Роздуми перевтілення

Люди – ідіоти.

Пошук формули щастя

Кінець, який став початком.

В кімнаті було холодно, а чи просто моє старе тіло було не здатне виробляти і забезпечувати мене теплом. Старість…важкий період. Вся картинка життя відкрита і вже відома, основна інтрига і таємниця, коли настане кінець – момент, коли серце перестане битися, а очі закриються і перестануть бачити навіть темноту. Цікаво…правда? Але незважаючи на таку сіро-важку буденність очікування при відсутності насолод, залишається щось святе, недоторканне, вічно-тепле та особисте – спогади. Які ж вони прекрасні, світлі, насиченні позитивом і сміхом молодих лиць. Якби Бог дозволив прожити мені ще одне життя, я сумніваюсь, що прожив би його інакше, тому який сенс жити ще? Коло замкнулось, теперішнє було майбутнім, майбутнє стало минулим, яке з часом стане чимось повчальним або нікому не потрібним – інакше не буває. І треба це зрозуміти і відпустити, відпустити себе, поділившись з іншими собою. Навколо не було нікого, окрім десятирічного Максима – викапаний я. Такий ж дурнуватий, з милим поглядом іскри, а ще в кожному питанні відчувалась щира цікавість, як і посмішка. Тілом я був старим, душею виснажений відпочинком, а думками повністю задоволений. Всі шукають формулу щастя, а я її знав. Макс, а ну ходи-но сюди, я розповість тобі дружню історію свого прекрасного життя. – А розкажіть про всі ці татуювання, що на вашому тілі, бо мама казали, що ви просто так і не змогли подорослішати, це як? – Не спіши, всьому свій час, про них ти також почуєш і до речі скільки разів я тобі казав, звертатись до мене на ти. Ну ми ж друзі? – Ти мій найкращий татуйований друг. – Ха…молодець, а тепер слухай, моя розповідь можливо буде довгою, але повчально-цікавою, як порнофільм. Ти розумний хлопчина і навіть якщо ти не зрозумієш всього до кінця, то з часом пам’ятаючи цю історію, тобі будуть відомі відповіді на життєво-важливі питання. А про матюки, які почуєш від мене при батьках не повторюй, хоча, кого я вчу.

Все почалось з самого народження, напевне, ще тоді я якось по іншому розплющив очі і подивися на цей світ. Жаль, що не пам’ятаю того моменту, а то б знав напевне. Дитинство в мене було безтурботне і не бідне, я їв шоколадні цукерки, коли однолітки пососували льодяники, завжди був гарно і охайно одягнений, батько часто підвозив в садік, ні…ні ми не були дуже багатими, просто мама любила своїх дітей і старалась забезпечити їх всім найкращим, за що я досі щиро вдячний. Напевне, як і більшість дітей, які ідуть в школу, я відчував себе не в своїй тарілці. В мене завжди було сотні питань, якими я завалював всіх вчителів. Але нажаль нашим шкільним тупікам, хіба що скот вчити, тому відповіді зазвичай були образою, типу: ти завжди задаєш дурні, богохульні або недоречні питання. Інтернету не було, тому в період, коли грузились на комп’ютері ігри з дисків – я читав, згодом читання ставало все цікавіше і цікавіше. В школі вчитись мені було просто, відчувалась легкість сприйняття і розуміння матеріалу, але довбана формальність писання домашних завдань мене вбивала. Стараючись пояснити вчителям, нахера вчитись виразному і чіткому писанні, вимальовуючи кожну букву чи цифру, якщо з часом твій почерк стане тільки твоїм, а всі тексти будуть друкуватись ідентичними символами, закінчувалось криком, а згодом сваркою – ніколи не любив тупість. Мама кожного вечора сідала біля мене і контролювала моє написання, даючи по ошийнику за поганий почерк. Ненавидів це. Всі думають, що їхні вказівки і повчання є істино-правильними, але насправді це херня, роби так, як вважаєш за потрібне, маючи аргументоване пояснення чому саме так, але в момент коли хтось зможе більш твердо охарактеризувати свою правоту, не опирайся, якщо відчуєш силу чужих слів, а просто сприйми це і обдумай. В школі дуже багато речей робилось неправильно та не педагогічно, але так привично, що про правильність ніхто не думав, а навпаки, завжди шукались нові методи контролю. Жорстокість виховання перетворювали дітей на бездумно-мовчазних роботів. Незважаючи на те, що я був круглим відмінником, який любив читати по вечорах біля каміну казки Андерсона та Перо, я так само піклувався про свій авторитет. В класі часто бився відстоюючи свою думку чи то крутість, не забував, що зі старшими треба дружити, що зробило мене дійсно особливим. Симпатичний, розумний і нагло-дибільний хлопець. Ідеальний склад для успішного школяра. Вчителі мене боялись через гострий язик, школярі поважали через вміння махати кулаками та твердий характер, а дівчатам я подобався через симпатичне обличчя і все інше. Здавалося б ідеальні шкільні роки – але, насправді, вони були, дійсно, ідеальними. В 5 класі я гордо казав, що в мене є дівчина, бо так воно і було. Перші почуття, які ж вони приємні, щирі і без фальшу. Наївність – це прекрасно. Я думав, що то кохання всього мого життя. Я не міг їсти, спати – все як книжка пише. Але обставини були не нашу користь і відстань погубила все те наївне та приємне. Пам’ятаю батьки на мене кричали: «Ти що женитись вже надумав? А ну, щоб більше не було такого, а то ціле село шумить.» Дибілізм…блять…ну що поганого я робив? мене тянуло до дівчинки, все було взаємно, але сільська мораль з її релігійним смородом псувала все.

Здавалося б, такі хлопчаки як я непоодинокі випадки, але справа в тому, що батьки-дибіли з допомогою таких самих вчителів ламають їх. І в момент коли хлопець повинен відчути насолоду жіночого тіла, смак та ейфорію алкогольного сп’яніння, гулянки в клубах та шашлики з пивом, батьки все це забороняють в наказовому порядку і заставляють знову взятися за підручники, не стимулюючи це ніякими поясненнями. І під впливом цієї нерозумної хмари впливу хлопці ламаються і стають задротами, а лідерами стають тупі розбишаки, які читати не вміють і над якими батьки ніколи не мали контролю. І відповідно лідером стає тупорилий неконтрольований підліток, який надивився бригади і грається в бригадира. Це найбільша помилка батьків. Вони з перспективного лідера роблять тряпку, яка буде мати непотрібні знання і схвальні відгуки вчителів і відсутність сексу та поваги друзів. І навіть, якщо ця дитина виривається від батьків і всім іншим доводить, що він не гірший, то наслідки жахливі – двох годинна нудна лекції від батьків, який же ти уїбан і як ти так міг вчинити. Хоча, насправді, ти просто хотів класно провести час. В мене все було по іншому. Батьків в час мого дикого бажання трахатись, бухати і пробувати щось нове, майже ніколи не було вдома і контролю я не відчував, на зміну йому прийшло відчуття відповідальності: хочеш їсти готуй, хочеш пити роз приділяй бюджет, треба грошей, щось придумай – прекрасний життєвий опит для підлітка. Я читав, бо мені було цікаво, я займався спортом, щоб подобатись дівчатам і я гуляв, щоб отримувати насолоду. І навіть коли ці два начальника приїздили додому і стара бабуля, яку я просто ненавидів, розповідала їм всю правду, про мої нібито погані вчинки – я получав піздулєй, але я знав, що сьогодні я вислухаю цей весь маразм, а завтра змову буде, як вчора – свобода. Батьки кричали на мене, грались в мудро-повчальних апостолів, але в них було два недоліки: вони не могли мене переконати в своїй правоті, а другий, також важливий, через бездомний графік роботи, вони не могли мені заборонити робити те, що хочу я.

Мої «старі» часто сварились, батько ставився зневажливо до мами, за що я його досі ненавиджу, але це був корисний урок для мене. У свій час я пообіцяв, що ніколи не буду ставитись до своєї коханої так як ставився батько до матері. Завдяки маминим сльозам і безвихідним становищем, через відсутність любові і ласки від чоловіка, прийшло розуміння чого хоче жінка, яке ставлення буде дарувати їй насолоду та задоволення. А ще недалеко від нас жила моя бабуля, яка маніпулювала батьком і заправляла в родині, що і було основним збудником крику і образ. І в юному віці до мене дійшло, що пара повинна жити окремо від батьків, бо цей вплив консервативної тупості є шкідником розвитку добробуту. Тому уйобуй від батьків якнайшвидше і живи самостійно. І запам’ятай жіночі сльози капаючи по твоїй вині – це канібалізм. Ти поїдаєш живу людину своїми мозковими проблемами.

В школі я не курив, хіба так інколи бавився по п’янках. До алкоголю ставився легковажно, особливо в старших класах. Часто бився, і тільки в універі зрозумів, що махають кулаками бикуваті далбайоби, які не знають як інакше виїбнутись. Визнання в компанії можна отримати двома шляхами: залякати і заслужити повагу. І той спосіб дієвий і той. Я залякував, але з часом я зрозумів, що якщо людина постане перед вибором допомогти тому, хто залякує і тому кого поважають, то виберуть друге. Чому я залякував? Напевне, щоб бути крутим чуваком з крутими чуваками, але насправді хуйня це всьо, просто інші цього не розуміють. Так це діє, але варто сісти і задуматись, хто блять дав тобі право за рахунок чужих страждань отримувати насолоду. Ми, що тварини без думні? Хіба не розумієм, що цим самим ображаєм, принижуєм та кривдим інших? Зрозумівши це, я почав жити інакше і знаєш нічо не змінилось – повага залишились, дружба стала не менш міцною, а головне перестали страждати невинно-слабші люди.

Я жив, купаючись у свободі, насолоджуючись всіма земними благами, але щось мене душило. Друзі одружувались, випивши стакан розповідали про зради, про негативи подружнього життя…слово щастя було відсутня у розмові. Розуміючи все більше і більше я не мав з ким поговорити, бо мене не розуміли. Всі були наскільки закодовані, що розмова про самообман через відсутність розуміння було мокрим місцем. Народився, пішов до школи, погуляв, женився на сусідці зі статками і працюєш як осел до смерті – доля чи вибір? Ніхуя – тупість. Тупі батьки розповідають дітям, діти своїм і так далі. Засуджувати їх немає сенсу, пояснювати також, вони просто не вміють інакше. Покарані собою.

Був момент, коли я зрозумів, що не хочу жити так як живуть мої батьки, односельчани, хотілось чогось іншого. Тому я вирішив вступити в університет, щоб вирватись з цієї курячо-мозгової клітки. Батьки підтримали, сподіваючись, що через п’ять років я повернусь з дипломом в зубах і буду викладати в школі чи щось таке, продовжуючи розбудовувати маєтки на славу родині і на заздрість сусідам. А хуй там.

Час ішов, вік мінявся, потреби збільшувались, а свобода все ж таки залишалась незмінно-обмеженою. Це мене бісило.

Покинувши тупі гори, я виїхав жити до цивілізації, де думки почали нестримно мутувати в моїй голові.

- Діду, я тоже хочу бути вільним.

- Ти і є вільний.

- Але ж я часто роблю те чого не хочу.

- Наприклад?

- Ну от мама заставляє мене ходити до школи, вчитись, читати вашу бібліотеку, а я в цей момент мрію про біганину з друзями.

- Головна проблема – це нерозуміння того, для чого ти це робиш. Тобі наказують без пояснень, а результат задовольняє всіх, окрім тебе, бо ти чхав на нього, задовольняючись їхньою радістю і похвалою. Але так не може тривати вічно.

Я розкажу тобі, яким чином зрозумів, що навчання є важливим для мене. Ні…я не бачив себе перспективним бізнесменом чи політиком. Я хотів подобатись жінкам, мені хотілось, як і всім чоловікам у світ, переспати з усіма жінками в світі. А що для цього потрібно? Краса? Її недостатньо. Потрібні були знання, вміння спілкуватись та вміння фліртувати. Я почав читати те, що мені було цікаве, і згодом почав отримувати результат, розуміючи, що читання наступної книги дозволяє отримати більше знань, які допомагають в отриманні ще симпатичнішої дівчинки. Жінки, які ж вони вибагливі. Хуліган, якого вони хочуть, інколи не може проявити свої натуру, для отримання симпатії від бажаної і обкакується. Прикладом є будь який масовий захід, де потрібно щось сказати. І якщо твій словниковий запас не дозволить лідирувати в розмові, то плакала твоя наглість, сим потне личко і розряд по боксу. Тому, коли сідаєш читати думай про дівчину, яка тобі подобається, і знай все, щоб ти не робив, робиться для баб. Чоловіки стають мільйонерами, спортсменами, політиками, акторами, співаками, знаменитостями – і все через баб. Їхній отвір між ногами є найкращим стимулом з усіх мені відомих. Все для баб, а згодом все повинно стати для однієї, для тої єдиної, яку ти шукав і ніяк інакше. От представ, ти поступиш в універ, де ніхто нікого не знає, всі бояться сказати слово, щоб не виглядати ідіотом. Новий світ, нові правила. Там ніхто не оцінить твої маєтки в рідній місцині, ніхто не знає про твої подвиги чи щось таке. І в такій скутій атмосфері, ти проявиш себе, не тільки як симпотний і наглий, але й комунікативний, знаючий все. Ти станеш родзинкою нового світу.

От представ собі таку ситуацію, дівчинка, яка подобається відповідає на парі, її підготовка не дозволяє сказати викладачу те, що він хоче. І тут вписуєшся ти, беручи весь удар на себе. Адже жінкам подобається відчуття захищеності. Викладач піниться, але тобі начхати, бо твої знання дозволяють відповідати з будь якого предмету без підготовки та конспекту. І піна яка набереться, так і залишиться при ньому. Стимулює? Якщо хочеш мати все, то потрібно знати і уміти все. Не хочеш вчитися? А красивих жінок хочеш? А чого хочеш більше: не вчитися чи жінок? От і зроби свій вибір. І тоді все зміниться. Навчання стане подорожжю з цікаво-новими зупинками. Ти зрозумієш, яку ж силу має влучне слово, фраза чи просто кивок головою, але, щоб знати як і коли, треба просто знати. А, щоб знати, треба мати знання, з якими люди не народжуються.

Пошук невідомого

Існування в далині від дому було прекрасно-цікавим. Нове життя, нові люди, нова музика і нові проблеми. Продажність була присутня в крові кожного. Вона мов якась складова організму проявлялась всюди і в усіх. Кожен мав свою ціну і не цінив свободу. Я бачив, що всі люди особливо-прекрасні, дивно-смішні, суспільно-нудні та нав’язано-пафосні, а де ж вільні, блять? Хотілось іти вулицею, побачити її і відчути не сморід духів, а запах свободи…щоб одяг був не з колекції весна-літо, а просто вільний; хотілось у вчинках бачити внутрішнє «так», без страхів і суспільних рамок; хотілось, щоб люди не були журнальними дибілами, які думають, що все, що модно, дійсно, прикрашає. Хотілось чогось іншого…хотілось, щоб думки були, як сигарети колись – без фільтру; хотілось, щоб собаки навчились говорити і пояснили цим володарям світу значення таких слів, як вірність, опіка та любов; хотілось, щоб Гітлер воскрес і знову помер, але цього разу в жахливих муках; хотілось побачити людину вільну…вільну від пафосних журналів, бабла, бажання сподобатись чимось не своїм; хотілось, щоб люди в житті стогнали від насолоди, мов від сексу…хотілось бачити свободу в очах від усього, навіть від своїх бажань. Люди міняються, музика міняється, наркотики міняються, але є щось незмінно-святе – це власне я, яке проявляється в моменти оголеного тіла співаючого перед дзеркалом ванної кімнати.

Чим місто відрізнялось від села? Нічим…Так само були певні ідіотські правила, за якими люди жили і живучи вірили, що це їх вибір. Жінки, ідучи за хлібом в магазин, одівались, як моделі в журналах, кажучи, що їм так подобається, хоча, насправді, їм подобалось подобатись іншим. Чоловіки весь час мірялись хуями, заробляючи гроші і говорячи на весь світ: «А в мене пісюн має 18 мільярдів!!!» І так весь час. Я зрозумів, що всі люди ідіоти, ну а якщо і не всі, то я просто не знав інших. Вони живуть за ідіотськими правилами, які самі придумали, роблять ідіотські вчинки, щоб привернути до себе увагу; пиздять якісь нібито розумні фрази, щоб здаватись розумнішими; стверджують, що краса потребує жертв, не розуміючи, що краса потребує просто… краси. Чим я відрізнявся від них усіх? Та нічим. Я був точно такий самий ідіот. Єдина відмінність полягала в тому, що я розумів весь ідіотизм життя. Але це не дозволило мені жити інакше…краще, щасливіше. Навпаки породило відразу до свого відображення в дзеркалі. Мене «тошнило» від мого життя, і від самого себе. Але перед початком цієї ненависті, через розуміння правди життя, все було інакше.

Щоб чогось навчитись, я вчився всього. В університет я не часто ходив, і тобі не раджу, тому часу вистачало на все. Одним з променів на просвітлення моєї дурної голови була пікап-тусовка, куди люди приходили в пошуках чогось нового. Моя ціль була іншою, а точніше її не було – я, просто, бісився з жиру. Дівчатам я і таким подобався, але ж ми всі розуміємо, що ідеалу не існує і, незважаючи на це, все рівно шукаємо. Там я зустрів дивних та креативно-мислячих людей. Вони не були схожі на інших, з ними було дуже просто і водночас дуже складно. Університетські друзі відійшли на другий план, про сільських, я згадував тільки від впливу нудності, перебуваючи на рідному подвір’ї. В той момент, мені було дійсно цікаво…ми проводили час не так як всі, ми обговорювали теми простих смертних, так, що вони не розуміли ні слова. Ми копались у всьому. В нас не було нічого спільного, окрім дороги в пошуках щастя. Гроші, слава, влада, вміння говорити, вміння розуміти інших без слів, зовнішній вигляд, внутрішній стан – і в сумі красиві жінки. В одну мить ми вірили, що за рахунок цього всього ми станемо щасливі. Але результатом а ж ніяк не було бажане нами. Ми не отримали того чого хотіли і, просто, розійшлися в поглядах. Нас було троє, як «три брата акробати». Згодом бажаючих спілкуватися ставало більше, потім ще більше, а потім нас не стало. Думки помінялись. Світ став іншим. І пошук чогось залишився пошуком. Якби там не було, і чим би воно не закінчилось, але це був прекрасний життєвий досвід, насичений позитивом, сміхом, підтягнутими жіночими попками, неадекватними вчинками для інших та хорошою дружбою на все життя. Вік не мав границь, вчинки розсудку, посмішка причини, а знайомство місця. В один момент нам здалось, що ми от-от станемо вічно-щасливими, але завжди щось мішало. Неможливо було завжди ставитись до життя, як до найприємнішого дару з усіх в природі. Шукаючи разом, ми знайшли кожному потрібне і пішли шукати далі, але пошук став індивідуальним для кожного. При зустрічах розмови стали більш буденними, і лишень інколи через бажання задоволення власного «Я», чекаючи відповіді про поразку власних переконань, цікавились, як у кого справи. Нам було важко. Кожен з нас не відчував підтримки у власних діях, що породжувало більшу трату часу на реалізацію та лікування своєї голови. Печальним було розуміння правильності даного. Спільний шлях став індивідуальним, але інакше він би не продовжився.

Роздуми перевтілення

Після отримання медалі, під час вручення якої я бачив злобно-брехливу морду та пожимав грязно-корумповану руку директора, багато чого змінилось. Надія не обнадіювала, любов розвіялась, а віра зникла, як попсові слова пісні. Я почав втрачати свою музу. Цинізм вже не був словниковим визначенням в голові…ні…він став моїм життєвим мисленням. Негатив, який оточував нас був нормальним для всіх, але не для мене. Бачивши його по всюди, здавалось, що я схожу з розуму. Любов відчувалась до усіх людей, як і ненависть.

Коли я сидів за столом, убивався Редбулом і дивився Діснеївські мультики, до мене дійшло: всі хочуть бути не такими, як всі, але це бажання і робить їх однаковими…кожен відчуває, що він не у своїй тарілці…всі шукають чогось особливого і вважають особливими себе. Це добре, але в чому полягає особливість? В бажанні бути таким? Кожну дівчину не задовольняє те, що в неї є…вона хоче знайти чудовисько, яке ніхто не любить, полюбити його і зробити так, щоб завдяки їй він став принцом. І після цього вона стани особливою…Кожен створює в себе в голові якихось героїв…якусь неіснуючу реальність і старається жити так, як живе той герой в голові, створений нами. Хіба це правильно? Хтось мріє знайти щось особливе не тому, що хоче особливого, а тому, що сам хоче бути особливим…коротше кажучи, щоб виїбнутись перед іншими. Хтось колись сказав, що зовнішній вигляд обманливий, оскільки краса скрита в середині людини. І ця фраза ламає багато думок…і заставляє думати в протилежну сторону: он красива людина – значить всередині вона пуста. А якщо і ні, то всі інші так подумають, а може красиві і хочуть здаватись пустими? Для чого? Не знаю…Можливо так треба, щоб в один прекрасний момент відкритись комусь і показати не лише зовнішню красу, а й внутрішню. Дехто в себе в голові створює якогось героя і старається жити його життям, не бажаючи цього насправді. Тоді для чого це? Може тому, що хочеться бути крутішим як є насправді, але, що таке крутість, це думка інших про тебе, чи твоя про себе? Кожна дівчина хоче знайти красу в середині хлопця, відкрити її, і знати, що це завдяки їй сталось, але ці пошуки починаються ззовні… Тоді як жити не красивим людям, шукати? Не знаю...чесно не знаю…може тому, що ніколи не задумувався, чи просто тому, що відповіді не знає ніхто. Всі хочуть влади, дівчатам подобаються агресивні, наглі до інших і добрі, милі до них…як думаєш, чому? А тому, що в цей час вони відчувають, що до них ставляться не так як до всіх і завдяки цьому приходить відчуття – ти особлива, що також є егоїзмом… ти шукаєш, щось таке, що тебе задовольняє? Ні… насправді, всі шукають відчуття власної особливості. Чоловічі вчинки зводиться до того, щоб «не мучити руку», а може навіть і не в руці справа, адже чоловіки давно з цим змирились. Насправді, всі хочуть бути ахуєнними, знаючи оцінку суспільство за красиву модель, рука якої в тебе в руці. А ще вищу оцінку суспільства, можна отримати за рахунок швидкої зміни цих моделей. Ну…що тут дивного? Ми самі створюємо віруси, щоб потім винайти ліки; ми придумуємо правила, які згодом порушуємо; ми…це люди, які граються в богів, відчуваючи кров в тілі – ідіоти.

Порушивши всі можливі правили життя, виснажуючи свій мозок роздумами про все оточуючи, я сходив з розуму. Шукаючи якогось логічного пояснення, приходило розуміння, що його немає. Відповідь була простою: Люди – ідіоти.

Одного разу, коли думки були десь далеко, а жопа сиділа на барному стільчику, нічного клубу, я дещо почув…щось таке суспільно-звичне, що вбивало мене. Ми спілкуємось…все класно…ведеться – позитив – я її пру. І тут вона по-жіночому, тонко натякає, що хоче щось випити. На що, я впевнено відповів: «А в чому проблема? Замов собі щось.» Я прекрасно розумів хід її думок, вони мене бісили. І тут в її очах читається: «Вот гавно.» Чому так? Невже жінки, хочуть уваги, яка проявляється таким чином? Я не хотів її купляти, але суспільство впровадило базарні правила не тільки в повсякденному житті, але й в стосунках також. Жаль, що вона цього не розуміла. От поставив би я їй «Редбул з водкою» і що? Настане момент коли вона спитає мене: «А в тебе є яхта? Бо я хочу покататись? Відповім правду – буду гімном, а обманути вже не вийде. Жінки самі хочуть, щоб їх купляли, не розуміючи різницю між купівлею і, дійсно, увагою. В мене є то, є це…і ще мені потрібна твоя красива попка в ліжку, яке знаходиться в спальні домику на Карибах. Отак треба знайомитись? Насправді, чоловіки з маленькими пісюнами і товстими гаманцями привчили жінок до цієї розкоші. Хочеш морозиво – ідем, хочеш суші – ідем, хочеш кави – ідем, хочеш шмоток – ідем, хочеш машину – ідем, хочеш квартиру – ідем. Мені не хотілось так отримувати бажане, але для інших це чомусь було чимось нормально-звичним. Маю бажання і можливість зроблю приємно…ні – скажу правду. І що після цього буду гімном? Напевне, що так, але тільки в очах непотрібних мені людей. І це правильно – залишайся самим собою, і ніколи не будь іграшкою в руках ідіотів. Друзі міняються, дівчата забуваються, а ти то один і той самий. Зробиш не так як хочеш, порушиться баланс, який приведе до негативних наслідків. В той момент хотілось крикнути: «Жінки нарозумтись!!! Ви ж, насправді не хочете, щоб вас купляли?…ні… правда? Тоді чому ви продаєтесь? – а хто не може купити той гівно. Схаменіться! Ми не ходячі гаманці, як вам розповідають жіночі форуми, тупі фільмі, пафосно-нещасні подруги та дешеві романи – ми люди…такі самі, які хочуть чогось, не розуміючи чого»

Інтереси, зовнішність, характер, харизма? Симпатія виникає внаслідок чогось, але гроші ніколи не були причиною її виникнення. Цікавий факт, що в стосунках більшу силу має той, кому більше наплювати (багато не погодяться і скажуть, що це херня, але багато знайдуть у цій фразі себе), чому так повинно бути? Ти розумієш, що тебе ця людина пре і кажеш їй це, але у відповідь можеш отримати зворотне, через відсутність зацікавленості в тому чого в тебе немає. І, розуміючи це: розум борися з почуттями. І як ти думаєш, що перемагає? І чому так…? Я кажу правду, яку сприймають…але не так, як хочеться …і достатньо, просто забити на цю людину, як тут відразу проявляється інтерес. Мені не хотілось такого, розуміючи всю вагомість чужих почуттів, я відмовився від маніпулювання іншими для здобуття непотрібного. Здавалось, що світ зійшов з розуму, але насправді – це ми його звели! Винними були всі, але страх вини вміє виправдовувати, краще адвоката. І тут я задумався!

Почуття вини…неприємне? Але ж не наскільки, щоб так його боятися. Більшість людей не беруть на себе відповідальність, бо страх помилитись і бути винним лякає. Хіба не так? Кожен з нас десятки, а то й сотні, тисячі разів за своє життя казав: «Це ти винен, то через тебе, це він усе наробив». А хіба важко було взяти відповідальність на себе і зробити так, щоб кінцевий результат був втішним і позитивним? Страшно? Тоді для чого звинувачувати когось? якщо ще перед початком чогось, винним уже був ти, тому що не взяв відповідальність на себе, а скинув на когось, щоб у разі провалу бути чистим. Хіба це правильно? Взагалі то не треба шукати винного, потрібно просто не боятись. Все у твоїх руках, вибір є завжди. Одного разу, я почув цікаве питання однієї дівчини: «Чому наші футболісти постійно бухають перед матчем? Хіба вони наскільки дурні, і не розуміють, що алкоголь мішає їм виграти, чи вони думають, що п’яному чи з будуна легше грати?». Насправді, вони п’ють для того, щоб у разі програшу була відмазка: «Та я п’яний був; я пив під час матчу; в мене будун був, я ледве ходив і так добре зіграли» і так далі. Все для того, щоб не бути винним. Страх поразки по твоїй вині дуже сильний, тому люди всякими ідіотськими способами стараються перекласти відповідальність на когось чи на щось інше. Хоча ситуація про футбол примітивно-сільська, але правдива і у всій простоті висвітлює ідіотизм людського життя. Хіба важко сказати не зміг, не вийшло, я слабший і так далі? Важко? Та ні все просто. Тоді для чого страхуватись в ущерб для себе і в кінці користуватися цією страховкою і винити її у вашій провині. Можливо трата ресурсів на створення цієї страховки і є причиною поразки, а може вся справа у вірі? Ти віриш в себе ти впевнений у своїх силах стосовно даної ситуації – виконання самостійне і без всякого ідіотизму. Ти сумніваєшся і починається херня: шукаєш відмазку, щоб не робити або страховку в разі поразки. Бетхем на чемпіонаті світу не забивши пенальті, після матчу заявив, що на місці точки, звідки б’ють пенальті була якась яма чи горбик (вже не пам’ятаю)…та яка нахер яма…? Ну промазав, це нормально, ти ж людина, з ким не буває? Якщо визнати правду, гіршим для себе ти не станеш…ти, просто, не обманиш інших. Чомусь все зводиться до власної крутості. Йобана показуха! Обманувши всіх, себе не обманиш, знаючи правду.

Брехня…У всіх вона викликає відразу, осуд, роздратованість, нерозуміння, але незважаючи на це – всі поголовно нею користуються. Починаючи від бомжа, який просить на хліб, а купляє горілку; і до священика, який свято переконує, що істина в Біблії, при цьому сам мучиться в сумнівах. Як ми допустили вознесіння брехні над правдою? Людина – це істота, яка обманює всіх і в результаті обманута всіма. Отримати визнання інших стосовно своєї ахуєнності можна різними шляхами, тому не потрібно обирати найпростіший. Ну станеш, ти, круче в моїх очах? І що? Ну…вітаю, ти зробив це, молодець, так тримати. Але скільки би ти не насолоджувався похвалою, отриманою за рахунок обману, все рівно є правда, яка домінує в твоїй голові. Підсумок твоїх старань буде таким: ти зумів обманути, знаючи правду, за що отримав нульовий результат в реальності і похвалу інших, яка як відомо для тебе, звучить не про тебе. Хіба воно того варте?

Життя стало наскільки паршиве і брехливе, що планету «Земля» треба перейменувати в «Найобка». Ти хочеш бути ахунним? Так стань ним, не розповідаючи казки іншим. І не зважай на важкість вибраної дороги, бо результат того вартий.

І, навіть, під впливом дибільного світу, обманувши, ти все рівно будеш мріяти про правду.

Бути генієм важко, але, щоб написати щось геніальне необов"язково бути ним. Можна, просто, отримати гарячку і сидіти вдома, де родичі дивляться якусь херню, для промивання мозку, по телевізору, думаючи, що беруть щось корисне для себе. Спілкуючись з різними людьми, я зрозумів: всі рекламують себе з гіршої сторони, розповідаючи про негативно-суспільні вчинки прожитого та

втіленого в життя, але для чого? Щоб не розчаровувати потім, щоб злякати, щоб нарватись на комплімент чи, може, просто, зараз так модно? Багато дівчат відверто поводяться стервозно, думаючи, що це круто... називають себе стервами, розраховуючи на якесь блятське домінування. Дибілки, хіба хтось мріє з чоловіків, щоб мама їх дітей була стервою...і всім розказувала, як це круто. Вот, "я така сучка, я таке стерво..ой дівчатка - ми такі стервозні..мальчікі у нас під каблучками...в руці віскі і парламент...губкі бантіком…вазбудім і недадім" - хуйня це всьо, яка навіть звучить хуйово. І що цікаво: пацани чомусь бігають за такими, бачучи там недоступність, розраховуючи добитись сучого визнання. Барани, блять...!

А ще цікавішим є питання, коли баби, нарешті, зрозуміють, що, позиціонуючи себе стервозними сучками...будуть отримувати ставлення, як до стервозних сучок. А приємного там мало. І в момент ображеності на весь світ, яке виникло через власне ставлення до ображаючого, їм буде важко. Сльози стануть засобом для зняття косметики, момент перетвориться на вічність, очікування подарує зморшки, а щастя стане синонімом утопії. Хто ж винний? Жінка, поведінка якої спровокувала дане ставлення до неї, чи чоловік, який використав на свою користь зацікавлення тої, яка, насправді, цікавила чимось не своїм, знаючи про це?

Винити можна кожного, любити можна всіх, але не потрібно робити те, чого не хочеться. А якщо виникне бажання спрямувати енергію на знищення чиєїсь неправоти…знищуй, подумавши перед тим: чи потрібно це тобі?

Людський ідіотизм перетворив життя на важкість, на щось негативно-потрібне. Хоча, насправді, все просто. Я люблю всіх жінок…вони прекрасні, незважаючи на своє ставлення до самих себе, яке проявляється у їх вчинках. Можливо, це не правильно, але ж я чоловік і цю слабкість можна простити. А от інші представники, які носять член між ногами думають по різному. І в момент розуміння корисливості сили статі, хочеться вбити в голову просте питально-звертальне речення: «Чоловіки, хочете ходити на ліво, зраджувати, обманювати? – робіть це, я вам не суддя, але будь ласка не забирайте в жінок їх дітородний вік, бо це якби дуже печально.» Багато мужиків поводяться по-ідіотськи, хоча їх позиція є зрозуміло-обгрунтована. Незважаючи на сексуальне бажання, непотрібно морочити жінкам голову, ти ж за короткий час можеш визначити чи підходить тобі людина чи ні – не в плані дружини…ні…хоча б дівчини, яку ти познайомиш з друзями і скажеш цілому світу – це закоханість. І розуміючи це, вони роблять так, як не потрібно робити. Бачачи, що дівчина їм не підходить і «серце їхнє так і залишилось їхнім», сексу все рівно хочеться, і тут нібито виправдано бажанням виникає думка: «яка б вона не була, але як «станок», який дарує сексуальне, оральне і інші види задоволення підходить.» В цей час, дівчина думає зовсім інакше (ну хіба, підхід до ситуації ідентичний, але, нажаль таке рідко буває, тому це просто щасливі винятки), насправді, вона просто сподівається, що той її полюбить і буде з нею. Вона чекає, терпить, виконує різні забаганки і рано чи пізно зі сльозами і депресією з сигарою в зубах говорить собі: «Як я могла бути такою сліпою і дурною?». Так все і закінчується. Є інший варіант чому чоловіки «морочать голови», він супроводжується страхом чоловіка, той просто боїться, що не знайде нічого кращого як в нього є. В такій ситуації, чоловік більш пасивно ставиться до дівчини і, просто, старається тримати її в полі зору, щоб та ні з ким іншим не закрутила – реально, це дуже жорстоко по-відношенню до жінок. Хуєносець в такій ситуації іде на поводу своїх страхів. Стосунки, є ніби вільними, але, насправді, свободою там і не пахне. Чоловік не дозволить їй бути з іншим, а сам, крім того, що зайобує – шукає щось на стороні,. В цей період пара, буде ходити на якісь ніби там типу побачення, в них буде якийсь секс з ініціативи сильного… буде все що повинно бути у нормальної пари…саме так, але набагато рідше. І якщо пошуки закінчаться позитивно і з ним за руку буде краща для нього, то «гуляй Маша», а вразі не вдачі, він буде належати їй, але тільки на словах. Тому хочеться, щоб любі жінки знали це і помітивши щось схоже, посилали нахуй, розуміючи, що так роблять лише гандони, з якими щастя, буде тільки коли вони сплять. А для чоловіків є інше прохання: «Хочете гуляти? – гуляйте! Але не крадіть чужий час» Адже рано чи пізно все стане по іншому, все зміниться, крім минулого.

Дата добавления: 2015-10-28