Теми повідомлень

1. Скульптура княжої доби України – Русі.

2. Портретний живопис ХVІ ст. в Україні.

3. Видатні представники української графіки.

4. Творчість архітектора О. Беретті.

5. Парковий ансамбль «Софіївка» в Умані.

Література

1. Історія українського мистецтва. У 6 т. К. – 1966 – 1970.

2. Архітектура та її стилі. – К. – 1967.

3. Моздир М.І. Українська народна дерев'яна скульптура. – К. – 1980.

4. Лобановський Б.Б. Товдя П.І. Українське мистецтво ІІ половини ХІХ - початку ХХ ст. ст. – К. – 1989.

5. Жаборак І. Мистецтво живопису і графіки на Україні в І половині 19 ст. – К. – 1988.

6. Українська культура: історія і сучасність. Навч. посібник за ред. Черепанової С.О. – Львів – 1994.

7. Яртись А.В. Лекції з історії світової і вітчизняної культури. – К. – 1994.

8. Заблоцкая К. История мировой и украинской культуры. – Донецк – 1999.

9. Українська та зарубіжна культура: навч. пос. для студентів вищих навчальних закладів. – Львів. – 2005

10. Українська культура в європейському контексті. – К. – 2007

11. Шейко В.М. Історія української культури: навч. пос. – К. – 2006

12. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. – К. – 2005

13. Історія української та світової культури / В.А. Гриченко та ін. – К. – 2005

14. Історія української та зарубіжної культури. – К. – 2007

15. Литвин В.Н. Історія України. – К. – 2009

16. Бойко О.Д. Історія України. – К. – 2008

17. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. Навч. пос. / А.В. Яртись та ін. – Львів. – 2005

Проблемно-пізнавальні питання

1. Що таке фрески?

2. Що таке мозаїка?

3. Хто з іконописців був найбільш відомий у давньоруській державі?

4. Які стилі відомі в архітектурі?

5. На які види поділяється скульптура за призначенням і змістом?

6. Хто є представником портретного живопису в Україні?

7. Які особливості архітектури готичного стилю?

8. Які є види живопису?

9. Що таке "кам'яні баби"?

10. Що є архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко?

11. Який твір монументальної ідолопластики давніх слов’ян найбільш відомий?

12. Хто автор пам’ятника князю Володимиру Святославовичу у Києві?

І. Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості.

Архітектура – це мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель, споруд та їх комплексів.

За призначенням архітектура поділяється на основні типи:

1) житлову;

2)суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, адміністративні тощо);

3)промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди).

Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо).

В історії архітектури відомі різні стилі: романський стиль, готика, бароко, класицизм, модерн, конструктивізм. Розвиток архітектури в Україні відзначається поєднанням впливу різноманітних стилів з формуванням національних традицій.

В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VІІ ст. до н.е. У період становлення Київської Русі (ІХ ст.) типовою формою населення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. З поширенням християнства у міській забудові домінують храми. Завершувалися храми куполами, які символізували собою небесну сферу, утверджували ідею захисту віруючих від зла.

Перший кам'яний храм Русі – церква Богородиці Десятинної (989 - 996 рр.), зведений візантійськими майстрами, на замовлення Володимира Великого, започаткував традицію кам'яного культового будівництва. У плані - це п'ятинефна, хрестокупольна споруда, прикрашена всередині мозаїкою і фресками, оздоблена мармуром.

Поряд з храмовою забудовою чільне місце посідала оборонна. Київ був оточений валами і дерев'яними стінами, заввишки 16 м з 4-ма кам'яними воротами. Зараз відбудовані Золоті ворота. Назву таку вони дістали за аналогією з головними воротами Константинополя.

Значного розвитку архітектура досягає за часів Ярослава Мудрого. Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві (1017 – 1057 рр.). П'ятинефний храм відзначався чітким ритмом об'ємів, поступовим ступеневим народженням висоти. З ХІ ст. така забудова стає типовою для культових споруд. 12 куполів Софіївського храму плавно підносяться до основного 13-го, що надає споруді особливої монументальності. 13-ти купольна система згідно з християнською символікою має глибокий зміст: великий купол символізує Христа, 12 дрібніших – його 12 учнів. Храм святої Софії на тривалий історичний період став взірцем культової забудови для всієї Східної Європи. Він великою мірою вплинув на формування національних рис української, а також російської та білоруської архітектури.

Софія Новгородська (1045 – 1050 рр.) характеризується чітким силуетом, стриманістю, суворістю форм, порівняно з Софією Київською.

Стиль Спасо-Преображенського собору у Чернігові відповідає принципам забудови святої Софії у Києві, але собор значно є більшим за розмірами і має форму фасад, витягнутий із заходу на схід.

Авторитет культових споруд, як центрів духовного життя, посилюється у період загрози розпаду держави. У забудові переважають церковні та монастирські споруди. Взірцем для забудови монастирських храмів на тривалий період став Успенський собор (1073 – 1078 рр. або 1083 р.) – головна споруда комплексу Києво-Печерської лаври.

В кінці ХІІ ст. велике будівництво проводилося у центрах феодальних князівств: Ростові-Суздальському, Чернігові, Смоленську, Пскові, Новгороді, Галичі, Полоцьку. В цей час на всіх руських землях утверджується єдиний архітектурний стиль, якому властива чіткість ліній, гармонія форм, багатство декору на фасадах. Найвидатніша, художньо довершена споруда к. ХІІ ст., – П'ятницька церква у Чернігові. Тут домінує естетична, а не культова функція (на відміну від монументальної величі періоду розквіту Київської Русі). Двічі цю церкву руйнували: татари у ХІІІ ст. та німці під час окупації 1941 р. Завдяки зусиллям реставратора П.Барановського вона була відбудована.

На початку ХІІІ ст., коли Київ втрачає значення центра держави, велике будівництво розгортається на західноукраїнських землях. В цей період провідною стає оборонна забудова. Споруджувалися фортеці та феодальні замки, оточені кам'яними мурами з оборонними вежами. До числа типових належить Київський замок на Замковій горі над Подолом (побудований у 14 ст., згорів у 17 ст.). Він був захищений кам'яним муром з 15 дерев'яними вежами.

Однією з найважливіших замкових споруд свого часу був Кременецький замок. Ним не змогли оволодіти татари в 1240 р. Лише на вимогу татарського хана руський князь Василько зруйнував стіни фортеці.

В історію архітектури увійшли також Хотинська фортеця висотою 40 м - забудова часів Д.Галицького, Білгород-Дністровська - одна з найбільших замкових споруд, замки в Острозі, Перемишлі, Старому Селі, Бережанах.

Готичний стиль (італ. – готський, за назвою німецького племені готів) характерний переважно для культових споруд Західної, Центральної і частково Східної Європи середини ХІІ -– кінця ХУІ ст.

Костьоли мали видовжені апсиди, нервюрні (з французької – прожилки – арка з тесаного клинчастого каменю, що утворює каркас для перекриття склепіння) склепіння, контрфорси (з французької - протидіюча сила) – кам'яний вертикальний виступ стінки, що підсилює основну конструкцію, зокрема зовнішню стінку будівлі.

Ранні зразки культової забудови з ознаками готичного стилю в Україні: храм Василя в Овручі (1190 р.), Трьохсвятительська церква у Києві (1197 р.), собор у Путивлі (І п. ХІІІ ст.). Найбільш художньо виразні споруди цього стилю – кафедральний собор у Львові 14 – 15 ст.ст. та костьол у Дрогобичі ХУ ст.

Однак, готичний стиль мало характерний для української архітектури, оскільки у період інтенсивної забудови міст (ХУ ст.) готика в європейських країнах вже стала історією.

Ренесанс (фр. – відродження) – архітектурний стиль, для якого характерні урівноваженість композицій, міжповерхові членування, розвинений каркас, наріжні пілястри (італ. – колона, стовп – плоский вертикальний виступ стіни, обрамлений у вигляді колони з капітеллю (завершуючою частиною) і базою (підніжжям), обрамлення вікон і дверей тощо.

Вплив ренесансного стилю відчутний у багатьох спорудах України. Це, зокрема, кафедральний собор у Жовклі, замкові споруди у Бережанах (1544 р.), Старому селі (сер. 17 ст.), Збаражі (1631 р.).

Ренесансний стиль був дуже поширений у Львові. В основу плану забудови міста покладена прямокутна мережа вулиць з квадратною площею у центрі та будинком міської управи (ратушею) на ній. До визначних пам'яток архітектури ренесансу стародавнього Львова належить Успенська церква. Складовою частиною ансамблю Успенської церкви є каплиця Трьох святителів (1578 – 1590 рр.) та вежа-дзвіниця (1572 – 1578 рр.), які зведені з білого тесаного каменю (автор А.Підлісний).

Споруди стилю бароко (чудернацький, дивний) відзначаються динамічністю композицій, декоративною пишністю, контрастами масштабів і ритмів, світла й тіні. Прикладом раннього бароко є львівський Бернардинський костьол (1600 – 1630 рр., арх. Римлянин П. і А. Прихильний). У його забудові відчутний вплив римського стилю.

До зразків розвинутого бароко належить Львівський домініканський костьол (1749 – 1764 рр., арх. М.Урбаник), собор Почаївської лаври поблизу Кременця (1771 – 1791 рр., арх. О.Гофман).

Найцінніше досягнення львівського бароко - ансамбль св. Юра (укр. арх. Б.Меретин).

Архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко справедливо вважається Андріївська церква у Києві (1746 – 1753 рр.) – проект В.Растреллі, забудова І.Мічуріна. За проектом Растреллі у Києві збудовано ще одну перлину бароковського стилю – Маріїнський палац (1752 – 1755 рр.).

У бароковському стилі споруджено Георгієвський собор Видубицького монастиря (1696 – 1701 рр.), браму Заборовського в ансамблі Софіївського собору Києва (1746 – 1748 рр., арх. Шедель Г.), Троїцький собор у Чернігові, Хрестовоздвиженський у Полтаві, Троїцький собор у Луцьку (18 ст.). У плані це хрестокупольні споруди світлих кольорів, оздоблені по фасаду декором, прибудовами та надбудовами верхів.

Розвитку козацького бароко сприяла культурна діяльність гетьмана І.Мазепи. На його кошти збудовано кам'яну Богоявленську церкву (1690 – 1693 рр.), соборну церкву св. Миколи (1690 – 1696 рр.) у Пустинно-Миколаївському монастирі (обидва зруйновані у 30 р. ХХ ст)., величну дзвіницю Софіївського собору, відновлено Києво-Печерську лавру й Софі-іївський монастир.

Справжнім шедевром барокового стилю стала так звана Ковнірова дзвіниця на Далеких печерах. Важливим доробком українського бароко вважається створення архітектурного ансамблю, класичним взірцем якого у культовій забудові є Києво-Печерська лавра. Особливо вирізняється Велика дзвіниця (одна із символів Києва), висотою 96,5 м, що поєднує риси розвинутого бароко та елементи класицизму, з відповідною зміною по ярусах доричного, іонічного й корінфського ордерів (1731 - 1745 рр., арх. Шедель).

Значна кількість храмів на території України зведена на честь козацьких перемог, зокрема Миколаївський собор у Ніжині (1668 р.), Вознесенський собор у Переяславі (1696 - 1700 рр.), Катеринівська церква у Чернігові (1715 р.).

У ІІ пол. 18 - поч. 20 ст. ст. в європейській архітектурі панує новий стиль - класицизм (лат. взірцевий). В його основу покладено форми античної архітектури як ідеального (класичного) естетичного еталона.

Основні компоненти архітектури класицизму - симетрично-осьова композиція будівель, геометрично чітке й зручне планування приміщень, широке застосування ордера та ін.

Провідний напрям архітектури класицизму - містобудівництво. Виникають нові міста, що забудовуються відповідно до принципів регулярного планування: Катеринослав (1784 р. - тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1784 р.), Херсон (1778 р.), Одеса (1794 р.).

В ансамбль місцевих споруд вводяться площі, сквери, парки. Зводилися палаци з відкритими плануваннями, оточені розкішними парками. Архітектурні проекти розробляли відомі архітектори. Так, М. Мосцепанов, український архітектор ІІ пол. 18 ст., був автором проекту палацу графа П.Румянцева - Задунайського в с. Вишеньках (тепер Чернігівська обл.). Палац у Старому Мерчику на Харківщині збудовано за проектом П. Ярославського; палац К.Розумовського у Батурині (1799 – 1803 рр.) на Чернігівщині за проектом російського архітектора Ч.Камерона.

До найвідоміших паркових ансамблів належать "Софіївка" в м. Умань (Черкаська обл.) та "Олександрія" в м. Біла Церква. Ландшафтний парк графа Ф.Потоцького в м. Умані розташований на 150 га у долині р. Кам'янки. Його прикрашають гроти, штучні водоспади, фонтани, численні скульптури на античні сюжети тощо.

У колекції дендропарку "Олександрія" понад 1800 різновидів рослин місцевої і зарубіжної флори. Тут природний пейзаж гармонійно поєднується з архітектурою (альтанками, колонадами, павільйонами, містками та ін.).

У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30 – 40 р. 19 ст. припадає будівництво в Києві (арх. В.Беретті) театрів у Києві, Одесі, Полтаві.

У середині 19 ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизм, зокрема Український драматичний театр ім. М.Заньковецької (1836 - 1842 рр.. арх. Пихаль Л., І.Зальцман), Політехнічний інститут (1872 – 1877 рр., арх. Ю.Захаревич), Наукова бібліотека.

При забудові Києва домінує стиль "французького відродження". У такому стилі споруджено будинок Купецького зібрання (1882 р., арх. В.Ніколаєв, тепер філармонія); Український драматичний театр ім. І.Франка (1898 р., арх. Г.Шлейфер, Е. Братман); Оперний театр (1897 – 1901 рр., арх. В.Шретер); форми якого нагадують Велику оперу в Парижі (арх. Т.Гарн'є). У візантійсько – російському стилі збудовано Володимирський собор м. Києва (1852 – 1896 рр., арх. І.Шторм, П. Спарро, О.Беретті, В. Ніколаєв).

Наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. у світовій та українській архітектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стиль модерн.

Модерн (фр. – новітній, сучасний) – архітектурний стиль, в основу якого покладена динамічність форми, іноді геометрично чіткі ритми будівлі, відмова від ордеру еклектичних запозичень елементів інших стилів. Для споруд раннього модерну характерна надмірність декору на фасадах, відсутність чіткості силуету.

В українській архітектурі яскравим прикладом раннього модерну є власний будинок архітектора В.Городецького у Києві (1902 – 1903 рр.). Завершенням його служать численні статуї із зображенням морської флори і фауни. У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бессарабський) у Києві (1910 – 1912 рр., арх. Г.Гай), міська залізнична станція в Києві (1912 – 1914 рр., арх. О.Вербицький), житловий будинок кредитного товариства "Саламандра" (1913 – 1914 рр., арх. М.Верьовкін).

В історії української архітектури особливе місце посідає В.Кричевський (1872 – 1952 рр.). Національний стиль на основі традицій народного мистецтва та українського бароко втілювали архітектори К.Жуков, Д.Дяченко, С.Тимошенко, П.Костирко. К.Жуков відомий як теоретик і практик неоукраїнського стилю (українського модерну).

У 20 – 30 р. ХХ ст., коли столицею України був Харків, на центральній площі міста у стилі конструктивізм зводиться ансамбль адміністративних і громадських будівель. Конструктивізм у архітектурі близький до функціоналізму й раціоналізму.

В стилі конструктивізм у Києві споруджено Будинок лікарів (1927 р., арх. П.Альошин). Зразками його є будинки Ради Міністрів України (1934 – 1939 рр., арх. І.Фомін, П.Абросимов) та Верховної Ради (1930 – 1939 рр., арх. В.Заболотний).

У повоєнний відбудовчий період зберігається принцип регулярного планування міст. За таким принципом створено новий архітектурний ансамбль Хрещатика у Києві, збудований у стилі модерну з активним використанням декору та національних мотивів. Вони собливо виразні в таких спорудах як: Консерваторія (1955 – 1958 рр., арх. Л.Каток, Я.Красний), Головний поштамт (1952 – 1957 рр., арх. В. Приймак, І.В.Ладний, Ю.Власов, О.Заваров, О.Малинівський).

У радянський час в Україні забудова та реконструкція міст і селищ здійснюється переважно за типовими проектами, що негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд.

Серед громадських споруд 70-х років художньо вирізняються Палац культури "Україна" (1970 р., арх. Є.Маринченко), Будинок інституту технічної інформації (1971 р., арх. Л.Новіков, Ю.Юр'єв).

У 70-х роках створено міста-заповідники: Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький. Розбудувався музей народної архітектури і побуту. На сьогодні в Україні діють 5 таких музеїв: у Києві, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому.

Величною спорудою сучасності є Донбас-Арена, Донецьк-Сіті, Планетарій в Донецьку.

На сучасному етапі в українській архітектурі органічно поєднується художні стильові особливості з народним розумінням краси й доцільності житлових, громадських, культових та інших споруд. Це відображає об'єктивний процес демократизації й гуманізації духовної культури українського суспільства.

ІІ. Скульптура (від лат. Sculpture – різьблення, ліплення, пластика) – вид образотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично об'ємне, тривимірне зображення.

Головний об'єкт зображення у скульптурі – людина (іноді тварина), рідко природа чи пейзаж (переважно у рельєфах), а також предмети, атрибути, аксесуари, натюрморт (у поєднанні з фігурами людей або тварин і як самостійні об'єкти).

Основні види скульптури: кругла (статуї, скульптурні групи, статуетки, торси, погруддя, півфігури та ін.), яка вільно розташовується у просторі і звичайно вимагає кругового огляду, та рельєф (плоскісно - скорочене зображення, переважно на площині, яка творить для нього тіло).

Рельєф може бути плоскісний (барельєф) і більш опуклий (горельєф).

Плоскісний рельєф або барельєф (з фр. – низький рельєф), - умовне скорочення реальності до половини її об'єму. Високий рельєф – скорочення натури більш половини реального об'єму, яке частинами може переходити і в повний об'єм. Існує також заглиблений рельєф (койланогліф).

За своїм призначенням і змістом скульптура поділяється на:

- монументальну (пам'ятники, монументи чи меморіальні ансамблі, меморіальні об'єкти) – самостійні архітектурно-скульптурні об'єкти в міському чи природному середовищі;

- монументально-декоративну, що підпорядковується архітектурному середовищу і служить як декоративний елемент архітектурних споруд (статуї в нішах, на фронтонах, атланти, каріатиди, паркова скульптура, фонтани);

- станкову – замкнуті в собі композиції, які є переносними і непов'язаними з конкретним середовищем.

Добу неоліту репрезентує в Україні трипільська культура. Скульптура Трипілля невеликих розмірів. Це переважно керамічні жіночі статуетки.

Відомий художній стиль становить скіфська кам'яна скульптура. Найдавнішим зразком статуї є скіфські статуї с. Ольховик Донецької області, с. Калинівка Миколаївської області.

Цінною знахідкою ХХ ст. вважається Золота пектораль на Дніпропетровщині. Скіфська пектораль виготовлена із золота високої 958-ї проби, має вагу 1150 г, діаметр 30,6 см. Для неї характерна ідеальна пропорція, художня майстерність і декоративність. У центрі пекторалі – "золоте руно", тобто сорочка із овечої шкіри, яку зашивають два скіфських володарі. У золотій пекторалі втілена ідея єдності скіфських племен.

Антично-скіфські мистецькі традиції успадкували східно-словянські племена. Найвідоміший твір монументальної ідолопластики давніх слов'ян – чотириликий Збруцький ідол (ІХ – Х ст. ст.). Композиція Збруцького ідола унікальна. Пам'ятка не має аналогій на наших землях. Вона належить до визначних досягнень слов'янської пластики й широко відома у європейському мистецтві.

Унікальною пам'яткою скульптури вважається саркофаг Ярослава Мудрого (Х – ХІ ст. ст.) з білого мармуру, вкритий чудовим рослинним орнаментом з християнською символікою.

Заслуговує на увагу високий рельєф із зображенням Богоматері в Десятинній церкві м. Києва, виконаний в суто романських традиціях.

Цікавим зразком скульптури ХУ ст. є голова юнака із Унева (св. Гліба) з колекції Національного музею у Львові. Об'ємна пластика виконана в камені вапняку. Оригінальною скульптурою є поротома (півфігура) лева із колекції Львівської картинної галереї.

У 16 – 17 ст. ст. в Україні зароджується ренесансний скульптурний портрет. У Львові із прикрашеного цивільного будівництва слід назвати цілий ряд ренесансних фасадів житлових споруд на площі Ринок у Львові. З них відомі будинок Шольц-Вольфовича, Чорна кам'яниця, будинок Корнякта. Пишне оздоблення скульптурними прикрасами мала ренесансна ратуша (демонтована у 19 ст.). Глибоко гуманістична за змістом скульптурна емблема "Боротьба архангела Михаїла з сатаною", що прикрашала фасад королівського арсеналу у Львові.

Окрему групу скульптурних творів періоду ренесансу становлять пам'ятки епітафійного і надгробного характеру. Найвідоміший з цього типу надгробків – надгробок гетьмана Великого князівства Литовського князя К.І. Острозького (1460 – 1530 рр.), виконаний в 1534 р., і встановлений в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Надгробок відзначався художньою досконалістю.

Ознаками барокової скульптури є експресивне ліплення, витончене моделювання форм. Прикладом її є статуї гетьманів та алегоричні фігури Муз були на фронтоні Малоросійської колегії у Глухові, статуя Феміди на Київській Ратуші, кам'яні статуї на фасаді собору св. Юра у Львові.

До видатних скульпторів України належить А.Осинський – автор жіночих постатей на бічних вівтарях костьолу у Бугачі; М.Полейовський - автор скульптур у Латинському кафедральному костьолі у Львові.

До цікавих скульптур цього періоду належать іконостаси Спаської церкви у м. Лохвиці і іконостас Успенської церкви.

Класицизм в українській скульптурі мав кілька різновидів: типовий центральноєвропейський класицизм, романтизм, академізм, паралельно з яким розвивалась реалістична пластика.

Типовим представником класицизму був І.Мартос (1754 – 1835 рр.)- український скульптор, автор пам'ятників Мініну і Пожарському (1804 – 1818 рр.) у Москві, А.Рішельє (1823 – 1828 рр.) у Одесі, І.Потьомкіну (1829 – 1835 рр.) у Херсоні.

Серед відомих пам'ятникових споруд І пол. 19 ст. – монумент Слави у Полтаві (1805 – 1811 рр.) арх. Тома де Томон; пам'ятник капітану-лейтенанту О.Казарському у Севастополі арх. О.Брюллова.

Видатними представниками львівського класицизму були А.Шімзер, П.Філіппі, Л.Марконі, П.Отель, Гаврило Красуцький.

У ІІ пол. 19 ст. в українській скульптурі, зокрема, монументальній, відбуваються певні зміни. Однак, досить відчутні впливи офіційного мистецтва.

У Києві у 1853 році на Володимирській горі встановлено пам'ятник князю Володимиру Святославовичу. Розпочав роботу над монументом російський скульптор В.Демут-Малиновський. Бронзову постать князя Володимира виконав скульптор-монументаліст П.Клодт.

Розвиток реалізму в монументальній скульптурі пов'язаний з творчістю М.Микешина. За його проектом створено пам'ятник Б.Хмельницькому, один із найбільш вдалих кінних пам'ятників у Європі. Скульптор Л.Позен (1849 – 1921 рр.) – створив монументальні твори - пам'ятник І.Котляревському (1896 – 1902 рр.) та М.Гоголю (1913 – 1915 рр.) у Полтаві.

Відомим представником одеської скульптурної школи був Б.Едуардс. У його творчій спадщині визначні монументальні твори – пам'ятники О.Суворову в Очакові (1905 – 1907 рр.), де зображено стоячу фігуру пораненого полководця на увесь зріст; реалістичні портретні погруддя (портрет сина - "Шурка", портрет французького вченого Луї Пастера, російського письменника І.Буніна та ін.).

У Західній Україні у ІІ половині 19 ст. у традиційному академічному стилі працює Л.Марконі. Одним із провідних Львівських скульпторів у галузі монументально-декоративної пластики був П.Війтович. У Відні він створив композиції академічного характеру ("Персей", "Раб"). Він виконав алегоричні скульптури "Торгівля" і "Праця" для фасаду Головного залізничного вокзалу у Львові, композиціі "Слава" на фасаді Львівського оперного театру.

На початку ХХ ст. монументально-декоративне пластичне оздоблення використовується в архітектурі модерну та неокласицизму. Особливо вирізняється творчість скульптора Ф.Балавенського (1864 – 1943 рр.). Він створив мармурове погруддя Т.Шевченка (1899 р.) та пам'ятник - погруддя М.Кропивницького на його могилі у м.Харкові (19140 р.).

Цікавим пам'ятником є монумент княгині Ольги, відкритий у Києві в 1911 р. Автор проекту – відомий скульптор-монументаліст І.Кавалерідзе.

Українській скульптурі 10 – 20 –х років ХХ ст. властиві авангардні тенденції. М.Пращук у 1906 – 1913 рр. створює низку скульптурних портретів діячів культури України (В.Стефаника, С.Людкевича, І.Франка, М.Лисенка).

Паралельно розвивається реалістична пластика. У цьому напрямі особливо відзначився в кінці 20-х років скульптор І.Севера – родоначальник нової української високохудожньої пластики.

Скульптура радянського часу у зв'язку з планом так званої "монументальної пропаганди" набуває виразно політично-агітаційного характеру, що негативно позначилося на художньому рівні творів.

Вагомий внесок у розвиток мистецтва скульптури зробили українські митці діаспори – Богдан Мухін, Григорій Крук, Михайло Чернишевський, Леонід Молодожанин.

В умовах духовного відродження важливу роль відіграє творча спадщина скульптора, народного художника Івана Гончара – композицій "Берегиня", "Ярило", серій живописних історико-етнографічних картин "Весілля на Україні", народних типажів, краєвидів "Мальовнича Україна" тощо. Зберігаючи національну самобутність у скульптурі, український народ утверджує своє буття в історії.

ІІІ. Живопис – один із основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на: монументальний, декоративний, станковий

Зародження живопису відбувається у період первіснообщинного ладу, (поліхромні малюнки доби палеоліту із зображенням тварин у так званій Кам'яній могилі у Приазов'ї).

У Київській Русі набув значного розвитку монументально-декоративний живопис. Візантійський живопис поширився на Русі в Х ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Мозаїки і фрески Софіївського собору у Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва.

На Русі розвивався іконопис. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон ХІІ ст. привертає увагу ікона "Ярославська Оранта " або "Велика Панагія" (присвячена Марії). У ХІІ ст. поширеними були ікони "Георгій-воїн", "Дмитро Солунський", "Борис і Гліб", де втілені ідеї військової доблесті.

Образотворче мистецтво ІІ пол. 13 – І пол. 14 ст. ст. характеризується монументальністю, витонченістю, яскравістю малюнка, високою професійністю виконання. Поступово утворюється реалістичний напрям, характерною особливістю якого є віра в людину, в життя. Поряд з фресковим живописом поширюються ікони, намальовані на дошках.

У 14 – 16 ст. ст. розвивається монументальний живопис. Головне місце у розписах займають зображення Богоматері: "Благовіщення", "Різдво", "Дари волхвів", "Втеча до Єгипту".

У 16 – ІІ пол. 17 ст. основними видами живопису залишились настінні розписи та ікони. В кінці 16 ст. поряд з іконописом з'являються нові жанри: портрет, історичний живопис, зображення пейзажу. В кінці 17 ст. тематично живопис замінюється релігійним, але основний зміст його становлять гуманістичні ідеї.

У розписах Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври (20 – 30 р. 18 ст.) поряд з релігійними є картини з світським підтекстом картини.

У ІІ пол. 17 – 18 ст. ст. основним видом живопису залишається іконопис.

У І пол. 19 ст. розвивається становий живопис, передусім жанри портретний, історико-батальний, пейзажний, побутовий. Поширюється автопортрет, зростає інтерес камерного портрету – мініатюри.

Видатним представником українського реалістичного портретного живопису був В.Тропінін (1776 – 1857 рр.). Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", низку портретів селян-кріпаків ("Українка", "Молодий український селянин"). Справжнім шедевром портретного мистецтва є "Дівчина з Поділля".

Реалістичні тенденції в українському портретному мистецтві І половини 19 ст. розвивали Т.Шевченко, І.Сошенко.

Одним із зачинателів нової української школи пейзажного і побутового живопису був В.Штернберг (1818 – 1845 рр.), у творах якого вперше в українському живопису зображено людину на фоні реальної природи ("Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу").

Творчість Шевченка належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. У США виявлено малюнок Шевченка "Мойсей добуває воду зі скелі". У картині "Притча про блудного сина" Т.Шевченко відображає психологічну глибину і індивідуальні особливості характеру людини. Цей твір ознаменував початок нової доби в українському і російському мистецтві.

Безпосередніми продовжувачами традицій Т.Шевченка були К.Трутовський, Л.Жемчужников, І.Соколов, які піднесли український побутовий жанр на новий рівень.

Видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко (1862 – 1912 рр.), В.Орловський (1842 – 1914 рр.), відомий як один із основоположників нового українського реалістичного пейзажу.

Майстрами пейзажу світового рівня були С.Васильківський, П.Левченко, І.Труш. Художник О.Сластіон створив узагальнений образ жінки-українки ("Українка").

На початку ХХ ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури.

На історичну тему творили картини Ф.Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обідають").

Плідно працював в історичному жанрі М.Івасюк (1865 – 1937 рр.), "Битва під Хотином", "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком". М.Івасюк розділив трагічну долю "розстріляного відродження".

Символізм та модерн, що склалися на зламі 19 – 20 ст. ст. внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. Для національного модерну властиве звернення до глибоких традицій народного мистецтва.

У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О.Богомазов (1880 1930 рр.), М.Бойчук (1882 – 1939 рр.), К.Малевич (1878 – 1935 рр.).

О.Богомазов – художник - кубофутурист ("В'язниця", автор трактату "Живопис та елементи", у якому викликав засади авангардного мистецтва).

М.Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва ХХ ст., так званий неовізантизм, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису.

Плідно діяли у ХХ ст. Т.Яблонська, В.Зарецький, О.Заливаха, М.Бойчук. Зараз заслуженою славою в Україні користуються художники: О.Дубовик, М.Медвідь, І.Марчук, Я.Король, В.Попов, Ю.Горбачов, С.Поярков, Р.Масаутов, Т.Сільваші, Я.Мотика та інші.

На сучасному етапі українське мистецтво переживає велике піднесення. Для нього характерний розвиток всіх стилів і жанрів. Картини художників широко популяризуються серед населення шляхом організації всеукраїнських, обласних, групових і персональних виставок. Місце українських художників регламентується ринком і їх рейтингом у ринковій ієрархії. Визначальним напрямком сучасного українського живопису є утвердження національної самобутності у поєднанні зі світовим мистецьким досвідом.

Графіка (грец. Graphic – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, в якому образне відображення дійсності відбувається за допомогою рисунка.

За змістом і формою графіка близька до живопису, але має власні завдання й художні можливості.

Специфічні зображувальні засоби графіки – контурна лінія, штрих, пляма. Важливу допоміжну роль грає колір. Компонування цих засобів у рисунку дає художникові змогу досягти пластичності, тональних та світових ефектів. Рисунок вважається основою віх видів художнього зображення на площині (живопис, графіка, рельєф).

За технікою виконання графіку поділяють на: рисунок твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда, пастель, сангіна-олівець для малювання у вигляді паличок (без оправи) червоного або червоно-коричневого кольору); малюнок рідкими матеріалами (чорнила, туш, акварель, соус); друкована графіка (гравюра, літографія, офорт).

Найважливіші жанрові різновиди графіки: станкова – твори самостійного значення, що не рідко становлять цілі серії, сюїти, об'єднані спільними темами; книжкова - ілюстрації зовнішні та внутрішні, оздоби (віньєтки, заставки, ініціали, кінцівки), шрифт (текст); журнальна і газетна; сатирична (карикатура) і гумористична; ужиткова поштові марки, етикетки, малюнки на упаковці товарів (реклама), формові і фабричні знаки, дипломи, грамоти.

Графіка як вид образотворчого мистецтва сягає коренями у пастельні зображення і гравірування на кістці. Гравюра спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу або каменю. Гравюри підрозділяються на ксилографію (гравюру на дереві), ліногравюру (гравюру на лінолеумі), гравюру на металі, найчастіше на міді.

Різновидом гравюри на металі є офорт (з франц. міцна вода, азотна кислота) У офорта заглиблені елементи зображення досягаються шляхом травлення металу кислотами. Мистецтво офорту виникає у Західній Європі на поч. 16 ст.

Наприкінці 18 ст. поширюється літографія, спосіб плоского друку, при якому для виготовлення друкарської форми використовується вапняк (літографський камінь), листи цинку або алюмінію.

У ХХ ст. літографія витісняється офсетом (англ. відгалуження) – спосіб переважно плоского друку, при якому фарба з друкованої форми передається на проміжну гумовотканеву пластину, а з неї - на папір або інший матеріал. Використовується для виготовлення плакатів, географічних карт, дитячих книжок тощо.

В Україні мистецтво гравюри започаткували народні майстри, які виготовляли так звані паперові ікони. Розквіт української гравюри на дереві припадає на к. 16 – сер. 17 ст. ст.

В к. 17 ст. відбуваються зміни у техніці гравірування, поширюється гравюра на міді й інших металах, яка витісняє гравюру на дереві. Розвиток гравюри на металі пов'язаний з творчістю Олександра Тарасевича (б. 1650 – 1710 рр.), Івана Щирського (б. 1650 – 1714 рр.) – представників української барокової графіки.

В українській бароковій графіці своєрідно поєдналися власні неповторні риси – народні основи декоративності, органічний зв'язок фантастичного й реального, симетричне розташування образів і західноєвропейські стильові особливості зображення бурхливої дії, масивність постатей, контрасти, символи та алегорії.

До значних досягнень барокової графіки належить гравюра "Тріумфальне знамено" І.Щирського, яка багатозначна за змістом і образним рішенням. Документальність зображень, реалістичні елементи доповнені метафорою, алегоріями, узагальненням. Митець об'єднав як нероздільне ціле краєвид одного з куточків Києва, сценку виступу студентського хору з міфологічним образом Афіни Паллади (Мінерви) – античної богині мудрості. Вона зображена у металевих латах, у лівій руці тримає древко, правою спирається на опущений щит. На гравюрі зберігся вигляд Києво-Могилянської Академії у стилі українського ренесансу. Це гравюра одна з кращих творів станкової графіки.

В Україні в 17 – 18 ст. ст. поширилося зображення родовідних дерев на гравюрі. У цій галузі працювали О.Тарасевич, І.Щирський, Г.Левицький. Родовідне дерево найчастіше зображували у вигляді лавра, дуба, пальми, куща винограду чи троянди, які цінували за довговічність, красу крони і деревини, плоди і квіти. Одне з родовідних дерев у вигляді розлогої троянди виконав І.Левицький. Його гравюра "Родовий опис його високо Рейсх Графського сіятельства Олексія Григоровича Розумовського" виконана у стилі бароко. Це один з найвизначніших творів І.Левицького, рідкісний в українській графіці жанр генеалогічного дерева, пов'язаний з розвитком геральдики й академічної тези.

В Україні одним із основоположників мистецтва різцевої графіки був Л.Тарасевич, який створив історично достовірні образи діячів вітчизняної культури – літописця Нестора, літописця Алімпія.

Л.Тарасевич і І.Щирський користувалися технікою офорту.

Видатним майстром гравюри по дереву й металу був Никодим Зубрицький, який створив біля 400 творів на біблейські сюжети: "Благовіщення", "Іоан Предтеча", "Іоан Богослов" і на сюжети вітчизняної історії – "Облога Почаєва турками".

Серед українських графіків провідне місце належить Т.Шевченку, який досконало володів технікою гравюри, передусім офорта з акватинтою (пофарбований). Він створив серію офортів: "Живописна Україна", "У Києві", "Видубицький монастир у Києві", "Дари в Чигирині 1649 року", "Судна рада", "Казка", "Старости".

У 1859 р. за офорти з творів Рембрандта ("Притча про робітників на винограднику") та Соколова ("У корчмі") Шевченко здобув звання "призначеного в академіки", а 1860 р. за офорти з творів Брюллова ("Вірсавне") та автопортрети – академіка гравюри.

Серед офортів Шевченка є ліричні краєвиди ("Мангишлацький сад"), жанрові сцени ("Старець на кладовищі"), чотири автопортрети, що відзначаються психологічною глибиною й чіткістю штриха.

Реалістичні тенденції Т.Шевченка продовжили К.Трутовський (1826 – 1893 рр.), Л.Жемчужников (1828 – 1912 рр.), І.Соколов (1823 – 1918 рр.). У графічних творах митці відображали своєрідність побуту й звичаїв українського народу. Л.Жемчужников видає серію офортів під назвою "Живописна Україна", І.Соколов вигравірував 17 офортів до альбому "Живописна Україна" ("Дівчата з Полтавської губернії", "Козаки з містечка Віреміївки" та ін.).

У І половині 19 ст. значних успіхів досягли українські митці у портретному жанрі. М.Мурашко виконав у техніці автолітографії портрет Т.Шевченка, який є одним з перших високохудожніх зображень поета в українському образотворчому мистецтві. М.Мартинович (1856 – 1933 рр.) створив низку портретів селян із с. Верміївки та Золотонощині. Значний доробок у розвиток портретного жанру вніс художник О.Сластіон. Йому належить унікальна галерея портретів українських кобзарів.

Мистецтво графіки початку ХХ ст. позначене творчими здобутками талановитої плеяди митців українського авангарду. Передусім це О.Богомазов ("Київ. Хрещатик"), М.Бойчук ("Пастушок"), О.Архипенко ("Постать").

Серед художників нової доби чільне місце посідає Олена Кульчицька (1877 – 1967 рр.), яка плідно працювала у різних жанрах графіки, присвятила низку ліногравюр історичній темі ("Кий", "Ярослав Мудрий"), селянському побуту ("Сніданок"), видатним українським письменникам (портрети Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки). Вона майстерно володіла технікою офорту ("Молох війни", гравюри по дереву ("Олекса Довбуш").

Плідний внесок у розвиток вітчизняної графіки зробили О.Сорохтей (1890 – 1941 рр.), М.Бутович (1895 – 1973 рр.), В.Єрмилов, Я.Музика (1898 – 1973 рр.). Найвизначнішим твором митця В.Єрмилова є гравюра "Чаювання", М.Буховича – серія гравюр на теми українського фольклору під назвою "Українські демони", В.Мироненко – серія офортів "Українські пейзажі", П.Куценко – "Київські кручі", О.Постель – "Пори року", "Одеські пейзажі".

Низка графічних творів у жанрі архітектурного пейзажу належить Кратохвилі-Відемській (1878 – 1965 рр.): "Львівські вежі", "Старі львівськіхрами", Ф. Гогенбергу і ін.

Таким чином, кожний вид мистецтва має свій стиль, а форми реалізації і творчий підхід діячів культури на сучасному етапі створює умови для їх безперервного удосконалення. Важливою рисою нової суспільної реальності є українське культурне оновлення і відродження ментальності українського народу.

тема 6. Музика, театр та кіно в Україні

План

1. Зародження, становлення і розвиток українського театру:

а) шкільна драма, інтермедія, вертеп;

б) українській кріпацький театр,

в)становлення професійного театру;

г) видатні представники українського театру.

2. Розвиток музичної культури. Українські композитори.

3. Кіно і телебачення у культурі України.

Дата добавления: 2015-07-08