Театр у другій половині XIX століття

У 1881 р. уряд зняв заборону на постановку україномовних п'єс, і відразу ж почалася доба небувалого розквіту національного театру. Він став єдиною масовою українською установою, в якій на повну силу лунала рідна мова, яку не лише слухали, а якої й училися. Театр нагадував про славне історичне минуле, вільну козаччину, гетьманську державу, будив національну свідомість і тим самим чинив опір тотальній русифікації.

Зародком нового, реалістичного побутового театру стала аматорська трупа драматурга І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого), що діяла у 1874-1876 pp. в Єлисаветграді. Остаточно український театр оформився у 1882 p., коли до названої трупи ввійшли люди великої акторської і драматичної сили - Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Марія Заньковецька. Тому цей професійний національний театр називають ще театром корифеїв. Царські чиновники на місцях усіляко переслідували українських акторів - забороняли їм ставити п'єси рідною мовою (українські пісні дозволялося співати у перекладі на французьку мову), гастролювати по Україні, писати драми на українську тематику. Проте, попри переслідування, театрові вдалося поставити декілька постанов, таких як: «Хазяїна», «Сто тисяч», «Мартина Борулю» та ін. У цих творах драматурги підіймали глибокі проблеми соціального розшарування і соціальної боротьби, що відбувались у пореформеному українському селі, складність людських стосунків. У 1864 p. y Львові на народні гроші товариство «Руська бесіда» організувало національний професійний театр з такою ж назвою. Але, не маючи достатньої підтримки від українських організацій - ні грошей, ні акторів, ні популярного репертуару, життя театру ледве жевріло, аж поки його не закрили під час першої світової війни російські окупаційні органи влади. Розвиток національного театру покликав до життя цілу плеяду чудових українських письменників-драматургів, яким вдалося створити неперевершені взірці шедеврів цього літературного жанру.

Провідною зіркою національного театру стала Марія Заньковецька (Адасовська), яка народилася під Ніжином у родині збіднілого поміщика. Актриса великої драматичної сили, вона зіграла головні жіночі ролі майже у всіх тогочасних п'єсах, створивши багато прекрасних і різноманітних образів українських жінок.

Із часом театр корифеїв настільки зріс, що поділився на кілька труп, які поклали початок існуванню нових театральних колективів. У цілому в кінці XIX ст. в Україні існувало більше 20 труп - як національних українських, так і російських і так званих «російсько-малоросійських», що діяли у провінції. Одній з таких труп вдалося навіть побувати на гастролях у Парижі й показати французам «Наталку Полтавку» та «Назара Стодолю».

Дата добавления: 2015-07-08