D) імпорт товарів.

Отже, міжнародне податкове право є "підгалузь міжнародного економічного права". А останнє, у свою чергу, визначається автором як галузь міжнародного публічного права, що представляє сукупність принципів і інших норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з їхньою діяльністю в галузі міжнародних економічних відносин.

Друга концепція більш поширена в зарубіжній, ніж у вітчизняній правовій науці. Її представники вважають, що міжнародне податкове право охоплює всі норми національного і міжнародного права, за допомогою яких регулюються питання оподаткування на міждержавному рівні. Дійсно, вихідною посилкою при виділенні відносин, регульованих міжнародним податковим правом, у загальній системі суспільних відносин є те, що вони належать до сфери міжнародних. Міжнародні відносини складне комплексне явище, що існує, з одного боку, в органічній єдності, а з іншого - що складається з елементів, які серйозно, а часом і принципово відрізняються один від одного. В першу чергу слід виділити міждержавні відносини, специфіка яких визначається особливою якістю, притаманним їх основним суб'єктам.

Міжнародне податкове право може бути визначене як особлива гілка податкового права, що займається міжнародними аспектами оподаткування. Це порівняно молода наукова дисципліна, відокремлені від всієї сфери податкового права в спеціальний напрям досліджень.

2. Принципи та норми МПП або ПП держави.

Науковці виділяють такі принципи міжнародного податкового права:

Принцип суверенної рівності держав. На повазі даного принципу мають ґрунтуватись міжнародні податкові відносини. Будь-які дії держави у міжнародних податкових відносинах, зокрема, не повинні бути націлені на порушення суверенітету інших держав, підрив міжнародного співробітництва. Цей принцип передбачає виключення можливості примушення будь-якої держави до участі в міжнародних відносинах, а також нав’язування їй невигідних умов співробітництва, тощо.

Принцип податкового суверенітету, який означає право кожної держави самостійно приймати норми, за допомогою яких визначається їх податкова юрисдикція; встановлювати будь-які податки на будь-які джерела доходу, які так чи інакше пов’язані з цією державою; а також визначати критерії та порядок оподаткування. При цьому вказане право є абсолютним, тобто ніхто не може посягнути на нього, ніхто, крім власне самої держави не може його обмежити.

В реальній дійсності наявність у кожної окремої держави цієї риси, яка дозволяє їй самостійно розв’язувати питання, пов’язані із оподаткуванням різних суб’єктів, є саме тією причиною, яка уможливлює «нашарування» фіскальних інтересів декількох держав і спричиняє, наприклад, міжнародне подвійне оподатку­вання. При цьому реальної можливості вплинути на інші держави і примусити їх відмовитись від права збирати податки з тих чи інших суб’єктів жодна держава не має, оскільки останнє означало б порушення їх податкового суверенітету.

Принцип співробітництва.

4. Принцип податкової юрисдикції, який означає можливість держави розповсюджувати своє суверенне право справляння по­датків на певну територію і на певне коло осіб. Принцип податкової юрисдикції може реалізовуватись за допомогою таких принципів:

а) принцип громадянства передбачає, що держава може ви­магати, щоб доходи її громадян і зареєстрованих в ній юридичних осіб підлягали оподаткуванню в цій державі, незалежно від місця отримання;

б) принцип резидентства означає розповсюдження вказаної вимоги на тих суб’єктів, які за законодавством держави підпадають під встановлені в ній критерії податкового резидентства, з чим і пов’язується обов’язок сплачувати податки на її території з усіх своїх доходів (включаючи закордонні), незалежно від того, є вони громадянами цієї країни чи ні;

в) принцип постійного представництва означає, що по відно­шенню до організацій, які мають на території іноземної держави по­стійне представництво (відокремлений підрозділ), через який вони здійснюють підприємницьку діяльність, ця держава володіє правом оподатковувати одержані ними на її території доходи;

Г) принцип територіальності дозволяє державі оподатковувати всі доходи та майно іноземних осіб (фізичних та юридичних) внаслідок того, що ці доходи одержані, а майно перебуває на території цієї держави, незалежно від національної приналежності і наявності в них статусу податкового резидента цієї держави.

Принцип податкової недискримінації, який зводиться до заборони державі оподатковувати іноземних суб’єктів за вищими податковими ставками порівняно із ставками аналогічного пода­тку, які застосовуються щодо національних суб’єктів за однакових правових і фактичних обставин.

Принцип сумлінного виконання зобов’язань, які випливають із норм міжнародного податкового права. Цей принцип відіграє на міжнародному рівні таку ж саму роль, як і принцип законності на національному рівні. Це обумовлено тим, що будь- яка міжнародна угода, в тому числі і податкова, є своєрідним законом для сторін, які її уклали. Норми міжнародного податкового права, в яких відображаються узгоджені позиції декількох держав, що володіють податковим суверенітетом, набувають для цих держав обов’язкової сили. В іншому випадку втратиться сенс міждержавної правотворчості, що здійснюється на основі добро­вільного волевиявлення і взаємної зацікавленості. До обов’язків держав за вищеназваним принципом входять взаємна повага правосуб’єктності в сфері міжнародної нормотворчості, у визнанні пріоритету зобов’язань за міжнародним правом щодо національ­них норм, а також приведення національного законодавства у відповідність до взятих на себе міжнародних зобов’язань; принципи міжнародного податкового права.

3. Сутність податків та їх функції, приклади

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.

4. Види податків згідно ПКУ.

Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють:

А.) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

За формою обкладення податки поділяються на прямі та непрямі.

До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до піни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на:

а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;

Б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.

Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені:

Готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, установлюваний обласними радами. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються-виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки поділяються на; а) разові, себто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше - податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); б) систематичні (регулярні), себто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

5. Податок на доходи фіз.осіб згідно з ПКУ.

Цей податок обчислюється згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про прибутковий податок з громадян» зі змінами і доповненнями.

Суб'єктами оподаткування є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця прожи­вання в Україні.

Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід громадян за календарний рік (складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний із різних джерел як на території України, так і за ЇЇ межами. Об'єктом оподаткування у громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний із джерел в Україні.

До сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, доходи у формі дивідендів за акціями, доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку (доходу) підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій та натуральній формах.

Оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з котрими громадянин має трудові відносини за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування.

Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про прибутковий податок з громадян» визначені розміри місячного сукупного оподатковуваного доходу громадян та ставки податку. Проте, відрахування прибуткового податку з громадян здійснюються відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р\ «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» за такими ставками:

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (у національній або іноземній валюті). Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами. Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться у гривнях. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховуються в гривні за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу.

6. Податок на прибуток підприємств згідно з ПКУ.

Відповідно до ст. 134 ПК об'єктом обкладення податком на прибуток є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом змен-шення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду;

Дохід (прибуток) нерезидента із джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 розд. III ПК.

Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки накладаються органами влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягується тими ж збирачами податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.

Стаття 151.1 Податкового кодексу України визначає, що основна ставка податку становить 16 відсотків. Однак на перехідний період ставка встановлюється в таких розмірах:

з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 відсотки;

з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток;

з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків;

з 1 січня 2014 року - 16 відсотків.

7. ПДВ згідно з ПКУ.

Пода́ток на до́дану ва́ртість (ПДВ), рос. налог на добавленную стоимость (НДС)) — непрямий багатоступінчастий податок, що збирається з кожного акту продажу, починаючи з виробничого та розподільчого циклів і закінчуючи продажем споживачеві. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

Платники ПДВ: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності та мають індивідуальний податковий номер.

ПДВ — найзначніший за обсягом з усіх податків, які нараховуються в Державний бюджет. Так, він становить 39,7% від загальних доходів держбюджету за 2008 рік (35,7% в 2007 році) — це найбільше за обсягом джерело доходів держави.

В Україні податок на додану вартість був введений в дію 1 січня 1992 року Законом «Про податок на добавлену вартість» від 20.12.1991. Закон діяв лише до червня 1993 року — і був замінений декретом КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992 року. Згодом, 3 квітня 1997 року було прийнято Закон України «Про податок на додану вартість», він набув чинності 1 липня 1997. Цей закон втратив чинність на підставі нового Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року.

Платниками податку є як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Обов'язковою для оподаткування є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців. [2, стаття 2] У випадку, якщо обсяг діяльності не перевищує вищевказану суму, але суб'єкт вже є зареєстрованим платником ПДВ, він може обрати касовий метод сплати ПДВ — сплачувати цей податок вже після отримання виручки за товар, проданий на умовах подальшої оплати (а не після поставки, як в загальному випадку). [3, стор. 180] Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване як резидентами, так і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в тому числі в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Не є платниками ПДВ філії, оскільки відповідно до Цивільного Кодексу України вони не є ні юридичними особами, ні суб'єктами підприємницької діяльності.

Існує також перелік видів операцій, які не належать до об'єкта оподаткування.

Серед них:

надання послуг зі страхування;

виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

випуск, розміщення і продаж цінних паперів;

Передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

8. Акцизні податки згідно з ПКУ.

Акцизний податок — це непрямий податок на споживання підакцизних товарів (продукції), що включається до ціни таких товарів (продукції). Статтею 215 Податкового кодексу України визначено наступний перелік підакцизних товарів:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

Легкові автомобілі, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Із набуттям чинності Податкового кодексу України коло платників акцизного податку розширено. Поряд із виробниками та імпортерами підакцизних товарів до його переліку віднесено:

особу, яка реалізує підакцизні товари, які конфісковані, є безхазяйними, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

Особу, яка не забезпечила цільове використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено нульову ставку податку (зокрема спирт для виробництва продукції, визначеної у статті 229 Податкового кодексу України, легкі та важкі дистиляти для виробництва етилену), або не підлягають, або звільняються від оподаткування.

Крім того, при імпорті підакцизних товарів платниками є:

фізична особа-резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства;

особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України зі звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до пункту 213.3 статті 213 Податкового кодексу України;

Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування у разі порушення таких вимог.

Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

Об'єктом оподаткування акцизним податком є реалізація підакцизних товарів (продукції).

9. Тезово надайте загальну характеристику ПКУ.

Податковий кодекс України — закон України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Податковий кодекс України зокрема визначає:

-вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування,

-платників податків та зборів, їх права та обов'язки,

-компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під -час здійснення податкового контролю,

Відповідальність за порушення податкового законодавства

Червня 2010 року поданий урядом законопроект було прийнято за основу. Але зазначений законопроект зазнав такої критики, що 8 липня Верховна Рада України спочатку ухвалює рішення про всенародне обговорення проекту Податкового кодексу, а вже 7 вересня визнає такою, що втратила чинність, власну постанову про прийняття Податкового кодексу за основу. Новий етап ухвалення Податкового кодексу розпочався 7 жовтня, коли доопрацьований проект цього документу було прийнято за основу постановою Верховної Ради № 2593-VI. 18 листопада Верховна Рада нарешті приймає Податковий кодекс, але вже 30 листопада Президент України після масових акцій протесту накладає на нього вето. Подальші події розвиваються блискавично. 2 грудня Верховна Рада повторно приймає Податковий кодекс вже з урахуванням побажань Президента, 3 грудня кодекс підписує глава держави, а вже 4 грудня текст Податкового кодексу офіційно оприлюднюється в газеті «Голос України».

Кодекс набрав чинності з 1 січня 2011, однак деякі статті наберуть чинності пізніше, аж до 1 січня 2015 року.

Податковий кодекс України регулює суспільні відносини, відносини, що складаються в сфері податкової діяльності України. Ця діяльність зумовлена необхідністю проведення принципово нової податкової політики. Тому одним з напрямків реалізації цієї політики стало введення з 1 січня 2011 року на території України нової системи оподаткування: розроблено систему законодавчого забезпечення та правового оформлення у вигляді Податкового кодексу України, створений механізм її реалізації. На цій основі формується фінансове забезпечення загальнодержавного та місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України охоплює всі сфери комерційної та некомерційної діяльності як юридичних, так і фізичних осіб (платників податків).

Предметом регулювання Податкового кодексу України є податкові відносини контролюючих органів, платників податків і податкових представників (податкових агентів) щодо встановлення, зміни і вилучення у платників податків (юридичних і фізичних осіб) частини їхніх доходів у відповідний бюджет (державний, місцевий).

10. Основні положення правового регулювання ПДВ в ЄС - ДИРЕКТИВА 2006/112,
+ як приклад ставки ПДВ в окремих державах-членах ЄС.

Стандартна ставка ПДВ, що є чинною в різних державах-членах, у поєднанні з механізмом перехідної системи забезпечує належне функціонування зазначеної системи. Для запобігання виникненню структурної неврівноваженості у Співтоваристві та викривленню конкуренції в деяких царинах діяльності внаслідок застосування державами-членами різних стандартних ставок ПДВ, встановлюється мінімальна стандартна ставка в розмірі 15% з можливістю перегляду.

Для збереження нейтральності ПДВ ставки, встановлені державами-членами, мають забезпечити можливість, як правило, віднесення на зменшення податкового зобов'язання ПДВ, справленого на попередньому етапі.

Принцип спільної системи ПДВ передбачає застосування до товарів та послуг загального податку на споживання, точно пропорційного ціні товарів і послуг, незалежно від числа операцій у рамках процесу виробництва та збуту до моменту нарахування податку.

За кожною операцією нараховується ПДВ, розрахований відповідно до ціни товарів або послуг за ставкою, встановленою для таких товарів або послуг, після віднесення на зменшення податкового зобов'язання суми ПДВ, що безпосередньо припадає на різні складові собівартості.

ПДВ оподатковуються такі операції:

(а) постачання товарів за винагороду в межах території держави-члена платником податку, що діє як такий;

(b) придбання усередині Співтовариства товарів за винагороду в межах території держави-члена:

(i) платником податку, що діє як такий, або юридичною особою, що не є платником податку, якщо продавець є платником податку, що діє як такий і не має права на звільнення як мале підприємство згідно з положеннями статей 282-292, й не підпадає під дію статей 33 або 36;

(ii) у випадку нових транспортних засобів, платником податку чи юридичною особою, що не є платником податку, інші придбання яких не оподатковуються ПДВ згідно з частиною 1 статті 3, або будь-якою іншою особою, що не є платником податку;

(iii) у випадку підакцизної продукції, якщо акцизний збір при придбанні в межах Співтовариства стягується згідно з Директивою 92/12/ЄЕС, у межах території держави-члена, платником податку або юридичною особою, що не є платником податку, інші придбання яких не оподатковуються ПДВ згідно частиною 1 статті 3;

(c) надання послуг за винагороду в межах території держави-члена платником податку, що діє як такий;

d) імпорт товарів.

11. Основні положення правового регулювання акцизних зборів в ЄС:
= на алкогольні вироби (ДИРЕКТИВА 92/84),
= на тютюнові вироби (ДИРЕКТИВА 92/79),
= з нафтопродуктів (ДИРЕКТИВА 92/82), + див. ДИРЕКТИВА 2008/118, та 2010/12.
Тут потрібно детально лише про один з видів підакцизних товарів написати на вибір.

Стаття 1

Держави-члени застосовують мінімальні ставки акцизного збору відповідно до правил, закріплених у Директиві, не пізніше як з 1 січня 1993 року.

Стаття 2

1. Дія цієї Директиви поширюється на наступні товари:

– спирт та алкогольні напої;– проміжні товари;– вино;– пиво, як визначено у Директиві 92/83/ЄЕС.

Стаття 3

1. З 1 січня 1993 року мінімальна ставка акцизного збору на спирт та спирт, що міститься в напоях, за винятком зазначених у статтях 4, 5 та 6, становить 550 Екю на гектолітр чистого спирту.

Проте, держави-члени Співтовариства, у яких до спирту та алкогольних напоїв застосовується ставку збору, що не перевищує 1 000 екю з гектолітра чистого спирту, не можуть знижувати таку національну ставку. Крім того, держави-члени Співтовариства, у яких до зазначених товарів застосовується ставка збору, що перевищує 1 000 екю з гектолітра чистого спирту, не можуть знижувати таку національну ставку нижче 1000 екю.

Італійська Республіка може продовжувати застосовувати звільнення від акцизного збору та знижені ставки акцизного збору, які можуть бути меншими мінімальних ставок та які застосовувалися станом на 1 січня 1992 року до спирту та алкогольних напоїв, що споживалися на території регіонів Горіції та у долині Аоста.

12. На Ваш вибір в одній з країн-членів ЄС вкажіть основні положення щодо:
= податку з доходів фіз.осіб + обов"язкові соціальні платежі,
= податку на прибуток юр. осіб + обов"язкові соціальні платежі.

Дата добавления: 2015-10-28