СТ. 19 табличка 2 страница

Після закінчення гри підбиваються підсумки та обговорюються отримані результати, оцінюється їхня ефективність. Показниками ефективної гри виступають:

• закріплення установки на сприйняття нової інформації;

- зняття стереогипів;

• актуалізація творчого потенціалу;

- підвищення адекватності само- і взаємооцінок.

Участь в ігрових заходах допомагає лідерам в освоєнні проектного підходу та технік управлінської діяльності, формує навички аналізу ситуації, вміння виокремлювати й формулювати проблему та знаходити шляхи її вирішення.

Як правило, мета кожної гри - навчити учнів діяти самостійно, індивідуально і, водночас, працюючи в команді, реалізувати свої власні цілі та отримати погрібний команді результат. Тематика ігрових дій досить різноманітна: від імітації діяльності сучасного дитячого об'єднання до вирішення глобальних проблем людства.

Засобом активізації навчання активу в студіях "Лідер в тобі", "Імідж лідера", "Культура спілкування лідера", "Імідж дитячо-юнацької організації"" є ігри різних видів.

У навчанні лідерів використовується так званий "мозковий штурм".

"Мозковий штурм" - метод активізації творчого мислення, різновид евристичного спілкування з приводу обговорення нових ідей, що мають своїм предметом проблемну ситуацію, а метою - її розв'язання.

"Мозковий штурм" - чудовий метод використання досвіду лідерів, щоб вирішити проблеми та швидко фіксувати і генерувати ідеї. Існують певні правила проведення "мозкового штурму":

• не критикувати;

• використовувати ідеї інших, формулюючи їх по-своєму;

• приймаються будь-які ідеї, їх кількість;

■ ніяких обговорень чи оцінювань, це робиться пізніше. Ідеї фіксуються на великому аркуші паперу чи дошці. Коли вони узагальнені, їх можна об'єднати в один блок. Етапи проведення "мозкового штурму":

1. Визначення мети.

2. Визначення правил проведення "мозкового штурму".

3. Формулювання проблеми, яку необхідно вирішити.

4. Розподіл групи на мікрогрупи (від трьох до семи осіб). Визначення умов колективної роботи.

5. Розминка- вправи, під час яких у швидкому темпі знаходяться відповіді на поставлені запитання. Завдання цього етапу постає в тому, щоб допомогти дітям максимально подолати психологічні бар'єри.

6. "Штурм". Попередньо уточнюється поставлене завдання. Генерування ідей розпочинається по команді ведучого у всіх мікрогрупах. Ідеї записуються на великому аркуші.

7. Оцінка і відбір кращих ідей. Запис кожної ідеї на окрему картку. Ранжування і відбір трьох кращих ідей в кожній мікрогрупі.

8. Презентація ідей кожною мікрогрупою. Обговорення й оцінка.

9. Прийняття колективного рішення.

Орієнтовні завдання для "мозкового штурму":

* Модель структури дитячого самоврядування; ' Розробка календаря творчих справ дитячої організації; ' Розробка структури прес-центру в навчальному закладі;

* Розробка програми діяльності дитячої організації;

* Розробка програми виборчої кампанії органів учнівського самоврядування;

* Модель лідера XXI століття.

Гра "Аркуш мети"

На аркуші паперу лідери малюють будинок навчального заклад] (стіни, дах, стежку до дверей). Малюнок повинен займати майже весі аркуш. На даху будинку лідерам пропонується написати мету, яку воні ставлять перед організацією. На стінах завдання, вирішивши які, можн; досягти заданої мети. На стежці записуються способи вирішенн: завдань. Праворуч і ліворуч від стежки - бар'єри, перепони, як заважають досягти вказаної мети.

Продуктивна гра "Фірмовий стиль дитячої громадської організації"

Мета гри: залучити лідерів до формування фірмового стилі організації.

Лідери утворюють 5 мікрогруп, кожна з яких виконує 6 завдань Розробити:

• ескіз буклету про дитячу організацію;

• ескіз емблеми організації;

• ескіз грамот, дипломів в різних номінаціях;

• логотип газети дитячої організації; ' Кодекс лідера;

• план-проспект шкільної газети. Критерії оцінки змісту завдань: оригінальність, актуальність зміст

нестандартність, задум і ідея, реалізація задуму, якість виконання.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СУЧАСНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Трансформаційні процеси, які відбуваються в українському суспільстві останніми роками не оминули й освіту та призвели до істотних змін у життєдіяльності навчальних закладів. Нова змістова парадигма, струк­турні перетворення і зміна моделі управління освітою — це тільки перші кроки на довгому шляху реформування галузі і, одночасно, — шанс для Ук­раїни стати частиною європейського освітнього та наукового простору

Логічним продовженням перетворень мають стати зміни у відносинах батьків — вчителів — учнів, так званого «трикутника». Розширення кола реальних суб'єктів педагогічної взаємодії, встановлення між ними партнерських відносин і дієвих функціональних зв'язків є головною проб­лемою запровадження державно-громадської моделі управління навчальни­ми закладами. Вони мають ухвалювати та впроваджувати у педагогічну прак­тику стратегічні рішення щодо розвитку закладів, позитивно впливати на і іідвищення якості освіти та поліпшення умов навчання і виховання дітей.

Важко виокремити найважливішу ланку в цьому ланцюжку, але, на­разі, головну увагу необхідно приділити заохоченню дітей до оновлення й участі у структурах учнівського самоврядування, бо не можна будувати «світ, сприятливий до дітей» без участі самих дітей. У кращому випадку у нас може витворитися два паралельних світи — «світ дітей, збудований дорослими» і «світ дітей, створений дітьми», у гіршому — ми знову схо­ваємося від ефективних процесів інтеграції дітей і підлітків у соціум за декларативними фразами чергових доктрин чи концепцій.

Учнівське самоврядування — одна з одвічних проблем виховання, до то­го ж така, у площині якої завжди було багато заплутаного і суперечливого.

Негласний дозвіл ігнорувати виховання, напівзаборона на виховну діяльність, скорочення посад заступників директорів з виховної роботи і і іедагогів-організаторів наприкінці дев'яностих років минулого століття сприяли тому, що деякі директори шкіл перестали приділяти увагу вихо­ванню взагалі й учнівському самоврядуванню зокрема.

Але дуже швидко життя суспільства, школи, кожної сім'ї наповнилося такими серйозними проблемами (бо у природі немає вакууму) виховного характеру, такими трагічними протиріччями і тупиками, що вже ясно по­чувся тривожний набат, і ми, нарешті, зрозуміли, «за ким дзвонить дзвін».

Педагоги, які зберегли вірність дітям, заходилися відроджувати вихов­ну функцію школи. В освітньому просторі виник рух гуманістичних ви­ховних систем. І у цих умовах знову на перший план вийшли важливі питання учнівського самоврядування. Саме виховна практика українських ЗНЗ, на наш погляд, об'єктивно актуалізує і загострює ці проблеми.

Загальноосвітні навчальні заклади, як і держава, потребують учнів з чітко визначеною соціально-активною позицією. У той же час соціально-економічна нестабільність українського суспільства, недосконалість де­мократичних перетворень системи освіти тягнуть за собою пасивне став­лення юних громадян до перетворень, що відбуваються у шкільних і ди­тячих колективах. Це часто пояснюється відсутністю у дітей знань про технологічні можливості своєї участі у самоврядній діяльності, неро­зумінням суті та цілей учнівського самоврядування, недосконалістю на­вичок самоорганізації, самопізнання та самореалізації, необізнаністю що­до своїх прав і обов'язків.

Учнівське самоврядування — це чудова можливість для розвитку ключових життєвих навичок, формування позитивних лідерських якос­тей і відповідальної поведінки дитини через заохочення її до різно­манітних видів діяльності на усіх етапах шкільного життя.

Ми поділяємо думки В. Дурдуківського (висловлені ще у 1925 році), які до цього часу не втратили своєї актуальності. Він наголошував на то­му, що шкільне учнівське самоврядування має велике, безсумнівне зна­чення, бо:

— воно об'єднує всіх дітей школи, робить їх рівноправними її громадянами;

— воно споріднює дітей і педагогів, утворює з них дружну сім'ю, това­риську громаду;

— воно привчає дітей цікавитися громадськими справами, жити широки­ми, громадськими інтересами;

— воно призвичаює дітей до громадського, вільного життя згідно влас­них законів і конституцій;

— воно дає змогу дітям виявити свою самодіяльність і творчість у соціальній сфері;

— воно виховує дітей соціально;

— воно витворює ту інтимну, рідну шкільну атмосферу, яка є найпотріб-нішим і найкориснішим засобом для кожної щиро педагогічної праці. Учнівське самоврядування — багатоаспектне соціально-педагогічне

явище. Як будь-яка система воно складається із взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємообумовлених ключових компонентів: мотиваційно­го, соціального, правового, соціально-психологічного, педагогічного.

Мотиваційний компонент є двигуном розвитку самоврядування. Свідоме ставлення учнів до цілей діяльності учнівського самоврядуван­ня, розуміння завдань, методів і форм власної участі, наявність коректної педагогічної підтримки є важливим підґрунтям виникнення мотивів до участі в ній.

Соціальний компонент самоврядування необхідно розглядати як складову частину суспільного самоврядування. У навчальних закладах учні вперше одержують можливість власної участі у процесах ухвалення і реалізації соціально значущих рішень, активної співпраці у вирішенні важливих управлінських проблем. Саме на основі самоврядування у них формується почуття співпричетності до подій шкільного і громадського життя і відповідальність за ухвалення рішення та його реалізацію.

Правовий компонент окреслює межі компетентності органів учнівсь­кого самоврядування і відповідність ухвалених рішень, засвідчуючи про наявність або відсутність правових гарантій діяльності учнів і педагогів. На жаль, правові гарантії співучасті дітей у процесах життєдіяльності закладу ще надто розпливчасті, часто — аморфні, але їх створення надзви­чайно важливе. Якщо думка і слово дітей мають певну вагу, значущість для усіх учасників педагогічної взаємодії — це спонукає їх відповідально ставитися до найменшої дрібниці внутрішньо шкільного життя і до актив­ної участі в ньому

Соціально-психологічний компонент розглядається як умова утво­рення колективу і як його результат. Він виявляється у рівні готовності учнів і дорослих (педагогів, батьків, громадськості) до організації конструктивної взаємодії, спільного розв'язання навчально-виховних завданій з позицій самоврядування і партнерства.

Педагогічний компонент враховує соціально-психологічні підходи до самоврядування, тому що рівень навчально-виховних завдань обумовле­ний соціальними характеристиками певного етапу суспільних відносин, а сам процес навчання і виховання залежить від соціально-технологічних особливостей управлінських відносин педагогів та учнів.

Ці компоненти віддзеркалюють суспільний рівень визнання ідей са­моврядування у дитячому колективі.

Самоврядування діє на принципових, правових та гуманістичних заса­дах, має наскрізний характер, оскільки за формами організації охоплює всі напрямки життя і діяльності колективу школярів, а за своїм змістом впливає на кожну особистість у колективі.

Самоврядування перебуває у стаціонарному стані відкритої системи. А конкретно — у стані рухливої рівноваги, зберігаючи при цьому принци­пи організації і періодично змінюючи напрями активності та зміст форм залежно від конкретної організаційно-виховної ситуації.

Після складання сутнісної характеристики самоврядування зовсім не важко визначити його цільові орієнтири.

По-перше, сприяння саморозвитку дитини. Мова йде про дитячий ко­лектив, ведучою функцією якого є забезпечення особистісного зростання його членів. Самоврядування необхідно розглядати як найважливіший засіб (метод, інструмент) розвитку дітей. «Самодіяльність, — за тверд­женням Т. Є. Конникової, — дуже гостра зброя: діяльність, що здійснюєть­ся за внутрішнім потягом, обов'язково відбивається у рисах особистості». Участь школярів у роботі самоврядування допомагає сформувати у себе і своїх товаришів такі людські якості як самостійність, активність, дис­циплінованість та багато інших.

По-друге, організація ефективного функціонування навчальної групи. Без самоврядування навряд чи можливе успішне виконання покладених на класну спільноту функцій, починаючи з забезпечення дисципліни та порядку в класі, організації конструктивного спілкування дітей чи підлітків і завершуючи створенням умов для професійного та осо-бистісно-громадянського самовизначення учнів.

По-третє, формування у школярів готовності і здібностей грати різні ролі у системі соціальних ролей людини. Самоврядування дозволяє дитині розширити простір для виявлення своєї соціальної активності. Воно не може бути обмежене стінами учбового кабінету і навіть рамками шкільної будівлі. Виконання постійного чи тимчасового доручення може відбуватися і у дитя­чому садочку і у будинку ветерана, і на фермі сільськогосподарського під­приємства, і у лікарні, і на дільниці лісового господарства, тобто там, де мож­ливий і педагогічно доцільний прояв і розвиток ціннісних прагнень дітей.

Вибір форм учнівського самоврядування повинен корелювати із ба­гатьма конкретними умовами: педагогічною проблемою, над якою працює заклад, взаємовідносинами між членами педагогічної взаємодії, плану­ванням виховної роботи, обраною моделлю виховної системи, традиціями навчального закладу, матеріальною базою тощо.

Ефективну діяльність учнівського самоврядування допоможе забезпечити дотримання наступних умов: по-перше, позиціонування намірів, місії, завдані) і планів щодо ор­ганізації діяльності учнівського самоврядування перед шкільною і місце­вою громадами;

по-друге, подолання формалізму в діяльності учнівського самовряду­вання і педагогічного керівництва ним. Воно має займатися конкретними (правами, його рішення новії пні брати до уваги і педаготічітий колектив, і дирекція школи, і батьки, не вважаючи їх дитячими забавами;

по-третє, залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи і здійснення профілактичної діяльності. Вони повні пі і активно /іон ом агати педагогам у використанні новітніх форм превентивної виховної роботи з учнями, у формуванні здорового способу життя, у протидії негативним явищам у середовищі учнів, у поширенні і популяризації кращих національних традицій тощо;

по-четверте, забезпечення самоврядування реальною нормативно-правовою базою. Слід чітко визначити, за які ділянки шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які конкретні права та обов'язки мас кожен його член;

по-п'яте, обрання до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу. Члени учнівського самоврядування мають демонструвати високий рівень соціальної активності і бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов'язків, у спілкуванні з од­нолітками та /дорослими;

по-шосте, прагнення до розширення напрямів та форм діяльності. За таких умов зростає кількість вихованців, які розуміють, беруть участь у творенні і підтримують шкільну політику. Більшій кількості учнів при­щеплюється смак до суспільно корисної діяльності, створюються можли­вості для уникнення перевантажень найактивніших учнів, а у залучених до громадської роботи вихованців виявляються нові сторони їх особис­тості, які знайшли простір для свого розвитку;

по-сьоме, створення простору самодіяльності учнів, повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, не нав'язу­вання учням своєї волі у справах, які є компетенцією учнівського само­врядування;

по-восьме, кваліфікована, тактовна педагогічна підтримка і допомога учнівському активу, навчання його складної справи управління, техно­логічним аспектам забезпечення реальної участі дітей та підлітків у про­цесах життєдіяльності закладу;

по-дев'яте, практикування в дитячому колективі зміни функцій «керівника» і «підлеглого». Тривале перебування школяра на керівній по­саді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверх­ності, зазнайства та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб ор-тани учнівського самоврядування постійно оновлювалися. Це дасть змо­гу значній частині школярів набути позитивних лідерських і організа­торських навичок;

по-десяте, широке висвітлення результатів діяльності учнівського са­моврядування у шкільних і місцевих З МІ, систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснюва­ти контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі.

Але необхідно пам'ятати, що ці умови можуть змінюватись, а тому структура організації учнівського самоврядування повинна бути ди­намічною і варіативною.

Традиційний погляд на самоврядування заважає повною мірою зро­зуміти новизну сучасної ситуації і відстежити новітні тенденції його роз­витку. Несумісність цього погляду з життєвими реаліями інколи по­роджує страх педагогів перед «шкільною анархією» і, навіть, ліквіда­торські настрої.

Необхідно проаналізувати протиріччя і парадокси учнівського само­врядування, щоби позбутися фобій і визначити шляхи його оновлення і розвитку.

Ми бачимо декілька тенденцій, які можуть надати новий імпульс життєдіяльності системі учнівського самоврядування,

1. Зміна відносин «педагоги — лідери учнівського самоврядуван­ня»: із співпідкорення — на повноцінне партнерство.

У недавньому минулому самоврядування розумілося не стільки як функція колективу, скільки як функція організації, навіть і сам колектив ототожнювався з організацією (піонерською чи комсомольською).

Учнівське самоврядування по відношенню до педагогів нерідко відігравало службову роль, тому що його головним завданням вважалась допомога вчителям у навчанні і вихованні. Це призводило до виникнення учнівської еліти, а, отже, — до руйнації нормальних внутрішньо колектив­них і міжособистісних відносин. Педагогами, у свою чергу, організація співробітництва розумілася як керівництво його учасниками, діяли відно­сини співпідкорення, а не співробітництва, та все одно при цьому відповідальність за організацію покладалася на офіційно обраний (а інко­ли — призначений) актив.

Сьогодні є очевидною нагальна потреба у встановленні партнерської взаємодії з дітьми та молоддю для вирішення проблем ефективної ор­ганізації навчально-виховного процесу, творення гуманної шкільної політики, особистісного розвитку школярів.

Для партнерства потрібні спільні цільові зусилля з обох сторін - як молоді, так і дорослих, особливо актуальною є зміна негативних ставлень стосовно участі молоді у процесах прийняття рішень. Дорослі, які бачать молодих людей як партнерів, вважають, що справжня участь молодих лю­дей збагачує дорослих так само, як участь дорослих збагачує молодь, і що у відносинах взаємоповаги визнаються сильні риси, запропоновані кож­ною стороною. Саме таке ставлення спонукає дітей та молодь до активної суспільно значущої діяльності.

2. Перенесення змістового наголосу на частину «само». Загалом у словосполученні «самоврядування» головний наголос тра­диційно робився на другу частину. Насамперед, визначальною частиною поняття слід почати вважати «само-». І перед тим, як віднести його до суспільного буття, розуміти його як «управління собою», особистішим розвитком, характером, своєю діяльністю, нарешті — власним життям. І Іс, так би мовити, особистісний рівень самоврядування.

Що ж стосується громадського життя школи, то головне у ньому — са­моврядна діяльність учнів для загального блага. Саме її слід вважати пер­винною, а будь-які структури, органи - другорядними. Вони створюють­ся за необхідності, і зовсім не обов'язково мати стільки органів, скільки видів діяльності.

5. Відродження традицій колективотворення і його виховуючої функції.

Шкільна спільнота — це виховний колектив, в межах якого учні найбільш повно можуть задовольнити природні потреби у самостійній і спільній діяль­ності, грі. Це відбувається у класі, на гурткових заняттях, спортивних секціях, профільних групах, у загальношкільних справах і традиціях.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Пе­редусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяль­ності видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює, підтримує або за­суджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська дум­ка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через крити­ку в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і са­мокритика. Критика допомагає позбутися вад у поведінці, запобігти мож­ливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спону­кає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї по­ведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб ко­лективу. «Природа дитини егоїстична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Вихован­им не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього ди­тина не розвивається у справжню людину, а в якусь солодку сентимен­тальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу».

4. Структурування самоврядних процесів (органи самоврядування)

Пошуки нових самоврядних структур, що завирували у школах у процесі демократизації, йшли протореним шляхом простого переносу на дитяче середовище політичних ігор дорослих. Так у школах виникли •парламенти», «уряди», «президенти» та інші «ознаки нового часу». Вдумливим педагогам у багатьох випадках вдалося повернути ці ново­введення у правильне русло, перейти від псев/и)політичних ігор до ре­альної суспільної, соціальної практики. Та у більшості шкіл ця «гра у владу» провалилася, і тоді наступило розчарування у самій шкільній де­мократії і в УС у тому числі.

Структуруванням самоврядних процесів, на нашу думку, взагалі не вар­то захоплюватися. Але зовсім без органів самоуправління все-таки обійтись 11 еможливо, як не можна обійтися без громадських доручень — індивідуаль-иих, групових, колективних. Інакше діяльність носитиме хаотичний, непе-редбачуваний характер. Такі процеси важко назвати само-врядуванням. І Іри цьому важливе значення має стиль відносин, бо доручення — це вияв суспільної довіри. Часто воно пов'язане саме із проявами самостійності, умінням взяти на себе відповідальність за наслідки вчинку, дії, справи.

Органи самоврядування повинні бути достатньо різноманітними і гнучкими, постійними і тимчасовими, ситуативними і поновлюваними.

Наприклад, корисно мати представницькі органи, які складаються із довірених осіб первинних дитячих колективів. Вони, як правило, презен­тують і висловлюють суспільну думку, сукупну точку зору своїх това­ришів на сутнісні проблеми шкільного життя.

Інший приклад — дорадчі органи: різноманітні ради, де головне — об­говорення проблем і спільний пошук їхнього розв'язання. Учні, які до них входять, мають реальні важелі впливу на характер життєдіяльності шко­ли. Чим більше таких школярів, тим краще. Ось чому корисно влаштову­вати відкриті засідання таких органів із запрошенням до розмови всіх ба­жаючих. Подібні ради є своєрідною дитячою експертизою педагогічних задумів і значною мірою їх коригують.

Надзвичайно важливими є діяльнісні, профільні (ради справи) органи самоуправління. Вони, як правило, є групою добровольців, що об'єдну­ються загальним інтересом і спільною ініціативою. Вони перебирають на себе рішення якоїсь конкретної проблеми, що має загальне значення, і за­безпечують його реалізацію. Скажімо, якщо школі потрібна оперативна й об'єктивна інформації про її життя — група ентузіастів створює прес-центр і забезпечує його роботу. Адміністрація придбала відеознімальну апаратуру — навколо неї утворюється група бажаючих взяти участь у створенні шкільного літопису.

Якими б різнобічними не були органи УС, головне, щоби перед ними не ставили фіскальних завдань і не наділяли б їх владними повноваженнями.

5. Організація випереджального навчання лідерів як менеджерів системи учнівського самоврядування.

Делікатне питання — самостійність учнів у процесі самоврядної діяль­ності. Самостійність, як і свобода, не є простим наданням її самому собі. Дитяче свавілля таке ж небезпечне, як і доросле.

Самостійність, як і інші компетенції, треба формувати у процесі вихо­вання і самовиховання. У шкільні роки це робити зручніше всього, інтегруючись у систему учнівського самоврядування.

Діти мають проявляти самостійність у своїх природних соціальних ро­лях учня, вихованця, члена клубного об'єднання чи гуртківця, гро­мадської дитячої організації, лідера дитячого самоврядування. Але, щоби ці (проби були вдалими, учні мають знати і володіти елементарними тех-нологічиими навичками такої діяльності. Особливого значення набуває володіння лідерами учнівського самоврядування менеджерськими навич­ками в організації командної взаємодії органів учнівського самоврядуван­ня, залученні класних колективів до суспільно значущої діяльності, про­веденні соціологічних опитувань і моніторингів в учнівському середо­вищі, організації волонтерської і тренінгової діяльності за методикою «рівний рівному». Все це необхідно передбачити при організації робо­ти «Школи лідерів», бо інакше ситуація може призвести до профанації діяльності системи учнівського самоврядування, а це не має нічого спіль­ного із самоврядністю.

У тоіі же час у різноманітному і складному житті сучасної школи є чи­мало таких справ і ділянок, де учні можуть діяти без допомоги дорослих. У розумних школах давно існує домовленість між учнями і педагогами: що роблять самі учні, що — разом із вчителями, а що роблять тільки педагоги і технічний персонал школи. Самоврядні процеси поступово збільшують зону самостійної діяльності і демократичної взаємодії шкільної спільноти.

Шкода, що сьогодні знову приходиться пригадувати ці прописні істи­ни, які багатьох дратують своєю банальністю. Та що ж робити, якщо ми більш за все страждаємо від забуття саме прописних істин, особливо коли їх загородила і знесла лавина скороспілих новацій.

6. Налагодження коректного педагогічного супроводу діяльності учнівського самоврядування.

Виховний вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихо­ванцями самостійності, самодіяльності, ініціативи та якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до вад своїх членів.

У нових умовах змінюються функції педагогів, які співпрацюють із ор­ганами учнівського самоврядування. На наш погляд, найбільш педа­гогічно доцільною виглядає позиція педагога — консультанта або педаго­га — радника.

Важливо забезпечити своєчасні і коректні педагогічні втручання у:

— формування стосунків між членами дитячого колективу;

— змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків;

— створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі;

— процеси виявлення і підготовки лідерських кадрів;

— навчання активу учнівського самоврядування основам організаційно­го менеджменту ефективним технологіям організації колективної діяльності, соціального проектування і т. інше;

— добір форм і методів участі старшокласників у процесах творення і ре­ал іза і пі п псі л і. 11 ої і ю лі гики;

— налагодження конструктивної партнерської взаємодії з педагогічним колективом і органами батьківського самоврядування тощо.

Якщо ми хочемо, щоби наш освітній простір був гуманним і демокра­тичним, то без серйозної партнерської діяльності усіх суб'єктів, дотичних до проблеми розвитку учнівського самоврядування не обійтися.

Отже, можемо підсумувати, що учнівське самоврядування забезпечує дитині право па свободу вибору ціннісної позиції, формує у неї установку на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Воно створює можливості для життєвого самовизначення підлітків, простір для прояву особистіших відмінностей дітей, із сукупності яких складається їхнє власне життя.

---

Дата добавления: 2015-10-29