Культурних понять шумерів у міфі про Інанну та закони “ме”.

Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність та структура

Зрозуміти сутність культури можливо лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету. Культура не існує поза людиною. Вона пов’язана з людиною і породжена тим що ця людина постійно прагне шукати сенс свого життя і діяльності, удосконалювати себе і світ, в якому вона живе.

Сучасне розуміння категорії культура є досить

За Е. Тайлором культура(або цивілізація) складається із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів. Звичаїв і деяких інших здібностей та звичок,засвоєних людиною,як членом суспільства.

Культура – це друга природа, спосіб і продукт людської діяльності, тобто - матеріальні та духовні реальності життєдіяльності людини, які створені самою людиною штучно”. Штучно створені людиною реальності називаються артефактом і культуру можна визначити як систему артефактів.

Структура культури передбачає і визначення її головних інститутів:

міф; -мистецтво; -релігія; -наука (в її широкому значенні).

Всі вони складалися поступово і залежали (а у той же час обумовлювали як “друга природа”) від історичної динаміки суспільства.

Культура як предмет культурології.

Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.
Отже, культура — це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної й духовної праці, системою соціальних норм й настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб´єкта.

культура – це все, що створено людиною

Культуроло́гія — це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв 'язки та взаємовпливи. Культурологія стала системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури.!

Культурологія вивчає: 1 історію культури, 2 теорія культури та 3 соціально-історичний розвиток.

1.Історія культури формує знання про культурну спадщину, про пошуки та відкриття, про пам'ятники матеріальної і духовної культури, про цінності і нормах життя, ідеалах і символах різних народів; досліджує походження, витоки культурних явищ, процес їх розповсюдження. Історія культури - це передається від покоління до покоління пам'ять людства.

2. Теорія культури - або культурологія - це наука про зміст і суть культури як соціально-історичного явища про загальні закономірності її розвитку на різних етапах історії, про особливості культурного прогресу народів та регіонів планети.

3. соціально-історичний розвиток- вивчення соціокультурних наслідків таких процесів, як демократизація суспільства, вплив на стан умів гласності і свободи слова, економічних і політичних реформ, зміна культурних потреб та інтересів людини в умовах урбанізації, міграції, екологічного та духовної кризи.

Поняття світової і національної культури

Світова культура- це ті результати діяльності людини,які використовуються і сприймаються всім людством.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Тобто, це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній сферах життя і діяльності народу.

Структури культури: норми, цінності, інститути, знання, переконання, віра, почуття, світогляд.

Структура культури: матеріальна і духовна культура (норми, цінності, інститути, знання, переконання, віра, почуття, світогляд). В залежності від форм культуротворчої діяльності людини,. Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища.Духовна До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура — це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Види культури (культура спілкування. культура освіти, моральна, естетична, релігійна, політична, правова, наукова, економічна та культура міжнаціональних відносин). Структура спеціалізованої культури: сфера пізнання та відображення світу (наука, релігія, мистецтво), сфера соціальної організації та регуляції (мораль, право, політика, ідеологія), сфера накопичення та трансляції досягнень культури (інформація, виховання, освіта).

Культуру, як і будь-яке складне явище поділяють на ядро й периферію. Ядро — це сукупність усіх домінуючих рис, основоположних принципів. Забезпечує стійкість і стабільність структури. Периферія (риси і якості, що не є суттєвими при визначенні культури) дозволяють пристосуватися до змін навколишнього середовища.

Функції культури.

Основними є такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікативна, регулятивна, або нормативна, функція емоційного регулювання життєдіяльності людини, ціннісно-орієнтаційну, які органічно взаємопов'язані. Але, на думку багатьох культурологів, інтегруючою функцією культури є людинотворча функція.

Перетворювальна функція- Культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства.

Пізнавальна, або гносеологічна-Культура накопичує знання про світ, таким чином сприяючи його пізнанню і освоєнню.

Комунікативна -Культура це єдиний механізм передавання суспільного досвіду від одного покоління до другого,, від однієї держави до другої.

Регулятивна- спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Функція емоційного регулювання життєдіяльності людини- вироблення і застосування різноманітних форм емоційного настрою і знімання психологічних напруг, які виникають у процесі розумової та фізичної праці, побутових відносин людей. Засобами емоційного регулювання є співи, танці, ігри, кіно, телебачення тощо.

Ціннісно-орієнтаційна функція-Культура як система цінностей формує в людини певні ціннісні потреби й орієнтації.

Людинотворча, або гуманістична-Це інтегруюча функція. Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу, інших людей, до самої себе.

Культура та цивілізація

За Гуревичем, цивілізація – культурна спільнсть людей, які мають деякий соціальний генотип, соціальний стереотип, і які освоїли великий, досить автономноий світовий простір. Це культурна спільність або суперсистема, що не співпадає ані з нацією, ані з державою, ані з географічними кордонами..О. Шпенглер у своїй праці «Захід Європи» формулює теорію «культурно-історичного круговороту», за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму,ідею, власне життя та смерть.І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення- смерті(саме так треба розуміти назву праці «Захід Європи»,тобто «Кінець Європи»)коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те,щоб створювати культурні цінності, а на утилітарні цілі,благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає,що культура вмирає.Шпенглер виділяє 8 зрілих культур:єгипетська,індійська,вавилонська,китайська,антична,магічна,західноєвропейська,південноамериканська,культура майя. А. Тойнбі пропонує теорію «локальних цивілізацій» або «регіональних цивілізацій» і виділяє 23 такі цивілізації.П.Сорокін називає цивілізації культурними суперсистемами і виступає з критикою Тойнбі.Він виділяє 3 моделі погляду людини на світ і на себе: 1.ідеанаціональна,спіритуалістична культура,2.почуттєва,сенсуалістична,3.ідеалістична,інтегральна культура.

7Основні риси первісної культури

Древняя культура была ориентирована преимущественно на внешнюю среду, на природу, с помощью умственных способностей целенаправленно совершенствовал свое поведение. Другой особенностью первобытной культуры является ее синкретичность, которая нашла воплощение в тотемизме. Действительно, фундаментальная черта этой культуры — идентификация общины и ее членов с животным, идущим в пищу, с тотемным животным. Такого рода идентификация является выражением факта неспособности первобытных людей при помощи рациональных средств труда преодолеть иррациональное поведение объекта труда — животных, поэтому они старались это компенсировать иллюзорно-магическими средствами. Необходимо наряду с этим подчеркнуть, что на основе концепции Дж. Фрэзера о родстве магии с наукой можно прийти к выводу, что первоначально магический тотемизм представлял собой единую недифференцированную сферу культуры. Он имплицитно содержал в себе не только науку, но и мораль, искусство слова, а также магию изображения, существующую благодаря эстетическому, затем происходит его превращение в ряд относительно самостоятельных сфер обыденной и специализированной культуры.

Третья особенность первобытной культуры состоит в том, что она представляет собой культуру табу (запретов). Обычай табуирования возник вместе с тотемизмом, он в тех условиях выступает в виде важнейшего механизма контроля и регулирования социальных отношений. Так, половозрастное табу регулировало половые связи в коллективе, пищевое табу определяло характер пищи, предназначенной вождю, воинам, женщинам, детям и др. Ряд других табу был связан с неприкосновенностью жилища или очага, с правами и обязанностями отдельных категорий членов племени. Некоторые вещи, в том числе и пища, принадлежавшие вождю, тоже были табуированы. Исследователи (Дж. Фрэзер, Л. С. Васильев и др.) приводят многочисленные примеры того, что нарушения табу приводили к смерти нарушителя. Например, один из новозеландских вождей высокого ранга и великой святости оставил на обочине дороги остатки обеда, которые подобрал и съел его соплеменник. Когда ему сообщили, что он употребил в пищу остатки трапезы вождя, он скончался в мучительных страданиях

(Історія первісної культури – це історія палеолітичної культури, культури палеоліту. первісна культура сприймається як спогади про майбутнє. міф – це спосіб буття первісної людини, який базується на уособленні, одухотворенні природи, сприйнятті людини як частки цілого, єдиного космосу. У кожного племені (чи “язика”) – власні боги і уявлення про значимі для нього сили, або явища. По-перше, первісна культура гомогенна (однорідна) тобто вона  соціально однорідна, виражає інтереси всіх соціальних груп. По-друге, первісна культура  це культура табу (заборон). По-третє, релігійні уявлення і вірування (анімізм, тотемізм, фетишизм) – це важлива складова частина первісної культури.Четвертою особливістю первісної культури є її ритуальний характер.)

8. Ритуал – це альфа й омега міфологосакрального світогляду. Через його призму розглядається і природа, і соціальне буття, оцінюються ті чи інші об’єкти, а також вчинки і дії людей. Ритуал містить інформацію про закономірності природи, побуту в ході спостережень за біокосмічними ритмами. Завдяки ритуалу людина відчуває себе не тільки часткою космосу, а й часткою цих космічних ритмів, осягає логіку і діалектику космосу, універсуму. У ритуальному акті важливе місце займали маски.

Міфологія, магія і релігія.

Первісні вірування досить повно висловлювали розуміння первісними людьми оточуючого їх світу. Вони виконували певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в первісній общині, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні потреби суспільства.

Свої уявлення про надприродне люди образно викладали в спеціальних розповідях — міфах, які усно передавалися з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей в реальному світі, і тут міфи відігравали роль зберігача інформації. В міфах формувались і затверджувались моральні принципи і норми. Нарешті, міфи мали світоглядний зміст, вони у художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок.

Тому міфологію не можна вважати відмітною рисою первісної культури. Так, у східних культурах рівня землеробської цивілізації (наприклад, у Стародавньому Єгипті та Месопотамії) теж панував міфологічний, а не релігійний світогляд.

Більшість міфів пояснює життєво важливі явища природи, походження відповідного народу, необхідні й заборонені форми поведінки.

Магія (від грецьк. тадgеіа — чаклунство) — це псевдопрактичні дії (найчастіше — вибраних людей), спрямовані на стимулювання конкретних проявів таємних сил. Магічні дії виконуються з якимись реальними предметами

Магічні дії для замовника такої процедури є останньою надією на здійснення його бажань. Звичайно, бажано, щоб такі дії виконувала особлива людина, яка має зв'язок із таємними силами. Як правило, це люди, які перебувають поза межами основної структури суспільства.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ перш за все започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спочатку мали дуже конкретний характер. Душу ототожнювали з диханням, з кров'ю, вважали, що вона міститься у серці, в очах. Згодом стали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але не міститься ніде, і може існувати без тіла. Так утворився первісний анімізм.

В первісних віруваннях широко практикувався фетишизм — наділення надприродними властивостями предметів, обожнення їх. Фетиші — важливі учасники магічних церемоній, їм надається неабияке надприродне значення, вони приймають участь у міфологічних розповідях

Походження та періодизація первісного мистецтва.

Питання про походження мистецтва ще й досі вирішується неодно­значно Існує кілька концепцій:

1) «імітаційна теорія» (Лукрецій, Кант, Сеченов), за якою мистецтво є виявом інстинкту імітації, одним з природних інстинктів людини, який і виявляється в риту­алі, імітуючому дії людини чи тварини.

2) Друга теорія базується на ствердженні, що людина має "інстинкт прикрашення", який і народжує мистецтво (натільні прикраси, татуювання, прикрашені знаряддя праці та предмети побуту)

3) Третя концепція, яка здається найбільш ґрунтовною, викладена у до­слідженні А.Д. Столяра "Походження образотворчого мистеціва".За А. Д. Столяром, у палеолітичної людини (доби верхньою палеолі­ту) виникають "надмірні емоції" або «натуральна пантоміма» збудження, хвилювання мисливців дося­гає апогею на момент знищення тварини, але це збудження не може обір­ватися в одну мить, воно продовжується ("надмірні емоції") й породжує комплекс нових дій первісної людини зі шкурою тварини.Натуральна пантоміма включає пластичні дії,ритмозвукові елементи,що розігруються навколо туші тварини.Так народжується мистецтво:образотворче,музичне,театральне,літературне.

Ми­стецтво палеоліту виникає на стадії верхнього або пізнього палеоліту.

І Пізній палеоліт 40-10 тис р до н е

II Мезоліт (середній кам'яний вік) - 10 - 6 тис р до н е

III Неоліт (новий кам'яний вік) - 6—2 тис р до н е

У свою чергу в верхньому палеоліті виділяють ще три періоди

1) Оріньякський - 40 - 35 тис р до н е

2) Солютре 35-25 тис р до н е

3) Мадлен -25-10 тис р до н е

Саме до мадленського періоду відносяться найвизначніші явища первісного мистецтва.

11 Типологія розвитку первісної художньої культури

Скрізь у місцях свого проживання люди прикрашали житло малюнками. Спочатку це були хвилясті лінії й відбитки рук, а зго­дом з'явилися зображення, що майстерно передавали зовнішній вигляд тварин, а подекуди й відтворювали динаміку їх рухів. Такі малюнки інколи нагадують жанрові сценки, тема яких — життя тва­рини або полювання на неї. Ці малюнки виконані або одним кольо­ром (монохромні), або кількома (поліхромні). Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі.

Точність малюнку, намагання якомога ближче до оригіналу пе­редати вигляд і рухи тварин, відсутність будь-якої стилізації в таких роботах є не лише ознакою майстерності прадавніх майстрів. Вод­ночас це й свідчення недостатнього рівня розвитку абстрактної дум­ки первісної людини. Заслуговує на увагу той факт, що жодного разу серед майстерно зроблених малюнків тварин археологам не зустрі­чалися відповідні зображення людей. Самосвідомість, яка є ознакою високого рівня абстрактного мислення, не була притаманною перві сній людині. Вона мислила досить прагматично й конкретно, зосе­реджуючи увагу лише на тому, що становило докорінні життєві Ін­тереси - на їжі. Це дає підстави вбачати в таких зображеннях не наслідки розваг первісної людини гад час відпочинку, а важливі елементи її освітньої й релігійної діяльності, спрямованої на вирі­шення найпекучіших проблем життя.

Серед зображень на стінах печер палеолітична людина зали­шила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Цих тварин вона малювала, адже полювала на них і вбача­ла в них основне джерело свого існування, а також остерігалася як потенційних ворогів. У багатьох випадках малюнки вкриті дірками й подряпинами від сгріл чи списів, що підтверджує погляд на наске-льний живопис, як на складову частину мисливських ритуалів ста­родавнього людства. Та й саме розташування печер, де зустрічаються розписи, як правило, свідчить, що вони не могли використовуватися як житло, а виконували функцію капищ: малюнки розміщено у важкодо-ступних місцях, де бракує свіжого повітря, куди непросто дістатися че­рез вузькі, довгі й заплутані ходи, складні підйоми. Рослини на стінах таких печер не зображуються зовсім, а людські фігури зустрічаються дуже рідко й не мають тієї жвавості малюнку, тих яскравих і правдивих форм, що притаманні зображенням тварин. Пояс­нюється це просто. Саме тваринний світ був об'єктом пильної уваги первісної людини. Вона спостерігала, вивчала окремі види тварин, на­магалася зафіксувати в малюнку набуті знання й водночас вплинути на майбутнє полювання за допомогою чаклунських дій.

Пам'ятники первісної культури й особливості їх атрибуції

Невеликі за своїм розміром, але безцінні за значенням шедеври первісної культури – венери, знайдені, зокрема:

у Дордоні (Франція);

у Дольні-Вестонці (Чехія);

- Віллендорфська Венера (Австрія);

- Костьонківська Венера (Росія, Воронеж).

Але вони мають схожі типологічні риси:

гіперболізація певних частин тіла (стегна, груди - те, що виконує дітородну функцію);

відсутність рис обличчя (табу на портрет).

Це не портрет (його в палеоліті майже немає), а образ-символ праматері, що дає життя. Найдавніший культ, спільний для різних народів – культ Богині-Матері.

Про те, що музична культура існувала, свідчить, наприклад, найдавнішній музичний комплекс з кісток мамонта: ребро мамонта використовувалося подібно до сучасного ксилофона, череп був своєрідним барабаном. Знайдено цей комплекс на Подніпров’ї, у нас в Україні, на Мізинській сто-янці

Пам’ятки художньої культури первісного суспільства

Палеолітичні венери, розписи печер Ласко і Альтаміра. Розписи печери Капової. “Лучники, що б’ються”, “Жінки, що танцюють”, “Жінка, що збирає дикий мед”, скелетний стиль. Австралійський живопис на корі: дух Вили-Вилья, рентгенографічне зображення риби (наскельний живопис, Австралія).

13) Вірування стародавніх єгиптян та пантеон єгипетських богів.

Вірування єгиптян зумовлені навеолишнім світом. Перш за все, початком життя була водаю Тож в усіх мфах спочатку існувала тільки вода, первісний Океан, хаос, світ темряви. Сонце займає в пантеоні єгипетських богів головне місце, це творець, воно має багато імен: Ра (полуденне), Атум (вечірнє), Хепрі (ранкове), Атон.

Різні єгипетські міфи по різному тлумачать, як було створено світ і богів, але спільне те, що головним був бог сонця, який сотворив інших богів, а також те, що процес створення людини не розглядається як головний, тому що людина в міфологічному світі – лише частка природи.

Атум-Ра>Шу (бог повітря) і Теф нут (богиня вологи)> Геб (бог землі) і Нут (богиня неба).

А вже ці боги дають життя наступному поклінню богів, які стояли ближче до людей: два брати й дві сестри, що одружилися – Ісді, Нефтіда, Осіріс, Сет. Це була еннеада головних богів Єгипту.

Крім них в пантеон входили ще багато богів: кожен ном (42) мав свого бога.

Міфологія Єгипту мала зооморфний характер, тобто боги зображувалися напівлюдиною, напівтвариною або рослиною. Найчастіше зустрічались – Лотос (сакральна квітка), пальма, дерево ішед. Сакральні тварини: птахи – сокіл, жук-скарабей, змій-урей, птах ібіс.

Ра зображувався як сокіл або з головою сокола; Хепрі – з головою жука-скарабея або з дисокм над головою із зобр. скарабея; Анубіс – покровитель померлих – з головою шакала; Тот – бог того світу – з головою ібіса; Хнум – бог, що створив людей з глини на гончарному крузі – з головою барана. Ра – зображувався як сокіл або з головою сокола.

Хепрі (ранкове сонце) – з головою жука-скарабея або з диском над головою із

зображенням скарабея.

Анубіс – покровитель померлих, що готує тіло до бальзамування, тобто витягує

внутрішні органи, – з головою шакала.

Тот – бог того світу, Місяця, що записує результати суду Осіріса, – з головою ібіса

(Бену).

Хнум – бог, що створив людей з глини на гончарному крузі, – з головою барана.

Міфи про сонячних богів: геліопольський, мемфіський, гераклеопольський.

Різні єгипетські міфи по-різному тлумачать, як було створено світ і богів, але спільне те, що головним був бог сонця і що він створив інших богів, а також те, що процес створення людини не розглядається як головний, тому що людина в міфологічному космосі — лише частка природи. Спочатку Ра — Атум створює першу пару богів, що уособлюють стихії, а крім цього, — уособлюють два божественних устої, що втілюють у собі фізичний устрій світу: чоловіче та жіноче начало. Це боги Шу — Тефнут. Вони, в свою чергу, створюють нову пару: Геб — Нут.

Геліопольський варіант міфу про створення світу:Колись Всесвіт був водяним хаосом (Нун). Нун став батьком богів: Сонця (Áтум), повітря (Шу) та вологи (Тефнут). У Геліополі (“місті Сонця”) вважали, що згодом все існуюче було створено Áтумом – богом сонця.

Мемфіський варіант міфу про створення світу:У Мемфісі вважали, що Всесвіт і все живе в ньому було створено богом Пта, який народив Сонце (Атума), від якого пішла дев'ятка богів. Пта створив міста, номи, святилища і храми, а також божественну пару духів Ка (чоловік) і Хемсут (жінка), які є духовними двійниками богів і живих істот.

Геракліопольський варіант міфу про створення світу:Нун породив божественного Хнума, який, у свою чергу, народив богів і виліпив на гончарному колі з глини людей. Він побудував міста і розділив поля.

(фізичний процес)Саме Сонце й створює себе, інших богів, а потім уже людину (космогонія дорівнює теогонії). Сонце займає в пантеоні єгиптян головне місце, це творець, воно має багато імен: Ра – Атум – Хепрі – Атон (всього їх 74). Хепрі – ранкове сонце; Ра – сонце полудня; Атум – вечірнє сонце.

Місце Осіріса в єгипетському пантеоні. Міфи про Осіріса та Ісіду.

Головним володарем потойбічного світу, загробного світу, був Осіріс, бог, що уособлював відродження всього живого після смерті, родючість, вічне життя природи. За уявленнями єгиптян, коли людина вмирала, на неї чекав суд Осіріса (загробний суд над душами померлих).

Осирис- у єгипетській міфології біг родючості й цар загробного миру. Син бога землі Геба й богині неба Нут, батько Гора (Хору), чоловік і брат Исиди. Ставши дорослим, Осирис успадкував трон бога Геба й титул верховного владики землі. Він навчив людей обробляти землю, иращивать урожаї, дотримувати законів гуртожитку, поклонятися богам. Він дав також людям писемність, знання основ ремесел і мистецтв. Після цього на землі встановився золотом століття достатку й щастя. Однак молочний брат Осириса Сет, задумав убити його й стати земним владикою. Він підготував ящик по росту Осириса й запросив до себе на бенкет гостем. Прикрашений коштовностями ящик повинен був дістатися тому, хто зможе зручно розміститися в ньому. Коли Осирис за прикладом інших гостей улігся в нього. Сет і його спільники раптово закрили кришку ящика, обв'язали мотузками й кинули його в ріку. Ящик винесло у відкрите море й принесло хвилями до фини-кийскому бережу. Там його й знайшла Исида. Повернувшись у Єгипет, Исида сховала тіло Осириса в дельті Нила. Тут воно було випадково виявлене охотившимся Сетом. Він розрубив тіло на чотирнадцять частин і розкидав їх по всьому Єгиптові. Однак Исида зібрала майже всі частини тіла Осириса, з'єднала їх і зробила з померлого чоловіка першу мумію. Маючи знання таємниць чаклунства, Исида змогла народити від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гір поборовся із Сетом і дав мертвому Осирису проковтнути своє око. Блягодаря цьому Осирис воскрес. Він благословив Гора на боротьбу із Сетом, а сам спустився в підземне царство й став його владикою. Перед Осирисом зважувалося серце померлої людини на вагах, щоб визначити міру гріховності останнього. Щорічно в Єгипті справлялися прадзнования воскресіння Осириса, що знаменувало пробудження до життя всієї рослинної природи.

16 Художня культура Стародавнього Єгипту та її зв'язок з заупокійним культом

Заупокоєний культ займає центральне місце у віруванні єгиптян і походить з віри єгиптян у вічне життя, індивідуальне безсмертя. Він спирається на уявлення, що вмирає тільки тіло, а залишаються безсмертними інші іпостасі людини.

Велику роль грали обереги, які були магічною формулою, знання якої було необхідне мертвому, щоб загробні чудовиська не знищили людину.

Головним володарем потойбічного свтіу був Осіріс, бог, що уособлював відродження всього живого після смерті, родючість, вічне життя природи. За уявленням єгиптян, коли людина вмирала, то на неї чекав суд Осіріса. Суд заключався в тому, що на терезах важили серце померлого, яке клали на одну тарілку, а на іншу – богиню істини Маат. Якщо серце переважувало або недоважувало, то засуджували.

Художня культура Стародавнього Єгипту, як і культура взагалі, були обумовлені заупокійним культом і соціальним устроєм єгипту. Все життя людини було лише короткою підготовкою до вічного життя. Тому мистецтво було підпорядковане цій ідеї. Дім для померлого – усипальник – маф форму піраміди. Найдавніша – піраміда Джосера. Три славнозвісні піраміди в Гізі: найбільша Хеопса, пірмаіда Хефрена з великим Сфінксом, піраміда Мікеріна. В епоху Нового царства з’являється багато храмів для богів (храм Амона-Ра в Луксорі та Карнаці). В образотворчому мистецтві склався чіткий канон: зображення людини являло собою розпростерту фігуру, фронтальне зображення, ієрогліфічні надписи, зображення розташоване рядками.

Скульптура – теж канонічна: фронтальність, симетрія, статика, канон форм, два різновиди – та, що сидить і руки тримає на колінах., портретна схожість. В епоху Нового царства зображення стають більш вишуканими, грандіозними, посилюється декоративність, акцентується простота і натуральність.

Космогонічні уявлення шумерів та їх міфи про створення світу.

Понять «всесвіт», «космос» в шумерських текстах не існує. Коли є необхідність говорити про цілісність світу, вживається складене слово Ан-Кі («Небо - Земля»). Вважається, що до виникнення світу Небо і Земля були єдиним тілом, з якого потім з'явилися всі сфери світу [14]. Ось що розповідає про це шумерська міф «Гора небес і землі»:
«Коли-то небо і земля були злиті, і не було ні трави, ні очерету, на дерев, ні риби, ні звірів, ні людей. Були вони як одна гора в просторі, заповненому вічними водами дочки океану Намму, праматері всього сущого. Провела вона з себе Ану і Кі, сина і дочку, і поселила їх окремо. Ану - на вершині гори, а Київ - внизу, під її підніжжям. Коли діти підросли, вони стали крутити головами і шукати один одного. І звела і Намму, поєднала як чоловіка та дружину. І породила Кі владику Енліля...
Потім Кі привела на світ від Ану ще сімох синів, сім могутніх стихій, без яких не було б світла і тепла, вологи, зростання і процвітання. Потім по волі Ганну в Ки народилися молодші боги, помічники і слуги Ганну - ануннаки»[15].
Шумери пояснювали походження всесвіту наступним чином:
1. Спочатку був первозданний Океан.
2. Первозданний Океан породив космічну гору, що складалася з землі, об'єднаної з небом.
3. Створені як боги в обличчі людини, бог Ан (небо) і богиня Кі (земля) породила бога повітря Енліля.
4. Бог повітря Енліль відділив небо від землі
«Розірвали Ан і Енліль гору. Підняв вершину Ану вгору, а Енліль опустив плоске підніжжя вниз. Так виникло небо у вигляді зводу і Земля, як плоский диск з нерівностями, горами й ущелинами, бо гора був розірваний, а не розрізана ножем
Шлюб Енліля з матір'ю-землею поклав початок устрою світу - витворення людини, тварин, рослин і створення цивілізації

18 Пантеон шумеро-аккадських богів

І шумери, і вавилонці вважали (подібно до єгиптян), що все народилося з водяного хаосу. Але для них головним богом стає не сонячний бог, а бог неба – Ан. Всесвіт вони називають Ан-Кі. Тобто Небо-Земля, Кі – богиня Землі. Ці два елементи роз’єднуються третім, який має центральне значення для шумерів – Енліль або Ліль (повітря, вітер – атмосфера). З Енліля народжуються і зірки, і сонце, і місяць: він головний. Але ж є ще одна важлива стихія, силу якої відчували на собі шумери. Це вода – Енкі.

Пантеон шумеро-вавилонських богів являв собою щось подібне до зборів, де головував Енліль, далі за рангом ішли сім богів, “що вершили долі”, так звані Аннунаки (тобто сини й дочка Ану), а вже потім ще п’ятдесят “великих богів”. Якщо в Єгипті була еннеада, то тут – “сімка” богів.

Імена богів у шумерів і аккадців схожі:

Ан – Ану,

Енліль – Еліль,

Енкі – Єйя,

Нанна – Сін (бог Місяця),

Інанна – Іштар (богиня кохання).

Міфологія вже була антропоморфною – тобто богів уявляли в образі людей, що одружувалися, хворіли, їли, пили і навіть вмирали

культурних понять шумерів у міфі про Інанну та закони “ме”.

Современные исследователи называют «ме» «божественными правилами», «божественными законами», «факторами, упорядочивающими организацию мира». По–видимому, в тот период, когда религиозные воззрения шумеров уже сложились в более или менее стройную систему, «ме» являлись чем–то вроде установленных и контролируемых Энки (возможно, запланированных Энлилем) закономерностей, предписанных каждому явлению природы или общества, касающихся как духовной, так и материальной стороны жизни.

«ме» - це одночасно сила і порядок, «ме» окремих богів, які виконували різні функції, різні. З поняттям «ме» ми зустрічаємося в молитвах і міфах. В одному з міфів названо більше ста «ме», з яких вдалося прочитати трохи більше половини і ще менше розшифрувати. Тут різні поняття: правосуддя, героїзм, мудрість, справедливість, відвертість (чесність), доброта, світ, перемога, ворожнеча, брехня, страх, нарікання, руйнування міст, втома.

Дата добавления: 2015-10-23