Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Культура украинского народа в контексте европейской культуры.

Читайте также:
  1. I. Как просто отнять у народа свободу: ее надо просто доверить народу
  2. Sugoi в контексте
  3. VII. КУЛЬТУРА УКРАИНЫ В XX ВЕКЕ
  4. Альберт Швейцер. Культура и этика.
  5. Ассортимент. Деловая культура торгового работника.
  6. АФІНИ І КУЛЬТУРА
  7. Биография украинского актера Богдана Ступки

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого.«Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. висловлена така думка: «Загальносвітові тенденції і власний досвід підводять до принципового висновку: індустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної, культурної складової, ніж від суто технічних нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національних культурних традиці

58. Украинский авангард и европейская художественная культура конца 19 – начала 20 ст.

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наковим (фр. Andréi Nakov) для виставки «Tatlin's dream», улаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді Західуперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. І це змусило згадати про відомих у всьому світі майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, таких як «найвірніший син України» Давид Бурлюк; поляк, котрий мав себе за українця, Казимир Малевич; професор Київського худінституту бандурист Володимир Татлін; засновниця української школи конструктивістської сценографії Олександра Екстер. Нарешті, феномен Олександра Архипенка, просиленого враженнями рідної землі: магією трипільської культури, архаїкою половецьких статуй, співучою лінійністю мозаїк Софії Київської і рельєфів Михайлівського Золотоверхого собору, кольорами селянської кераміки.

На такому тлі поява Єрмилова і Богомазова не здавалася випадковістю. Уважний погляд на українську історію мистецтв без труднощів помічає низку пріоритетів. Перший абстрактний твір з'явився тут — малюнок Василя Кандинського на обкладинці каталогу «Салон Іздебського 2» (1910); перша широка міжнародна авангардна виставка у Російській імперії (той-таки Салон Іздебського) відбулася в Одесі і Києві, а вже потім у Петербурзі і Ризі. У всіх новаторських художніх об'єднаннях Росії, від «Бубнового валета» до «Мішені» і «Ослячого хвоста», українці (футуристи, неопримітивісти, бойчукісти) — найактивніші учасники і заводії. Та й виставлені там картини рясніли назвами: «Київ», «Плавні на Дніпрі», «Кобза», «Вулиця Фундуклеївська». Чорний квадрат на білому тлі з'явився уперше влітку 1914-го (раніш за Малевича!) у написаному під Києвом трактаті Богомазова «як найбільш викінчена форма», за словами автора.

Новий соціальний статус мистецтва. У XIX ст. народився новий тип діяча мистецтва — «вільний художник». Цей термін стосується не тільки живописців, але й усіх осіб творчої праці —скульпторів, музикантів, артистів. Майстер, який з часів Відродження працював за приватними замовленнями і був частиною прислуги аристократичного двору, тепер отримав можливість орієнтуватися на набагато ширшу й демократичнішу аудиторію. Самі діячі мистецтва набули тепер іншого соціального статусу, інтелектуального рівня, змінились психологічно і навіть зовні. Майстри мистецтв ставали інтелігенцією у сучасному розумінні цього слова. Їх відрізняла не тільки освіченість, відданість ідеалам мистецтва, внутрішня незалежність, але й розвинена громадянська самосвідомість. Для кращих і найталановитіших з них вільнолюбність була не красивою фразою, а життєвим переконанням.

Однак, одержавши «свободу творчості», вони одночасно втратили і свою, хоч і мінімальну, матеріальну забезпеченість. Долю мистецтва стали визначати комерційні закони. («продаваність»). Смаки буржуа, які диктували тепер моду, разюче відрізнялися від рафінованого аристократичного смаку, були примітивними, а часто й просто віддавали вульгарністю. Новому, передовому доводилося долати не тільки аристократичні примхи, але й самовпевненість і грубість господаря гаманця. Образ художника, що гинув від голоду в мансарді, але не бажав йти на компроміс, який широко увійшов в той час в світову літературу, був навіяний реальним життям.

Однак поступово у буржуазному суспільстві збільшувалася питома вага освіченого прошарку, попередника сучасного «середнього» класу. Такі люди починають заповнювати художні виставки, концерти, театри, музеї, бібліотеки, які стали доступними. Перед діячами культури виникає нове завдання — просвіщати публіку, впливати на її смаки. З'являються перші газети і журнали, присвячені мистецтву, а з ними неординарного значення набуває художня критика.

Завдяки розвитку засобів зв'язку всесвітні центри мистецтва — Париж, Рим, Відень — стали доступні творчим особистостям різних країн. Видатні ж композитори, виконавці, актори починають відвідувати країни Європи, говорячи сучасною мовою, з гастролями.

В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Провідною країною в художньому житті Європи, як і в літературі, залишалася Франція.

У другій половині XIX ст. центр реалістичного напряму в образотворчому мистецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у нього зробили російські «передвижники» — учасники демократичного об'єднання «Товариства пересувних художніх виставок», створеного в 1871 р. І. М. Крамськой, І. Є. Рєпін, В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, І. І. Левітан, А. І. Куїнджі збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстерністю соціального узагальнення і поетизацією рідної природи.

В останній третині сторіччя на грані реалізму і декадансу з'являється новий напрям — імпресіонізм (від французького «імпресіон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і 8 виставок.

Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане. Його картини «Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх імпресіоністів, але сам художник офіційно до руху не прилучився. За рік до смерті в 1882 р. він написав одну з найбільш довершених своїх картин — Бар «Фолі-Бержер».

Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, П'єра-Оґюста Ренуара, Каміля Піссарро,Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників.

Імпресіоністи запропонували нове бачення світу і нові принципи малярства. Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень. Картина стає немовби окремим кадром, фрагментом рухомого світу (в цьому відчувається вплив нового тоді технічного досягнення — фотографії). З'явилася свіжість і безпосередність в зображенні повсякденного життя сучасного міста, його пейзажів, вигляду, побуту і розваг його мешканців. Найважливішим правилом імпресіоністів стала робота на відкритому повітрі — на пленері, завдяки чому у своїх пейзажах їм вдалося створити відчуття виблискуючого сонячного світла, багатства фарб природи, передати рух повітря.

Імпресіоністи ввели і нову живописну техніку, відмовилися від змішаних кольорів, почали писати чистими яскравими фарбами, густо наносячи їх окремими мазками (при сприйнятті, оптично змішуючись, для глядача вони давали потрібний тон).

Живописне завоювання імпресіоністів стало основою творчості і було підняте на нову висоту постімпресіоністами — так умовно називають художників, розквіт творчості яких настав після і на основі досягнень імпресіонізму. Це були Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Вони вже не були однодумцями, але кожний з них шукав художні засоби і можливості для створення нового мистецтва, для пізнання не зовнішньої, а істинної суті речей. Своїм мистецтвом і життям вони заперечували буржуазний спосіб життя (відмовився від свого середовища син банкіра Сезанн, удачливий комерсант Гоген залишив кар'єру і сім'ю заради живопису і виїхав на Таїті, кинув проповідницьку діяльність Ван Гог). Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити вже не мить, а вічність. Творчість Сезанна, Ван Гога і Гогена справила великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури.

59. Украинский постмодерн. Как вписывается Украина в постмодерн? Мы привыкли считать свое правительство сильным, ведь подавляющее большинство населения составляют бывшие или нынешние «бюджетники». Правительство руководит силовыми структурами, устанавливает рамки экономической деятельности, разрабатывает образовательные программы... Но это иллюзия, который мы заполнили свою жизнь. На самом деле едва ли не абсолютное большинство украинцев задействовано в частном бизнесе, своем, чужом, легальном или не очень. Ведь силовые структуры имеют внутреннюю культуру, собственную идеологию, интересы. Ведь есть школы и университеты хорошие и плохие, богатые или бедные, а соответственно — и их продукт. Ведь удачная экономическая политика сегодня — это результат интуиции, профессиональной способности угадать ход мыслей транснациональных магнатов... Инструмент влияния на пост-модерн — это брэнд, торговая марка. Слово-символ, которое все же ассоциируется с определенной территорией, вызывает к ней внимание медиа и финансов. Что касается Украины — это Кличко, Шевченко, «Руслан», «Мрия», харьковские танки. Сотни и тысячи талантливых художников и ученых. Это — карта Европы, которая была, есть и будет неполноценной без Северного Причерноморья. Это — карта Азии, на которой мерцают линии караванных маршрутов, которые не могут остановиться на нашей восточной границе, или обойти ее — никогда и ни за что. Брэнды позволяют манипулировать миром, в котором глобализация останавливается, засыпает, впадает в бред виртуальной реальности. Что мешает Украине быстро адаптироваться к новой эпохе истории человечества? Это громоздкость системы управления, низкие темпы мобильности администраторов, жесткая вертикаль. В наследие от СССР нам осталась абсурдная традиция почетных званий и знаков престижа, логичная для плановой экономики, но отнюдь не для рыночной, или сверхрыночной культуры, которую предлагает (и иногда оружие) пост-модерн. Еще не было в Украине примера того, как приходит в упадок освобожденное от государственного диктата производственное пространство. Еще не было примера банкротства практика- энтузиаста, хотя среди мошенников и безразличных к жизни рулевых таких примеров — множество. Высвобождение продуктивной энергии украинской нации, освобождение из-под ига никем не уважаемых и никому не нужных инструкций и бесконечных взысканий, способных погасить любой огонь. Огонь, который тлел все годы депрессии и сегодня, на волне общего роста — должен стать нашим собственным источником энергии. Уже не для роста. Для подъема. Подъем над руиной наследия, над интригами конкурентов, над пепелищем устарелых идей. 60. Развитие культуры национальных меньшинств в независимой Украине. З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників всіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства. У країні послідовно розбудовується культурно мистецьке життя національних меншин, йдуть пошуки вирішення проблем їхньої освіти, дозвілля, відродженн національних традицій. Здійснюється ряд інших заходів, спрямованих на гарантоване забезпечення політичних, соціальних,економічних та культурних прав і свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення етносів України. На сьогодні в Україні створені та активно діють понад 780 національно-культурних товариств. Найчисельніші з них: російське, єврейське, польське, угорське, грецьке, болгарське. Всі вони входять до Асоціації національно-культурних об’єднань України, Президентом якої є народний депутат України О. Фельдман. Мета діяльності асоціації – забезпечення прав національних меншин на рівні європейських та міжнародних стандартів Прикладом плідної діяльності національно-культурних товариств в Україні може стати угорське культурне товариство у Львові, що нещодавно відсвяткувало свій 15-річний ювілей. За ці роки угорська громада створила власну недільну школу, кілька самодіяльних колективів,налагоджено постійні наукові і творчі обміни з історичною батьківщиною. Або ж Федерація грецьких товариств України координує діяльність 95місцевих організацій. Десятиріччя відзначило Херсонське національне товариство “Еллада”. Воно об’єднує греків, котрі проживають у регіоні, сприяє їх спілкуванню, вивченню історії і культури далекої орії і культури далекої прабатьківщини. З метою завершення формування німецької діаспори на півострові й створення умови для її життя й розвитку засновано Союз німців Криму. До йогоскладу ввійшли німецькі громадські організації: земляцтво депортованих німців Криму, об’єднання німецької молоді краю “Югенд”, сімферопольськеміське товариство кримських німців “Відергебурт” і культурний центр “Дойчклуб”. На півострові працюють сімферопольські міські громадські організації “Польський культурно-просвітницький центр ім. Адама Міцкевича в Криму”, “Єврейський дім”, Кримська республіканська громадська організація “Білоруська діаспора Криму” тощо. Діяльність у Криму значної кількості національно-культурних товариств є віддзеркаленням поліетнічного складу населення автономії.На початку року в Україні було презентовано Всеукраїнську громадську організацію “Український центр ісламознавства”, що має 15 місцевих осередків Усі ц громадські організації піклуються про збереження культури, мови, традицій свого народу У державних музеях України створюються експозиції, що висвітлюють питання історії культури, побуту, традицій національних меншин. Наприкінці минулого року в Галичі на Івано-Франківщині відкрився Музей караїмської історії та культури. Це унікальний, єдиний в Україні подібний заклад. Дерев’яний храм – кенаса, споруджений тут у ХVІсторіччі, 1830 року під час пожежі згорів. Тоді караїми побудували нову муровану кенасу. На початку 60-х років минулого сторіччя галицьку кенасу комуністична влада закрила, влаштувавши в ній склад. У 1985 році храм зруйнували вщент. Працівники Музею караїмської історії та культурипланують дослідити фундаменти зруйнованої кенаси та спорудити на цьому місці меморіальний знак. Донині в Галичі збереглося 11 караїмських будинків кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, які об’єднані між собою однією віссю – вулицею, що не втратила своєї історичної назви Караїмська. Вона виходить на головну Ринкову площу міста. На високому пагорбі правого берега Дністра в селі Залукві біля Галича видніються старі надгробки караїмського зерету (цвинтаря). Кладовище – одна з небагатьох в Україні історико-культурних пам’яток цього етносу, що збереглася донині.Протягом останніх років співробітники Національного заповідника “Давній Галич” під орудою завідувача Музеєм караїмської історії та культури І. Юрченка здійснили інвентаризацію надгробків, кладовище занесено до Державного реєстру пам’яток. В експозиції та фондах новоствореного музею майже 5 тисяч експонатів. Серед них культові й обрядові речі караїмськоїгромади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму – кенаси. У керівництва Національного заповідника “Давній Галич” та у дирекції музею є чимало цікавих задумів. Планується, наприклад, створити при музеї електронну бібліотеку-архів, до бази даних якої увійдуть рідкіснікниги, періодика, архівні матеріали, інші раритети, що стосуються караїмської тематики

Вільно і самобутньо розвивається в Криму російська культура. Прикладом цьому можуть слугувати численні культурно-мистецькі акції, що тут постійно відбуваються: у січні 2005 року в рамках Другого відкритого фестивалю національних культур народів Криму “Золота колиска” в салоні мистецтв Ялтинського центру дитячо-юнацької творчості проходили Дні російської культури, у Красноперекопську, Саках, Гвардійському пройшов республіканський фольклорний фестиваль “Російський хоровод”, ініціаторами якого виступили генеральне консульство Росії в Криму та Російський культурний центр у жовтні в Російському культурному центрі оформлена виставка “Російська дитяча і навчальна книга”, на якій представлена продукція 15 видавництв Росії. Також експонувалась виставка “Прекрасні ви, брега Тавриди” відомого кримського художника Вадима Конєва: відбулася презентація нового журналу “Літературний дитячий світ” та зустріч з кримськими бардами. 23 жовтня російська громада Криму відзначила 12-у річницю з моменту створення. Її регіональні організації існують у всіх районах Криму, а кількість членів сягає 10 тисяч. Того ж місяця Російському культурному центрі в Бахчисараї пройшла зустріч членів Кримського літературного клубу. Засідання під назвою “Етюди ханського палацу” мало на меті ознайомити присутніх з мистецтвом меті ознайомити присутніх з мистецтвом учасниць музично-літературного об’єднання “Філігрань”, які працюють при ЦРБ ім. О. Пушкіна. Сучасна грецька діаспора в Україні є однією з найбільш чисельних в СНД і, за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, нараховує 91,5 тисячі греків, 85% яких проживають у Донецькій області, а в Автономній Республіці Крим – майже три тисячі представників грецької національності, половина з яких повернулася з місць депортації. Права й інтереси грецької діаспори з 1995 року представляє Федерація грецьких общин України, яка координує діяльність 95 грецьких товариств у 18 областях України та Криму. У жовтні відбулися Дні грецької культури, присвячені 225-річчю насильницького переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов’ї, 10-річчю Федерації грецьких общин України та фестиваль “Мега Юрта” (“Велике свято”). Під цією ж назвою відбулося свято і в селищі Старий Крим, що поблизу м. Маріуполя. В рамках свята були організовані виставки народного мистецтва, концерти грецьких художніх колективів, “вечори дружби”, зустріч з членами грецьких громад. Діяла пересувна виставка, в експозицію якої увійшли старовинні та сучасні фотографії, предмети побуту греків, книжки про відомих греків Приазов’я та Криму, література по історії та культурі греків України, художні витвори, переведений на грецький язик та ін. У Маріупольському краєзнавчому музеї було відкрито виставку, присвячену переселенню греків у Приазов’я під назвою “Здесь пристанище благотишное”. Результатом цього свята стало підписання міжнародної угоди, згідно з якою в Маріуполі збудують Інститут грецької діаспори. Це буде перший в Україні вищий навчальний заклад з етнічним профілем. Розбудовувати свій науковий потенціал йому допомагатимуть вчені з місцевого гуманітарного університету..Багатонаціональним є в Україні і західний регіон. Тут разом з українцями, зберігаючи власні традиції, культурні і мистецькі надбання компактно проживають угорці, чехи, словаки, румуни німці та інші народи. Так, наприклад, у Закарпатті нині проживає майже 10 тисяч етнічних словаків і трохи менше чехів, а також – понад 150 тисяч громадян України угорської національності (14 відсотків від усього населення краю). Ці нацменшини мають свої товариства, гімназії, колективи художньої самодіяльності, недільні школи і класи з національною мовою навчання. В м. Мукачевому вже багато років працює обласний державний угорський драматичний театр. Функціонує чи не єдиний на теренах СНД Центр гунгарології, ведеться теле- та радіомовлення мовами національних меншин. Нині в Україні згідно з останнім переписом, мешкає 47 тисяч ромів. Найбільше – в Закарпатській та Одеській областях. В ромському середовищі діють близько 80 громадських організацій, дві з яких мають загальнодержавний статус Держава в різний спосіб допомагає народу Рома інтегруватися в українське суспільство. Широко популяризується яскраве і самобутнє ромське мистецтво. Всеукраїнська спілка громадських організацій “Конгресу ромен України” (Президент – П. Григориченко) активно працює над тим, щоб всіляко підтримувати етнічні колективи та ансамблі, намагається знайти кошти, необхідні для придбання концертної апаратури. Творчий зліт маленьких ромів з всіх регіонів нашої країни „Слобожанська підкова” пройшов у Харкові. Більш ніж 150 ансамблів, танцювальних груп і виконавців радували глядачів танцями, наспівами і романсами. Організаторами колоритної акції стала Асоціація національно-культурних об’єднань України. Своїм досвідом побудови інфраструктури національного життя в Україні може з гордістю поділитися відроджена українська єврейська громада, якій вже виповнилося 15 років. Це і єврейські школи, дитячі будинки та інтернати, і соціальне забезпечення для стариків, і будинок для перестарілих, збудований в Києві завдяки фонду “Орах Хаїм”. Зберігаючи національні традиції, єврейська громада в Україні широко відзначає свої національні свята такі, як Пурім, Рош-а-Шана, Ханка та інші, подекуди поєднуючи їх проведення із різноманітними культурно-мистецькими акціями. Так, у 2005 році в Чернігові підчас святкування Пуріму вперше відбувся фестиваль імені Шолом Алейхема. Крім концертів, виставок, літературних читань і конференцій, організатори – управління культури Чернігівської облдержадміністрації і чернігівська міська єврейська община – запросили жителів обласного центру на дві вистави: Обласний академічний музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка показав глядачам “О’кей, Мойшо!”, а ляльковий – “Хлопчик Мотл”. Обидві за творами Шолом Алейхема. Заключний акорд фестивалю – великий концерт на головній театральній сцені області. До цього ж свята був приурочений заключний концерт Міжнародного молодіжного фестивалю мистецтв “Молодь проти ксенофобії, війн та тероризму”, що відбувся 20 березня в Києві у Національному палаці “Україна”

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 332 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Происхождение и распространение письменности у восточных славян. | Процесс духовного развития украинского народа на рубеже 19-20 ст. | Национально-культурное движение на западноукраинских землях в 19 ст. | Культурные процессы в Украине в 20-30 гг 20 ст. | Памятники и деятели культуры Вашего края. | Деятельность мастеров искусства 50-80 гг. 20 ст. | Состояние украинской культуры на рубеже 20-21 ст. перспективы развития. | Укранский модерн. | Шестидесятники и их вклад в развитие культуры. | Феномен украинской советской культуры. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Творческое наследние Довженко.| Значение культуры Киевской Руси в становлении и развитии древнеславянских народов

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)