Кредити Національного банку України від міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Суть функції фінансового агента уряду. Обслуговування НБУ зовнішнього і внутрішнього боргу держави

Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов’язані з банківським обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті устаткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.

Відповідно до статті 31 ЗУ «Про НБУ»: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних місцевих рад зобов'язані зберігати бюджетні кошти у Національному банку на рахунку, відкритому Державному казначейству України.

Умови та порядок обслуговування бюджетних коштів визначаються
договором між Національним банком та Державним казначейством
України, при цьому послуги для Державного казначейства України
надаються Національним банком безоплатно.

Стаття 52 Закону визначає взаємовідносини НБУ з Кабінетом Міністрів України. Так, Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів та грошово-кредитного ринку. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу, на монетарні процеси, грошово-кредитний ринок, включаючи щомісячну інформацію про показники доходів, видатків і дефіциту державного та зведеного
бюджетів, стан державного боргу та графік платежів за ним.

Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Обслуговування НБУ зовнішнього і внутрішнього боргу держави

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України: «державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору».

1.Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований):

· Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

· Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Відповідно до статті 18 Бюджетного кодексу: «Граничний обсяг державного боргу, граничний обсяг надання державних гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України».

2.За джерелами залучення коштів державний борг будь-якої краї­ни поділяється на внутрішній та зовнішній.

Розглянемо державний внутрішній борг

До складу державного внутрішнього боргу входять позики уряду України і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), для забезпечення фінансу­вання загальнодержавних програм.

Державний та гарантований державою внутрішній борг

(млн. грн.)

	1 квартал 2011	2 квартал 2011	3 квартал 2011	4 квартал 2011
* Державні внутрішні боргові зобов’язання за (початковими) строками погашення	147 704,70	161 355,87	149 065,22	161 467,01
** Короткострокові державні внутрішні боргові зобов’язання (строком до 1 року)	13 862,60	10 911,0	4 770,00	6 977,33
** Середньострокові державні внутрішні боргові зобов’язання (строком від 1 до 5 років)	50 962,13	60 236,57	57 168,73	62 396,25
** Довгострокові державні внутрішні боргові зобов’язання (від 5 років)	82 879,97	86 968,11	87 126,49	92 093,43
* Державні внутрішні боргові зобов’язання за типом боргового інструменту	147 704,70	161 355,87	149 065,22	161 467,01
** Державні цінні папери	144 431,45	158 115,68	145 858,09	158 292,25
** Кредити	3 273,25	3 240,19	3 207,13	3 174,06
* Боргові зобов’язання, гарантовані урядом України	13 802,90	13 608,19	13 420,69	12 240,69

Державний внутрішній борг України складається із заборговано­сті минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду України. До цих зобов'язань на­лежать випущені державні цінні папери, інші зобов'язання у грошо­вій формі, гарантовані урядом України, одержані ним кредити, а та­кож частина боргових зобов'язань Союзу РСР, які взяла на себе Україна.

Боргові зобов'язання уряду, що оформлені державними цінними паперами, виступають у вигляді облігацій і казначейських зобов'язань України. Такі цінні папери можуть мати короткостроковий — до 1 року, середньостроковий — від 1 до 5 років і довгостроковий — 5 і більше років терміни по­гашення.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до державного бюджету і підтверджує зобов 'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в пе­редбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного до­ходу, якщо це передбачається умовами випуску. Облігації випуска­ються процентними та дисконтними й добровільно розміщуються серед фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть бути в до­кументарній або бездокументарній формі.

Облігації в документарній формі випускаються у вигляді серти­фікатів грошових документів із додержанням вимог до технології їх виготовлення, що засвідчують майнові права власників, визначені умовами випуску облігацій. Реалізація майнових прав власником можлива тільки у разі подання цього грошового документа.

Сертифікати облігацій внутрішньої позики у документарній фор­мі повинні мати відповідні ступені захисту від підроблення і місти­ти такі обов'язкові реквізити:

— назву цінного паперу;

— назву емітента;

— номінальну вартість;

— термін погашення;

— розмір і терміни виплати процентів;

— місце і дату випуску;

— серію та номер облігації;

— підпис керівника органу, що виконує функції емітента, та від­
биток печатки цього органу.

До сертифікатів процентних облігацій внутрішньої позики дода­ється купонний лист.

Облігації внутрішньої позики в бездокументарній формі існують як грошові документи у вигляді облікових записів установленої структури з додержанням вимог щодо їх захисту від несанкціонова­ного доступу, які засвідчують майнові права власників облігацій, визначені умовами випуску.

Ведення обліку прав власності (ведення облікових записів) за облігаціями (як і за іншими видами цінних паперів), що існують у бездокументарній формі, здійснюється депозитарієм, на який по­кладено функції:

— відповідального зберігання облігацій, включаючи сертифікати, якими оформлюється емісія цінних паперів;

— ведення рахунків депозитарного обліку облігацій під час їх розміщення й обігу на біржовому та позабіржовому ринках;

— здійснення розрахунків із дотриманням вимог поставки цінних паперів проти платежу між клієнтами депозитарію — учасникам угод за облігаціями;

— організації клірингу та переказування коштів на відповідні рахунки учасників ринку облігацій під час здійснення розрахунків за результатами аукціонів, а також сплати доходу та погашення державних боргових зобов'язань;

— контролю за відповідністю між обсягом емісії облігацій та їхньою кількістю в обігу, а також за виконанням угод між клієнтами депозитарію;

— формування довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують розміщення та обіг облігацій.

Продаж облігацій на первинному ринку організовує Національ­ний банк. Цей продаж проводиться у формах:

— аукціону з оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж;

— аукціону без оголошення обсягу облігацій, що пропонуються до продажу;

— продажу з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксо­ваними цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;

— продажу без оголошення обсягу реалізації за фіксованими ці­нами, які встановилися на попередньому аукціоні.

Аукціон, що проводиться з попереднім оголошенням обсягу об­лігацій, виставлених на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 % облігацій від їхньої загальної кількості.

Покупцями облігацій на торгах, що проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки та їхні філії (далі —' учасники торгів). Комерційним банкам надається право на придбан­ня облігацій за рахунок:

— власних і залучених коштів за умови дотримання встановле­них Національним банком економічних нормативів;

— коштів клієнтів та за їхніми дорученнями.

Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціо­нах за умови укладання угоди про депозитарне та інформаційне об­слуговування операцій з облігаціями та набуття статусу депонента депозитарію Національного банку України.

Придбання комерційним банком облігацій за рахунок коштів та за дорученням клієнтів резидентів, а також за рахунок власних та залучених коштів з метою подальшого перепродажу проводиться за умови:

— наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів;

— виконання встановлених економічних нормативів та задо­вільного фінансового стану;

— надання комерційному банку (філії) права на ведення рахун­ків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власнос­ті його клієнтів;

— наявності угоди з клієнтами на придбання облігацій на аукці­оні, що проводиться Національним банком України.

У торгах облігаціями можна виділити кілька організаційних етапів: підготовчий, пов'язаний зі складанням інформаційного повідомлення щодо проведення торгів та його поширенням серед учас­ників ринку; власне здійснення торгів; підсумковий, що охоплює проведення платежів за результатами розміщення облігацій.

Рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяги та умо­ви розміщення облігацій, що пропонуються на продаж, строк по­дання заявок на участь у ньому ухвалюється Міністерством фінансів України за погодженням із Національним банком України в межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України.

Міністерство фінансів України до початку проведення торгів надсилає Національному банку України погоджене з ним повідом­лення про їх проведення.

При розміщенні облігацій через аукціонний продаж в інформа­ційному повідомленні вказується:

— дата і час проведення аукціону;

— кількість облігацій, що виставляється на продаж (у разі, якщо мають місце обмеження);

— термін погашення облігацій та виплати процентів за ними.
При розміщенні дисконтних облігацій дати виплати доходу не вка­зуються;

— вимоги щодо подання заявок учасників торгів: кратність зая­вок, кількість знаків дробової частини у їхній ціновій частині та ін.;

— дата і час переказування коштів за результатами проведення торгів та номер рахунку в операційному управлінні Національного банку, на якому здійснюється акумулювання коштів;

— склад штрафних санкцій, що можуть бути застосовані до по­ рушників платежів.

Здійснення Національним банком функцій платіжного агента Мі­ністерства фінансів під час погашення облігацій і виплати доходу за ними нерозривно пов'язане з функціонуванням депозитарію за дер­жавними борговими зобов'язаннями. Це обумовлено тим, що кошти

за облігаціями переказуються депонентам, зареєстрованим у депози­тарії Національного банку. Платежі здійснюються у такому порядку.

За два робочі дні до сплати доходу (погашення) облігації блоку­ються на рахунках депозитарію Національного банку України за на­прямом «заблоковано для сплати доходу та погашення». На підставі даних блокувальних рахунків формується реєстр власників облігацій.

У день проведення платежів, якщо він не збігається зі строком переказування коштів за результатами торгів із розміщення ОВДП, реєстр сплати за депонентами передається операційному управлін­ню Національного банку України. Воно здійснює платежі на підста­ві платіжного доручення Державного казначейства та реєстру ви­плат за депонентами.

Розрахунки з погашення та виплати доходу, які за строками про­ведення збігаються з платежами за результатами торгів з первинно­го розміщення облігацій, можуть здійснюватися на клірингових за­садах. Підставою для проведення цих розрахунків є показники, що характеризують обсяги платежів між учасниками торгів та Держав­ним казначейством України.

Під час погашення кошти за облігаціями, які перебувають на блокувальних рахунках відповідно до угод на позабіржовому ринку, не переказуються депонентам, а спрямовуються на окремий рахунок Національного банку України до вирішення суперечок за угодами з облігаціями. Переказування цих коштів депонентам здійснюються на підставі письмової згоди учасників договору або за рішенням су­дових органів.

За результатами погашення облігацій депонентам депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про вилу­чення з обігу цих цінних паперів.

У зв'язку з виконанням функцій контрольного органу Націо­нальний банк України:

— встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного облі­ку, розміщення, сплати процентів та погашення облігацій в устано­вах банківської системи;

— здійснює контроль за комерційними банками — учасниками ринку облігацій під час їх розміщення, обігу та погашення;

— не допускає до участі на ринку державних облігацій комер­ційні банки у разі порушення ними вимог чинного законодавства;

— отримує інформацію про результати торгів облігаціями на вторинному ринку, кількість облігацій на рахунках «депо» у депози­тарній мережі, рух коштів за облігаціями в установах банківської системи.

У реалізації Національним банком контрольних функцій цент­ральну роль відіграє депозитарій за державними цінними паперами. Він здійснює контроль за відповідністю обсягу емісії облігацій кількості їх в обігу, а також за станом виконання угод за облігаціями між депонентами на вторинному ринку. Депозитарій має такі повноваження:

— отримання за запитом на безоплатній основі інформації від депонентів щодо стану рахунків депозитарного обліку;

— видання розпорядження депонентам про усунення недоліків депозитарного обліку облігацій;

— застосування штрафних санкцій до депонентів у порядку, виз­наченому угодою про депозитарне обслуговування, у разі порушення вимог чинного законодавства, нормативних документів щодо обліку облігацій та проведення операцій з ними, розпоряджень депозитарію Національного банку України та ненаданні інформації до нього;

— блокування рахунків депозитарного обліку депонентів за рі­шенням Правління Національного банку України та правоохорон­них органів.

Поряд з цим необхідно наголосити, що інформація, яка збері­гається у депозитарії Національного банку України, належить до конфіденційної і не підлягає розголошенню. Вона може даватися державним органам виконавчої влади у порядку, встановленому чинним законодавством України.

З викладеного вище можна зробити висновок, що Національний банк посідає провідне місце на ринку державних облігацій, здійс­нюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такі повноваження насамперед обумовлені використанням Національним банком облігацій як інструмента регулювання гро­шового ринку.

Інструменти грошового ринку в Україні пройшли перші етапи свого становлення і використовуються як засоби реалізації антиінфляційних заходів. Водночас на ринку капіталу державні боргові зо­бов'язання ще не знайшли свого значного застосування. Цей ринок функціонує переважно у формі корпоративних прав акцій привати­зованих підприємств і в цілому був сформований через сертифікат-ну приватизацію, що не передбачала надходження коштів на інвес­тування розвитку господарського комплексу України. У розв'язанні проблеми формування ресурсів для інвестицій у виробничу сферу, державні боргові зобов'язання капітального ринку мають стати сти­мулятором подальшого розширення обсягів інвестиційної діяльності.

Розглянемо ЗОВНІШНІЙ БОРГ

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за креди­тами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерези­дентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта по­гашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

Державний та гарантований державою зовнішній борг

(млн. грн.)

	1 квартал 2011	2 квартал 2011	3 квартал 2011	4 квартал 2011
*Державні зовнішні боргові зобов’язання за початковим строком погашення	191 522,71	202 953,03	200 882,70	195 806,43
**Короткострокові державні зовнішні боргові зобов’язання (до 1 року)	15 920,57	15 945,19	15 945,40	15 979,6
**Середньострокові державні зовнішні боргові зобов’язання (від 1 до 5 років)	56 224,85	556 842,47	55 466,35	54 647,11
**Довгострокові державні зовнішні боргові зобов’язання (від 5 років)	119 407,29	130 165,37	129 470,95	125 179,72
**Не визначено
*Державні зовнішні боргові зобов’язання за типом інструменту і власника боргу	191 537,11	202 953,03	200 882,70	195 806,43
**Державні цінні папери (ОЗДП)	64 837,38	75 063,20	74 679,49	69 697,74
**Кредити	111 201,61	112 221,47	110 914,17	111 045,47
***Позики міжнародних фінансових організацій	84 623,50	85 804,84	84 077,17	84 344,40
***Офіційні позики	10 657,54	10 471,44	10 891,05	10 720,94
***Комерційні позики	15 920,57	15 945,19	15 945,95	15 980,13
** Спеціальний розподіл СПЗ	15 498,12	15 668,36	15 289,04	15 063,22
*Боргові зобов’язання, гарантовані урядом України	96 052,54	101 846,01	102 122,08	103 607,49

Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через за­лучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього держав­ного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за раху­нок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під дер­жавні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність що­
до обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних кош­тів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосе­реднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерези­дентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим дер­жавою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування дер­жавного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

— перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду за­безпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

— другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг роз­глядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу краї­ни, управління яким є одним із найважливіших елементів економіч­ної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його ут­ворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

— у частині прямого державного боргу за іноземними кредита­ми, залученими безпосередньо урядом України, — від Міністерства фінансів України;

— у частині державного боргу за іноземними кредитами, залуче­ними резидентами України під державні гарантії, — від Укрексім­банку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів;

— у частині приватного негарантованого державою боргу за іно­земними кредитами, залученими без урядових гарантій, — від упов­новажених банків України, які обслуговують позичальників.

Мета управління зовнішнім боргом — за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому мак­роекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбут­ньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансуван­ня структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для при­скорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості краї­ни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тоб­то відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.

Розміщення державних цінних паперів на ринку України

При проведенні грошово-кредитної політики центральні банки переважно використовують операції з цінними паперами. При цьому цінні папери можуть безпосередньо продаватися та купуватися центральним банком або використовуватися як застава.

У світовій практиці, та в Україні зокрема, при регулюванні пропозиції грошей серед операцій центральних банків переважають прямі операції купівлі-продажу цінних паперів або операцій рефінансування.

При прямих операція центральний банк купує або продає цінні папери без виникнення подальших зобов’язань за угодою – викупу або продажу в майбутньому.

При рефінансуванні банків за допомогою угод РЕПО центральний банк купує державні цінні папери за умовою, що продавець викупить їх за короткий період часу. Коли центральний банк здійснює тимчасовий продаж цінних паперів, то він укладає угоди про зворотне РЕПО, за яким покупець бере зобов’язання найближчим часом продати їх назад центральному банку.

Хоча при операціях РЕПО відбувається купівля-продаж цінних паперів, по суті це є кредитування банків, покупець фактично позичає продавцю гроші на період угоди.

Операції центрального банку з державними цінними паперами на первинному ринку по суті є прямим фінансуванням дефіциту бюджету за рахунок емісійних коштів центрального банку, яке заборонено у більшості країн світу, а основні операції центрального банку на первинному ринку пов’язані з розміщенням емітованих ним цінних паперів [3].

Формування в Україні з 1995 р. ринку державних цінних паперів зумовлює необхідність визначення місця і ролі центрального банку України на цьому ринку. Закон України "Про Національний банк України" № 679-XIV від 20.05.1999 р., передбачає, що Національ­ний банк України здійснює обслуговування державного боргу, ви­конуючи операції, пов'язані із розміщенням облігацій державної по­зики, їх погашенням та виплатою процентів по них. Крім того, НБУ може купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою. Проте Національний банк не має права купувати на первинному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом Міністрів України, державною установою, іншою юридичною особою, майно якої перебуває у державній власності.

НБУ продає облігації, коли виникає потреба вилучити з обігу надлишкову грошову масу, і скуповує облігації з метою підвищення ліквідності комерційних банків і розширення грошової маси. Необ­хідною умовою використання операцій з ОВДП для регулювання грошового ринку є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що укладаються на вторинному ринку.

За період 2011 року загальний обсяг операції з розміщення державних цінних паперів на відкритому ринку становить 441 млрд. 748 млн. грн., що на 49,7% більше ніж було у 2010 році, у тому числі Національним банком України було здійснено операцій на суму 57 млрд. 610 млн. грн. та суб’єктами господарювання на суму 354 млрд. 138 млн. грн..

На біржовому ринку Національним банком України було здійснено операцій з розміщення державних цінних паперів на суму 10 млрд. 426 млн. грн., що на 49,6% менше ніж у попередньому періоді. Найбільше операцій на біржовому ринку було проведено в жовтні – 4 млрд. 28 млн. грн., а найменше у травні – 2 млн. грн. У лютому, квітні, липні та листопаді 2011 року операції на біржовому ринку Національним банком не проводилися.

На позабіржовому ринку обсяг операцій купівлі-продажу державних цінних паперів становить 17 млрд. 36 млн. грн., що є меншим на 40% менше ніж у 2010 році. Найбільше операцій було проведено у червні – 7 млрд. 901 млн. грн., а найменше у березні – 189 млн. грн. Обсяг операцій купівлі-продажу державних цінних паперів на позабіржовому ринку є більшим на 6 млрд. 610 млн. грн. ніж на біржовому ринку [2].

Рефінансування банків Національним банком України, включаючи угоди прямого РЕПО було здійснено на суму 28 млрд. 549 млн. грн., що на 27 млрд. 801 млн. грн. більше ніж у попередньому році. Таке значне збільшення пояснюється тим, що Кабінет міністрів України і Національний банк мають намір ввести програму рефінансування недержавних банків через 4 державні банки (Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк і "Київ") для розвитку іпотечного кредитування. Програма націлена на значне прискорення темпів розвитку іпотечного кредитування, і в її рамках державні банки будуть рефінансувати інші фінансові установи. Угод зворотнього РЕПО було здійснено на загальну суму 1 млрд. 599 млн. грн., що на 406 млн. грн. менше ніж у 2010 році.

Протягом 2011 року обсяги торгівлі порівняно з 2010 роком:

а) збільшилися:

облігації внутрішньої державної позики – в 1,4 рази – до 76,27 млрд. грн.;

корпоративними облігаціями – в 4,7 рази – до 10,51 млрд. грн.;

б) зменшилися:

акції – в 2,2 рази – до 1,93 млрд. грн.;

муніципальні цінні папери – на 3,6 % – до 136,47 млн. грн.

Міністерство фінансів України в 2011 році розмістило ОВДП на суму 50 259,86 млн. грн. (середньозважена дохідність за ними становила 9,17% річних) та 412,95 млн. дол. США (середньозважена дохідність за ними становила 8,92% річних), з яких [4]:

обсяг коштів, що надійшов до Державного бюджету України за результатами проведення аукціонів з первинного розміщення ОВДП (з 336 оголошених аукціонів відбулося 92) становив 28 905,86 млн. грн. (із середньозваженою дохідністю 8,92% річних) та 412,95 млн. дол. США (із середньозваженою дохідністю 8,92% річних);

випущено ОВДП для збільшення формування статутного капіталу банків на загальну суму 8 854 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 9,50 % річних;

випущено ОВДП для збільшення формування статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" на загальну суму 12 500 млн. грн. Із середньозваженою дохідністю 9,50 % річних.

За 11 місяців 2011 року обсяг розміщення ОВДП на відкритому ринку (з урахуванням ОВДП, випущених для рекапіталізації) зменшився на 35.3% порівняно з відповідним періодом 2010 року, а середньозважений рівень дохідності за ними знизився з 10.4 до 8.6%. Другий місяць поспіль спостерігалося зростання загального обсягу ОВДП в обігу за сумою основного боргу – на 4.0 млрд. грн. (у жовтні – на 3.5 млрд. грн.) – до 152.6 млрд. грн. за станом на 01.12.2011 р.

Загальний обсяг ОВДП за сумою основного боргу, що перебував в обігу, протягом 2011 року збільшився на 15,7 % і за станом на 03.01.2012 становив 157,6 млрд. грн., із них 53,5 % – у власності Національного банку України, 36,9% – банків, 6,8% – інших суб’єктів і 2,8 % – у власності нерезидентів. Обсяг ОВДП у власності банків протягом 2011 року збільшився на 6,4% – до 58,2 млрд. грн. [2].

Національний банк України має намір розширити число операцій з цінними паперами серед населення та інвесторів. Нацбанк зробив низку заходів для того, щоб розвивати ринок ОВДП і запропонувати населенню альтернативний інструмент для заощаджень, крім іноземної валюти.

Спираючись на статистичні дані, можна зробити висновок, що операції з розміщення державних цінних паперів на вторинному ринку в більшій мірі проводяться у позабіржовому секторі. Починаючи з 1996 року сума залучених коштів суттєво відрізняється в кожному році. Це спричинено тим, що НБУ за вказівками уряду залучає до бюджету рівно ту суму, яка необхідна на даний рік. Завдяки цьому можна зробити висновок, що розміщення державних цінних паперів на відкритому ринку є джерелом покриття нестач бюджету для уряду. Отже, попит на державні цінні папери є таким, який задовольняє потреби державного бюджету.

Національний банк України, як частина інфраструктури ринку цінних паперів України, відіграє важливу роль у її формуванні. Національний банк побудував таку важливу частину інфраструктури фондового ринку, як ринок державних цінних паперів. Цей елемент ринку цінних паперів є найрозвиненішим на даний момент. Національний банк України створив дієвий механізм для функціонування ринку державних цінних паперів, який забезпечує швидке виконання і дієвість грошово-кредитної політики Національного банку України. Також, завдяки зусиллям Національного банку України, попит на державні цінні папери зростає.

Перспективи розвитку ринку цінних паперів можна побачити тільки після вирішення проблем фондового ринку. Основними проблемами ринку цінних паперів є:

неорганізованість торгівлі;

непрозорість операцій;

низький рівень інформативності.

Одним з найважливіших завдань є створення єдиного контролюючого органу на фондовому ринку. Вдала організація ринку державних цінних паперів вказує на те, що найкраще з цією роллю може впоратися Національний банк України.

Кредити Національного банку України від міжнародних фінансово-кредитних організацій.

При НБУ створено Групу управління проектами міжнародних кредитних ліній. Її створеною на початку 1995 року для управління міжнародними кредитними лініями від імені НБУ. Група управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному банку України виконує такі функції:

· Аналіз відповідності проектів критеріям міжнародних кредитних ліній

· Здійснення контролю за використанням коштів кредиту відповідно до затверджених у проекті статей витрат

· Управління та контроль за видачею та поверненням кредитів, сплатою процентів і комісій

· Аналіз звітності та фінансового стану бенефіціарів

· Аналіз фінансового стану та результатів діяльності банків-учасників

· Перевірка стану впровадження проектів

· Ведення бухгалтерського обліку операцій та рахунків

· Підготовка звітів про впровадження кредитних ліній та відповідність її учасників початково затвердженим критеріям

· Надання інформаційних послуг щодо участі у проектах міжнародних кредитних ліній

· Розроблення технічних завдань та здійснення процедур закупівлі консультаційних послуг

Реалізовані проекти:

1. Кредитні лінії ЄБРР для розвитку малих та середніх підприємств (МСП-1, МСП-2) Кредитні лінії ЄБРР для розвитку малих та середніх підприємств в Україні були першими в Україні масштабними проектами співпраці з міжнародними фінансовими організаціями з підтримки українського малого та середнього підприємництва. Відповідно до укладених між ЄБРР та Національним банком України кредитних угод від 16.12.1994 (Кредитна лінія МСП-1 в розмірі 121 185 000 дол. США) та 08.05.1998 (Кредитна лінія МСП-2 в розмірі 88 256 000 дол. США) Національний банк України з коштів кредитних ліній надавав переуступлені кредити прийнятним банкам-учасникам для подальшого фінансування субпроектів МСП. Загалом протягом періоду 1995-2010 рр. в рамках обох кредитних ліній з урахуванням револьверного використання коштів банками-учасниками було надано довгострокових (на термін до 5 років) субкредитів на суму 218,4 млн. дол. США. Крім того, банки-учасники видали мікро-кредитів (терміном до 3 років) на загальну суму 1,325 млрд. дол. США, що включає до себе мікрокредити, профінансовані банками учасниками за рахунок власних коштів у відповідності з вимогами кредитних ліній.
2. Проект “Розширення доступу до ринку фінансових послуг” (проект Мінфіну за підтримки Світового банку)

Мета Проекту - розвиток економіки регіонів та інфраструктури фінансово-кредитного ринку в сільській місцевості, а також розвиток ринку муніципального кредитування. Проект передбачає досягнення мети шляхом забезпечення більш широкого доступу до фінансових послуг для: А) фермерів, приватних підприємців, членів особистих селянських господарств малих і середніх підприємств у сільській місцевості (як сільськогосподарських, так і не зайнятих в сфері сільськогосподарського виробництва); Б) муніципалітетів та комунальних підприємств.

Передбачалося, що Проект триватиме до 31 грудня 2009 року. Впровадження Проекту забезпечувалося коштами моновалютної позики Світового банку в розмірі 150 млн. дол. США з п’ятирічним пільговим періодом, протягом якого не сплачувалася основна сума боргу, та терміном повернення 20 років.
Зазначена вище сума позики (150 млн. дол. США) розподілялася за відповідними бюджетними програмами таким чином: 140 млн. дол. США на кредитування малого та середнього бізнесу через уповноважені банки (Компонент А), а решта коштів – 10 млн. дол. США на:
- сплату разової комісійної виплати на користь Світового банку в розмірі 375 тис.дол. США;
- покриття витрат, пов’язаних з підготовкою Проекту, в розмірі близько 800 тис. дол. США відповідно до Листа-угоди про надання авансової позики на підготовку Проекту розширення доступу до ринків фінансових послуг (попередня назва проекту „Фінансування розвитку села”) від 15 липня 2003 року між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку;
- фінансування заходів, передбачених за компонентами В та С Проекту в розмірі близько 8,825 млн. дол. США.

Реалізуються проекти:

1. Проект "Друга програма реформування фінансового сектору України"
Грант Уряду Нідерландів № TF 055212 Загальна інформація: Національний банк України є виконавцем та реципієнтом проекту міжнародної технічної допомоги "Друга програма реформування фінансового сектору України" (Проект), що реалізується та фінансується відповідно до Листа-угоди від 22.08.2005 між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Світовий банк) про надання Україні гранту Уряду Нідерландів № TF 055212 (лист-угода) у розмірі 1 500 000 євро. Головними завданнями Проекту є сприяння розвитку потужних конкурентних ринків фінансових послуг, подальший розвиток банківського нагляду, зменшення вразливості фінансового сектору. Реципієнтами Проекту є: НБУ, Держфінпослуг, ВАТ “Державний ощадний банк України”, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО).

2. В рамках Муніципальної кредитної лінії Міністерства фінансів України (за підтримки) кредити можуть отримувати міста-учасники. Виконавчий комітет Ради народних депутатів міста – потенційного учасника Муніципальної кредитної лінії повинен бути відповідальним за райони, де Українською державною компанією з реструктуризації підприємств вугільної промисловості здійснюються програми закриття шахт. Також він повинен погодитися взяти у власність та забезпечити належне функціонування об'єктів соціальної сфери шахт, що закриваються, створити групу впровадження проектів для ідентифікації, підготовки та супроводження муніципальних проектів, та підготувати персонал згідно з вимогами, встановленими Міністерством фінансів за погодженням зі Світовим банком. Сума обслуговування боргу, пов'язаного із залученням позик за рахунок коштів Муніципальної кредитної лінії, не повинна перевищувати 10% від загального бюджeту міста-учасника на відповідний рік.
До кредитування прийматимуться муніципальні проекти:
підтримки і раціонального використання об'єктів соціального призначення шахт, які закриваються, взяті у власність міст-учасників, а також інші прибуткові інвестиційні проекти, що фінансово окупаються;
енергозбереження, наприклад, поліпшення теплоізоляції будинків та реконструкції або заміни котлів;
підвищення ефективності водопостачання, включаючи встановлення лічильників води;
щодо поліпшення розподілу електроенергії, включаючи встановлення лічильників електроенергії;
вдосконалення громадського транспорту;
вдосконалення збирання сміття та переробки твердих відходів;
створення муніципальних автостоянок автомашин;
створення муніципальних продуктових та речових ринків;
інші прибуткові інвестиційні проекти, що фінансово окупаються, реалізація яких матиме значний економічний ефект і не стане на заваді розвиткові приватного сектора.

У рамках затверджених проектів дозволено витрачати кошти на придбання засобів виробництва (місцевих чи зарубіжних) – довготермінове фінансування; фінансування постійного оборотного капіталу; розробку інженерних проектів; наймання робочої сили за контрактами на виконання окремих інвестиційних проектів. Дозволені витрати не поширюються на покриття поточних операційних витрат.
Кредити з коштів Муніципальної кредитної лінії за будь-яких обставин не надаються для фінансування уже існуючих зобов'язань міст-учасників, зокрема перед адміністрацією. Всі муніципальні проекти необхідно обґрунтувати, урахувавши зроблені адміністрацією оцінки їх детального бізнес - плану та економічної і фінансової ефективності.
Кожний муніципальний проект має забезпечити фінансову внутрішню норму прибутковості, яка принаймі дорівнювала б сумі субкредиту, враховуючи сплату відсотків та інших платежів. Для муніципальних проектів, загальна вартість яких перевищує 250 тис. дол. США, слід обчислювати також економічні норми прибутковості. Такі проекти не повинні бути пов'язані з виробництвом, реалізацією товарів та іншими видами діяльності, забороненими чинним законодавством України. Бізнес-план кожного муніципального проекту повинен містити розділ, у якому належно розглянуто питання охорони довкілля та екологічної безпеки реалізації такого проекту.
Максимальний розмір субкредиту муніципалітету не повинен перевищувати:
2.25 млн. дол. CША, хоча вартість проекту може коливатися в межах від 20 тис. до 3 млн. дол. США;
10% від загальних бюджетних виплат даному місту-учаснику;
80% від загальної вартості проекту;
Мінімальний розмір кредиту становить 15 тис. дол. СІІІА і надається позичальникам частинами відповідно до витрат, які здійснюються згідно з проектом, шляхом оплати контрактів на поставку товарів, надання послуг та виконання робіт у рамках проектів.

3. Програма реформування фінансового сектору України (Світовий банк)

Світовий банк, який діє як розпорядник коштів, виділених Урядом Нідерландів, надав Україні грант у сумі, еквівалентній 1.8 млн. євро, як технічну допомогу в розробленні та впровадженні програми реформування фінансового сектора в Україні, головними завданнями якої є продовження розпочатих у 1997-2000 роках реформ у сфері банківського нагляду та інституційного розвитку банківського сектора, а також поширення завдань реформи на інші сегменти фінансового сектора з метою створення належної мережі безпеки фінансового сектора, підвищення його стабільності та здатності відновлюватись після можливих потрясінь, розширення набору та поліпшення якості фінансових послуг, а також створення сприятливішого правового та інституційного середовища для зміцнення потенціалу щодо виконання посередницької діяльності, що дасть змогу фінансовим інституціям краще задовольняти потреби реального сектора в Україні. Національний банк України є виконавцем проекту міжнародної технічної допомоги "Друга програма реформування фінансового сектору України", що реалізується та фінансується відповідно до Листа-угоди від 22.08.2005 між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку про надання Україні гранту Уряду Нідерландів № TF 055212 у розмірі 1 500 000 євро. Метою Проекту є допомога Уряду України і, зокрема, Координаційній раді з питань політики фінансового сектору України, Національному банку України та Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сприянні розвитку надійних і конкурентних ринків фінансових послуг і розширення доступу до фінансування недостатньо фінансованих клієнтів та регіонів України

Дата добавления: 2015-10-28