.

Подібні ознаки: клітинна будова; наявність тканин; органів, систем органів; хімічний склад клітин; обмін речовин, що приводить до самооновлення; живлення; дихання; ріст; розмноження; подразливість; рух.

Відмінні ознаки:

· живлення у тварин переважно гетеротрофне або міксотрофне (джгутикові), у рослин – автотрофне (виняток росичка і непентес);

· відсутні в тваринних клітинах пластиди, клітинний сік, вакуолі (за винятком травних та видільних вакуолей у типу найпростіших);

· рух активний (амебоїдний, джгутиковий, війчастий, м’язовий), рослини прикріплені до субстрату;

· подразливість у тварин у формі таксисів і рефлексів (безумовних та умовних), у рослин – тропізми та настії;

· в тваринних клітинах є мембрана, а в рослинних крім мембрани ще є товста і щільна оболонка із целюлози;

· мінеральні солі в тваринних клітинах знаходяться в розчиненому стані, у рослин у вигляді кристалів;

· запасні вуглеводи у вигляді глікогену – в тваринних клітинах і у вигляді крохмалю – в рослинних;

· в тваринних клітинах між дочірніми клітинами після мітозу перетинка виникає шляхом кільцеподібної перетяжки, у рослинних – шляхом утворення перегородки із мембран ендоплазматичної сітки.

При вивченні царства тварин необхідно розглядати органи та системи органів в еволюційному аспекті, запам’ятовуючи появу даного органа у певного типу, співставляти будову систем органів у представників різних типів.

Царство тварин нараховує біля 1,5 млн. видів і поділяється на два підцарства: одноклітинні і багатоклітинні. Кожне з підцарств поділяється на типи, класи, ряди, родини, роди і види. Багатоклітинні є двошарові (кишковопорожнинні і губки), всі інші – тришарові. У двошарових у зародку два листки: ектодерма і ентодерма; у тришарових – три зародкові листки: ектодерма, ентодерма, мезодерма.

ПІДЦАРСТВО НАЙПРОСТІШІ

Організми на клітинному рівні організації. Поширені в морях, океанах, прісних водоймах, грунті або в організмах рослин, тварин і людини. Мікроскопічно малих розмірів від 2 до 150 мкм, деякі досягають 1 см. Основними компонентами клітини є цитоплазма і ядро. Деякі мають два ядра (фораменіфери, інфузорії): вегетативне (регулює біосинтез білків) та генеративне (зберігають та передають спадкову інформацію). Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, в деяких видів ускладнюється додатковими утворами типу пелікули і оболонки. Опорну функцію виконують білкові структури – мікротрубочки і мікронитки. Цитоплазма складається з двох шарів: ектоплазми (світла і щільна) та ендоплазми (розташовані включення і органоїди). Органели руху псевдоподії, джгутики, війки. Характерними компонентами є травні (забезпечують перетравлювання їжі) та скоротливі вакуолі (виводять надлишок води, продукти обміну, сприяє диханню). Неперетравлювані рештки виводяться у будь-якому місці, до якого підходить травна вакуоля (напр., у амеби) або через особливі отвори (напр., порошицю у інфузорій). Для них характерний автотрофний, гетеротрофний та міксотрофний тип живлення. Автотрофи мають хроматофори, в якому є фотосинтезуючі пігменти (вольвокс, евглена). Тверді частинки їжі або мікроорганізми поглинаються шляхом фагоцитозу, рідина – піноцитозу. Серед них є сапрофітні, хижі та паразитичні форми. Клітини деяких найпростіших знаходяться всередині черепашки, утвореної з органічної речовини або вуглекислого кальцію, у радіолярій є внутрішньоклітинний скелет з сірчанокислого стронцію або кремнезему. Подразливість виявляється у формі таксисів. Розмноження нестатеве (поділ клітини) та статеве. Статевий процес відбувається внаслідок злиття статевих клітин (фораменіфери) або кон’югації (інфузорії). Більшість мають здатність до інцистування. У школі вивчають представників 4-ох типів: Саркомастігофори, Апікомплексні,Війконосні або Інфузорії. Тип Саркомастігофори включає два підтипи: Саркодові і Джгутикові.

Підтип Саркодові. Налічує близько 10тис.видів, 80% яких живе у морях, деякі у прісних водоймах, грунті, мохах, на торф’яних болотах і лісах. Тіло складається з цитоплазми, вкритої тонкою мембраною, ядра, травної та скоротливої вакуолей. Органоїди руху – псевдоніжки або псевдоподії (утворюються в результаті переливання цитоплазми). Пульсуюча або скоротлива вакуоля є тільки у прісноводних форм, у морських відсутня або скорочується рідко, функція – регуляція осмотичного тиску всередині клітини та видільна (виведення продуктів обміну). Вільноживучі утворюють цисту. Розмножуються поділом. Більшість амеб – нешкідливі симбіонти, які живляться вмістом кишечника та бактеріями в ньому. Паразитична форма – амеба дизентерійна, збудник амебної дизентерії людини. Типовими представниками морської фауни є фораменіфери та радіолярії (променевики).

Фораменіфери – черепашкові саркодові, входять в склад бентосу, мають захисну черепашку, яка утворюється або з вуглекислого кальцію, або з піщинок, що вкривають клітину тварин. У деяких видів черепашка інкрустована вапняком. При відмиранні утворюються відклади вапняку і крейди. Черепашка має пори і устя, через які виходять псевдоподії, які можуть галузитися, утворюючи уловлювальну сітку. У клітині одне або декілька ядер, які при цьому можуть поділятися на вегетативні та генеративні. Розмножується статево і нестатево. Спостерігається чергування поколінь.

Радіолярії – морські і планктонні саркодові, мають внутрішньоклітинний мінеральний скелет, що має вигляд радіально розташованих голок (захисна функція та рух), тоненькі псевдоподії утворюють уловлювальну сітку. Беруть участь в утворенні осадових порід, з них також утворилися родовища мінералів (яшма, опали тощо).

Підтип Джгутикові. Пересуваються за допомогою джгутиків, яких може бути1-2 або 4-8 і більше. До них відносять поодинокі і колоніальні форми. Мають постійну форму тіла, яка вкрита пелікулою (ущільнений шар ектоплазми), одне ядро, має хроматофор, тип живлення – міксотрофний. Розмножується мітотичним поділом (поздовжнім), статевий процес спостерігається у колоніальних форм (вольвокс). Утворює цисти при несприятливих умова. Типовий представник – евглена зелена – вільноживучий організм, мешкає в калюжах та ставках, форма тіла видовжена і постійна, рухається за допомогою джгутика, має хроматофори, яскраво-червоне вічко або стигму. Дихання і виділення здійснюється подібно як і у амеби. Скоротлива вакуоля розташована на передньому кінці тіла. Розмножується нестатево. Вольвокс – колоніальна форма джгутикових, входить до складу планктону. Колонії можуть сягати до 2мм в діаметрі. Основна маса колонії драглиста речовина, на периферії якої міститься один шар клітин, сполучених цитоплазматичними містками. Колонія складається з двох типів клітин: вегетативних (невеликі, мають 2 джгутика та 2 скоротливі вакуолі) та генеративні (нестатеве розмноження, великі, будова така ж сама). Розмножується статево і нестатево. Паразитичні форми – трипанозоми, лейшманії, лямблії. Трипанозоми – безбарвні, веретеноподібної форми джгутикові; паразитують у крові, лімфі та спинномозковій рідині хребетних; у людини спричинює сонну хворобу, зараження відбувається через укус мухи це-це. Лейшманії паразитують у клітинах, уражаючи шкіру або внутрішні органи (печінку, селезінку), переносять лейшманій москіти. Лямблії паразитують у протоках печінки, тонкому кишечнику, призводять до порушення функції кишечника, а також до холецеститу.

Тип Апікомплексні. Клас споровики. Об’єднує 3600 видів. Переважно внутрішньоклітинні паразити. Не мають органел захоплення і сприймання їжі, травних та скоротливих вакуолей, органел активного руху (крім джгутиків у чоловічих гамет). Для них характерна зміна двох поколінь: статевого і нестатевого. Типовий представник – малярійний плазмодій, для якого характерна зміна двох хазяїв: людини і комара, при цьому відбувається чергування поколінь, статевого (в організмі малярійного комара) і безстатевого (в тілі людини). Спорозоїди малярійного плазмодія, потрапляючи до організму людини разом із слиною комара, розвиваються спочатку в клітинах печінки, активно поділяються, а потім проникають в еритроцити. В еритроцитах поділ клітин продовжується, еритроцити при цьому руйнуються, і клітини паразита (мерозоїти) виходять в плазму і знову проникають у нові еритроцити. У цей час у людини настають приступи малярії, підвищується температура тіла до 40-41°С. Такі приступи повторюються кожні два-три дні. На певному етапі розвитку мерозоїти більше не діляться, а перетворюються на мікро- і макрогаметоцити, які для подальшого розвитку повинні потрапити у шлунок комара, де проходить другий (статевий) цикл розвитку, який закінчується утворенням спорозоїдів. Малярія супроводжується недокрів’ям, ураженням печінки та селезінки.

Тип Війконосні або Інфузорії – найбільш високоорганізовані серед найпростіших, живуть у прісній і морській воді, деякі у вологому грунті, є паразитичні форми. Типовий представник – інфузорія-туфелька, в якої форма тіла постійна (зовні ектоплазма ущільнена), тіло вкрите війками. Має два ядра: велике (макронуклеус) і мале (мікронуклеус). Мале несе спадкову інформацію, велике – регулює життєві функції. Є органели захисту і нападу (трихоцисти), органели живлення (передротова заглибина, клітинний рот і клітинна глотка). Травлення проходить у травній вакуолі. Органели осморегуляції – дві скоротливі вакуолі. Розмноження – поперечний поділ. Макронуклеус ділиться амітотично, мікронуклеус – мітотично. Періодично відбувається статевий процес або кон’югація. При цьому із малих ядер формуються мандрівне і стаціонарне ядра. В кожному міститься гаплоїдний набір хромосом. Мандрівне ядро активно переміщується через цитоплазматичний місток із однієї особини в іншу і зливається з її стаціонарним ядром, тобто відбувається процес запліднення (утворюється одне складне ядро з диплоїдним набором хромосом). Після цього інфузорії розходяться, відновлюється (в кожній) макронуклеус. Інфузорії активно розмножуються шляхом ділення. Кон’югація підвищує життєві функції. Інфузорія є постійним мешканцем в шлунку жуйних тварин. Деякі види інфузорй паразитують на шкірі та зябрах риб і можуть, в разі масового зараження, призвести до їхньої загибелі.

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ

ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ

Багатоклітинні двошарові тварини, переважно морські організми, деякі з них живуть у прісних водоймах. Об’єднує понад 9000 видів. У процесі ембріонального розвитку закладається два зародкові листки: ектодерма і ентодерма, з яких формуються два шари клітин(ектодермальний і ентодермальний), клітини цих шарів виділяють драглисту безструктурну речовину мезоглею, яка розташована між ними. Характерна радіальна симетрія, жалкі клітини. Травна система складається з ротового отвору, кишкової порожнини, клітин ентодерми (травних і залозистих). Травлення порожнинне і внутрішньоклітинне. Дихання – киснем, розчиненим у воді, шляхом дифузії. Кінцеві продукти дисиміляції виводяться через ектодерму. Нервова система дифузного типу (гідрозої), або рихлі скупчення нервових клітин, які нагадують вузли або ганглії (медузи). Розмноження вегетативне і статеве. Спостерігається дві основні життєві форми: поліпи і медузи. Серед них є колоніальні форми. Тип Кишковопорожнинні поділяється на класи: Гідрозої, Сцифоїдні медузи та Коралові поліпи.

Клас Гідрозої. Типовий представник – гідра прісноводна.. Живе у прісній воді. На одному краї підошва, протилежному – рот, оточений щупальцями. Тіло нагадує мішок, який складається з двох шарів клітин: ектодермального (шкірно-м’язові клітини, жалкі, відростки нервових клітин, проміжні, статеві) та ентодермального (залозисті, травні, відростки нервових клітин, проміжні). Проміжні клітини виконують твірну функцію, що лежить в основі регенерації. Гідри – хижаки. Травлення в них порожнинне, або позаклітинне (за рахунок травного соку, що виробляється залозистими клітинами) та внутрішньоклітинне (відбувається в травних клітинах, які мають два джгутика, травні вакуолі і захоплюють їжу внаслідок фагоцитозу). Дихають киснем, розчиненим у воді, крізь покриви тіла. Розмножується безстатевим способом (брунькуванням), при несприятливих умовах (восени) – статевим. Гідра – гермафродит, запліднення перехресне. Морські гідроїдні поліпи живуть поодиноко або колоніями, які утворюються завдяки тому, що дочірні особини при брунькуванні не відокремлюються від материнської. У морських гідроїдних поліпів, крім безстатевих особин, утворюються шляхом брунькування статеві особини – медузи.

Клас Сцифоїдні медузи. Живуть виключно у морях. Тіло драглисте має вигляд парасольки або дзвона з опуклими або ввігнутими боками, і стебельце або ніжки. По краю зонтика є віночок щупалець, що оточує рот. Нервова система має рихлі скупчення нервових клітин, які нагадують вузли або ганглії, і розташовуються біля чутливих тілець або ропалій. В кожному ропалії є кілька вічок та органи рівноваги – статоцисти. Ведуть рухливий спосіб життя і пересуваються за допомогою скорочення мускульних волоконець парасольки, рухаються опуклою частиною вперед. Живуть в основному поодиноко, але є і колоніальні форми. Більшість роздільностатеві. Медузи утворюються відбрунькуванням від поліпів. Поліпи – покоління, яке розмножується вегетативно, відбруньковуючи нових поліпів і особин медузоїдного покоління. Медузи розмножуються тільки статево: з їх яєць, що утворюються внаслідок запліднення, виходять личинки, вкриті війками. Ці личинки певний час плавають у товщі воді, після чого осідають на дно і перетворюються на поліпи. Однак, не всі поліпи здатні відбруньковувати медуз (напр., гідра і коралові поліпи). Всі медузи є хижаками. Розміри – 25-40 см, відомі медузи (ціанея або північна корона) в діаметрі до 2 м, з довжиною щупалець до 30 м. В Чорному та Азовському морі є аурелія та коренерот.

Клас Коралові поліпи – морські тварини, сидячий спосіб життя, в основному колоніальні форми (виняток – актинії). Мають зовнішній або внутрішній скелет з вапна або рогоподібної органічної речовини, що має практичне значення. Скелет червоного корала має різні відтінки від світло-рожевого до темно-червоного, тому використовується для виготовлення прикрас. Мадрепорові корали мають вапняковий скелет, беруть участь в утворенні коралових рифів, що оточують береги, а також бар’єрних рифів та атолів.З відмерлих форм утворились вапнякові гірські породи. Представники – червоний корал, мадрепорові корали, актинії (скелета не мають і ведуть поодинокий спосіб життя).

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Об’єднує 1200 видів. Тришарові організми, так як під час онтогенезу закладаються три зародкові листки: ектодерма, ентодерма, мезодерма. Вперше з’являється в них двобічна симетрія. Тіло сплющене у спинно-черевному напрямку. Покриви тіла – шкірно-м’язовий мішок (сукупність клітин епітелію та розташованих під ним 2-3 шарів м’язів). Порожнина тіла заповнена паренхімою, яка виконує наступні функції: запасання поживних речовин, їх транспорт, виділення, а також опорну функцію. Травна система складається з ротового отвору та двох відділів кишечника – переднього (глотка) та середнього (галузистий, закінчується сліпо), у стьожкових червів відсутня. Органи виділення – протонефридії – система канальців, що починається в паренхімі клітинами зірчастої форми з війками і закінчується видільними порами. Дихають вільноживучі черви всією поверхнею тіла, у паразитів – анаеробне дихання. Нервова система складається з центральної (мозковий нервовий вузол – ганглій, і повздовжні нервові стовбури) та периферичної (нервові кільцеві перетинки, нервові відгалуження). Органи чуття розвинені краще у вільноживучих видів (є очі, сенсили), у паразитичних форм – поодинокі сенсили. Більшість – гермафродити. Запліднення внутрішє, перехресне або самозапліднення. Розвиток прямий (вільноживучі) або непрямий (паразити). Для паразитів характерна зміна хазяїнів.

Тип Плоскі черви поділяеться на класи: Війчасті, Сисуни або Трематоди, Стьожкові черви або Цестоди.

Клас Війчасті черви. Об’єднує 3000 вільноживучих видів, поширені в морях, прісних водоймах, іноді у вологому грунті. В Україні зустрічається лише 200 видів. Переважно хижаки. Представник – біла або молочна планарія – мешканець води, тіло якої вкрите війками, має три групи м’язів, ротовий отвір посередині тіла на черевному боці, глотка у вигляді хоботка, середній відділ кишечника представлений трьома гілками. Органи чуття – очі, щупальця з сенсилами (довгі війки, до яких підходять нервові закінчення). Гермафродити. Відкладає кокони з яйцями. Розвиток прямий.

Клас Сисуни. Нараховує близько 4000 видів, паразити внутрішніх органів людини і тварин, з них 600 видів поширені в Україні. Мають дві присоски: ротову та черевну. Війки відсутні. Життєвий цикл супроводжується зміною хазяїв. Представники – печінковий сисун, котячий сисун. Печінковий сисун паразитує в печінці та жовчних протоках великої рогатої худоби, свиней, кролів тощо, іноді людини. Життєвий цикл складний. Яйця виводяться з кишечника хазяїна назовні, щоб розвиватись повинні потрапити у воду, де з них виходить личинка, вкрита війками, яка проникає в тіло малого ставковика (в ньому вона розвивається і розмножується партеногенетично. З молюска виходять личинки з м’язовим хвостом, певний час плавають, потім прикріплюються до прибережної рослинності і вкриваються захисною оболонкою, утворюючи цисту. Циста з водою потрапляє до кишечника остаточного хазяїна і перетворюється в дорослу особину. Котячий сисун паразитує в печінці та жовчних протоках, іноді у протоках підшлункової залози. Життєвий цикл відбувається за участі 2 проміжних господарів: прісноводного черевоногого молюска – бітінії та прісновидних риб. Остаточний хазяїн людина і ссавці (коти, собаки, вовки).

Клас Стьожкові черви. Об’єднує 3500 видів, з них 500 видів поширені на Україні. Всі стьожкові черви ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані живуть в кишечнику хребетних тварин і людини, а в личинковому – в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Розмір тіла від 1 мм до 10 м, складається з головки, шийки, члеників. На голові є органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини, гачки. Членики утворюються від заднього краю шийки (від 2-3 до 40 тис.). Поживні речовини всмоктуються всією поверхнею, гермафродити. Представник – ціп’як бичачий. Основний хазяїн ціп’яка бичачого – людина; проміжний – велика рогата худоба, в м’язах якої проходить розвиток личинки. Заражується людина фіною (завершеною в розвитку личинкою) при використанні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса. До цього класу ще належать свинячий ціп’як (крім 4 присосок має хоботок з гачками, називається озброєним, проміжний хазяїн – свині), широкий стьожак, ехінокок.

Дата добавления: 2015-10-23