Скульптура кінця XVIII-першої половини XIX

З другої половини XVIII ст. вся українська культура почала поступово занепадати. Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі за мету повністю нівелювати й український народ, влити його у великоруську націю. Тому дедалі жорстокіше переслідувалася українська культура, заборони на все українське були фронтальними. Складним був також розвиток української скульптури кінця XVIII ст. -- першої половини XIX ст., яка перебувала цілком під впливом класицизму і була підпорядкована завданням містового будівництва і декоративного оздоблення споруд. У першій чверті XIX ст. ампір почав характеризуватися зменшенням декораційної скульптури (рококо).

Рококо - реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 ст. дійшов (з Франції і Австрії) на Україну -- до Києва, Львова. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі на противагу чуттєвості бароко чи рації класицизму. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами. Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі. Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали переважно майстри німецького походження. З 1740 pp. працювали майстри-французи. А вже з 1760 pp., працювали переважно місцеві майстри: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін. На зміну цьому стилеві приходить започаткований у Відні так званий бідомаєр (бідермаєр), що переважав у другій чверті XIX ст. Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Вважається, що бідермаєр, як стиль у мистецтві, сформувався у країнах Німецького союзу та в Австрійській імперії як антитеза ідеям французької революції та ампіру наполеонівських часів. На теренах України був поширений у Буковині та Галичині, які входили до складу Австрійської імперії. Скульптура в Україні цих періодів не могла розвиватися самобутньо, тому процес розвитку української скульптури слід простежувати на працях українських майстрів столиці імперії. Першим з них був Михайло Козловський(1153--1802), який творив у стилі рококо і залишив після себе ряд статуеток і класичний пам'ятник О. Суворову в Петербурзі. Найвидатнішим скульптором Російської імперії того часу був Іван Мартос. За півсторічний період своєї творчості залишив багато скульптурних праць у бронзі, мармурі та велику кількість надгробників. Під впливом І. Мартоса творив скульптор українського роду Кость Климченко У І853 р. в Києві на мальовничому березі Дніпра споруджено пам'ятник князю Володимиру Великому. Виконав його російський скульптор німецького походження П. К. Клодт за проектом скульптора В. І. Демут-Малиновського та архітектора К. Тона. Скульптура, була також елементом монументально-декоративних композицій іконостасів і декору в архітектурі. Найвідоміший майстер цієї доби -- Пінзель, скульптурними роботами якого прикрашені собор Юра у Львові, ратуша в Бучачі. У кінній статуї Георгія-Змієборця на соборі все пройняте стрімким рухом -- і кінь, що скаче з розвіяною по вітру гривою, і плащ вершника, і фантастичний змій, що кільцями звивається під ратицями коня. У найбільш поширених в тематично-жанровій скульптурі малих формах і жанрі портрета помітних успіхів досягли Л.В. Позен ("Кобзар", "Переселенці", "Жебрак", "Оранка в Малоросії", "Запорожець у розвідці")…

Дата добавления: 2015-07-08